Аспекти лінгвістичного опису фразем 1 страница

Фразеологізми є невід’ємним складником будь-якої мови. Багато вчених – лінгвістів займалися вивченням його функцій (В. Кунін, В. Виноградов, Н. Амосова, З. Загірова), значення (В. Кунін, В. Лебединська, С. Георгієва, Д. Мальцева), структури (В. Кунін, Н. Амосова, В. Виноградов), етимології (Ш. Баллі, В. Кунін, К. Баранцев) і прагматики (А. Корольова).

Упродовж тривалого часу не було чіткого наукового обґрунтування фразеології як окремої лінгвістичної дисципліни. Питання фразеології, зазвичай, були предметом розгляду у наукових працях із граматики, стилістики, лексикографії, історії мови та загального мовознавства.

Сьогодні фразеологія переросла вже межі одного з розділів лексикології і перетворилася на самостійну лінгвістичну дисципліну, яка має свій об’єкт та методи дослідження.

Згідно А.В. Куніна, фразеологія – це наука про фразеологічні одиниці (фразеологізми), тобто про стійкі словосполучення із складною семантикою.

Фразеологія включає у себе три розділи: ідіоматику (повністю або частково переосмислені обороти як мотивовані, так і немотивовані); ідіофразеоматику (обороти, перші фразеоматичні варіанти, які мають буквальні, але ускладнені значення, а у других (ідіоматичних) варіантах – повністю переосмислені); фразеоматику (обороти неідіоматичного характеру, але з ускладненим значенням).

Якщо ж фразеологія – це наука про фразеологічні одиниці (фразеологізми), то виникає потреба в описі фразеологізмів. Фразеологізми – це інформативні одиниці мови та одна з мовних універсалій, оскільки немає мов без фразеологізмів. Фразеологічні одиниці відображають історичний шлях створення нації, специфіку культури певного народу.

Фразеологія будь-якої мови дуже багата і в неї багатовікова історія. Взагалі фразеологія вважається скарбницею мови, оскільки саме у фразеологізмах знаходить своє відображення історія народу, його культура та побут. Фразеологізми найчастіше носять національний характер. Разом із національними фразеологізмами в фразеології існує багато інтернаціональних фразеологізмів. Фразеологічний фонд мови – це складний конгломерат корінних та запозичених фразеологізмів з переважанням перших. У деяких фразеологізмах зберігаються архаїчні елементи – представники попередніх епох [2, c.5].

Фразеологія тісно пов’язана з іншими науками, такими як історія, літературознавство, лінгвокультурознавство, проте, у першу чергу із лінгвістичними дисциплінами: лексикологією, семантикою, граматикою, фонетикою, стилістикою, історією мови, етимологією, лінгвістикою тексту і загальним мовознавством [2, c.28].

Лінгвокультурологічні дослідження активно проводилися такими вченими як А. Вежбицька, Р.М. Кізінг, тощо. В.А. Маслова стверджує, що термін “лінгвокультурологія” виник у зв’язку з роботами фразеологічної школи, очолюваної В.М. Телія і так визначає суть науки та її завдання. Лінгвокультурологія – це наука, що виникла на перетині лінгвістики та культурології, і яка досліджує вияви культури народу, відображені та закріплені у мові [3, c.107]. Завдання лінгвокультурології – це експлікувати культурну значимість мовної одиниці, тобто культурні знання, на основі зіставлення прототипної ситуації фразеологізму чи іншої мовної одиниці, його символьного прочитання з тими кодами культури, які відомі чи можуть бути запропоновані носію мови лінгвістом.

Як уже зазначалося вище, фразеологія особливо яскраво відображає історію, культуру, побут і характер народу, його погляди. Асоціації та уявлення, що виникали закріплялися у мові і ставали всенародним здобутком. У деяких випадках ці асоціації були дуже подібні у представників різних народів, а іноді приводили до найбільш несподіваних проявів. Так, наприклад, Н.Г. Комлев вважає, що національно-культурний компонент – це частина семантики слова, яка пов’язана з національною культурою [1, c.15]. Національно-культурна семантика особливо виразна у фразеологічних одиницях. Національну мовну специфіку вказаних одиниць складають: внутрішній образ (першопочатковий денотат), який лежить в основі одиниць, семантика і структура фразеологічної одиниці, лексичний склад і стилістичні характеристики.

