Тема 17

Глобалізація та економічний розвиток.

Мета: Визначити місце національної економіки в системі світового господарства, розкрити суть регіонального підходу до класифікації країн світу, назвати критерії типологічного підходу до класифікації країн світу та охарактеризувати вплив розвинутих країн на сферу міжнародної економіки, місце країн з транзитивною економікою в світовій економіці і специфіку функціонування економіки країн, що розвиваються.

Час: 80 хв. Метод: Лекція Місце: Навчальна аудиторія

ПЛАН

Навчальні питання:Час викладу

Вступ…….………………………………………………...……………5хв

1. Місце національної економіки в системі

світового господарства……………………………………………40 хв.

2. Суть регіонального підходу до класифікації країн світу……35 хв.

3. Критерії типологічного підходу до класифікації країн світу.…45 хв.

4. Вплив розвинутих країн на сферу міжнародної економіки………….…35 хв.

5. Місце країн з транзитивною економікою

в світовій економіці …………………………………………….…. 35 хв.

2. Специфіка функціонування економіки країн,

що розвиваються………………………………………………….30 хв.

Заключна частина……………………………………………..……15 хв.

Матеріально-технічне забезпечення: схеми, графіки, діаграми, таблиці, нормативні та законодавчі акти.

Джерела і література: 3,7,14,17,20,22,31,32,34,35,38,39,40.

1. Сучасна глобалізація та її суть

Сучасні глобальні проблеми вивчаються спеціальною наукою, яка дістала назву глобалістика. Предметом дослідження сучасної глобалістики є походження, прояви та шляхи вирішення всесвітніх або глобальних проблем, а також всесвітні соціоприрод-ні системи та їх динаміка.

Сучасна глобалістика виступає як складна нерівноважна система різних теоретичних підходів (економічних, політичних, соціофілософ-ських, природних і т. ін.), які поєднуються з глобалізмом як принципом, котрий вимагає: загальносистемного погляду на єдність світу, загальних взаємозв'язків людини, економіки та природи, розуміння єдності стану цієї системи, оскільки в межах дослідницького поля завжди виявляються проблеми, напруженості та конфлікти, а також катастрофи, які характеризують сучасне буття людства на планеті.

Усе це вимагає від сучасного людства складного та нерівно-нлжного, а також нелінійного погляду на багатомірність глобальних проблем, пошуків шляхів спільного вирішення проблем, з якими стикається людство. У цьому плані формується глобально-міждисциплінарний підхід до осмислення того, що відбувається на планеті, різними вченими в усіх розвинених країнах.

Вони висувають певні вимоги до співвідношення суб'єкта та об'єкта, мети, засобів та результатів дії в економічній системі. Особливого значення тут набули: відкритість системи, її самодостатність, саморегулювання та динаміка всього ринкового світового господарства, всієї економічної дії. Економіка тут виступає як сфера саморегуляції та регуляції, яка впливає на життя всього шодства через конкуренцію та партнерство, які слід вміло використовувати, а якщо потрібно — створювати, виділяючи в них відносини і співпрацю на загальне глобальне благо, зберігаючи і примножуючи креативні сторони.

В економічній інформації відбувається перехід від вузькопрофесійних орієнтацій до реалізації програм, розрахованих на досягнення у найближчому майбутньому бажаних результатів у планетарному та регіональному масштабах під дією миттєвого розповсюдження інформації по всій планеті засобами інформації.

Масова комунікація виступає у цьому плані не тільки як середо­вище, що відображає проблеми і конфлікти, які мають місце на пла­неті, але і як певна самостійна сила, що здатна відігравати у житті людства креативну роль, особливо в переломні моменти. Усе це вимагає спільного загальносвітового менеджерського вирішення.

Глобальні проблеми можна визначити як проблеми, що виникають у результаті розвитку креативних сил в умовах науково-технічного прогресу і досягнення таких масштабів суспільного виробництва, коли з'являється загроза порушення балансу між суспільством і природою. Ці проблеми, від вирішення яких залежать існування та прогрес людської цивілізації, вимагають своєї реалізації, що можливе лише за умов раціонального поєднання національних зусиль з діяльністю ефективної системи міжнарод­ного співробітництва. Тому глобальні проблеми мають загальнолюдський характер, планетарні масштаби прояву, відзначаються системністю та динамізмом.

У становленні сучасної глобалістики як наукового напряму можна виділити три етапи, кожен з яких відображає специфіку трансформації світової економіки та суспільства в цілому в певні періоди розвитку.

