Тема 16 2 страница

Зовнішньоекономічна діяльність України з країнами СНД регулюється Постановою Кабінету Міністрів України «Положення про порядок поставок і митного оформлення продукції за виробничою кооперацією підприємств і галузей держав — учасниць СНД». Це Положення регулює поставки продукції (сировини, ма­теріалів, деталей, вузлів) для спільного виготовлення кінцевої продукції. Між підприємствами укладаються договори, на основі яких здійснюється митне оформлення продукції. Ця продукція звільнюється від обкладення ввізним або експортним митом, акцизним збором та іншими податками.

Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС) було також засноване за безпосередньої участі України у 1992 р. Воно складається з 11 держав: Азербайджану, Албанії, Болгарії, Вірменії, Греції, Грузії, Молдови, Росії, Румунії, Туреччини та України. Серед цілей ЧЕС — багатостороннє співробітництво чорноморських держав у різних галузях економіки, передусім у промисловості, сільському господарстві, на транспорті, в торгівлі, в розвитку туризму, телекомунікацій. Однією зі сфер співробітництва визначено екологію Чорного моря. Механізм інтеграції в межах ЧЕС передбачає безподаткову торгівлю, вільний рух капіталів та послуг, створення вільних економічних зон, обмін економічною інформацією.

Чорноморське економічне співробітництво перебуває поки що на початковій стадії інтеграційного процесу. Незважаючи на це, учасники ЧЕС вбачають реальні перспективи для плідного співробітництва. Вже сьогодні воно здійснюється в таких галузях, як енергетика, транспорт, зв'язок, екологія. Найперспективнішими напрямками інтеграції є: об'єднання електромереж в єдиній системі Чорноморського кільця; утворення регіональних транспортних коридорів; прокладення ліній оптоволоконного зв'язку; програми з охорони Чорного моря. Багато надій покладається на Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР), який розпочав діяльність у 1999 році. Його функціями є кредитування зовнішньоторговельних операцій та підтримка фінансових систем країн-членів.

У 2001 році юридично оформлено статус ГУУАМ як міжнародної організації. Ця абревіатура походить від початкових літер назв держав, що її складають: Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова. Україна в цій організації є державою з найбільшим економічним потенціалом. Однією з цілей ГУУАМ є сприяння транспортування газу з Центральної Азії й азербайджанської нафти на Захід, відродження «Великого шовкового шляху». Деякі спостерігачі вбачають у створенні ГУУАМ спробу знайти альтернативу СНД, у якій керуюча роль належить Росії. Проте як президенти країв — членів ГУУАМ, так і президент Росії визначають, що членство в ГУУАМ не суперечить обов'язкам цих країн щодо СНД.

Стратегічною метою України є вступ до Європейського Союзу. Залучення до європейської спільноти відкрило б для України великі можливості щодо прискорення економічного розвитку й підвищення добробуту нашої країни. Наше бажання стати членом ЄС досі не реалізувалося через невідповідність економічного ме­ханізму України нормам і вимогам Європейського Союзу. Проте Україна крок за кроком просувається до Західної Європи, шукаю­чи можливості узгодження спільних інтересів. Відносини з ЄС ґрунтуються на конкретних угодах та програмах партнерів.

У 1994 р. була підписана Угода про партнерство та співробітництво між ЄС і Україною (набула чинності у 1998 році). Основними цілями Угоди є:

• розвиток тісних політичних стосунків шляхом постійного діалогу з політичних питань;

• сприяння торгівлі та інвестиціям, гармонійним економічним стосункам;

в забезпечення основ для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, науково-технічного та культурного співробітництва;

• підтримка України в її зусиллях зміцнювати демократію та завершення переходу до ринкової економіки. У 1999 р. була прийнята «Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України», у якій особливий наголос робиться на сприяння демократичним перетворенням в Україні. У «Стратегії» підкреслюється також, що стратегічне партнерство між ЄС і Україною, яке ґрунтується на спільних цінностях та інтересах, є фактором зміцнення миру, стабільності та процвітання в Європі.

Одним з найефективніших напрямків співробітництва України з ЄС є програма TACIS — Технічна допомога країнам СНД. Це дуже розгалужена програма підтримки реформ в країнах СНД, в тому числі й в Україні. На економічні реформи в Україні виділено гранти для 32 проектів; серед них — проекти з реструктуризації сільського господарства, сприяння розвитку фінансових ринків в Україні та інші. TAC1S передає ноу-хау, яким володіють державні та приватні організації, що дозволяє сполучати досвід з професій­ними знаннями й навичками на місцях. Ноу-хау надається у формі Консультативного сприяння з питань управління, направлення груп експертів.

