Теорія регіонального міжгалузевого балансу «витрати-випуск»

Теорія «полюсів розвитку» і «центрів росту».

Дана теоретична концепція припускає, що розвиток виробни­цтва в ринкових умовах не є рівномірним у всіх галузях, а завжди можна виділити найбільш динамічні пропульсивні галузі, які сти­мулюють розвиток усієї економіки і являють собою «полюси розви­тку». Процес концентрації виробництва зосереджує пропульсивні галузі в певному місці (регіоні) – «центрі росту». Автором теорії є французький економіст Франсуа Перру (1950 р.), а її просторову ін­терпретацію розробив французький географ Жан Будвіль.

Ф. Перру обґрунтував класифікацію галузей виробництва за тен­денціями їх розвитку, виділивши галузі, що повільно розвиваються (тек­стильна, вугільна, суднобудівна та ін.), що розвиваються, але не справля­ють істотного впливу на розвиток інших галузей (виробництво предметів споживання), й пропульсивні – швидко зростаючі галузі, що залучають до процесу розвитку інші (верстатобудування тощо). Місця розміщення комплексу профілюючих галузей, що динамічно розвиваються, Ф. Пер­ру назвав географічно агломерованим полюсом розвитку. Він розро­бив модель взаємодії полюса й оточення. Ключове значення в цій моделі належить галузі, що забезпечує максимальні темпи розвитку. При об­ґрунтуванні взаємозв'язків профілюючих галузей Ф. Перру запровадив поняття «комплекс галузей», яке є аналогом терміна «територіально-виробничий комплекс», обґрунтованого для планової економіки СРСР російським економіко-географом М. М. Колосовським у 1930-х роках ще до появи теорії «полюсів розвитку» і «центрів росту».

Ж. Будвіль показав, що як центри росту можна розглядати кон­кретні території (населені пункти), які виконують в економіці регі­ону або країни функцію джерела інновацій. Згідно з Ж. Будвілем, регіональний центр росту являє собою набір галузей, що розви­ваються й розширюються, розміщених на урбанізованій території й здатних викликати подальший розвиток економічної діяльності в усій зоні свого впливу. Таким чином, це є теоретичним обґрунту­ванням технополісів і технопарків, що з'явилися згодом.

Теорія ґрунтується на регіональному міжгалузевому балан­сі виробництва й розподілу продукції. У СРСР модель цього ба­лансу була обґрунтована в 1930-х роках ученими-економістами В. В. Новожиловим і Л. В. Канторовичем. У світовій практиці вона відома за назвою схеми «витрати-випуск» економіста Василя Ле-онтьєва, що емігрував на початку 1920-х років із СРСР спочат­ку до Німеччини, а у 1931 р. – до США. Балансова модель дозволяє простежити сучасний стан і зробити прогноз як внутрішньорайон-них, так і міжрайонних зв'язків (зокрема, товарних і грошових по­токів) для окремих секторів економіки. Вона використовується для цілей короткострокового та довгострокового прогнозування розвитку регіонів.

Головна мета міжгалузевого балансу (МГБ) – відображення процесу створення й розподілу суспільного продукту в межах ре­гіону. Аналіз МГБ дозволяє дати комплексну характеристику про­цесу формування й використання сукупного суспільного продукту в галузевому розрізі. В основу вартісного балансу покладений по­діл сукупного продукту на дві частини, що відіграють різну роль у процесі суспільного відтворення, - проміжного й кінцевого про­дукту.

Дата добавления: 2014-12-16