На думку В.М. Огольцева, фразеологізми володіють культурним компонентом значення, який є зіставним описом семантичної структури двох чи більше фразеологічних одиниць, які зіставляються між собою за семантикою і граматичною формою [4, c.130]. В.М. Огольцев підкреслює, що національна самобутність мови отримує найбільш яскраве і безпосереднє вираження у фразеології.

Під час дослідження, зокрема фразеології, можливе використання різних термінів і відповідно різних стратегій дослідження: світогляд або світобачення (коли йдеться про зоровий образ); світовідчуття (коли йдеться про емоційний образ світу); світорозуміння (коли йдеться про інтерпретацію, зокрема у фразеології, базових концептів, пов’язаних із розумовою, соціальною діяльністю людини чи зі спробами реінтерпретації науковцями мовної інформації, мовної картини світу).

Особливу увагу дослідники сьогодні звертають на одну із важливих складників мовного образу світу – фразеологічну. Словосполучення “фразеологічний образ світу” або “фразеологічна картина світу” скоріше наукова модель, аніж термін, що позначає певний фрагмент дійсності. Фразеологічна система будь-якої мови має національно-культурну специфіку. Той чи інший об’єкт у певній культурі існує у специфічному оточенні властивому лише даній культурі, має культурно обумовлені асоціативні зв’язки.

Отже, особливостями фразеологічної репрезентації світу є те, що одиниці цього рівня мають більший обсяг та інший характер інформації ніж одиниці лексичного рівня. Властивістю певної частини фразеологічних одиниць є їх здатність репрезентувати діяльнісний образ світу.

Фразеологія – це мікросистема, яка входить до загальної системи мови і містить у собі здобутки минулих часів, що передаються з покоління у покоління. На сьогоднішній день фразеологія вже набула явних ознак окремої лінгвістичної дисципліни, яка стала в один ряд із лексикологією, граматикою і фонетикою. Велику роль у становленні фразеології як лінгвістичної дисципліни відіграли роботи радянських фразеологів. Безперечним є те, що фразеологія має свій об’єкт та свої методи дослідження. На користь нашого твердження вказує і той факт, що фразеологія як наука досліджує великий обсяг своїх одиниць.

Онімний компонент у фразеологізмах. Відкритість проблеми семантичного статусу онімів у фразеологізмах (Н. Максимчук, В. Ужченко, Я. Адамовський, Р. Pierini) пояснюється різними позиціями вчених щодо розуміння їхньої ролі у формуванні фразеологічного значення. Одні дослідники (О. Березович, В. Мокієнко) вважають, що культурні конотації, які тривалий час відзначаються стабільністю в межах певної мови, сприяють формуванню символіки в оніма, тим часом прихильники парадигматичної асемантичності онімів (Р. Охштат, Л. Степанова) уточнюють, що з безпоняттєвого знака на рівні мови онім перетворюється в апелятив на рівні фразеології. Кожний онімний клас має свої особливості, а тому у фразеологізмах може і не мати символічного значення, виконуючи лише номінативну функцію.

Найбільш прийнятною є думка вчених про повноправний, хоча і специфічний (екстралінгвальний) статус онімів, які відіграють основну роль у мотивації фразеологізмів. До конотацій оніма дотичний асоціативний фон, що експлікує його у свідченнях етносвідомості, тобто в актах мотивації, а не власне номінації (О. Березович). Основою мотивованості є внутрішня форма фразеологізму, яка розглядається як обов’язкова образно-смислова характеристика мовного знака (А. Кравчук, Н. Ляшенко, Н. Пасік). За такого підходу актуалізується поняття лінгвокультурної мотивації, під якою в дослідженні розуміється психоментальна операція встановлення образності фразеологізмів з онімним компонентом, яка ґрунтується на лінгвокультурній інформації, закодованій у символіці оніма. Залежно від внутрішньої форми фразеологізму, мотивація може бути експліцитною (асоціативною) та імпліцитною (виявляється шляхом етимологічного аналізу).

