Великобританія

Модуль 5.2

Навчальний блок V

Додаток А

Відповіді на запитання для самоконтролю:

Ø Програма створення "великого суспільства" президента Л. Джонсона передбачала зниження соціальної напруги, стимулювання розвитку еко­номіки та ін. Серед основних заходів цієї програми було прийняття за­конів, якими передбачалась професійна підготовка молоді, підвищення освітнього рівня малозабезпеченої молоді, надання допомоги малозабез­печеним сім'ям при оренді чи будівництві житла тощо.

Ø Політичну стабільність США протягом 200 років забезпечує їх Кон­ституція.

Ø Зміст "уотергейтської справи" полягав у гучному розслідуванні фактів використання апаратури для підслуховування під час виборчої кампанії.

Зміст дидактичної одиниці

1. Еволюція державного регулювання економіки.
2. Еволюція партійної сис­теми.
3. Основні зміни державного ладу.
4. Реформа парламенту.
5. Верховен­ство кабінету.
6. Поліцейські та судові органи.
7. Місцеве управління.

Джерела права:

1. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран / Сост. В.А. Томсинов. - М., 1999.
2. Хрестоматия по новейшей истории.— В 3 т.— М., 1971.
3. Шевченко О.О. Історія держави та права зарубіжних країн: Хресто­матія для студентів юрид. вузів та ф-тів.— К., 1995.

Основна література:

1. Гудошников Л.М., Жидков О.А., Крашенинникова Н.А., Лысенко О.Л., Мишин А.А. История государства и права зарубежных стран: Учебник для студентов юрид. вузов и ф-тов.— В 2 ч.— М., 2001.
2. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник / Упорядники А.С. Слюсаренко, М.В. Томенко.— К.: Атіка, 2001.
3. Ластовський В.В. Історія держави і права зарубіжних країн: Курс лекцій для студентів денної, заочної та дистанційної форм навчання спе­ціальності 6.060101 "Правознавство".— Черкаси, 2003.
4. Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права: Учебник в 2 т.- М.: Острозье, 1998.
5. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн.— Харків: Право, 2001.
6. Хома Н.М. Історія держави та права зарубіжних країн: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів.— К., 2003.
7. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права.— М.: Юрист, 1996.
8. Шатилова С.А. История государства и права зарубежных стран: Учеб. пособие.- М., 2003.
9. Шевченко О.О. Історія держави та права зарубіжних країн. - К.: Вентурі, 1997.

Додаткова література:

1. Виноградов К.Б. Давид Ллойд Джордж.— М., 1970.
2. Трухановский В.Г. Новейшая история Англии.— М., 1958.
3. Трухановский В.Г. Уинстон Черчилль.— М., 1989.

Матеріали для вивчення:

Державний устрій Великобританії в XX ст. змінювався як у результаті деяких реформ конституційного характеру, так і головним чином шляхом модифікації попередніх конвенцій неписаної конституції.

Для Великобританії характерна більша, ніж в інших країнах, стабільність політичних інститутів та установ, яка є результатом не тільки консенсусу основних політичних сил, а й перевагою еволюційного шляху розвитку над різкими "історичними поворотами", більш гнучкими змінами у взаємо­відносинах державних органів. Британська політична еліта зуміла також зберегти та використати у своїх інтересах установи феодального похо­дження — монархію та палату лордів.

Зміни, внесені безпосередньо в конституційне законодавство Велико­британії, мали здебільшого демократичний характер.

Наприкінці XIX — початку XX ст. англійський парламент перетворився на знаряддя уряду, який мав більшість у парламенті. Організаційна струк­тура та партійна дисципліна, вироблені головними партіями стосовно бри­танської системи парламентаризму, визначили підпорядкування кожної партії своєму лідеру. За дотриманням партійної дисципліни та забезпеченням необхідного уряду результату голосування стежили так звані парламентські "батоги".

Зменшенню ролі парламенту сприяло обмеження свободи дебатів. Після того, як ірландські депутати використали цю свободу для зриву прийняття надзвичайних законів, палата общин прийняла Білль про правила припи­нення дебатів. Це дало можливість уряду припиняти дебати, якщо вони йшли не в тому напрямі.

Таким чином, уряд, який мав більшість у палаті общин, використовую­чи право законодавчої ініціативи, систему "батогів" та правила припинення дебатів, визначав напрями роботи палати общин та підпорядковував своїм інтересам діяльність законодавчого органу.

У 1911 р. була проведена реформа парламенту:

— стосовно фінансових біллів вводилося правило, згідно з яким прийнятий законопроект палатою общин та не підтверджений па­латою лордів протягом місяця відправлявся на підпис королеві та ставав законом;

— щодо нефінансових біллів встановлювалося правило: якщо зако­нопроект тричі послідовно приймався палатою общин, був відкинутий палатою лордів, то він подавався королеві на затвердження;

— був скорочений термін повноважень палати общин із 7 до 5 років.

У 1949 р. був прийнятий Закон про зміну Акта про парламент 1911 р., який скоротив до одного року термін можливого вето палати лордів сто­совно нефінансових біллів. Крім того, в перші повоєнні роки був відміне­ний Закон про страйки 1927 р., що суттєво обмежував право на страйк, проведені реформи освіти, соціальних служб.

Внутрішні, глибинні зміни в державному ладі та політичній системі Великобританії в XX ст. зачепили в першу чергу взаємовідносини вищих виконавчих та законодавчих органів. Посилення ролі Кабінету міністрів супроводжувалося відносним зменшенням ролі парламенту в сфері зако­нодавства та контролю за діяльністю уряду. В період між двома світовими війнами британський кабінет став центральною ланкою британської по­літичної системи. Актом про міністрів корони 1937 р., який визначив розмір жалування вищим посадовим особам держави, вперше було зако­нодавчо визнано прем'єр-міністра та його опонента — лідера опозиції. Лідер опозиції разом з прем'єр-міністром став отримувати жалування з державної скарбниці.

Після Другої світової війни верховенство Кабінету в британській дер­жавній машині стало ще більш наочним. У зв'язку з посиленням влади прем'єр-міністра система "правління кабінету" трансформувалася в систе­му "правління прем'єр-міністра". У період правління консервативної партії та лідерства в ній М. Тетчер була відмічена подальша централізація дер­жавної влади, її концентрація в руках прем'єр-міністра, встановлення "президенціалістського" стилю керівництва партією та державою.

У результаті цих змін у політичній системі Великобританії в XX ст. основні принципи конституціалізму XVIII—XIX ст.ст., і перш за все "верхо­венство парламенту", були поступово позбавлені реального змісту.

Дата добавления: 2014-12-10