Перший етап припадає на другу половину XX ст., коли масштаби виробництва вперше в історії людства почали загрожувати можливостям природи компенсувати антропогенний вплив.

На цей же етап припадає розгортання військових стратегічних наступальних засобів, які вже самі по собі становлять загрозу існуванню життя на планеті. Хоча в працях цілого ряду вчених XX ст. досить часто зустрічаються думки про необхідність глобального підходу, конкретною працею, яка розпочинає глобалістику, вважають працю Римського клубу «Межі зростання», яка вийшла 11 1972 році і в якій закладено песимістичні прогнози гострого дефіциту продовольства, сировини, енергії, а також екологічної катастрофи, що очікуються до кінця XX ст., якщо промислово розвинені країни не змінять свого споживацького ставлення до природи.

На другий етап припадає розквіт глобалістики як у методологічному, фундаментальному, так і в практичному плані. У світі лідирують такі відомі теорії, як філософія технотронного, інформаційного суспільства, глобалізації як основної мети людства, пропонуються принципи нового світового порядку, а також цілий ряд нових теорій.

Специфіка третього етапу розвитку сучасної глобалістики, що почався в середині 80-х років XX ст., полягає у значній динаміці проблеми дослідження. Самі глобальні проблеми відійшли на дру гий план в результаті змін на політичній карті світу. Міждисциплінарний характер методології глобалістики збагачується поглибленням прикладних методів дослідження, найбільш актуальних завдань розвитку. Починаючи з 80-х років XX ст., на перший план виходять нові завдання, такі як ризик, попередження катастроф, пом'якшення їх наслідків. Серед важливих проблем національного та регіонального характеру, що набувають глобального значення, на перше місце виходить розвиток ринкової економіки, а також раціональне вирішення регіональних конфліктів. Глобалістика збагатила людську цивілізацію новим принципом — «мислити глобально, діяти локально».

Виходячи з усього сказаного, можна зробити висновок, щодо поняття економічної глобалізації. Отже, розвиток глобалістичних процесів — універсальна закономірна тенденція сучасної епохи, яка має прояв як у полі національних економік, так і в сфері міждержавних відносин на планеті, вона логічно веде до глобалізації економічного середовища.

Процес глобалізації як економічне явище полягає у взаємній інтеграції національних економік більшості держав світу з однотипним ринковим господарством, його суть є об'єктивним наслідком посилення дії економічного принципу на взаємозалежності процесів економічного життя.

Разом з тим глобалізація як шлях зміцнення взаємозв'язку та взаємозалежності національних економік та світового господарства посилюється і в певних регіонах світу і охоплює практично всю планету за рахунок тенденцій до регіональної інтеграції в усіх куточках планети. Таким чином, ми спостерігаємо глобалізацію як тенденцію до об'єднання в системі складної і нерівноважної економіки сучасного світу.

Широкий розвиток регіональних організацій, які ставили за мету спільне регулювання економічних явищ та сприяння взаємопроникненню національних господарств, почався в 50-х роках XX ст. спочатку в Західній Європі, а потім в країнах Америки, Африки та Азії.

У наукових дослідженнях одночасно виникає такий напрям, як регіональна інтеграція — як частина загальної глобалізації.

Практика показує, що ці процеси охоплюють всю структуру світо­вої глобалізації економіки, а остання має регіональний характер. Усе це вимагає специфічних підходів до вивчення соціально-еконо­мічних проблем, суб'єктів глобальних процесів на рівні регіонів.

Внутрішня логіка розвитку регіоналізації показує загальний трансформаційний процес розвитку сучасної ринкової економіки, який починається з простих форм усунення перешкод для розвитку торгових та інших партнерських відносин і веде до зростання міждержавного саморегулювання та регулювання господарського й соціального життя на теренах окремих регіонів.

Отже, в сучасному світі інтеграція у сфері економіки носить глобальний характер. На цьому рівні міжнародне економічне поєднання економічних сил має подвійне тлумачення: з одного боку як специфічний процес становлення єдиної системи взаємозалежності і взаємодоповнюваності національних економік, що супроводжується системною регуляцією економічного і соціального розвитку, а з іншого — воно охоплює систему глибше, до рівня господарських суб'єктів у межах всього регіонального простору.