Джерелом лінгвокультурної інформаціїонімного компонента (далі – ОК) є соціум, історія, література, античність, християнство, на основі якого досліджувані одиниці скласифіковано у фразеологічні моделі, спільні для англійської, польської та української мов: 1) фразеологізми з соціально маркованими ОК (поширені у соціумі компоненти-імена чоловіка та жінки); 2) фразеологізми із псевдоонімними компонентами (псевдоантропонімні та псевдотопонімні компоненти); 3) фразеологізми з прецедентними ОК (ОК історичного та літературного походження); 4) фразеологізми з сакральними ОК (ОК античного (міфологічні) та християнського (агіоніми) походження).

Мотивація фразеологізмів з ОК ґрунтується на основі переосмисленої культурної інформації про образ Людини (антропометричні образи: образ людини як фізичного та фізіологічного феномена; образ людини як суспільного феномена) та про образ Людини і Всесвіту (антропоцентричні образи: співвідносні із людиною і всесвітом; набуті внаслідок взаємодії людини і всесвіту).

Семантичний аспект фифчення фразеологізмів. Відібрані фразеологізми з різних фразеологічних словників складають семантичне поле. Семантичне поле, термін, вживаний в лінгвістиці найчастіше для позначення сукупності мовних одиниць, об'єднаних якимось загальним (інтегральними) семантичним ознакою; іншими словами - що мають певний загальний нетривіальний компонент значення.

Л. М. Васильєв пропонує розмежовувати семантичні класи слів (у них можуть входити і фразеологізми) і семантичні поля (поряд зі словами та фразеологізмами вони включають також граматичні засоби мови) [Васильєв, 1990].

1. Семантичне поле інтуїтивно зрозуміло носію мови і має для нього психологічною реальністю.

2. Семантичне поле автономно і може бути виділено як самостійна підсистема мови.
3. Одиниці семантичного поля пов'язані тими чи іншими системними семантичними відносинами.

4. Кожне семантичне поле пов'язане з іншими семантичними полями мови і в сукупності з ними утворює мовну систему.

Елементи окремого семантичного поля пов'язані регулярними та системними відносинами, і, отже, всі слова поля взаємно протиставлені один одному. Л.М. Васильєв відзначає, що семантичне поле сприймається носіями мови як деяке самостійне об'єднання, співвідносне з тією чи іншою областю людського досвіду, тобто психологічно реальне [Васильєв, 1990]. Поля парадигматичного типу, одиницями якого є лексеми, які належать до однієї частини мови і об'єднані спільною категоріальної семой у значенні, нерідко також іменуються семантичними класами або лексико-семантичними групами.

Л. М. Васильєв пропонує іменувати тільки такі семантичні класи слів, члени яких пов'язані регулярними опозиціями (тобто такими, які регулярно повторюються в складі різних мікрополів даного парадигматичного поля) [Васильєв, 1990]. Наприклад, дієслівне семантичне поле часу структурується такими пропорційними опозиціями, як рано - пізно; завжди - ніколи [Васильєв, 1990:]. Фразео - семантичною групою (ФСГ) іменується велика за обсягом своїх членів організації слів, яка об'єднана базовим семантичним компонентом. Семантичний компонент узагальнює кілька різних родових сем (Гіперсіл), позначаючи клас предметів, ознак, процесів, відносин. А. Вежбицкая разом з іншими вченими висунули близько 60 кандидатів в універсальні елементарні смисли. Серед виділених категорій вони враховують природні семантичні угруповання, такі як час, простір і ін А. Вежбицкая в поле часу виділяє такі семантичні групи, як «зараз», «після», «до», «довго», «недовго», «деякий час» [Вежбицкая, 2001].

Останнім часом у лінгвістиці дослідження національної специфіки семантичних особливостей фразеологічних систем національних мов набувають все більшого поширення. Слід зазначити, що особлива увага приділяється взаємозв'язку фразеологізмів з мовними картинами світу та культурами народів. Більшість дослідників у цьому руслі намагаються вибрати якусь певну тематичну групу сталих виразів у відповідності до домінуючого компоненту фразеологізму, щоб охарактеризувати тип мотивації та етнонаціональні особливості фразеологічного пласту цієї групи. Зокрема, в українській лінгвістиці в останні роки вийшла у світ ціла низка публікацій, присвячених вивченню фразеологізмів з компонентом-зоонімом. Найбільш ґрунтовними є наукові розвідки І.О. Голубовської, О.П. Левченко, О.О. Селіванової, Д.В. Ужченко.

