Аспекти лінгвістичного опису фразем 2 страница

Етнокультурний аспект вивчення фразеологізмів. Займаючи провідне місце серед національно-специфічних компонентів культури, мова виступає одним з найвиразніших засобів репрезентації національної самобутності. Мовні засоби у поняттєво-семіотичній сфері обряду, фольклорі репрезентують архаїчну, «наївну картина світу» (Ю. Апресян) [36, с. 150]. Виконання мовою функції передачі етнічної ментальності «полягає не в тому, що виражається мовою, а в тому, як виражається» [25, с. 187]. З цього погляду цікавим виступає традиційне дискурсивне вживання мови (фольклорні тексти замовлянь, вірувань, оповідей-міфів (казка, переказ, легенда тощо), вербальних фрагментів весільних та інших обрядів), яке визначає для свого носія напрями світосприймання [12, с. 48].

У дослідницькій парадигмі етнолінгвістики особливе місце відводиться фразеології, вивчення якої потребує активізації, оскільки вона є засобом відображення в мові національної специфіки, носієм елементів, що у значній різноманітності і повноті характеризують етнічну картину світу [16, с. 52]. Вважаючи мову душею народу, дослідники душею мови справедливо визначають її фразеологію, адже фразеологічний склад є яскравим і своєрідним носієм національно-культурних особливостей мовної системи, оскільки фразеологія виступає тією сферою мовної діяльності, «де, з одного боку, в мовних фактах яскраво відбиваються етнопсихологічні особливості соціуму, а з другого, – чітко простежується вплив мови на формування його менталітету» [13, с. 33].

«Особливість» місця фразеології у процесі виявлення в мові етнічної історично-культурної пам’яті визначається її чітко вираженим антропологічним характером, адже своєю специфічною номінацією фразеологічні одиниці здебільшого охоплюють ті фрагменти дійсності, «які безпосередньо пов’язані з психічними процесами, діяльністю людини, її індивідуально-психологічними особливостями» [28, с. 7].

У фразеології захована уся багатогранність історичного буття народу, його життя, побут, звичаї, мораль, сила духу, біль і гнів, <...> страждання і надія [18, с. 1]. Вивчення етносимволіки народних афоризмів можливе шляхом реконструкції глибинного значення, занурення в їхній культурний зміст [38, с. 15], тому цілком природним є той факт, що багато вчених різних напрямів (етнографи, фольклористи, історики, мовознавці) у своїх дослідженнях апелюють до історико-етимологічного плану фразеологічних одиниць, убачаючи в ньому цінне фактографічне джерело [21, с. 5].

Водночас фразеологія характеризується значним ступенем національної маркованості: щодо вивчення різноетнічних мовних картин світу ефективним виступає «аналіз національно-специфічних фразем (типу укр. на рушник стати, гарбуза дістати, передати куті меду...) і специфіки мотивації (внутрішньої форми) фразеологізмів» [17, с. 19], оскільки вони відображають відмінності між народами у площинах як духовної, так і матеріальної їхніх культур» [1, с. 32]. Особливо це стосується ідіом, оскільки ідіоматику дослідники вважають «святою святих» кожної національної мови; вона неповторним способом маніфестує дух та своєрідність нації [24, с.174].

Фразеологічні одиниці, несучи в собі залишки різних (родинних, календарних) давніх обрядів, разом з рештою стійких мовних одиниць, що відображають стихію народної духовної культури (етнофраземи), утворюють «сакральну народну фразеологію» (М.Толстой). Етнолінгвістичне вивчення народної фразеології повинне відбуватися комплексно, ґрунтуватись на широких історико-культурних рецепціях, шляхом використання матеріалів «етнографії, міфотворчості, релігії, фольклористики у їх словесно-змістовному вираженні» [16, с. 52]. Етнокультурна інтерпретація таких фразеологічних одиниць, на думку В. Коваля, пов’язана з численними складнощами, адже перед дослідником-лінгвістом у такому випадку постає потреба апелювати не лише до власне мовних, але й до складних (зазвичай архаїчних) позамовних закономірностей, малодоступних відомостей [14, с. 193]. Водночас взаємо-перехрещення фразеології та етнографічної науки має давню дослідницьку практику. Так, у багатьох слов’янських збірниках паремій, укладених протягом ХVІІІ–ХІХ ст., часто містяться етнографічні коментарі, а в етнографічних працях дослідники використовують фразеологічний матеріал для ілюстрації, увиразнення того чи іншого об’єкта як своєрідну етномовну даність. Останнім часом помічаємо посилення цього «взаємо-дисциплінарного» тяжіння, яке в етнографів зумовлене загальною зацікавленістю етнолінгвістикою та пошуком нових, точніших методів опису, а у фразеологів – потребою використання екстралінгвістичного матеріалу для коментування багатьох мовних фактів, з одного боку, і відкриттям унаслідок цього загальнометодологічних перспектив, з іншого [22, с. 379]