У цьому проявляється суть регіону, який може тлумачитися и різних значеннях і масштабах (регіон світу, регіон континенту, регіон країн чи країни). Слід відзначити, що всі тлумачення мають певний сенс для визначення структурних рівнів глобальних процесів. У просторовому плані тип глобалізації в економіці визначається розміром території, в межах якої відбуваються глобальні та інтеграційні процеси.

Так глобальні процеси можуть відбуватися в межах національних макроекономік в їх окремих галузях, у межах певних регіонів світу. Можна виділити такі структурні рівні процесів глобалізації:

• Локальний — охоплює рівні мікроекономічних одиниць віл. критого економічного простору.

• Мікроекономічний — охоплює рівні виробничого процесу и системі господарських одиниць.

• Регіональний в межах макроекономіки окремих держав — охоплює комплекс секторів регіональних економік.

• Національний — це взаємодіючі сектори господарських комплексів областей у межах національних економік.

• Мезорегіональний — охоплює прикордонні регіони сусідніх країн.

• Макрорівень _ країни, що складають певний регіон світу.

• Мегарівень — сектори глобального економічного середовища.

Проте практика показує, що глобалізація економічного світового середовища має не тільки такий простий вигляд, вона тяжіє до нелінійних рівнів, які пронизують всю світову систему економічного життя і демонструють відкритий характер.

Як відкрита економіка, наприклад у межах Світової організації торгівлі, вона має системний складний нерівноважний прояв саморегуляції та регулювання торгівельних відносин, що свідчить про те, що структурний аналіз традиційного виділення окремих рівнів не відображає сучасного етапу глобалізації економіки світу і вимагає більш глибокого методологічного обґрунтування на рівні складних нерівноважних систем, які складаються у світі, виходячи з економічного принципу, і є основою саморегуляції сучасної світової ринкової економіки.

Структурний рівень розвитку: функціонування глобальних процесів впливає на кількісні характеристики системи, на кількість суб'єктів, масштаби, проте не змінює її суті.

В економічній науці про це свідчить динаміка розробки проблеми: адже сам термін глобалізація, глобальні процеси зустрічається вже в 30-ті роки XX ст. як відгук на інтеграційні процеси в економіці. Але конкретизовано його щодо форм лише в 40-х роках, коли була висунуто концепцію митного союзу. Основна увага при розробці цієї концепції приділялася вимірюванню кількісного ефекту митного союзу у вигляді зростання добробуту країн, що об'єднуються, за рахунок спеціалізації виробництва на основі принципу порівняльних переваг.

Спочатку питання митного союзу розглядалося як безумовний крок до утвердження переваг вільної торгівлі у світовому масштабі, проте потім було показано, що регіональне угрупування, створене для вільної торгівлі, спричиняє наслідки протилежного характеру, оскільки регіональне об'єднання сприяє розширенню торгівлі між членами угрупування і відвертає увагу від ефективних зовнішніх ринків.

Отже, регіональна глобалізація має як потокостворюючий, так і потоковідвертаючий ефект. Потокостворюючий ефект митного союзу проявляється у скасуванні обмежень у торгівлі між країнами-учасницями, що позитивно впливає як на окрему країну, так і на всю світову торгівлю.

Концепція митного союзу стала теоретичною засадою регіоального процесу глобалізації в Західній Європі, яка отримали своє втілення у створенні 1957 року європейської економічної спільноти. Первинна стадія об'єднання стала причиною переважання суто ринкових пояснень зовнішньоекономічних процесів і практично повного усунення політичних факторів.

Подальший розвиток глобальних процесів відсунув концепцію митного союзу на другий план. З'ясувалося, що лібералізації торгівлі недостатньо для забезпечення оптимального розміщення виробництва.

На перший план виходять ідеї, що глобалізація як інтеграцій ний процес позначається відсутністю будь-яких форм дискримінації між національними господарствами. При цьому під понят тям «відсутність дискримінації» мається на увазі відсутність адміністративних обмежень свободи підприємництва.

2. Головні форми економічної глобалізації

Виходячи з вищесказаного, в широкому розумінні глобалізацію можна визначити і як міжнародні відносини, і як суспільний процес. У першому випадку її можна тлумачити як відсутність будь-яких форм дискримінації іноземних партнерів у національних економіках різних країн. Такий погляд відображає найвищий рівень або форму глобалізації.

Водночас, як процес глобалізації, він проявляє себе у зменшенні відмінностей між різними міжнародними економічними суб'єктами або представниками різних держав. Ці форми передбачають, наприклад, на мікрорівні горизонтальну та вертикальну глобалізацію.