На сучасному етапі розвитку суспільства, коли відроджується національна самосвідомість народу, вивчення фразеологічних одиниць (ФО) як символьних засобів матеріального і духовного усвідомлення світу певним етносом викликає особливий інтерес у дослідників (Б.М.Ажнюк, О.В.Бурда-Лассен, Є.В.Верещагін, Л.І.Даниленко, В.Г.Костомаров, О.П.Левченко, Н.В.Любчук, О.П.Пророченко, В.М.Телія, Ю.А.Фірсова та ін.).

Ономастична фразеологія є яскравим репрезентантом культурного надбання етносоціуму, виразником ментальності, інтелектуальних цінностей, побуту, звичаїв, історії носіїв певної мови.

Функціонування онімів у складі ФО неодноразово було предметом розгляду науковців. Свідченням цього є наявність цілої низки монографічних та дисертаційних досліджень в українській (О.А.Мороз, Н.М.Пасік), російській (О.М.Бетехтіна, Т.М.Кондратьєва, В.М.Мокієнко), англійській (Б.М.Ажнюк, З.Р.Загірова, Г.П.Манушкіна), німецькій (О.Ф.Кудіна, Ч.Фельдеш, Ю.А.Фірсова, Н.П.Щербань), французькій (Н.Р.Філіппакі), польській (А.М.Кравчук), чеській (Л.І.Степанова), фінській (Д.Вільске) мовах. У сучасній німецькій мові фразеологічні одиниці з ономастичним компонентом (ОК) описано за джерелами походження (О.Ф.Кудіна), досліджено механізми перетворення власних назв (ВН) у складі ФО (Р.І.Охштат, Ч.Фельдеш), простежено семантико-стилістичні особливості фразеологізованих онімів (В.М.Кам’янець, В.Флейшер, Н.П.Щербань), розглянуто їх структурні видозміни (Ю.А.Фірсова).

Водночас багато проблем остаточно ще не розв’язано. Невирішеним залишається питання системності фразеологічного фонду мови; недостатньо висвітлено структурну та семантичну систематику фразеологізмів з ономастичним компонентом; не з’ясовано достатньою мірою функціональний аспект цих мовних одиниць. У виконаних дослідженнях аналіз здійснювався без урахування всієї розгалуженої системи онімів. Розгляду підлягали фразеологізми з антропонімами (В.М.Кам’янець, О.Ф.Кудіна, Ч.Фельдеш, Н.П.Щербань) або топонімами (Ю.А.Фірсова), інші ж класи онімів (міфоніми, агіоніми, хрононіми, етноніми) залишалися поза увагою дослідників. Отже, ономастикон як складник лексико-семантичної системи мови і як елемент мовної картини світу ще не був об’єктом спеціального наукового дослідження в українській германістиці.

Сучасна ономастика визначає власне ім’я як універсальну функціонально-семантичну категорію, особливий тип словесних знаків, призначення яких полягає у виокремленні та ідентифікації одиничних об’єктів (істот та неістот), що виражають одиничні поняття й загальні уявлення про ці об’єкти в мові, мовленні та культурі народу (О.І.Фонякова). Численність власних назв у словниковому складі кожної національної мови, їх надзвичайна різноманітність привертають до себе в наш час особливу увагу дослідників (Б.М.Ажнюк, Д.Вільске, О.Ю.Карпенко, Ю.О.Карпенко, О.Ф.Кудіна, Г.Науманн, І.Е.Ратнікова, О.В.Суперанська,Ч.Фельдешта ін.).

