Шийна і шийно-грудна радикулопатія

Під час проведення занять треба пам'ятати, що фізичні вправи ви­конуються спокійно, ритмічно, з постійним збільшенням амплітуди, дозування здійснюється з урахуванням больового синдрому. Спеці­альні вправи необхідно чергувати з вправами для здорової кінцівки й дихальними. Заняття проводяться індивідуально або з малими групами. Тривалість від 10 до 40 хв.

Попереково-крижового сплетення

При радикулопатії корінців

Завдання: загальнотонізуючий вплив, зменшення болю під час рухів; стимуляція крово- і лімфообігу, поліпшення тканинного обміну; зняття зас­тійних явищ у зоні збудженого нерва й у малому тазі; розвантаження, хребта в попереково-крижовому відділі; відновлення рухів у тазостегнових суглобах й хребті; розвиток функції опори, тренування ходьби.

Вихідні положення: полегшені, лежачи на спині (валик під коліна), лежачи на здоровому боці (валик під бік), лежачи на животі (подушка лід живіт), сточи навпочінки, стоячи на колінах (з опорою й без опори), стоя­чи, у русі.

Елементарні гімнастичні вправи для верхніх і нижніх кінцівок з великою амплітудою, дихальна гімнастика, вправи на розслаблення, на розтягання, у висі, вправи із зусиллям, напруженням, в опорі у поєднанні з розслаблен­ням, на рівновагу й координацію, з м'ячем, палицями, гантелями, біля гім­настичної стінки, елементи гімнастики йогів (пози, вправи).

Темп середній, амплітуда повна, без болю. Тривалість 30 хв. Масаж.

Необхідно пам'ятати, що при радикулопатії корінців попереково-крижо­вого сплетення біль найчастіше виникає при:

• підніманні прямої ноги у вихідному положенні лежачи; розгинанні й витягуванні ноги із зігнутого положення; повороті стегна назовні; нахилі вперед при прямих ногах;

• повороті тулуба в напрямі, протилежному хворому боку;

• рухах випрямленою ногою в різні боки.

Тому при розвантажувальному вихідному положенні (упор стоячи на ко­лінах) зменшується напруження м'язів спини, хребет звільняється від ста­тичного обтяження, що дозволяє виконувати рухи тулубом і ногою (відве­дення таза назад, рухи ногою в різних напрямах, повзання).

Для витягнення хребетного стовпа застосовуються вправи типу зміша­них висів на гімнастичній стінці (виконувати їх треба обережно). Використо­вуються спеціальні витягнення у воді, у басейні, плавання.

При радикулопатіях у попереково-крижовому відділі хребта за допомо­гою масажу впливають на паравертебральні зони крижових, поперекових і нижньогруднинних спинномозкових сегментів (S1 – S9; L1 – L5; T11 – T12). Ма­сажують сідничні м'язи; задню поверхню стегна; ділянки хребта, попереку; гребенів клубових кісток; виконують струс таза; впливають на больові точ-

ки. Масаж больових точок здійснюють у паравертебральних зонах, міжос-тистих проміжках, ділянці таза у гребенів клубових кісток і на стегні по хо­ду сідничного нерва. Тривалість процедури — 10—20 хв. Курс лікування 10—15 процедур, заняття проводять щодня.

Ураження корінців спинномозкових нервів у шийному та шийно-грудно­му відділах хребта має різну етіологію. Найбільш часті причини — остео­хондроз хребта, грижа диска, травма, запалення, пухлини та інші травматич­ні процеси, обумовлені ушкодженням хребта або міжхребцевих дисків. За­пальні ушкодження корінців виникають при менінгітах й інших захворюван­нях. При остеохондрозі хребта причиною є дегенеративні зміни в кістковій і хрящовій тканинах, а також аутоімунні процеси. Провокуючим фактором є переохолодження. В цих випадках дегенеративний процес виявляється ди­фузійним для всього хребта, але найчастіше охоплює який-небудь із відді­лів. Дегенеративним змінам найбільше піддаються нижньошийні сегменти (С_IV—С_V; С_V—С_VI; С_VI—С_VII), що" відрізняються найбільшою рухливістю;

Клініка. Больовий синдром за типом "простріл", як правило, виникає раптово після невдалого руху або невеликого фізичного напруження. По­ложення голови стає вимушеним. Біль може поширюватися в плече, руку, надлопаткову ділянку. Розвиваються парестезії в різних відділах руки, час­тіше пальцях. Біль іноді імітує інфаркт міокарда або стенокардію. Загос­трення болю відбувається вночі, хворий змушений всю ніч "заколисувати" хвору руку. Іноді біль зменшується при закладанні руки за голову. При шийно-грудному або грудному радикуліті приєднується біль на рівні груд­ної клітки. При діагностиці шийного радикуліту біль виникає: при підніман­ні прямої руки уверх; при відведенні витягнутої руки назад й убік; при по­воротах і нахилах голови; при чханні, кашлі; при навантаженні на шийний відділ хребта біль локалізується в шийних, грудному відділах і нерідко ір­радіює у пальці.