Зі свого боку, Україна розробила національну програму інтеграції в ЄС. У 1998 р. вийшов Указ Президента про затвердження «Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу». У «Стратегії» передбачається 17 напрямів, які необхідно реалізувати у три етапи:

• перший припадає на 2000 рік;

• другий — на 2001—2003 роки;

• третій — на 2004-2007 роки.

Проблема підвищення ефективності зовнішньоторговельної діяльності України на сучасному етапі має винятково важливе значення. Без інтеграції до світової економіки Україна відставатиме від стрімко змінюваних технологій виробництва, технічних, екологічних та інших стандартів і критеріїв конкурентоздатності.

Перспективною формою регіонального співробітництва є інтеграція на мезорівні, тобто співпраця прикордонних адміністративних регіонів. Така форма успішно розвивається в Західній Європі з кінця 50-х років минулого століття, вона одержала назву «єврорегіони». Сьогодні в Європі діє більше 50 єврорегіонів.

Україна бере участь в чотирьох єврорегіонах: «Буг» (Волин­ська область і прикордонні регіони Польщі); «Карпати» (Львів­ська, Закарпатська, Івано-Франківська. Чернівецька області та суміжні території Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії); «Нижній Дунай» (Одеська область та суміжні території Молдови й Румунії); «Верхній Прут» (Чернівецька область та суміжні терито­рії Молдови та Румунії),

У межах єврорегіонів здійснюється транскордонне співробітництво між сусідніми країнами. Основними напрямами співробітництва є торгівля, спільне підприємництво, екологія і культура.

На двосторонньому рівні міжнародних відносин Україна має зв'язки переважно у формі зовнішньої торгівлі та інвестицій.

Зовнішня торгівля є одним із найважливіших видів міжнародних економічних стосунків. Вона є безпосереднім проявом міжнародної спеціалізації праці. Для України сьогодні зовнішня торгівля має першочергове значення, оскільки вона суттєво впливає і на стан платіжного балансу, і на обсяг ВВП. Як уже відзначалося, відкритість економіки України досить висока саме завдяки спів­відношенню експорту й ВВП, у якому частка експорту значно вища, ніж у середньому у світі. Але, на жаль, високий показник відкритості економіки Україна пояснюється не стільки великими обсягами експорту, скільки поки що малою величиною ВВП.

Показники зовнішньої торгівлі складаються з експорту, імпорту, товарообігу і сальдо балансу. У 90-х роках зовнішня торгівля України розвивалася нерівномірно; у першій половині десятиліття стався глибокий спад обсягів товарообігу; у другій — стагнація; деяке пожвавлення спостерігається на початку нового десятиліття, проте сьогодні товарообіг зовнішньої торгівлі України не відповідає її економічному потенціалу. Така ситуація є наслідком економічної кризи, вихід з якої пов'язується з деяким пожвавленням економічної діяльності країни з 2000 року.

Географічна структура торгівлі товарами є наслідком, принаймні, двох обставин. По-перше, історично так склалося, що Україна ще значною мірою зберігає основні риси своєї участі у територіальному поділі праці, який відбувався протягом декількох століть у територіальних межах Російської імперії та СРСР. Значна кількість українських фірм зберегла кооперативні зв'язки з підприємствами колишніх союзних республік, ринки країн СНД для нас добре знайомі, як і наш для них. По-друге, Україні нелегко пробитися на ринки розвинених країн та країн, що розвиваються, через дуже сильну конкуренцію (ці ринки вже розподілені) і часто через невідповідність наших товарів світовим стандартам; нерідко наш експорт потерпає і через дискримінаційну політику деяких країн щодо України. Тому основна частина українського зовнішнього товарообігу припадає на країни СНД.

Поступово Україна диверсифікує свою географічну структуру міжнародної торгівлі, і частка СНД знижується: в 1995 р. вона становила 59 %, а в 2000 — 44; відповідно частка Росії впала з 47 % до 33. Водночас зростають обсяги торгівлі з розвиненими країнами. За період 1995—2000 рр. товарообіг з Німеччиною збільшився в 1,7 раза, зі США — в 1,2, з Італією — в 3,5, з Бельгією — в 1,5, з Францією — у 2,9 раза. Із країнами, що розвиваються, суттєво зміцнилися торговельні зв'язки: з Туреччиною товарообіг зріс у 4,7 раза. Слід також відзначити збільшення торгівлі з Китаєм: вона зросла в 1,8 раза.