Сутність власних назв традиційно намагаються встановити через їх зіставлення із загальними назвами (Ю.О.Карпенко, І.І.Ковалик, О.В.Суперанська та ін.). Вивчення різних точок зору на природу ВН дало змогу виокремити низку характерних відмінностей онімів від апелятивів, що полягають:

1) у функції, яку вони виконують: індивідуалізуюча та ідентифікуюча функції ВН суттєво відмінні від генералізуючої функції ЗН;

2) у характері зв’язку з позначуваним об’єктом: ВН властива підвищена предметність при послабленому, редукованому (до нуля) зв’язку з поняттям; для слів загальної лексики характерний взаємозв’язок між поняттям та найменуванням;

3) у різному “масштабі” онімів та апелятивів: “масштаб” ВН дорівнює,
як правило, одиниці, оскільки вони позначають один, окремо взятий предмет; у ЗН він завжди більший за одиницю;

4) у залежності ВН від позамовних чинників (соціальних, юридичних, історичних, географічних);

5) у називанні онімами позначуваних об’єктів за допомогою фонетичної внутрішньої форми, а не за допомогою лексичного значення основ, як це притаманно апелятивам;

6) у неперекладності більшості власних назв іншими мовами.

Проблема семантики онімів та висвітлення їхнього значення залишається дискусійним питанням сучасних ономастичних досліджень (О.О.Білецький, В.Бланар, Ґ.Косс, О.Т.Молчанова, О.В.Суперанська та ін.). Визнаючи існування підходів, в основі яких лежить заперечення лексичного значення ВН, ми вважаємо слідом за О.Ф.Кудіною, О.А.Мороз, Ю.А.Фірсовою, що власні назви мають значення в мові та мовленні. Мовне значення онімів складається з родової апелятивної назви “чоловік”, “жінка” (для антропонімів) і “країна”, “місто”, “річка” (для топонімів). У контексті актуалізується мовленнєве значення онімів. Структура значення ВН є складним комплексом, в якому відомості про слово (лінгвістична частина значення) переплітаються з інформацією про позначуваний об’єкт (позамовний аспект значення імені).

Своєрідність онімів у мові викликає нагальну потребу вивчення особливостей їхнього функціонування у фразеології. При семантичній трансформації відбувається символізація онімів. Вони вичерпують свої ономастичні функції та перестають бути вираженням абсолютної одиничності. Семантичні перетворення та якісні зміни, яких зазнають фразеологізовані оніми, свідчать про часткову, а іноді й повну подібність таких власних назв до апелятивів.

Існують два основні напрями в процесі семантизації власних назв (Р.І.Охштат, Н.М.Пасік). Перший напрям пов’язаний із функцією позначення конкретного індивіда: ВН співвідноситься з певним суб’єктом або об’єктом, символізує їхні ознаки і набуває узагальненого значення. При цьому оніми утворюють семантичне ядро фразеологізму: ein salomonisches Urteil, Gang nach Kanossа, nicht aus Gebersdorf sein. Основу другого напряму символізаціїонімів становить абстрактна природа ВН, що домінує над конкретною. Через уведення інших компонентів з яскраво вираженою семантикою власна назва виступає у своєму загальнокатегоріальному значенні (ім’я взагалі) і може слугувати контекстуальним синонімом до слів “чоловік”, “жінка”, “річка”, “місто”, “предмет”, “цей”, “інший”, “там” тощо: ein fauler Heinz, fliegendes Gretchen, fern von Madrid.

Основними образними чинниками, що сприяють семантичному перетворенню онімів у складі ФО, є асоціації за подібністю та асоціації за суміжністю. На асоціаціях за подібністю базується метафоричне перенесення найменування з одного денотата на інший: der keusche Joseph – “непорочний Йосип”, schwedische Gardinen – “в’язниця”. Асоціації за суміжністю відображають часові, просторові та причинно-наслідкові зв’язки між предметами і явищами навколишнього світу: frei nach Knigge – “за правилами хорошого тону”, keinen Duden im Blut haben – “писати з помилками”.

Здатність онімів втрачати в мовленні зв’язок з конкретними об’єктами
та розвивати конотативні співзначення апелятивного характеру свідчить про безперервну еволюцію, притаманну одиницям мови і мовній системі загалом.

Проведений компонентний аналіз семантики фразеологізмів з ономастичним компонентом дає змогу зробити висновок про те, що основні значення в системах різних мов універсальні, що обумовлено загальнолюдськими законами логіки, структурою мислення та ідентичною реалізацією пізнання й думок. Проте в кожній мові існує також певний набір основних значень, притаманних саме їй як відображення неповторних особливостей культури народу – носія даної мови. Фразеологічні одиниці, відтворюючи у своїй семантиці тривалий процес розвитку культури етносу, фіксують і передають із покоління в покоління культурні установки й стереотипи та відіграють важливу роль у творенні мовної картини світу того чи іншого народу. Оніми є яскравими лексичними компонентами національно забарвлених ФО, носіями та трансляторами різноманітної і достатньо широкої національно-культурної інформації.