Горизонтальна глобалізація проявляє себе під час злиття фірм, що продукують подібні або однорідні товари і за мету ставлять завдання їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу, отримуючи при цьому додатковий прибуток за рахунок виробництва за кордоном товарів, які є аналогічними для фірми в країні базування.

Вертикальна глобалізація передбачає об'єднання фірм, що функціонують у різних виробничих циклах. Розрізняють різні форми вертикальної глобалізації.

Наприклад, глобалізація вниз передбачає приєднання підприємства — виробника сировини чи напівфабрикатів до фірми, яка виробляє певний товар.

Виробнича глобалізація вгору передумовлює придбання ком­панії, яка пов'язана з виробництвом попередньої сировини. Буває і невиробнича глобалізація, яка включає в себе, наприклад, сферу розподілу.

На певному етапі форми глобалізації на мікрорівні передбачають виникнення транснаціональних компаній. Вони є найбільш інтегрованими мікроструктурами.

На рівні національних економік глобалізація розвивається на основі формування економічних об'єднань, союзів країн з тим чи іншим узгодженням їх економічних політик. Це має прояв в економічному регіоналізмі.

Отже, у вузькому розумінні маємо багаторівневу систему глобалізаційного процесу на всіх рівнях. Але окремо розглянемо її на мікро- та макрорівнях. Як теоретично обґрунтовані тут розглядають різні форми міжнародної регіональної глобалізації, напри­клад: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі, митний со­юз, спільний ринок, економічні та політичні союзи.

Зона преференційної торгівлі — це зона з пільговими торго­вельними умовами, у якій дві або більше країн створюють преференції або умови зменшення взаємних тарифів з імпорту товарів, одночасно зберігаючи високі тарифи для інших. Найбільш показовим історичним прикладом такої форми є преференційна систе­ма Британської співдружності.

Для зон вільної торгівлі діє особливий пільговий режим торгін лі для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при збереженні їх у торгівлі з іншими країнами. Типовим прикладом такої зони є зона вільної торгівлі «США — Канада», північно-американська угода про вільну торгівлю (НАФТА).

Митний союз — це угода двох або декількох держав, яка передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільнот зовнішнього тарифу.

В економічному союзі вільний рух ресурсів та результатів виробництва доповнюються гармонізацією внутрішньої та зовнішньої політики. У країнах-учасницях функціонує єдина грошова одиниця. Прикладами таких союзів є, наприклад, Європейський Союз і США. На основі економічних створюються політичні союзи, у яких поряд з економічною проходить процес політичної глобалізації.

При утворенні зон преференційної та вільної торгівлі, митних союзів міждержавні глобалізаційні процеси охоплюють лише ефіри обміну, тобто розвивається глобалізація в торгівлі. Глибші форми створюють умови для глобалізації у виробництві. Треба відмітити, що різні форми та темпи глобалізації в міжнародній економіці тісно взаємопов'язані.

3. Фактори та особливості сучасної глобалізації

Розвиток процесів глобалізації у міжнародній економіці обумовлений різними факторами, серед них: економічний розвиток країн, груп країн та регіонів у світі в умовах нерівномірного розподілу ресурсів, закономірними тенденціями науково-технічного процесу, тенденціями демографічного розвитку, наявністю та необхідністю розв'язання глобальних проблем, таких як: енергетичні, продовольчі, екологічні, використання ресурсів Світового океану та космосу, економічного зростання, зростання народонаселення, економічної безпеки, роззброєння; різким скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж, і, насамперед, ринковою уніфікацією економічного розвитку.

У цілому послідовний розвиток форм глобалізації міжнародної економіки забезпечує найбільш повне, найбільш раціональне використання економічних потенціалів країн та підвищення темпів їх розвитку.

Водночас вирішуються важливі питання соціальної політики за рахунок зниження цін на основні товари і послуги та створення нових робочих місць завдяки об'єднанню країн-учасниць на пріоритетних програмах соціально-економічного розвитку.

У системі зрілих глобалізованих угруповань виробляються і реалізуються потужні та дійові механізми й інструменти забезпечення колективної економічної безпеки.

Разом із тим, незважаючи на очевидні економічні переваги, процеси міжнародної економічної глобалізації відбуваються на фоні нерівноважної складної системи соціально-економічних та політичних проблем.

Основні чинники цих проблем такі: націоналізм, традиційні конфлікти між окремими країнами та групами країн, ідеологічні розходження, політико-правові економічні та соціально-культурні відмінності країн-учасниць; зростання витрат при реалізації регулятивних функцій на наднаціональному рівні; суперечності, пов'язані з розширенням глобальних угруповань.