Розглядаючи фразеологізм як «текст у тексті», «мікротекст», варто пам’ятати, що в системі мови він виступає репрезентантом «макротексту», того вербального етнокультурного утворення, у процесі згортання якого і виник обрядовий фразеологізм (далі – ОФ). У такому випадку міжкатегоріальний мотиваційний вектор у діалектичній діаді «культура ↔ мова» спрямовується від культури до мови, засвідчуючи факт вторинної семіотизації, яка констатує наявність подвійного знакового відбору, що у свою чергу робить вищим ступінь аксіологічності відібраних у процесі вторинної семіотизації смислів [2, с. 20]. Про те, що свої епічні перекази (resp. культурні тексти) народ зберігає в окремих висловах (загадках, коротких замовляннях, прислів’ях, приказках), говорив ще відомий український етнограф Г. Булашев, стверджуючи, що «поема скорочується до загадки; прислів’я народжується з легенди» [20, с.16]. На думку О. Потебні, «певна частина байки стає прислів’ям завдяки тому, що інша частина її міститься в думці й готова з’явитися на нашу першу вимогу для пояснення цього вислову; але перша частина байки наявна, залишається без будь-якої зміни» [26, с. 97].

Намагаючись «розгорнути» текст фразеологічної «згортки», слід пам’ятати, що фразеологія – дисципліна історична перш за все і що дані історичної фразеології для загальної теорії фразеології мають більш важливе значення, ніж для інших дисциплін [35, с. 82]. Пов’язане це з тим фактом, що історія формування національної фразеосистеми перебуває у діалектичній єдності з формуванням світоглядних засад етнічного розуміння макрокосму в онтологічному його осягненні, оскільки відбір ментальних образів, їх вербальне втілення – це «результат культурної інтерпретації самих фрагментів дійсності з метою виразити ставлення до них – ціннісне чи емоційно значуще» [Там саме]. Справедливо визначена дослідниками здатність фразеології до «історичної акумуляції» (тобто збереження у своєму складі застарілих слів, архаїчних форм і синтаксичних конструкцій) особливо яскравий вияв знаходить у змістовому спектрі [21, с. 5].

Фразеологізми, на думку О. Кононової, – це «універсальний банк даних», який утримує в собі інформацію про навколишню дійсність певного етнічного хронотопу, про особливості виникнення у свідомості сучасника цієї дійсності (який творив її, пізнавав і відображав вербальними засобами) образів, що стали основою фразеологічної номінації [15, с. 35].

Образна основа фразеологізмів відбиває характерологічні риси народного світобачення, що входять як складова частина до поняття «менталітет». На основі цього в мовознавстві (як і в культурології та філософії) сформувався та став загальновизнаним погляд на фразеологічний склад мови як на найбільш прозору підсистему мови для втілення лінгвальними засобами концептів «мови» етнокультури [23, с. 1]. У зв’язку з цим слушною видається думка О. Селіванової, яка фразеологізми будь-якої мови трактує як лінгвосеміотичні феномени, що формують «особливу «підмову», одне з концентричних кіл мови, у якому в усталеній формі зберігаються і транслюються уявлення етносу про світ, культурна й історико-міфологічна інтеріоризація дійсності та внутрішнього рефлексивного досвіду народу» [31, с. 11]. У зв’язку з цим етнокультурна реконструкція народних афоризмів (і сакральної (обрядової) фразеології зокрема. – В. В.) виступає одним зі шляхів, що дозволяє виявити народну природу сучасної української мови [38, с. 16].

Отже, дослідження зв’язків етнофразем з контекстом їх виникнення неодмінно виводить вектор пошуку на рівень народного дискурсивного мовлення, репрезентація якого відбувається у вербальних кодах архаїчної народної обрядовості і святковості, традиційної звичаєвості, які втілюють стійку парадигму етнічного світогляду, що ґрунтується на архетипних віруваннях, породжених колективною свідомістю соціуму. Проходження таким шляхом є продуктивним рухом у напрямку занурення до праглибин народного духу.