Питання фразеотворчої активності ономастичного компонента пов’язане
зі специфікою онімів як мовних і культурних знаків. У складі ФО вони можуть зберігати свій онімічний характер, вказуючи на конкретну особу або об’єкт і викликаючи в адресата мовлення згадки про певні події, властивості та ознаки, пов’язані з денотатами – реальними носіями імені. Проте у більшості випадків унаслідок зростання абстрактності та включення виразніших у плані мотивації фразеологічного змісту компонентів відбувається послаблення семантики ВН
та набуття нею (ВН) узагальнено-вказівного значення.

Семний аналіз фразеологізмів з антропонімічним компонентом засвідчив, що до їх складу входять імена двох типів (Г.П.Манушкіна, Н.М.Пасік): перший тип – це денотативно співвіднесені антропоніми або ж імена-факти, пов’язані з конкретною історичною особою. Виконуючи роль семантичного стрижневого слова, такі антропоніми містять інформацію про конкретний денотат імені
та пов’язані з ним події культурного, історичного й побутового плану, що є необхідною умовою для розуміння значення ускладненого мовного знака: dicke Berta – гармата часів першої світової війни, названа на честь власниці заводу Берти Крупп. Другий тип – це денотативно індетерміновані антропоніми, або імена-характеристики, не пов’язані з реальними денотатами і потенційно співвіднесені з багатьма особами: eine dumme Liese, fauler Hans.

У корпусі експресивно-оцінної лексики можна виділити одиниці, утворені шляхом метафоричного перенесення на основі назви тварини - зооніма і службовці для образної характеристики людини. Зоологічні номенів, що вживаються в прямих значеннях, називають «зоосемізіамі», а що вживаються в переносних значеннях (стосовно характеристики людини) - «зооморфізм» [5, 49].
Зооморфізм, як і вся оцінна лексика будь-якої мови, сприяють вираженню почуттів, реакцій, емоційного життя людини в цілому, формуючи і позначаючи ціннісну картину світу: оцінку предметів з етичних і естетичним нормам цього мовного колективу (хороший - поганий, гарний - негарний і т. п.). Предикативно-характеризує семантичний варіант включає в себе як основу номінативний, до якого додається ще значення (сема) характеристики, що ускладнює структуру варіанту і вносить до неї якісна зміна. У той же час лінгвістична специфіка цього значення проявляється в тому, що зміст характеристики обумовлено не стільки якостями реального внелінгвістіческого об'єкта (у разі зооніма - тварини), скільки якостями, які приписуються цьому об'єкту колективним мовною свідомістю. Мова реєструє, закріплює ці якості як властиві денотату (об'єкту, як він відображений у мові), що дозволяє регулярно використовувати назву об'єкта як еталон певних якостей [23, 27 - 28].