Ефективність міжнародної економічної глобалізації досягається за рахунок таких чинників: усунення дискримінації та бар'єрів між країнами — учасницями глобалізованих угруповань у переміщенні товарів, послуг, капіталу, робочої сили та підприємництва; стандартизації та уніфікації у виробничо-комерційній сфері; динамічного ефекту завдяки розширенню ринку та економії за рахунок масштабів виробництва, забезпечення високого рівня конкуренції.

Глобальні проблеми в економіці в першу чергу пов'язані зі специфікою світу як середовища транснаціональних компаній, з глобалізацією господарських зв'язків та множинністю специфічних національних ринків.

У сучасній світовій економічній науці, як і в економіці, домінує менеджерський підхід, тому сучасна теорія управління в економіці народжувалася і впроваджувалася в межах міжнародного бізнесу, в процесі вироблення корпоративної культури найкращими транснаціональними компаніями з їх системою цінностей, які можна визначити наступним чином:

• адаптивний підхід, спрямований на швидке реагування, при йняття рішень на виклик середовища фірм;

• підприємницький, або демократичний, стиль управління, що полягає у самостійності, відповідальності і готовності до виправданого ризику;

• інноваційний підхід, тобто готовий до сприйняття та реалізації нових ідей у технології, асортименті, управлінні, організації;

в маркетинговий підхід, орієнтований на задоволення запиті и споживачів;

• соціально-орієнтований стиль управління спирається на партнерство працівників фірм, акціонерів, споживачів;

• інформаційний підхід, грунтується на інформаційній технології.

Транснаціональні компанії, як відкриті економічні підсистеми світового рівня, пов'язані багатьма зв'язками із зовнішнім світом, який є дуже складною, суперечливою єдністю наднаціонального світогосподарського простору з його системою вимог та багатьма національними господарствами з унікальними умовами функціонування бізнесу.

Складність середовища існування багатонаціональних компаній є головним джерелом проблем у їх економіці. Оскільки виробничі потужності розкидані в різних країнах, зовнішнє середовище характеризується значною складністю, рухомістю й невизначеністю. Так, з одного боку, свою діяльність багатонаціональні компанії базують, виходячи з інтернаціональних витрат виробництва, світових цін, міжнародних правових та морально-етичних норм. Звідси необхідність постійного відстеження кон'юнктури світового ринку і прогнозу змін.

З іншого боку, є специфічними особливості кожної країни базування. Звідси виникають проблеми обізнаності з культурою, політичною та економічною ситуацією, інституціальною структурою розподільчої мережі, потенціальними конкурентами та їх діями, гарантіями та законністю посередників у кожній країні.

На початку XXI ст. спостерігається тенденція до утворення багатонаціональних компаній, які поширюють свою діяльність в усьому світі. Це дозволяє інноваціям, новим технологіям та капіталам рухатися у різних напрямах. Найбільш передові компанії роблять зараз прорив у використанні іноземних розробок, отримуючи капітал від іноземних інвесторів, використовують іноземних службовців у верхніх ешелонах управління.

Передові виробники продають більшу частину своєї продукції за кордон, отримуючи значну частину валового доходу з-за кордону. Ця тенденція спостерігається при аналізі обсягів прибутку. Отримуючи прибуток із-за кордону, вони діють згідно із зарубіжними обставинами, щоб завоювати вдячність та уникнути політичних труднощів.

Нові світові компанії порушують багато нових питань перед урядами, намагаючись визначити свою долю в національно-економічному плані.

Постають такі питання: чи має значення, яка національна приналежність компаній поки вони забезпечують виконання замовлень та наявність робочих місць. Яка держава контролює технології, що розроблені транснаціональними корпораціями? Які правила проведення зарубіжних операцій вони повинні виконувати, як експортувати розробки, як вони враховуються у дефіциті торговельного балансу.

Треба відзначити, що термін «багатонаціональна корпорація» використовується для характеристики компанії, яка діє на території двох або більше країн.

Сьогодні мережа багатонаціональних компаній контролює більшу і зростаючу частку світових технологічних, товарних та виробничих ресурсів.

Компанії стають багатонаціональними з таких причин: у пошуках нових ринків, сировини, нових технологій, економічної ефективності виробництва; уникнення перешкод політичного та законодавчого характеру; для диверсифікації або вкладення капі талу в різні підприємства.