У 2000 р. Україна торгувала зі 189 державами світу. Найбільший торговельний обсяг припадав на країни СНД — товарообіг складав 12 537,4 млн. дол.; на Європу припадало 8991,7 млн. дол.; на Азію — 4269,9 млн. дол.; на Америку — 1798, 9 млн. дол.; на Африку — 867,9 млн. дол.; на Австралію й Океанію — лише 61,7 млн. дол.

Товарна структура нашої зовнішньої торгівлі віддзеркалює сьогоднішній стан нашої економіки. По-перше, частка машин, устаткування, засобів транспорту та приладів як в експорті, так і в імпорті надто невисока: відповідно 12,7 і 18,8 % тоді як у розвинених країнах вона зазвичай перевищує 80 %. По-друге, майже половина вартості нашого експорту (44,4 %) припадає на чорні метали, які є товаром невисокого ступеня обробки й тому відносно недорогим. В імпорті 46,9 % припадає на нафту, газ та інші мінеральні продукти; ця група товарів майже ціпком імпортується з Росії та Туркменистану. Зовсім мала частка в торгівлі товарів легкої промисловості: 4,2 % в експорті й стільки ж в імпорті. Це є наслідком, з одного боку, розвалу нашої легкої індустрії під впливом конкуренції іноземного ширвжитку, а з іншого — низькою купівельною спроможністю основної маси насе­лення країни. На продукцію агропромислового комплексу припадає 9,5 % в експорті та 6,5 — в імпорті.

У структурі українсько-російського товарообороту на торгів­лю послугами та роботами припадає 22,6 %. Причому в експорті послуги становлять 47,5 %, в імпорті — 3,2. У структурі українського експорту понад 90 % займає продукція глибокого і досить глибокого ступеня переробки: послуги — 47,5 %, продукція мета­лургійної промисловості — 12,9, машинобудування — 12,5, продовольча продукція —- 11,6, хімічної промисловості — 8,5 %. У то­варній структурі імпорту в 2000 р. збільшилася питома вага мінерального палива — з 35,4 до 46,86 % (6540,1 млн. дол.), машин та устаткування — з 8,5 до 13,91 % (1941,0 млн. дол.). Зросла частка продукції рослинного походження, рудних матеріалів. Серед ос­новних товарних позицій зменшилася частка продукції хімічної та пов'язаних з нею галузей, транспортних засобів, харчової промисловості. Найважливішим торговельним партнером України та найбільшим ринком збуту товарів традиційного українського експорту, як і раніше, залишається Російська Федерація.

Українські підприємства, які традиційно були орієнтованими в основному на російського споживача, перебувають на даний момент в особливо складному становищі через недосконалість цінової політики в нашій країні. Яскравим прикладом цього є сучасний кризовий стан таких вітчизняних промислових підприємств, як Львівський автобусний завод, Миколаївський глиноземний завод, Кременчуцький автомобільний завод. Через високі ціни неконкурентоздатною є й продукція агропромислового комплексу України.

Водночас високі тарифи на транспортні послуги в Україні зумовили зміну траєкторії основних потоків російських вантажів у західному напрямі: через порти і транспортні магістралі Білорусі та країн Балтії. Регіональні особливості цієї проблеми полягають у тому, що обласні адміністрації України вводять на місцях численні місцеві тарифи та збори за транзит російських вантажів.

На сучасному етапі у структурі економіки України переважать видобувні галузі та аграрний комплекс. Підсилюється розрив внутрішніх зв'язків України з іншими країнами СНД й на території самої України, що негативно впливає на її зовнішньоекономічну діяльність..Але зовнішня торгівля України поступово набирає темпи розвитку.

Найбільш вагомий обмінний ресурс — це продукція чорної металургії: 30 % експортних постачань країни. Україна експортує усі види металургійної продукції — від сировини і напівфабрикатів до кінцевих виробів. Значну питому вагу в структурі металургійного експорту України має залізна руда, яка експортується у країни Східної Європи та СНД головним чином з Криворізького басейну. Експортується невелика кількість кольорових металів --алюміній (1 %), мідь, нікель, свинець, цинк. В експорті продукції чорної металургії виділяються Дніпропетровська, Донецька, Запорізька та Луганська області.