Для емоційно-оцінної характеристики людини в розмовній мові вживаються порівняння та метафори, засновані на встановленні подібності між представниками різних класів (людина - тварина) і привносять таким чином у вислів елемент образності. Віднесеність образу до предмету є такий, що ніякого іншого змісту, крім того, яке притаманне предмету і його ролі в житті відображає істоти, біля образу немає. Знак і образ відрізняються за ознакою наявності чи відсутності подібності з об'єктом. Знак довільний, що елементарно доводиться існуванням різних слів для іменування одного і того ж предмета в різних мовах. Образ ізоморфний, схожий з зображуваним їм предметом. Гносеологічне подібність (адекватність) образу і предмету полягає в наступному: 1) відповідно якісної характеристики образу (і його елементів) природі оригіналу (і його елементів); 2) відповідно структури образу структурі оригіналу; 3) відповідно кількісних характеристик образу і оригіналу; 4) в семантичному відношенні, яке відрізняє психічне відображення (як власне відображення) від відображення в неживій природі. Матеріальними носіями мовного образу є мовні одиниці, що розуміються як єдність знака і значення. Однак самі мовні одиниці - слова, словосполучення - образністю не володіють. Їхнє ставлення до явищ об'єктивної дійсності носить знаковий характер. Образними можуть бути індивідуальні, невідтворювані вираження, адекватно відображають об'єкт. Наприклад, слово заєць не має образністю саме по собі. Але це ж слово, вимовлене в конкретних обставинах, може створити образ. Називаючи зайцем боягузливого людини, ми вже не просто маємо справу зі словесним знаком. Говорячи: Заєць!, - Ми у згорнутій і образній формі висловлюємо судження (ця людина боязкий; заєць боягузливий, отже, ця людина подібний зайцю). Іноді зовнішня ознака є другорядним, служить як би формальної основою образного вираження, а прихований, імпліцитний ознака є більш суттєвим з точки зору сенсу. Проте домінуючою темою образу є зіставлення. Мовна образність виникає на перетині двох систем: естетичної, над'язиковой (художній вимисел) і лінгвістичної (мовне оформлення). Семантика мовної образності, отже, включає в себе два види відображення: 1) відображення дійсності у слові, 2) відображення дійсності художніми засобами. Слово, вжите в переносному сенсі, звичайно відображає абстрактне поняття незалежно від етимологічно вихідного значення. Наприклад, слово вовк може не позначати конкретного вовка у плоті, а висловлювати суму якостей, справедливо чи несправедливо приписуються цій тварині. Розглядаючи приклади: 1) По вулиці бігла собака, 2) Я цього собаки не вірю, ми можемо сказати, що в прикладі 1 значення знака збігається зі змістом. У прикладі 2 значення не збігається зі змістом. Значення слова залишається тим самим («собака»), а смислову структуру слова можна позначити як «людина + пейоративна конотативна сема». Таке вживання кваліфікується як образне [25, 50 - 54]. Зооморфізм, використовувані для емоційно-оцінної характеристики людей, давно вже привертають увагу дослідників, оскільки тварини з незапам'ятних часів відіграють важливу роль в господарсько-економічному житті і традиціях носіїв мови, і звички тварин легко переносяться на людину.

Поява у зоонімов антропоцентричних прирощених смислів, включення зооморфізму до складу фразеології свідчить про суб'єктивне визнання мовною особистістю значущості тварин у загальній інтерпретаційній картині світу, що визначається традиційною моделлю переносу якостей тварин на людину і навпаки. В основі універсальних прирощених смислів зооморфічній фразеології лежить загальне етимологічне джерело (Біблія, давньогрецькі та латинські тексти, байки Езопа), поява етноспецифічних збільшень у зооморфізмі залежить від неповторного історичного досвіду кожного етносу, а також свідчить про появу несформованих правил асоціативного мислення у кожного етносу.
Тварини за своєю природою ближче до людини і більше втягнуті їм у світ своїх перетворень, більше пов'язані з історичним розвитком цивілізації. Культові зображення тварин - найдавніший прояв творчості людини. Культ тварин - перша грань, яку людина провела між собою і світом природи, визнаючи ще її панування, але, вже не ототожнюючи себе з нею. І як би згодом ні знижувалася роль тварин в духовній культурі, анімалізм завжди залишається тим сенсоутворювальним фоном, на якому формуються мовні і культові стереотипи [24, 128]. У системі мови назви тварин утворюють особливе семантичне поле - зооніми. Зооніми можуть функціонувати в якості самостійних лексичних одиниць, можуть вони також входити до складу різних фразеологічних зрощень, ідіом, прислів'їв, приказок, де вони можуть функціонувати в якості человекозначащіх або вещезначащіх метафор: мишача метушня, хід конем, собаку з'їсти в чому-небудь та ін. У більшості випадків висловлювання з зоонімамі втратили свою мотивацію і відносяться до ідіом: підкласти кому-небудь свиню - «влаштувати кому-небудь гидоту» (рос.), і т.д. Зооморфізм можуть зустрічатися як у вигляді окремих лексем - укр.: Ворона, осел, ведмідь, орел, англ.: Bear, bull, pig, fox -, так і в якості компонентів зоофразеологічних одиниць, таких як, наприклад: укр.: Кіт у мішку, (бігти) як щури з корабля, підсадна качка, собака на сіні, телячі ніжності, бідний як церковна миша, цап-відбувайло, вовк в овечій шкурі; англ.: as blind as a bat, like a bear with a sore head, play cat and mouse, white elephant, a big frog in a little pond; нім.: die Katze im Sack kaufen, melkende Kuh, Hundem ü de.

