Вищі органи влади і управління Франції за Конституцією1795 року

Революційний уряд якобінської диктатури

Структура управління Французькою Республікою за Конституцією 1793 року

Однак система державних органів влади, передбачена якобінською Кон­ституцією, на практиці не була створена. У зв'язку з внутрішніми та міжна­родними умовами набрання чинності цим документом було відстрочене.

Реально система влади за умов якобінської диктатури була такою:

З метою самозбереження, проти безчинств та терору якобінців, які вста­новилися в країні, 27 липня (9 термідора — за республіканським календарем) 1794 р. групою монтаньярів був здійснений переворот. Комітет громадського спасіння втратив роль законодавчого органу, були ліквідовані Паризька ко­муна — оплот якобінців, реорганізований Революційний трибунал.

У серпні 1795 р. була прийнята Конституція III року республіки.

Псевдодемократичні державні форми, введені Конституцією 1795 р. не враховували реального співвідношення політичних сил, не могли забезпечити економічної та правової стабільності.

Відверта корупція, яка вразила правлячі кола, погіршила і без тог важке фінансове становище республіки. Директорія не була здатна вирішувати ті проблеми, які постали перед новим, сформованим за роки революції громадянським суспільством. Зберігалася небезпека монархіч­ної, феодальної реставрації та нового революційного вибуху мас, викли­каного тяжким станом міських низів та відродженням якобінських ідей.

Непослідовність, різкі повороти в політиці Директорії, яка боролася то проти якобінців, то проти дворян-емігрантів, робили ситуацію у франції непередбачуваною.

Ненадійність уряду Директорії, який проводив "політику гойдалки", робила створений у 1795 р. конституційний режим непопулярним.

9 листопада 1799 року (18 брюмера VIII року республіки) група заколотників на чолі з генералом Бонапартом здійснила переворот, ліквіду­вала Директорію та інші конституційні органи.

Влада у Франції перейшла до колегії трьох консулів — генерала Бонапарта та двох колишніх членів Директорії — Сиєйєса та Роже Дюко.

Особливість нового державного перевороту полягала у тому, що він був здійснений не тільки завдяки антиурядовому заколоту верхівки, а й за прямої підтримки заколотників з боку армії.

За методами здійснення влади та за своєю соціальною базою диктату­ра Наполеона суттєво відрізнялася від правління Директорії. Це була нова форма політичної консолідації французького суспільства, здійснена шля­хом авторитарного, відверто антидемократичного режиму.

Будучи тверезим політиком, генерал Бонапарт ясно розумів, що його авторитарний режим повинен якомога швидше отримати конституційну форму. Нова Конституція від 13 грудня 1799 р. мала дві такі особливості, як незатвердженість жодним представницьким органом (була лише підпи­сана членами конституційної комісії) та відсутність у тексті Декларації прав людини та громадянина.

Державний устрій Консулату

Конституція 1799 р. надала першому консулу всю повноту влади, чим дозволила йому в обмежений термін розгромити залишки якобінського руху та знешкодити діяльність роялістів, які прагнули відродження мо­нархії у Франції.

Продемонструвавши респектабельним колам суспільства — великій бур­жуазії та селянам-власникам — переваги сильного уряду, створивши свої­ми успішними військовими походами сприятливі умови для промислового розвитку Франції, Бонапарт підготував необхідний політичний клімат для остаточної ліквідації республіканського ладу. В 1802 р. він був проголо­шений довічним консулом, а в 1804 р. — імператором.

З переходом Франції до імперії громадянське суспільство, яке сфор­мувалося на базі капіталізму, що розвивався, набуло стабільності та по­рядку, але втратило всі демократичні завоювання революції.

Під час Першої імперії у Франції в основному завершився процес становлення сучасної, побудованої на раціоналістичних засадах держави, яка звільнилася від теологічного та станового спадку. Ця держава була створена Наполеоном на основі бюрократичної централі­зації, громадської служби та відданості чиновників імператору.

Таким чином, порівняно нетривалий період правління Наполеона (1799 — 1814 рр.) супроводжувався суттєвими змінами в різних сферах державно­го життя Франції. Авторитарний режим імперії тримався за рахунок волі та успіху однієї, хоча і талановитої особистості. Такий режим не міг існувати довго. Розлад між суспільством, могутньою державою та самим імператором став історично неминучим.

Крах імперії Наполеона та відродження монархії не були випадковими, але це не призвело до руйнування створеної Наполеоном бюрократичної

адміністративної системи. Реставрація монархії відбувалася під егідою династіїБурбонів.

Конституційні основи легітимної монархії були визначені в королівській Хартії 1814 р., октроїруваної Людовиком XVIII французькому народові після його вступу на престол.

Передбачена Хартією 1814 р. королівська влада, яка не допускала протидії інших гілок влади та опозиції у будь-якому вигляді, не означала відродження абсолютної монархії у Франції, хоча політична реакція за­тримала розвиток демократичної державності у Франції.

Провокаційна політика ультрароялістів суперечила інтересам громадянсь­кого суспільства, що викликало Липневу революцію 1830 р. У результаті була встановлена липнева монархія на чолі з Луї Філіпом. В 40-х роках опозиція цьому режиму зросла. Криза 1847—1848 рр. сприяла новій рево­люційній ситуації. Лютнева революція 1848 р. проходила під гаслами вста­новлення республіки та проведення соціальних реформ.

Франція була проголошена республікою 25 лютого 1848 р., а 4 листо­пада була прийнята Конституція Другої республіки.

Державний устрій Франції за Конституцією 1848 року

На жаль, Друга республіка проіснувала недовго. Вже 2 грудня 1848 р. Луї Бонапарт встановив режим особистої диктатури, а 2 грудня 1852 р. офіційно було проголошено Другу імперію.

Друга імперія проіснувала до вересні 1870 р., коли під впливом поразки у війні з Пруссією вибухнула революція. 4 вересня 1870 р. була проголошена республіка.

У 1871 р. була встановлена Паризька комуна. її соціальний склад був неоднорідним: представники робітників, інтелігенції, дрібна буржуазія та інші. Програмним документом Паризької комуни стала Декларація Комуни "До французького народу" від 19 квітня 1871 р.

Головним завданням революції було зміцнення республіки "як єдиної форми правління, котра є сумісною з правами народу".

Апарат Паризької комуни як особлива форма влади, створеної у по­всталому місті, був пристосований до того, щоб максимально повно реалі­зовувати поставлені перед ним революційним ходом подій цілі.

Державний устрій Паризької комуни

Паризька комуна проіснувала 72 дні, але її вплив на розвиток соціаліс­тичного руху в Західній Європі був безсумнівним.

Після падіння Паризької комуни настав час політичного терору. Але, незважаючи на це, у 1875 р. була прийнята Конституція Третьої респуб­ліки. Створена консерваторами, вона значно відступала від складених раніше загальних стереотипів французького конституціоналізму.

Створений згідно з Конституцією 1875 р. державний лад Третьої рес­публіки зазнав суттєвих змін у зв'язку з подальшим розвитком самого французького суспільства та загостренням боротьби консервативних та ліберально-демократичних сил.

Дата добавления: 2014-12-10