Ці шість основних факторів відрізняють практику управління фінансами компаній, що оперують на території однієї країни, під корпорацій, які діють у кількох країнах. Тут виникає ціла низка глобальних проблем, зокрема:

• різна вартість (деномінація) іноземної валюти;

• економічна та законодавча відмінності; в мовні перешкоди;

• відмінності в культурі;

• роль уряду;

• політичний ризик.

Значною проблемою є валютний курс, або кількість грошових одиниць даної валюти, яка може бути куплена за одиницю іншої валюти.

Має свої проблеми й міжнародна грошова система. Сьогодні в основному діє плаваючий валютний курс, або система, за якою обмінні курси в більшій своїй частині не фіксуються урядом. А їм дозволено коливатися вгору чи вниз, в залежності від попиту та пропозиції. Це створює ризик обмінного курсу або ризик того, що вартість потоку готівки буде зменшуватися під впливом змін обмінних курсів.

Відомо, що курс по касових угодах (курс-стоп) — це фактично обмінний курс іноземної валюти, що поставляється в день угоди. Водночас форвардні курси передбачають різницю курсів за час доставки товарів, і ця проблема вимагає врахування через премії.

Фінансові глобальні проблеми вимагають від світових фірм вдаватися до херджування обмінного курсу або процесу, завдяки якому фірма захищає себе від збитків у випадку майбутніх коливань обмінних курсів.

Також серед глобальних фінансових проблем потрібно виділити відносні показники інфляції або рівні інфляції у зарубіжних країнах, що порівнюється і враховується з вітчизняним рівнем інфляції, що має велике значення для прийняття рішень багатонаціональними корпораціями.

Також значної ваги набуває проблема міжнародного ринку капіталів. Так, пряме зарубіжне інвестування, що здійснюється ТНК, є засобом здійснення інвестицій громадян на світовому ри­нку. Інший спосіб — придбання акцій, облігацій, інших кредитних зобов'язань, випущених за кордоном, дозволяє громадянам користуватися цими «портфельними», а не прямим інвестиціями, що також стає глобальною проблемою.

Для ТНК проблемою глобального характеру є також фінансове планування капіталовкладень, особливо повернення доходів, що є процесом зворотного руху грошової наявності — від закордонних філій до материнської компанії. Особливим ризиком тут є політичний ризик, або ризик експропріації активів закордонної філії країною, у якій вона розміщується, або передбачені обмеження на рух наявних грошових надходжень від закордонних філій до материнської компанії.

4. Глобальні економічні проблеми вирішення екологічних проблем

Проблеми екологізації глобальних відносин, міжнародного науково-технічного та економічного співробітництва, охорони навколишнього середовища вперше були висунуті у другій третині XX ст.

Вони стосувалися організаційних і фінансових заходів з міжнародного співробітництва у проблемах охорони довкілля. Тоді ж при ООН була створена Рада керівників програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). У 1973 р. ця Рада визначила основні напрями співробітництва, що охоплюють такі проблеми як: охорона здоров'я та підвищення добробуту населення, охорона ґрунтів і вод та боротьба з пустелями, освіта й інформаційне забезпечення охорони природи, захист ресурсів Світового океану, охорона рослинності, диких тварин, генетичних ресурсів, проблеми енергетичних ресурсів та енергозбереження.

Світове співтовариство було зорієнтоване на пошук ефективних шляхів розв'язання екологічних проблем соціально-економічного розвитку, усунення загрози глобальної екологічної катастрофи, асигнування у сферу природи та раціоналізації природокористування.

Відтоді в розв'язанні проблем ліквідації екологічної небезпеки господарювання, нейтралізації шкоди природним ресурсам і біосфері активну участь беруть економісти-екологи, представники промисловості та аграрної сфери.

Усе це створило умови, щоб людство усвідомило необхідність світової системи господарювання, взаємовідносин з навколишнім середовищем. Адже біосфера, всі її ресурси, їх стабільність і відтворення є найважливішими передумовами існування людства. Людство усвідомило, що земна біосфера є єдиною системою і вимагає системного підходу з боку вчених-економістів та виробників. Проблема екології, за їх висновками, є планетарною, глобальною.

Тому на початку XXI ст. в розвитку людської цивілізації, прискоренні науково-технічного прогресу набирають сили нові тенденції та підходи до масштабів, способів і методів господарювання. Останні пов'язані з інтенсифікацією та інтеграцією сфер і галузей виробництва, з міжнародним моніторингом природного середовища, ефективних економічних механізмів розв'язання екологічних проблем, раціоналізації природокористування, від­творення екології, якості навколишнього середовища.