При обстеженні у хворих виявляються гіпостезії (іноді анестезії) у зоні іннервації того або іншого корінця, гіпотонія м'язів верхньої кінцівки й пле­чового суглоба. Частіше страждають корінці 6—7-го шийних й 1-го грудно­го хребців. Також має місце гіпорефлексія, вегетативно-судинні розлади. Тривалість больового синдрому при шийному радикуліті — 1,5—2 тижні, але може бути й кілька місяців.

Діагноз визначається на підставі клінічних проявів і за даними рентгено­логічного дослідження. Показано витягнення шийного відділу хребта (петля Глісона, ватно-марлевий комір).

Незважаючи на те що клінічні прояви захворювання різноманітні за характером і локалізацією залучених у процес органів і тканин (тканини верхніх кінцівок, серце, діафрагма, м'язи й шкіра шиї, артерії голови й шиї), основна причина захворювання — подразнення або компресія корінців (і судин) шийного відділу спинного мозку. Корінці, що виходять із шийного відділу спинного мозку, забезпечують іннервацію названих вище органів. Зменшення компресії сприяє послабленню клінічних проявів.

Усі методи фізичної реабілітації спрямовані на усунення причини захво­рювання, а не на лікування симптомів (біль й обмеження функції плечово­го суглоба при синдромі плечолопаткового періартриту, недостатність кро­вопостачання задніх відділів головного мозку при задньому шийному сим­патичному синдромі, серцевий біль при кардіальному синдромі тощо). Та­ким чином, лікування має бути патогенетичним, тобто спрямованим на усу­нення основної причини захворювання, а не симптоматичним (лікування ок­ремих симптомів). Тому хворих можна групувати не за клінічними симпто­мами, а лише за гостротою клінічних проявів. Це значно полегшує роботу реабілітолога. Розрізняють також три клінічних періоди: гострий, підгос-трий і період клінічного видужання.

Гострий період характеризується сильним болем в стані спокою у інши­ми вираженими клінічними проявами, внаслідок чого ЛГ не рекомендуєть­ся. Хворому в цьому періоді необхідний спокій. Тривалість 5—7 днів. Най­довшим є підгострий період захворювання, що триває в середньому ЗО днів. У підгострому періоді доцільно виділити два рухових режими: віднос­ного спокою і відновлювальний. За тренувальним режимом можуть займа­тися хворі після повного клінічного видужання. Неповне видужання має місце у хворих зі стійкими органічними змінами в пасивній частині хребет­ного стовпа (остеофіти, підвивих хребців, виражена деструкція міжхребце-вого диска зі значним зниженням його висоти), які створюють непереборну компресію. У таких хворих ЛГ сприяє лише зменшенню запалення корінців шийного відділу спинного мозку.

Загальні завдання дозованого фізичного навантаження: підвищення то­нусу центральної нервової системи; нормалізація кіркових процесів; поліп­шення функції дихання та кровообігу; підвищення опірності організму хво­робам й ускладненням.

Спеціальне завдання — сприяти зменшенню запалення (подразнення) корінців шийного відділу спинного мозку. Для цього застосовують ватно-марлевий комір, вправи на розслаблення м'язів шиї, плечового пояса, вер­хніх кінцівок, що підвищують стійкість вестибулярного апарата, на віднов­лення координації рухів і рівноваги, а також динамічні для всіх суглобів верхніх кінцівок. Для виконання вправ використовують вихідне положення, при якому відмічається повне розвантаження м'язів шиї. Для розслаблення м'язів шиї застосовують вихідне положення лежачи на слині й на боці (го­лова на високій подушці), сидячи з опорою для голови й спини, для активі­зації функції дихання — статичні дихальні вправи за умови зняття сили тя­жіння рук (покласти на опору).

Відомо, що перебіг шийно-грудної радикулопатії відбувається з порушен­ням рухів верхньої кінцівки, тому вправи для відновлення рухів передпліччя і кисті виконують із опорою об стіл. У міру відновлення рухової функції вихід­ні положення ускладнюють. При шийній або шийно-грудній радикулопатії найчастіше використовують вихідні положення сидячи, стоячи, з опорою й без неї, зі зняттям сили тяжіння паретичної кінцівки (лямки, косинки) та інші, а також вправи махові з поступово зростаючою амплітудою в плечовому суг­лобі, кидання й ловлю м'яча. Однак необхідно пам'ятати, що у хворих ізшийно-грудною радикулопатією має місце біль при підніманні прямої руки уверх, відведенні назад й убік, лри поворотах голови.

У відновлювальному режимі більш інтенсивно використовуються вправи, що підвищують стійкість вестибулярного апарату за рахунок збільшення темпу й зміцнення м'язів тулуба.

Дата добавления: 2014-12-16