Корисність блага. Гранична корисність. Принцип спадної корисності

ТЕМА 4. ТЕОРІЯ СПОЖИВЧОГО ВИБОРУ ТА ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ У КОМЕРЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

4.1. Корисність блага. Гранична корисність. Принципи спадної граничної корисності
4.2. Характеристика кривих байдужості. Карта кривих байдужості
4.3. Бюджетне обмеження
4.4. Рівновага споживача
4.5. Криві «дохід – споживання», «ціна – споживання» і побудова кривих попиту
4.6. Ефект заміщення і ефект доходу
4.7. Застосування моделі споживчого вибору в комерційній діяльності

Теорія поведінки споживача розглядає вибір благ споживачем з метою найбільшого задоволення його потреб в умовах обмеженості ресурсів, виходячи із заданих варіантів можливого вибору і альтернативних вартостей. Економічна модель споживчого вибору базується на кількох основних припущеннях щодо індивідуальних переваг товарів і послуг. Ці припущення включають:

1. Здатність ранжувати альтернативи. Наприклад, коли перед людиною стоять дві альтернативи, вона здатна вказати на те, що надає перевагу першому набору благ, а не другому, або не бачить між ними відмінності.

2. Транзитивність переваг. Тобто коли споживач надає перевагу набору А перед B, а набору В перед С, це також означає, що він надає перевагу набору А перед С.

3. Велика кількість товару має більше переваг, ніж менша. Передбачається, що люди завжди надають перевагу більшій кількості товару чи послуг (якщо товари якісні). Це означає, що потреба в товарах та послугах не має насичення. Проте грошовий дохід споживачів має обмежену величину і люди повинні узгоджувати бажання із бюджетом. Бюджет залежить від доходу і від цін на товари і послуги. Споживачі повинні визначитися, яким чином найкраще задовольнити свої уподобання, не витрачаючи більше, ніж дозволяє бюджет.

Перед кожним споживачем постають три запитання:

1. Що купити?

2. Скільки коштує товар чи послуга?

3. Чи вистачить грошей, щоб здійснити покупку?

Щоб відповісти на перше запитання, необхідно з’ясувати корисність речі для споживача, щоб відповісти на друге – досліджувати ціну, для відповіді на третє – визначити дохід споживача. Ці три проблеми – корисність, ціна і дохід – і становлять зміст теорії поведінки споживача. Спробуємо визначити їх взаємозв’язок.

Корисність блага (U) – це задоволення, яке отримують споживачі при споживанні благ і послуг. Корисність не можна виміряти в будь-яких одиницях, оскільки це суто суб’єктивна категорія, про неї можна судити лише інтерпретуючи дії споживача. Теорія споживчого вибору ґрунтується на припущенні, що середній споживач – цілком розумна людина, яка намагається так розпорядитися своїм грошовим доходом, щоб отримати від нього якомога більше задоволення чи корисності в процесі купівлі та споживання товарів і послуг у певному поєднанні. Тому мета споживача – максимізація корисності.

Проте на можливості споживачів накладаються деякі обмеження, які в умовах рідкісних ресурсів не дають людям можливості споживати все, що вони хочуть, з усіх запропонованих варіантів. Ці обмеження зумовлені цінами товарів, а також розмірами споживчого бюджету. Крім поняття корисності блага, яке означає здатність останнього задовольняти одну або кілька людських потреб, існує таке поняття, як гранична корисність.

Гранична корисність (MU) блага – величина додаткової корисності, яку людина отримує від споживання ще однієї додаткової одиниці блага (за інших рівних умов):

Кількісний (кардиналістський) підхід до корисності передбачає, що корисність може мати кількісний вимір. У даному випадку корисність є аналітичною конструкцією, яка дозволяє виявити і математично обгрутнутвати типові закономірності вибору для всіх споживачів.

Спостереження за поведінкою споживача дозволило Г. Госсену зробити висновок, що блага мають цінність для індивіда тільки у випадку, коли їх кількість менша за необхідну.

Його теорія споживання включає два закони. Перший закон Госсена одержав назву закона спадної граничної корисності.

Закон спадної граничної корисності полягає в тому, що хоча загальна корисність (TU) зі збільшенням споживання благ поступово зростає, гранична корисність (МU), яку отримують із кожної додаткової одиниці блага, неухильно зменшується, доки не досягне нуля у точці повного насичення потреби (т.А. рис. 4.1.б). Це означає, що будь-якому нескінченно малому збільшенню кількості блага Q відповідає приріст загальної корисності (total utility) – ТU (рис.4.1.а), гранична корисність (МU) кожної додаткової одиниці блага неухильно зменшується (рис. 4.1.б). Максимуму задоволення загальна корисність досягає в точці А, коли гранична корисність дорівнює нулю. Це означає, що благо повністю задовольняє потреби. Якщо подальше споживання завдає шкоди (гранична корисність негативна), то загальна корисність знижується (відрізок АВ на обох графіках).

В

А

Чим більшу кількість блага ми маємо, тим меншу цінність становить для нас кожна додаткова одиниця цього блага. Наприклад, споживач, що потерпає від спраги, із задоволенням вип’є першу склянку тонізуючого напою. Друга склянка принесе йому менше задоволення, ніж перша, третя – менше, ніж друга. І так буде відбуватися доти, доки гранична корисність чергової склянки не буде дорівнювати нулю. Хоча загальна корисність зростає, гранична корисність при цьому зменшується, що призводить до уповільнення зростання загальної корисності. Таким чином, корисність блага визначається не загальною, а граничною його корисністю для споживача. Оскільки із зростанням споживання гранична корисність економічного блага для споживача знижується, то виробник може продати додаткову кількість своєї продукції лише в тому випадку, якщо знизить ціну. Закон зменшення граничної корисності лежить в основі визначення попиту.

Другий закон Госсена стосується вибору споживача при споживанні кількох благ.

Індивід максимізує свою корисність, якщо розподіляє свої грошові засоби між різними благами так, що досягає рівного задоволення від останьої одиниці грошей, витраченої на кожен з благ. Щоб отримати максимум корисності від споживання даного набору благ за визначений час, потрібно кожне з цих благ спожити в такій кількості, при якій гранична корисність усіх спожитих благ буде дорівнювати одній і тій самій величині.

Закон Госсена дозволяє сформулювати правило поведінки споживача:

Правило максимізації корисності полягає в тому, що можна максимізувати корисність, якщо розподілити грошовий дохід таким чином, щоб остання грошова одиниця (гривня), витрачена на перший продукт, а також остання грошова одиниця (гривня), витрачена на другий продукт і так далі, принесли однакову кількість додаткової чи граничної корисності. Іншими словами це можна сформулювати так: відношення граничної корисності блага до його ціни має бути однаковим для всіх благ. У такому випадку можна сказати, що досягнуто точки споживчої рівноваги. Концепція рівноваги споживача в термінах граничної корисності (МU) і цін товарів (Р) ілюструє кардиналістський підхід і може бути описана рівнянням:

В разі коли споживач досяг рівноваги, він не виграє, якщо збільшить споживання блага А, бо його гранична корисність швидко зменшиться. Це залишить споживача в програші, якщо він швидко не переключиться на споживання більшої кількості блага В. Проте недоліком кардиналістської теорії граничної корисністі є її суб'єктивність. Теорія базується на тому, що споживач може кількісно виміряти рівень граничної корисності, отримуваний від споживання додаткової одиниці товару. На цьому ґрунтується правило максимізації корисності, а отже, і обґрунтування точки споживчої рівноваги.

Дата добавления: 2014-12-10