Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Організація праці в суспільстві




 

План

 

1. Означення поняття "Організація праці в суспільстві".

2. Розподіл сукупного фонду робочого часу.

3. Оптимальні співвідношення між категоріями працівників.

4. Законодавче регулювання питань праці.

5. Розподіл праці на макрорівні.

6. Регулювання питань праці на підприємствах.

 

1. Означення поняття "Організація праці в суспільстві"

Під організацією праці в демократичному суспільстві розуміють розподіл державою сукупного фонду робочого часу в галузях суспільного виробництва, заходи по найбільш раціональному його використанні, встановленню оптима­льних співвідношень між категоріями та групами працюючих, а також загаль­ному законодавчому регулюванні питань праці.

Суспільство в кожен період свого розвитку має в своєму розпорядженні пев­ний сукупний фонд робочого часу (Фс), який залежить від чисельності потенці­альних працівників та встановленого законодавством річного фонду робочого часу одного працівника.

 

 

де Ч1 - чисельність працівників, котрі не досягли працездатного віку, але пе­ріодично беруть участь в суспільному виробництві (учні середніх шкіл, ПТУ та ін. молодші 16 років)4

N - кількість робочих днів в році;

Т - середня тривалість робочого дня, год.;

Ч2 - працездатне населення в працездатному віці (16-55 років, 16-60 ро­ків);

Ч3 - особи пенсійного віку, які беруть участь у суспільному виробництві.

 

2. Розподіл сукупного фонду робочого часу.

 

Співвідношення між працездатними членами суспільства, зайнятими в суспі­льному виробництві, домашньому та особистому господарствах, між працею в матеріальному виробництві і працею поза виробничим середовищем. Між ви­тратами праці на обслуговування населення і витратами на державне керівниц­тво - це основа сукупного фонду робочого часу. Вони характеризують суспіль­ну організацію праці. Встановлення таких пропорцій характеризує структури окремих галузей і всього народного господарства в цілому. При цьому про пи­тому вагу галузі в сукупному суспільному продукті та її значенні судять по чисельності зайнятих в ній працівників, враховуючи показники технічного рів­ня і рівня продуктивності праці.

Раціональна організація праці в суспільстві дозволяє зосередити основну її масу в найбільш прогресивних галузях на основі їх розвитку, переозброїти інші галузі і домогтися підвищення випуску продукції при тих самих витратах праці.

Крім раціонального розподілу сукупного фонду робочого часу в галузях за­вданнями організації праці являються:

• розподіл працюючих за категоріями ГИ ill;

• раціоналізація співвідношення між основними працівниками, учнями, ІТР, службовцями, МОП (молодшим обслуговуючим персоналом), охорони.

 

3. Оптимальні співвідношення між категоріями працівників

 

Організація праці в суспільстві враховує трудові витрати і питому вагу окре­мих категорій працівників. На організацію праці впливають НТП і зміни структури суспільного виробництва. Однак вона й сама здійснює на них вплив, ви­значаючи необхідні зміни.

Залежно від виконуваних функцій весь персонал підприємства поділяється на чотири категорії: робочі, службовці, спеціалісти, керівники.

Робочі - залежно від відношення до процесу виготовлення продукції, поді­ляються на основні, котрі безпосередньо беруть участь в процесі виготовлення продукції і допоміжні, котрі виконують функції обслуговування основного ви­робництва.

Службовців відносяться трудящі, котрі здійснюють підготовку та оформ­лення документації, господарське обслуговування, облік і контроль.

Спеціалістами вважаються працівники, котрі займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами.

Керівники - це працівники, котрі займають посади керування виробництвом і його структурними підрозділами.

Фактори, котрі впливають на зміни професійно-кваліфікаційного складу кад­рів підприємства - це:

• професія — характеризує вид трудової діяльності;

• спеціальність - знаходиться в межах основної професії і характеризує відносно вузький вид робіт;

• кваліфікація - характеризує якість відповідної праці і представляє собою сукупність спеціальних знань і навичок, котрі визначають ступінь підготовле­ності працівника до виконання професійних функцій.

На сьогоднішній день співвідношення між категоріями персоналу на підпри­ємствах України являються приблизно такими: 18 % - керівники, спеціалісти, службовці, 82 % - робочі.

 

4. Законодавче регулювання питань праці

 

Форми власності і особливо суспільної власності на засоби виробництва сприяють вирішенню найважливіших проблем організації праці в загальнодержавному аспекті. Державні органи розробляють питання організації праці і ви­конують наступні функції:

• розподіляють і перерозподіляють всю масу наявної праці по галузям ви­робництва, виходячи із загальних завдань розвитку народного господарства, напрямку НТП, виділяючи пріоритетні напрямки (в науці, економіці);

• сприяють балансовому ув'язуванню планів розвитку окремих галузей ра­йонів, їх виробництв;

• здійснюють загальне регулювання праці і відпочинку працівників;

• встановлюють відповідність з новими економічними умовами, форми підготовки і перепідготовки робочих, ІТР та службовців;

• розробляють законодавчі акти з регулювання умов виконуваних робіт та охорони праці, включаючи пільгово-компенсаційний механізм;

• розробляють питання приватизації з урахуванням передового виробничо­го досвіду галузей промисловості;

• розробляють питання впорядкування заробітної плати і вдосконалення нормування праці в суспільстві відповідно до форм власності в бюджетній та госпрозрахунковій сферах діяльності.

 

 

5. Розподіл праці на макрорівні.

 

Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розви­тку виробництва, з другого - фізичними та психофізіологічними можливостями людини. Покращення використання робочого часу з одним із основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від відношення екстенсивно­го (уповільненого) та інтенсивного (швидкого) факторів розвитку виробництва.

Згідно з Кодексом законів про працю України нормальна тривалість робочо­го часу працюючих не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Підприємства і організації, заключаючи колективний договір, можуть вста­новлювати меншу норму тривалості робочого часу. З врахуванням шкідливих умов праці передбачається зниження загальної кількості робочого часу, воно не може перевищувати 36 годин на тиждень. Законодавством також встановлю­ється скорочення робочого часу для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 (учнів віком від 14 до 15 років, котрі працюють в період канікул) - 24 години на тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок віль­них кошт підприємств і організацій для жінок, котрі мають дітей віком до 14 років, або дитину-інваліда.

 

 

6. Регулювання питань праці на підприємствах

 

Для працівників у більшості випадків встановлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. За п'ятиденний робочий тиждень тривалість щоденної праці визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, або графіками змінності, котрі утверджує власник, або уповноважений ним ор­ган із узгодженням профспілковим комітетом підприємства (організації) з ура­хуванням встановленої законодавством тривалості робочого дня.

На таких підприємствах і в організаціях, де за характером виробництва та умов праці п'ятиденний робочий тиждень являється неповним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним. За шестиденний робочий тиждень тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин, з тижне­вою нормою 40 годин, 6 годин з тижневою нормою 36 годин і 4 години з тиж­невою нормою 24 години. П'ятиденний чи шестиденний робочі тижні встанов­люються власником, або уповноваженим ним органом сумісно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, з побажаннями трудового колекти­ву з узгодженням місцевої ради народних депутатів.

 

Лекція № 5

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-12-10; Просмотров: 372; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.015 сек.