Часто вживаються порівняння та метафори, засновані на подобі між твариною і людиною. Порівняння можуть бути поділені на логічні (необразні) і образні, які, у свою чергу, включають в себе порівняння-словосполучення з формальними елементами like, as, as if, наприклад: like a bull in a china shop, crazy like a fox, quiet as a mouse, і порівняння-складні слова з елементами-like,-shaped,-looking, що вживаються як епітети, наприклад, monkey-looking. У метафорі подобою надається вид тотожності. Тут має місце явище вторинної номінації, яка полягає в непрямому відображенні позамовних об'єктів, опосередкованих попереднім значенням слова, ті чи інші ознаки якого грають роль внутрішньої форми, переходячи в новий смисловий зміст, тобто використання вже наявних у мові номінативних засобів у новій для них функції називання. У результаті перенесення вторинної номінації між варіантами розчленованого найменування встановлюються семантичні відносини, характерні для певної групи метафоричних зрушень, заснованих на перерозподілі семантичних ознак. Прикладом подібного переосмислення може служити зоосемізми hog - «борів» стосовно до емоційно-оцінної характеристики людини - «егоїст», «нахаба». Мотивованими при формуванні цього коллоквіального зооморфізму є семи, що виражають приписувані даному тварині якості: «невдячність», «безцеремонність». Семантичні перетворення тут супроводжуються заміщенням архисеми «тварина» архисемю «людина». Образність зооморфних порівнянь і метафор, відбір релевантних ознак, що створюють образ, і орієнтація на адресата - облік його здібностей дають змогу зрозуміти порівняння і метафору не лише інтелектуально, але і, оцінюючи позначається і образ, що лежать у їх основі, емоційно сприймати цей образ і співвіднести його з шкалою емотивно-позитивних або негативних реакцій, детермінованих національно-культурними поняттями, роблять їх конвенціальними. Потенційно для зооморфного найменування людини може використовуватися будь-яка тварина, проте практично коло тварин звужується до більш-менш доступного для огляду їх кількості, головним чином тих, з якими людина - стосовно середовища його існування - знайомий досить добре. Як заголовних ключових слів можуть використовуватися іменники - імена тварин: animal, ant, bee, cow, horse і т.п. У свою чергу, тварини можуть підрозділятися на домашніх і диких, а також екзотичних. Слід зазначити, що на базі саме таких імен іменників утворюється більшість зооморфних штампів, широко вживаються в розмовній мові. Можна виділяти як укрупнені групи зоосемізми: «птахи», «комахи», «тварини», так і групи більш дробові, аж до конкретних зоосемізми: жайворонок, свиня і т.п. Одні й ті ж тварини можуть грати неоднакову роль в житті різних етносів і оцінюватися ними по-різному. Так, «єнот» для нас маловідома тварина, і на базі зоосемізми «єнот» в російській мові не виникло ніяких зооморфізм. Для американців єнот добре знайома тварина, і на базі зоосемізми racoon і його скороченого варіанта coon в американському варіанті англійської мови виникли зооморфізм «old coon - хитрун, пройдисвіт», «gone coon - пропаща, пропаща людина». У російській мові бувалого, досвідченого моряка називають «морським вовком», а в англійській мові - sea-dog [21, 25 - 45].
Зіставимо тепер функціонування зоонімів однаковою семантики у фразеологічних одиницях української та англійської мов. Так, зоонім «свиня» має негативне забарвлення в обох мовах, про що свідчать наступні ряди фразеологізмів у російській і англійській мовах: укр.: Підкладати кому-небудь свиню - «підстроювати кому-небудь неприємності»; як свиня в апельсинах - «абсолютно не розуміти суть проблеми»; свиня під дубом -« про дурну, невдячну людину»; брудний, як свиня -« дуже брудний»; свинський -« хамський», англ.: pig -«про брудну, неохайну людину»; a bush pig -«некрасива і неприємна жінка»; to pig out -«чревоугоднічать»; a pig head -«людина, яка неохоче йде на компроміс»; to make a pig of oneself -«про обжерливість».

Дата добавления: 2014-12-16