Темпи розвитку чорної металургії в Україні мають тенденцію до зниження, що свідчить про поступове звуження можливостей нарощування експорту продукції даної галузі. Але й на світовому ринку попит на них знижується внаслідок успішного використання замінників конструкційних матеріалів (пластмас, кераміки, композитних матеріалів), підвищуються вимоги до якості металів. Внаслідок цього обсяги експорту продукції чорної металургії прямо залежать від рівня споживчих характеристик металопродукції.

Україна має можливості для збільшення експорту кольорових металів, насамперед алюмінію і титану.

Друге місце в експорті України посідає продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості, в тому числі з виробництвом пластмас і каучуку — 13,5 %. Це невисокий показник, крім того, в експорті хімічної продукції переважають вироби неорганічної (основної) хімії, головним чином мінеральні добрива, товари ж органічної хімії мають невиправдано малу частку. Хімічна промисловість є галуззю експортної спеціалізації у Луганській, Івано-Франківській і Черкаській областях, які забезпечують майже половину всього експорту продукції хімічної промисловості.

На світовому ринку зростає попит на якісні пакувальні матеріали, пластмаси, фармацевтичні товари, товари побутової хімії, що є економічним стимулом для структурних якісних змін у національному хімічному виробництві, в розвитку його експортного потенціалу.

В експорті України важливе значення мають вироби харчової промисловості — 9,8 % та продукти рослинного (6,1) і тваринного (3,8 %) походження, що відбиває агропромислову експортну спеціалізацію України. Україна експортує цукор, алкогольні напої, м'ясо-молочні продукти, тютюн, кондвироби, рослинну олію, сіль, продукти переробки плодів і овочів. Значно зросли експортні поставки насіння і плодів, зернових культур, продуктів борошно­мельного виробництва. Враховуючи ту обставину, що на світовому ринку сільськогосподарська сировина коштує набагато дешевше, ніж продукти її переробки, в Україні необхідно створювати систему експортних галузей харчової промисловості на основі застосування сучасних технологій. Це дасть можливість Україні вийти на насичений світовий ринок продовольства. Водночас на світовому ринку окремі види сільськогосподарської сировини — волокно льону і конопель, вовна, соняшник тощо ціняться досить високо (500—900 дол. за тонну), тому Україна є потенційним експортером цієї продукції. Необхідно здійснювати експортну спрямованість розвитку сільського господарства. Важливо створити і агропромислові зони виробництва екологічно чистих продтоварів, які займають особливу нішу на світовому ринку.

В експорті України знижується частка машин, устаткування та механізмів. Серед засобів транспорту в експорті переважають локомотиви та вагони, а серед машин — котли, ядерні реактори, електричні машини і устаткування.

Машинобудування України поки що не може задовольнити повністю вимоги зовнішнього ринку через високу металомісткість продукції, а також відставання з показників якості (точність, надійність, трудомісткість експлуатації, економічність). Структурні зміни в машинобудуванні необхідно орієнтувати на ринки збуту наукомісткої продукції (електронні товари, побутова техніка, медапаратура та ін.). Проблема розширення виробництва українських машин та устаткування тісно пов'язана з підвищенням їх якості та конкурентоздатності на світовому ринку.

Україна має потужну мінерально-сировинну і паливну базу, тому в її експорті важливе місце належить паливу і мінеральним продуктам — 8,8 %. Експортуються сіль, сірка, штукатурні матеріали, цемент, мінеральне паливо, перш за все нафта, яка значною мірою реекспортується, та продукти її переробки.

Україна багата на уран, але не має підприємств з виготовлен­ня кінцевого ядерного пального для АЕС. Тому Україна не експортер, а імпортер ядерного пального: п'ять АЕС на 1,5 року роботи (цикл) потребують ядерного пального на 2 млрд. дол., а на спорудження підприємства для переробки урану на ядерне пальне необхідно 1 млрд. дол.

Що ж до товарів мінерального походження, то Україна також експортує вироби з каменю, гіпсу, цементу, скла, азбесту, а також керамічні вироби, скло і вироби з нього.

Дуже обмеженим є сучасний експортний потенціал України у виробництві непродовольчих товарів, частка яких в експорті складає всього 4 % — це текстиль, взуття, трикотажне полотно, килими, головні убори, одяг, шкіряна та хутряна сировина.

