Теорія територіально-виробничих комплексів (ТВК) і промислових кластерів

Поняття ТВК уведене в науку в 1930-х рр. російським економіко-географом М. М. Колосовським. Згідно з його визначенням, ТВК – це економічна комбінація підприємств в одній точці або районі за допомогою чого досягається певний економічний ефект завдяки вдалому добору підприємств відповідно до природних і економіч­них умов району, його транспорту й економіко-географічному по­ложенню.

В основу виділення ТВК М. М. Колосовський поклав метод енерговиробничих циклів (ЕВЦ). За його допомогою визначається ся технологічна послідовність відтворювальних процесів у регіоні починаючи з сировини та енергії й закінчуючи (на верхніх «поверхах» ЕВЦ) готовою продукцією. Спираючись на типові властивості М. М. Колосовський виділив генералізований ЕВЦ. Під цим терміном він розумів структуру, що включає найбільш важливі, сутнісні риси всіх реальних циклів даного виду. Очевидно, він це зробив заради досягнення двох цілей: типології ТВК і обґрунтування на явності в структурі ТВК стійких підсистем –своєрідних великих блоків, модулів. Обидві мети взаємозалежні, виступають як альтернатива галузевій структурі.

Проаналізувавши всю різноманітність виробничих процесів М. М. Колосовський обґрунтував вісім ЕВЦ:

1) пірометалургійний чорних металів,

2) пірометалургійний кольорових металів,

3) нафтоенергохімічний,

4) лісоенергетичний,

5) сукупність гідроенергопромислових циклів,

6) сукупність циклів переробної індустрії,

7) сукупність індустріально-аграрних циклів,

8) гідромеліоративний індустріально-аграрний цикл.

Звичайно, зазначена класифікація ЕВЦ зроблена з урахуванням стану науково-технічного прогресу на той період. Згодом вона була доповнена послідовниками автора в рамках теорії ТВК (Т. М. Калашниковою, Ю.Г. Саушкіним, А.Т. Хрущовим, М.Д. Шаригіним та ін.).

За виробничою спеціалізацією прийнято виділяти ТВК мета­лургійні, машинобудівні, паливно-енергетичні, нафтогазохімічні, лісопромислові, агропромислові та інших галузей спеціалізації (від­повідно до ЕПЦ, що перебувають у їхній основі). За характером тери­торіальної структури ТВК підрозділяють на моноцентричні, що ма­ють у якості ядра один потужний економічний вузол, поліцентричні, які.мають два або декілька ядер, та децентричні, що формуються, у яких потужні економічні вузли поки ще відсутні].

До теорії ТВК є близькою теорія промислових кластерів, що виникла в західній економічній науці. Промисловий кластер – це група взаємозалежних географічно наближених компаній (постачальники, виробники, посередники) і пов'язаних з ними організацій (освітні заклади, органи державного управління, інфраструктурні компанії), що діють у певній сфері й взаємодо­повнюють одна одну. Таким чином, під кластером розуміється мережа незалежних виробничих та (або) сервісних фірм, вклю­чаючи їх постачальників, творців технологій і ноу-хау (універ­ситети, науково-дослідні інститути, інжинірингові компанії), сполучаючих ринкових інститутів (брокери, консультанти) і споживачів, що взаємодіють між собою у рамках єдиного лан­цюжка створення вартості.

В економічну науку термін уведений американським економіс­том Майклом Портером, на думку якого конкурентоспроможність країни в умовах ринкової економіки слід розглядати через призму міжнародної конкурентоспроможності кластерів - об'єднань фірм різних галузей, причому принципове значення має здатність цих кластерів ефективно використовувати внутрішні ресурси.

Як бачимо, термін «промисловий кластер» близький по суті терміну «територіально-виробничий комплекс», запропонованому М. М. Колосовським в умовах планової економіки СРСР.

Проаналізувавши конкурентні можливості понад 100 галузей у десяти країнах, М. Портер дійшов висновку, що найбільш конкурентоспроможні транснаціональні компанії звичайно не розкидані безсистемно по різних країнах, а мають тенденцію концентруватися в одній країні, а іноді навіть в одному регіоні країни. Пояснюється це тим, що одна або декілька фірм, досяга­ючи конкурентоспроможності на світовому ринку, поширюють свій позитивний вплив на найближче оточення: постачальників, споживачів і конкурентів. А успіхи оточення, у свою чергу, впли­вають на подальше зростання конкурентоспроможності даних компаній. Як результат такого взаємовигідного співробітництва формується кластер - співдружність фірм тісно пов'язаних галу­зей, що взаємно сприяють зростанню конкурентоспроможності одна одної.

Розрізняють три види кластерів: 1) регіональні (регіонально обмежені об'єднання навколо наукового або промислового цен­тру); 2) вертикальні (об'єднання всередині одного виробничого процесу, наприклад, ланцюжок «постачальник – виробник – збутовик – клієнт»); 3) горизонтальні (об'єднання споріднених га­лузей промисловості в один мегакластер, наприклад, «хімічний кластер» або на ще більш високому рівні агрегації – «агропромис­ловий кластер»). Головна особливість кластера – його іннова­ційна орієнтованість. Досвід США (підтримка й стимулювання створення інноваційних кластерів – феномен Силіконової доли­ни) показує, що інноваційні промислові кластери можуть форму­ватися на рівні регіону, де є висока концентрація взаємозалежних галузей.

Питання для самоконтролю:

1. Прикладне значення регіональної економіки.

2. Дайте визначення поняттю «продуктивні сили». Які його основні складові частини?

3. У чому відмінність предмета і об'єкта науки?

4. Які методи використовуються в регіональній економіці?

5. Розкрийте зміст поняття «територіальні соціально-економічні системи» (ТСЕС). З яких компонентів вони складаються? Чи є ТСЕС завод? Цех підприємства? Країна?

6. Назвіть вчених, які внесли основний внесок у теорію розміщення продуктивних сил.

7. Розкрийте сутність теорії сільськогосподарського штандорту.

8. У чому сутність теорії центральних місць?

9. Виділіть основні проблеми сучасної концепції регіональної економіки.

10. Основні методологічні положення просторової організації продуктивних сил.

Тема «Економічні закони, закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил»

Мета: уявити зміст закономірностей і принципів розміщення продуктивних сил та факторів, які впливають на цей процес.

1. Економічний закон і закономірність: сутність та використання в регіональній економіці.

2. Найважливіші принципи розміщення продуктивних сил.

3. Фактори розміщення виробництва.

Основні поняття: Економічний закон, продуктивні сили, закономірність, інтеграція, види інтеграції, принцип, фактор.

Література:

1 – 9 (с. 17-20), 10 (с. 31-43).

2 – 9 (с. 20), 10 (с. 43-47).

3 – 9 (с.21-23), 10 (с. 47-54).

Дата добавления: 2014-12-16