Продуктивність праці в суспільстві. Основні поняття, сутність і значення

План

1. Економічний зміст продуктивності праці.

2. Жива та попередня праця і їх функції.

3. Продуктивна сила, інтенсивність праці і зв'язок між ними.

1. Економічний зміст продуктивності праці

Продуктивність праці - це ефективність використання ресурсів - праці, ка­піталу, землі, матеріалів, енергії, інформації - під час виготовлення різних то­варів та надання послуг. Вона встановлює взаємозв'язок між кількістю і якістю виготовлених товарів або наданих послуг і ресурсами, котрі було витрачено на їх виготовлення. Продуктивність дає можливість скоректувати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні актуального індивіда, цеха, підпри­ємства, організації, галузі і держави) з використовуваними ресурсами.

За ринкових умов продуктивність праці являється об'єктом переговорів і підписанням відповідних угод між адміністрацією підприємства та його трудо­вим колективом в рамках спеціалізованого або колективного договору.

Більш висока продуктивність означає збільшення обсягу продукції при тих самих витратах.

Продуктивність праці характеризує ступінь корисності використання праці і засобів виробництва, що приводяться нею в рух.

Зростання продуктивності праці проявляється в наступних формах:

- скорочення витрат на одиницю вироблюваної споживчої вартості, що ви­ражається в економії матеріальних та трудових ресурсів;

- зростання маси споживчих вартостей, вироблених в одиницю часу, що виражається не у витратах, а в результатах праці;

- зміна співвідношень між безпосередньою і упредметненою працею та за­гальним зменшенням витрат праці;

- збільшення маси і норми прибавочного продукту.

Зростання продуктивності праці не може бути безмежним. Межа зростання продуктивності праці обмежується техніко-організаційним рівнем виробництва. Економічно розумні межі зростання продуктивності праці обмежуються умо­вою збільшення маси споживчої вартості і якості продукції, інакше економія робочого часу втрачає сенс.

За умов розповсюдження прогресивних форм господарювання - колективно­го та орендного підряду, перетворення державних підприємств в орендні, коо­перативні, акціонерні, змішанні, з участю іноземного капіталу та ін. без радика­льного підвищення продуктивності праці не можливо досягти суттєвих резуль­татів у збільшенні обсягів продукції, що виготовляється, зниження собівартості, збільшення прибутку, підвищення заробітної плати.

Зростання продуктивності праці - об'єктивний економічний закон, діючий у всіх економічних формаціях. Піднесення продуктивності праці являється еко­номічною необхідністю для будь-якої системи господарювання.

2. Жива та попередня праця і їх функції

Згідно з економічним змістом процесу праці вона складається із живої праці, який витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції, і минулої праці, упредметненої в раніше створеній продукції і вико­ристовуваного в тій, чи іншій мірі для виробництва нової продукції (сировина, матеріали й енергія - повністю, а машини, споруди, будівлі - частково.

Розрізняють конкретну і абстрактну працю.

Конкретна праця - це направлена діяльність людини зі створення конкретної продукції.

Абстрактна праця - це витрати людської енергії, частина витрат суспільної праці безвідносно до тієї конкретної форми, в котрій вона виконується.

Змістом конкретної праці являється кількісний та якісний склад трудових функцій (відмінність в професіях, рівнях кваліфікації працівників і т.д.), їй співвідношення і взаємозв'язки в конкретному процесі праці.

Абстрактна праця характеризується соціально-економічним змістом, тобто ступенем і способом витрат робочої сили, а також суспільно-економічними від­носинами, в котрих здійснюється процес праці (тривалість робочого дня, оплата праці, а також вимогами підготовки працівника).

Розрізняють загальні і приватні ознаки праці.

Загальні ознаки визначаються формою власності і відображають ставлення працівників та способів виробництва до продукту своєї праці. В загальній при­роді праці вони проявляються в ступені залучення до праці. З урахуванням цих ознак, праця може бути відірваним чи не відірваним від процесу виробництва і його результатів безпосередньо чи побічно.

Приватні ознаки характеризують специфічні особливості функціонування робочої сили. За цими ознаками види праці можна класифікувати:

- за способом виконання - розумова і фізична;

- за кінцевим результатом праці - продуктивна і не продуктивна;

- за рівнем складності праці - складна і проста;

- за рівнем творчості - творча і не творча.

Зміст і характер праці тісно взаємозв'язані. Вони зумовлюють одне одного і змінюються під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин в суспільстві.

В процесі виробництва функцією живої праці являється використання робо­чого часу, матеріалізованого в елементах виробництва і перенесеного на виго­товлений продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність вико­ристання як живої, так і сукупної живої і упредметненої праці.

Загальною прогресивною тенденцією використання конкретної праці явля­ється зменшення питомої ваги внеску в продуктивність праці, долі живої праці і збільшення долі упредметненої праці.

3. Продуктивна сила, інтенсивність праці і зв'язок між: ними

Продуктивна сила характеризується спроможністю праці створювати нові споживчі вартості потрібної кількості і зберігати при цьому минулу упредмет­нену працю.

Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості в одиницю часу і вимірюється кількістю енергії, яку витрачає працівник. Чим вище рівень інтен­сивності праці, тим вища її продуктивність.

Модульний рівень інтенсивності визначається фізіологічними і психічними можливостями організму людини. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі і не може бути безмежною. Взаємозв'язок продуктивності, продуктивної сили й інтенсивності праці виражається формулою

де П_с - рівень розвитку продуктивних сил в даний момент часу (зазвичай в

розрахунках береться рівним одиниці);

К - коефіцієнт використання продуктивної сили;

І_НТ - ступень інтенсивності праці порівняно із середньою і суспільно-необхідною.

Приклад: К = 0,8; І_НТ = 0,9; тоді П_Т = 1 • 0,8 • 0,9 = 0,72.

Отже, наявні можливості підвищення продуктивності праці використовують­ся тільки на 72 %, а інші 28 % являються резервами її зростання.

Нормальна інтенсивність означає такі затрати життєвої енергії впродовж робочої зміни, котрі забезпечують необхідні умови для повноцінного функціо­нування організму та повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Нормальна інтенсивність праці забезпечує продуктивне використання всього робочого часу і не викликає безповоротних негативних явищ в життєдіяльності організму людини. Це означає, що при нормальній інтенсивно­сті праці є безумовна можливість повного відновлення витрачених сил впро­довж щоденного відпочинку або більш тривалих перерв в праці впродовж року і умови для всебічного гармонічного розвитку фізичних та розумових здібнос­тей людини. Таким чином, інтенсивність праці являється важливим фактором продуктивності, так як має певну фізіологічну межу і потребує людської енер­гії.

Інтенсивність притаманна всякій праці і може коливатися в значних межах, залежно від характеру праці, умов праці і ставлення працівника до праці.

Використання робочого часу визначається за допомогою коефіцієнта викори­стання робочого часу К_ВИК

де Т_ВГ.Ч - виробничий час виконання даної роботи і необхідних перерв;

Т_ЗАГ.Ч - загальний час роботи.

Лекція №7

Дата добавления: 2014-12-10