Високоефективними експортними товарами на світовому ринку є наукомісткі високотехнологічні товари тривалого користування, що задовольняють культурні, побутові, споживчі, туристичні потреби. В Україні необхідно створити експортну спеціалізацію виробництва цих товарів.

В експорті України переважають сировина та матеріали, але проблема полягає не в цьому, а в тому що мало експортується промислових товарів і технологій. США і Канада також найбільші постачальники сировини на світовий ринок, але вони є й найбіль­шими експортерами готової промислової продукції і послуг.

Торгівля послугами розвивається в Україні нерівномірно. Найвищого обсягу вона досягла в 1995 році, а потім настав деякий спад. Справа в тому, що 84 % послуг припадає на транзитні перевезення іноземних товарів, переважно російських. Наприкінці 90-х років Росія активізувала свій експорт через власні порти, тому транзит через Україну зменшився. Іншою причиною стали події в Югославії, через які судноплавство по Дунаю майже припинилося, і це дуже боляче відбилося на українських судноплавних компаніях.

Україна має значні рекреаційно-туристичні ресурси, які при підготовці відповідної інфраструктури обслуговування можуть забезпечити розвиток у країні міжнародного туризму, значно збільшити експорт туристичних послуг.

Останнім часом більш динамічно розвивається експорт технологій — торгівля патентами і ноу-хау, послугами лізингу, інжинірингу, консалтингу. Україна має певний потенціал для розвитку послуг у. космічній галузі. Відомо, що космічний щит СРСР створювався і в Дніпропетровському квадраті. Зараз Україна створює інфраструктуру для виконання космічних програм.

На сучасному етапі для України ще не можна ставити завдання широкого виходу на ринок наукомісткої продукції і послуг.

Необхідно визначити пріоритетні напрями науково-технічного прогресу для реалізації їх через систему республіканських науково-технічних програм, у тому числі і через розвиток технополісів, перш за все таких, як Київський (мікроелектроніка та обчислювальна техніка), Львівський (робототехніка), Дніпропетровський (супутниковий зв'язок).

У контексті торгівлі послугами важливе значення має розвиток мережі так званих транспортних коридорів — міжнародних транспортних сполучень, що з'єднують країни на значній відстані в межах Європи і Євразійського простору. Деякі з цих коридорів проходять транзитом через Україну, надаючи нам можливість мати прибуток від обслуговування транзиту. Найбільше значення для України має система Критських коридорів (угода про їх ство­рення була укладена на острові Крит в 1994 році). Чотири з одинадцяти цих коридорів пройдуть територією України:

• транспортний коридор № 3: Берлін — Вроцлав — Львів — Київ;

• транспортний коридор № 5: Трієст — Любляна — Будапешт — Братислава — Львів;

• транспортний коридор № 7: Дунайський, від Кельхайма до Суліни;

• транспортний коридор № 9: Гельсінкі — Київ —- Одеса — Ди-митровград — Александруполіс.

В процесі формування — Євразійський коридор, на який Україна покладає великі сподівання. Він буде прокладений в напрямку Ашгабат — Баку — Тбілісі — Супса — Одеса. Цим шляхом до нас і далі на захід транспортуватиметься нафта Азербайджану й Туркменії, у зворотному напрямі — традиційні товари українського експорту й транзитом товари — Західної і Центральної Європи.

Поступово нарощує навантаження міжнародна поромна магістраль Батумі — Одеса — Варна, яка зв'язує морем нашу країну із Закавказзям та Болгарією.

Японія та нові індустріальні країни — це пошук своїх ніш на світовому ринку товарів та послуг. Україна може, наприклад, ефективно використати технічний потенціал військово-промислового комплексу для випуску наукомісткої продукції мирного профілю, а також і виробництва тих видів зброї, які можуть знайти збут на світовому ринку.

Близько 20 % експорту України припадає на товарні групи з несприятливою кон'юнктурою товарних ринків.

Здійсненню ефективної експортної політики перешкоджає низка факторів, серед яких:

• низька конкурентоздатність більшості готових виробів;

• повільний перехід на випуск нових товарів;

• відставання якості промислової продукції від світових аналогів;

• невідповідність продукції світовим стандартам;

• висока собівартість багатьох товарів (часто вища за світову ціну). Усунення цих негативних факторів сприятиме більш активній

інтеграції України до світового ринку товарів та послуг.

