НІМЕЧЧИНА. Відповіді на питання для самоконтролю:

Модуль 5.4

Навчальний блок V

Додаток А

Додатки

Відповіді на питання для самоконтролю:

Ø Третю республіку у Франції невипадково називають "режимом зборів" або "абсолютним парламентаризмом", через те що контроль парламенту над урядом набув гіпертрофованих форм, які призводили до політичної нестабільності, частих урядових криз та відставок кабінету.

Ø Такі організації Франції, як "Вогненні хрести", "Аксьон франсез" та інші мали фашистське спрямування.

Ø "Уряд Віши" — це назва уряду маршала Петена, отримана від назви курортного містечка, його резиденції; уряд був пронімецьким за змістом.

Ø Рух Опору Франції очолював генерал де Голль.

Зміст дидактичної одиниці

1. Веймарська республіка в Німеччині.
2. Крах кайзерівської Германської імперії.
3. Встановлення революційних органів влади.
4. Веймарська конститу­ція.
5. Політичний режим Веймарської республіки.
6. Фашистська диктатура в Німеччині.
7. Механізм фашистської диктатури.
8. Державне регулювання економіки у фашистській Німеччині.
9. Потсдамські угоди та утворення військово-контрольного управління окупованою Німеччиною.
10. Втілення в життя Потсдамських угод щодо Німеч­чини.
11. Курс на утворення західнонімецької "соціальної держави".
12. Утворен­ня ФРН. Окупаційний статут. Конституція 1949 р.
13. Об'єднання Німеччини.

Джерела права:

1. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран / Сост. В.А. Томсинов.- М., 1999.

2. Хрестоматия по новейшей истории.— В 3 т.— М., 1971.

3. Шевченко О.О. Історія держави та права зарубіжних країн: Хресто­матія для студентів юрид. вузів та ф-тів.— К., 1995.

Основна література:

1. Гудошников Л.М., Жидков О.А., Крашенинникова Н.А., Лысенко О.Л., Мишин А.А. История государства и права зарубежных стран: Учебник для студентов юрид. вузов и ф-тов.— В 2 ч.— М., 2001.
2. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник / Упорядники А.С. Слюсаренко, М.В. Томенко. - К.: Атіка, 2001.
3. Ластовський В.В. Історія держави і права зарубіжних країн: Курс лекцій для студентів денної, заочної та дистанційної форм навчання спе­ціальності 6.060101 "Правознавство". - Черкаси, 2003.
4. Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права: Учебник в 2 т.- М.: Острозье, 1998.
5. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн.— Харків: Право, 2001.
6. Хома Н.М. Історія держави та права зарубіжних країн: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів.— К., 2003.
7. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права.- М.: Юрист, 1996.
8. Шатилова С.А. История государства и права зарубежных стран: Учеб. пособие.- М., 2003.
9. Шевченко 0.0. Історія держави та права зарубіжних країн.— К.: Вентурі, 1997.

Додаткова література:

1. Безыменский Л. Разгаданные загадки "третьего рейха", 1933—1941.-М., 1981.
2. Галкин А.А. Германский фашизм.— М., 1989.
3. Гинцберг Л.И. на пути в имперскую канцелярию: Германский фа­шизм рвется к власти. — М., 1972.
4. Драбкин С. Ноябрьская революция в Германии.— М., 1967.
5. Драбкин С. Становление Веймарской республики.— М., 1978.
6. Хаффнер С. Революция в Германии 1918—1919 гг.: Как это было в действительности. — М., 1983.

Матеріали для вивчення:

Виникнення Веймарської республіки безпосередньо пов'язано з тією екстремальною ситуацією, яка склалася наприкінці Першої світової війни та Листопадової революції в Німеччині.

Ця революція мала масовий, народний характер.

Причинами революції були невдоволення війною та тими реакційно-мілітаристськими колами, які її розв'язали і продовжували до повної по­разки німецької армії.

Домінуючими лозунгами революції були:

— припинення війни;

— ліквідація монархії;

— створення демократичної парламентської республіки;

— усунення політичного панування мілітаристських кіл юнкерства та великої буржуазії;

— ліквідація юнкерсько-поміщицького землеволодіння;

— закріплення соціальних прав трудящих. Головними результатами революції стали:

— вихід Німеччини з війни;

— ліквідація понад двох десятків напівабсолютистських монархій;

— встановлення демократичної форми правління;

— закріплення широкого переліку політичних та соціальних сво­бод германського народу;

— ліквідація великого феодального землеволодіння.

У червні 1919 р. Національними зборами була прийнята Веймарська конституція Німеччини. Вона була однією з найдемократичніших кон­ституцій того часу в буржуазних країнах.

У Конституції були закладені принципово нові концепції порівняно з Конституцією 1871 р. Це — принцип "народної єдності" та "народного суверенітету", а також принципи "свободи" та "соціальної справедливості". Проголошенням "народного суверенітету" руйнувалася династична тради­ція державної влади, тому що її носіями ставали виборні на підставі загального виборного права рейхстаг та президент.

Німецька імперія проголошувалася республікою з федеративною фор­мою державного устрою.