Технологія виробництва у згаданих умовах має ґрунтуватися на еколого- економічних принципах. Отже, завдання економічної науки полягає в тому, щоб сформувати єдиний еколого-безпечний господарсько-економічний простір на планеті. А це вимагає від кожної держави політичних та економічних заходів у макроеконо-мічній політиці, здійснення в перспективі заходів у сферах руху капіталів, валютних коштів, оптимізації балансів інвестицій та за­ощаджень з урахуванням еколого-економічних умов. А також це передбачає міжнародне науково-технічне та економічне співробітництво, яке базується на інтеграції ресурсів і коштів з метою вирішення глобальних економічних проблем.

На початку XXI ст. людство знаходиться під загрозою проблем соціально-економічного розвитку. Зворотна реакція довкілля на екологічний вплив, антропотехногенну діяльність стає гострішою й масштабнішою. Тут можна говорити про певну екологічну кризу. Так внаслідок антропогенної діяльності вже деградувало понад 15 % світового суходолу. У межах цієї площі близько 6 % земель зруйновано водною ерозією, 28 — вітровою, понад 12 — засолені через неправильне зрошення, 5 % — виведено з обороту внаслідок надмір­ного забруднення хімічними речовинами та знищення лісів. Підра­ховано, що кожної години на планеті 1700 акрів продуктивних земель стають пустелею, п'ять-шість видів тваринного та рослинного світу зникають, знищується понад 3000 акрів тропічних лісів. Через втрату родючості ґрунтів, опустелювання територій, вирубування лісів лише в Африці страждають близько 30 млн. осіб у 21 країні, з яких 10 млн. стають екологічними біженцями.

Дані ООН свідчать, що майже 900 млн. людей нині проживають у посушливих регіонах планети, де відбуваються процеси інтенсивного опустелювання та виснаження природних ресурсів.

Соціально-економічні та екологічні втрати оцінюються у 40 млрд. доларів. Близько 100 країн зазнають негативного впливу опустелювання, причому 81 з них належать до слаборозвинених.

Близько 250 млн. людей у багатьох державах світу споживають неякісну питну воду, населення 25 країн світу змушені користуватися надто забрудненою водою, у зв'язку з чим хворіють по над 500 млн. людей.

Водночас до природних водойм щорічно надходить майже 500 млрд. тон промислових і побутових стоків. Забруднення атмосфери негативно впливає на здоров'я людей. До 2030 року очікується збільшення середньорічної температури на планеті на 1,5-4,5 °С, а отже — підвищення рівня океану на 20—140 см.

Тривогу викликає також надмірне забруднення шкідливими викидами атмосферного повітря. Так, підраховано, що за останні 50 років було використано кисню приблизно стільки ж, скільки за попередній мільйон років. Це призводить до появи кислотних дощів, озонових дір, розвитку тепличного ефекту. Прогнози свідчать, що до 2025 року сумарний викид вуглецю від двигунів мас зрости з 25 до 44 %. Щорічні збитки у розвинених країнах становлять вже 0,4—2 % від валового національного продукту. Вже оголошені зонами екологічного лиха Азовське, Чорне, Балтійське та Японське моря. Зоною екологічного лиха визнано й Україну. От же, екологічні проблеми мають економічне підґрунтя.

Сучасна ситуація в системі природокористування характеризується такими особливостями: кількісним розширенням енергоречовинного обміну між людством та навколишнім середовищем, глобалізацією впливу людини на біосферу, постійно зростаючим негативним антропогенним навантаженням на довкілля.

Усе це вимагає від економічної науки глибокої уваги до сучасних глобальних проблем, потрібен її специфічний внесок у глобалістику щодо економічного обґрунтування проектів. Це дало б можливість сучасному людству вирішити загрозу глобальних проблем, що з'явилися перед ним і є важливим з точки зору самозбереження людської цивілізації.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України. – К., 1996.

2. Статут ООН.

3. Статут МВФ.

4. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність». – К., 1998.

5. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті». К., 1994.

6. Митний кодекс України. – К., Парламентське видавництво, 1998.

7. Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів). – К., 1995.

8. Програма дій «Порядок денний на ХХІ століття» Ухвала конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (Самміт «Планета Земля»)

9. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини. – К., 2002.

10. Економіка зарубіжних країн / За ред..А.С.Філіпенка. – К., 1998.