В імпорті України переважають товари, частка яких складає 92,8 % (19 389 млн. дол.), а послуги посідають незначне місце — всього 7,2 % (1400 млн. дол.).

У структурі імпорту товарів 53,5 % припадає на паливо і мінеральні продукти. Паливо (нафта і газ) надходять головним чином з Росії, крім того газ, постачається з Туркменистану, укладено договір на його поставки з Узбекистану.

Машини, устаткування і механізми в імпорті України посідають друге місце і з засобами транспорту складають 15,2 %, продукція хімічної промисловості, пластмаси і каучук — 9,7, неблагородні метали та вироби з них — 4,1 %. Україна імпортує продовольчі (7,8%) та непродовольчі (4,1) товари (текстиль, взуття, головні убори), а також папір, картон, паперову масу з деревини (3 %).

У загальних обсягах імпорту більше 80 % складає продукція, що спрямовується на задоволення потреб вітчизняного виробництва та забезпечення його функціонування. В імпорті послуг так само, як і в їх експорті, провідне значення мають транспортні послуги (31 %), з інших послуг в імпорті України виділяються будівельні, з монтажу та ремонту, страхові, фінансові, незначне місце посідають послуги у сфері торгівлі патентами та ноу-хау, послуги туристичних організацій.

Однією з форм міжнародного співробітництва є утворення спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ). У таких зонах встановлюється пільговий режим для іноземних інвесторів — зниження або скасування податкових ставок за певний період, ліквідація митних податків на експорт та імпорт та ін. СЕЗ утворюються для розвитку пріоритетних галузей економіки і для пожвавлення економіки регіонів, що відстають у розвитку. Функціонування СЕЗ стимулює приток інвестицій в країну.

В Україні утворено такі спеціальні економічні зони і встановлено спеціальні режими інвестування територій:

• «Порто-франко» (Одеса);

• експериментальна економічна зона «Сиваш» (Автономна Республіка Крим);

• спеціальний режим інвестиційної діяльності в Автономній Республіці Крим;

• спеціальна економічна зона «Донецьк»;

• спеціальна економічна зона «Азов» (м. Маріуполь);

• спеціальний режим інвестицій у Донецькій області;

• спеціальний режим інвестицій у Луганській області;

• спеціальний режим інвестицій у м. Харків;

• спеціальний режим інвестицій у м. Шостка;

• спеціальна економічна зона «Славутич»;

• спеціальний режим інвестицій у Чернігівській області;

• спеціальний режим інвестицій у Житомирській області;

• спеціальна економічна зона «Закарпаття»;

• спеціальна економічна зона «Яворів»;

• курортно-рекреаційна спеціальна економічна зона «Курорто-поліс Трускавець»;

• спеціальний режим інвестування у Волинській області.

У процесі глобалізації міжнародних відносин країна мусить розробити геополітичну спрямованість своїх стосунків із зарубіжними країнами. Геополітика — це визначення пріоритетів і основних напрямів політики (в тому числі економічної) стосовно інших країн. Пріоритетність полягає у налагодженні найтісніших стосунків з державами, вплив яких на країну в довгостроковому періоді реально і потенційно найбільший і співробітництво з якими найбільш ефективне. Такі держави називаються стратегічними партнерами. Україна визначила своїми стратегічними партнерами США, Росію та Польщу. Щодо США, — то це наймогутніша на сьогодні держава, величезний вплив котрої на всі країни світу безсумнівний. З Росією та Польщею нас пов'язує не тільки територіальне сусідство, а й тривалі часи найтісніших політичних, економічних і культурних зв'язків. Не виключено, що згодом стратегічним партнером України може бути визначена і ще якась країна. Найвірогіднішими кандидатами уявляються Німеччина і Туреччина.

Крім стратегічного партнерства на двосторонній основі, в рамках геополітики визначається стратегічна мета. Такою метою для України є вступ до Європейського Союзу. Інтеграція в Європу є пріоритетним напрямом зовнішньоекономічної діяльності нашого уряду. З цього приводу Міністерство економіки України одержало нову назву: Міністерство економіки та європейської інтеграції; це означає, що зусилля уряду будуть сконцентровані на розробці конкретних, дійових заходів, які наблизять час вступу нашої країни до ЄС. При цьому європейська інтеграція розглядається в широкому плані; розуміється, що вона згодом залучить усі країни Європи.

Дата добавления: 2014-12-10