Державний устрій Німеччини за Конституцією 1919 року

Другий розділ Конституції був присвячений "Основним правам та обов'язкам німців":

Глави	Зміст
1. "Окрема особистість"	Проголосила рівність чоловіків та жінок, свободу у виборі про­фесії, свободу пересування, надала право емігрувати за кордон
2. "Громадське життя"	Закріплювала такі громадські права, як свобода зборів, свобода союзів та товариств, право на створення профспілок
3. "Релігія та релігійні товариства"	Закріпила свободу совісті, захищала та підтримувала державну церкву, зберігала за нею статус публічно-правової корпорації
4. "Просвіта і школа"	Закріплювала обов'язковість "загального шкільного навчання", для дітей з малозабезпечених сімей передбачалося виділення спеціальної громадської допомоги
5. "Господарче життя"	На державу був покладений обов'язок сприяти розвитку підприємництва, підтримуючи при цьому середній клас, спри­яти включенню "в загальну господарську справу" промислових та кооперативних товариств, забезпечувати "господарську сво­боду окремої особистості" тощо

Згідно з Конституцією в країні повинен був установитися досить де­мократичний режим, але реальні умови були несприятливими.

Версальський мирний договір 1919 р. наклав на Німеччину величезні репараційні сплати. Цей борг був для неї непосильним, він ліг на плечі трьох поколінь німців.

Економічна стабілізація в 1928 р. змінилася руйнівною світовою кри­зою, новим падінням виробництва, зростанням безробіття.

Країну потрясали страйки, безпорядки, путчі, терористичні акти, що було пов'язано з різкою поляризацією соціально-політичних сил. Уособ­ленням цих полюсів були Націонал-соціалістична німецька робітнича партія та Комуністична партія Німеччини.

Вага та значення цих двох партійних полюсів зростали разом з їх неприйняттям Веймарської демократичної республіки. Для одних вона була перепоною соціалістичної революції та встановлення "загальної рівності", для інших — перепоною до встановлення нацистської то­талітарної диктатури.

Проблемою Веймарської республіки було те, що її демократичний фасад спирався не на міцний фундамент демократичних державних інсти­тутів, а мав певні недоліки конституційного порядку, вибудуваного без урахування реальної обстановки в країні.

Фатальною помилкою республіки стало те, що вона не відібрала владу у представників реакційної воєнщини, не реорганізувала бюрократичний апарат. її не прийняв кадровий склад рейхсверу, для солдат якого кайзер залишався символом сили та міцності Німеччини.

Вираженням цього неприйняття став військовий путч Каппа-Лютвіца, організований у 1920 р. праворадикальними офіцерськими організаціями.

У 1923 р. була здійснена перша спроба фашистів прийти до влади (так званий "пивний путч" в Мюнхені). Вона завершилася 10-місячним ув'яз­ненням Гітлера та зміною тактики фашистів, які готувалися до нових виступів.

Отже, ці та інші обставини призвели до руйнування та загибелі респуб­ліки і встановлення фашистської диктатури в 1933 р.

Фашизм у Німеччині з'явився одразу після Першої світової війни як різновид реакційних мілітаристських націоналістичних течій, коли антиліберальні, антидемократичні рухи набули загальноєвропейського характеру.

Ще в 1920 р. Гітлер виступив з програмою „25 пунктів”, яка пізніше стала програмою Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії. Проникнута націоналістичними, шовіністичними ідеями верховенства німець­кої нації, програма вимагала реваншу для відновлення "справедливості, попраної Версалем".

У 1921 р. склалися організаційні основи фашистської партії, основаної на так званому фюрер-принципі необмеженої влади "вождя" (фюрера).

Головною метою створення партії стало поширення фашистської ідео­логії, підготовка спеціального терористичного апарату для придушення де­мократичних, антифашистських сил і, врешті-решт, для захоплення влади.

З 1925 р. розпочалася "битва за рейхстаг" шляхом створення масо­вої бази фашистської партії. 30 січня 1933 р. Гітлер за розпорядженням президента Гінденбурга зайняв посаду рейхсканцлера Німеччини. За Гітлера проголосували найрізноманітніші прошарки населення, оскільки він зумів використати соціальну, політичну та психологічну невлаштованість цих лю­дей, демонструючи їм шлях до врятування себе та приниженої батьківщини.

Гітлер прийшов до влади, спираючись на пряму підтримку офіційних та неофіційних керівних кіл та тих сил, які за ними стояли і вважали за необхідне встановити в країні авторитарний режим для того, щоб покінчи­ти з ненависною республікою.

Прихід до влади фашистів не був звичайною зміною кабінету. Він знаменував початок планомірного руйнування усіх інститутів буржуазно-демократичної парламентської держави, усіх демократичних завоювань німецького народу, створення "нового порядку" — терористичного антина­родного режиму.

З перших днів приходу до влади Гітлер почав втілювати свою програму, її проведення планувалося провести в 2 етапи, протягом яких слід було:

1) згуртувати німців у певну "народну спільноту";

2) перетворити її на "бойову спільноту".

Законодавчі акти 1934 р. суттєво вплинули на зміну державної струк­тури країни:

Дата добавления: 2014-12-10