11. Рокоча В.В. Міжнародна економіка. – К., 2000.

12. Рут Ф., Філіпченко А. Міжнародна торгівля та інвестиції. – К., 1998.

13. Бураковський І.В. Теорія міжнародної торгівлі. – К., 1996.

14. Всесвітнє господарство: політико-економічні проблеми. – Луцьк, 1999.

15. Міжнародні валютно-кредитні відносини / За ред.. А.С.Філіпенка. – К., 1997.

16. Радіонова І. Макроекономіка та економічна політика. – К., 1996.

17. Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України. – К., 1999.

18. Україна в Міжнародному валютному фонді. – К., 1997.

19. Хорошковський В.І. Всесвітній банк: кредитні ресурси міжнародного банку реконструкції і розвитку. – К., 1999.

20. Циганкова Т.М. Міжнародні організації. – К., 1998.

21. Збірник контрактів та нормативних актів. ІНКОТЕРМС. – К., 2000.

22. Кириченко О.А. та ін. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності. – К., 2000.

23. Омельченко О.В. Іноземні інвестиції в Україні. – К., 1997.

24. Мочерний С.В. Методологія економічного дослідження. – Львів, 2000.

25. Управління зовнішньоекономічною діяльністю / За ред..А.І.Кредісова. – К., 1998.

26. Портер М. Стратегія конкуренції. Методика аналізу галузей і дяльності конкурентів. – К., 1998.

27. Климко Г.Н., Павлюк В.І., Красильчук В.Я., Дідівський М.І. Проблеми інтеграції України в міжнародний поділ праці. – К., 1999.

28. Мозговий О.М. Стратегія виходу на зовнішній ринок. – К., 1995.

29. Основи економічної теорії: політ економічний аспект:Підручник / За ред..Н.Г.Климка, В.П.Нестеренка. – К., 1997.

30. Боринець С. Розвиток сучасних грошово-валютних відносин. – У.: Педагогіка, 1997.

31. Гунський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. – К., 1998.

32. Климко Г.Н., Ананьїн В.О., Васильєв О.М., Литвиненко С.М., Павлюк В.І. Північно-американська економічна інтеграція: досвід для України: Навч. Посібник. – К., 1999.

33. Лук’яненко Д.Г. Міжнародна економічна інтеграція. – К., 1996.

34. Міжнародні економічні відносини. Система регулювання міжнародних економічних відносин: Підручник / Відп.ред.А.С.Філіпенко. – К., 1994.

35. Статистичний щорічник України за 2004, 2005, 2006рр. – К., 2007.

36. Д’яконова І.І. Податки та податкова політика України. – К., 1997.

37. Податки в зарубіжних країнах. – К., 1997.

38. Суторміна В.М. та ін. Держава – податки – бізнес. – К., 1992.

39. Броков С., Руденко Л. Валютно-фінансові механізми в міжнародному бізнесі. – К., Україна, 2001.

40. Буряк П.Ю. Інтегровані підприємницькі структури: перспективи розвитку в Україні. – Львів: Логос, 2003.

41. Гіл Ч. Міжнародний бізнес. – К: Основи, 2001.

42. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ. / Кер.авт.кол. і наук.ред. Циганкова Т.М. – К., КНЕУ, 2003.

43. Гудь Б.В., Дідух А.І. Україна у політиці провідних країн ЄС // Вісник Львів. Ун-ту, Вип.12., 2004.

44. Данілов О.Д., Пернарівський О.В., Горбанський Б.М. Міжнародні розрахунки та валютний контроль:Навч.посібник / За ред..Оніщенка В.А. – Ірпінь: АДПС України, 2002.

45. Друкер П. Як забезпечити успіх у бізнесі. – К.: Україна, 1994.

46. Економіка зарубіжних країн: Навч.посібник / За ред.. Козака Ю.Г., Ковалевського В.В.. Ржепишевського А.І. – Н., 2003.

47. Економічний розвиток і державна політика. Практикум. / За ред.. Розпутенка І. – К., 2002.

48. Зовнішньоекономічна діяльність: Навч. Посібник / За ред..Козака Ю.Г., Новацького В.М. – Одеса., 2001.

49. Карпінський Б.А. Збалансованість фінансової системи: методологія, оцінка, порівняння. Монографія. – Львів, 2005.

50. Карпінський Б.А. Інвестиційний клімат в Україні // Фінанси України. - 2001

Дата добавления: 2014-12-10