Загалом же архаїчна народна культура у всій своїй багатогранності репрезентацій і мова перебувають між собою у зв’язках «взаємодифузії»: дискурс жанрів народної творчості (вірування, замовляння, уламки міфологічних оповідей, що збереглися як казка, анекдот, переказ, легенда, вербальний супровід (код) обрядів разом з іншими їхніми кодами) є вікном, через яке можна потрапити до глибин народної мови; водночас дослідження мовних реліктів-етнографізмів (етнолексем і етнофразем) відкриває простір для нових висновків у царині народної культури, у чому вбачаємо значну наукову перспективу.

Класифікаційний аспект. Класифікацію фразеологізмів здійснюють учені на основі різних ознак. У сучасному мовознавстві відомі кілька типів класифікації фразеологізмів, які прийняті й для української фразеології. За семантичною злитістю компонентів розрізняють: а) фразеологічні зрощення, б) фразеологічні єдності, в) фразеологічні сполучення (класифікація В.В. Виноградова).

До них додаються ще фразеологічні вислови (за класифікацією М.М. Шанського). Спробу систематизації стійких (фразеологічних) сполук у функціональному аспекті здійснив С. Гаврин. Класифікація Б.О. Ларіна відбиває етапи розвитку і перебудови первісних вихідних словосполучень.

Найбільшого поширення у курсах мовознавства набула класифікація, виконана В.В. Виноградовим на семантичній основі. Він виокремлює три типи фразеологізмів: фразеологічні зрощення (ідіоми), фразеологічні єдності, фразеологічні сполучення.

· Фразеологічні зрощення або ідіоми є абсолютно неподільними, нерозкладні словосполучення, значення яких не залежить від їх лексичного складу.

· Фразеологічна єдність – це семантично неподільний фразеологізм, цілісне значення якого вмотивоване значенням компонентів, наприклад: ні пари з уст, тримати язика зубами (мовчати), накивати п’ятами (втікати), міряти воду решетом (безрезультатно працювати).

· Фразеологічні сполуки утворюються із слів зі скованими, зв'язаними значеннями, що виникають як переносні на базі основного значення. Фразеологічні сполучення – стійкі вислови, до складу яких увіходять слова з вільним і фразеологічно зв’язаним значенням. У них цілісне значення випливає з семантики окремих слів: здобути перемогу, делікатне питання, насупити брови, брати участь, вжити заходів.

Поза трьома групами фразеологізмів, віділених акад В.В. Виноградовим, залишилися народні прислів’я, приказки, примовки, крилаті вислови, термінологічні словосполучення.

· Прислів’я – це виражений структурою речення народний вислів повчального змісту, який формулює певну життєву закономірність або правило, що є широким узагальненням багатовікових спостережень народу, його суспільного досвіду. Наприклад: добрий початок – половина справи; громада – великий чоловік.

· Приказка – народний вислів, близький до прислів’я, але позбавлений узагальню вального, повчального характеру, наприклад: проти віку нема ліку; не така лінь, як не хочеться.

· Народні примовки – жартівливі, переважно римовані вислови, що вставляються в розмову відповідно до ситуації або у відповідальний контекст, наприклад: Здорові будьте! Яким вітром? Хліб та сіль! Ні пуху ні пера! Кіно й німці.

· Крилаті вислови – влучні вислови видатних людей: письменників, учених, державних і політичних діячів: В сім’ї вольній, новій; Борітеся – поборете! Бути чи не бути?

Зберігши три основні класи фразеологічних одиниць за схемою В.В.Виноградова, М. М. Шанський виділив четвертий клас— фразеологічні вирази, до яких належать стійкі в своєму складі і вживанні фразеологічні звороти, які не тільки є семантично подільними, але й складаються цілком із слів з вільним значенням.

· Фразеологічні вирази – це такі стійкі звороти мови, які семантично не діляться і складаються з слів із вільним значенням, але в процесі мовлення відтворюються як сталі мовні одиниці. До них належать фразеологічні вислови комунікативного типу (речення). Це прислів’я, приказки, крилаті вислови, народні порівняння тощо: дівка не без щастя, козак не без долі; на словах медок, а на серці льодок; величається, як заєць хвостом; бідний, як церковна миша.

Серед фразеологічних виразів М.М. Шанський розрізняє дві групи: 1) фразеологічні вирази комунікативного характеру, що являють собою предикативні словосполучення, рівноцінні реченню, є цілим висловленням, виражають те чи інше судження, наприклад: людина — це звучить гордо; хрін від редьки не солодший; мовчання – знак згоди. 2) фразеологічні вирази номінативного типу – це мовне кліше, виражені переважно простим словосполученням: пленарне засідання, ринкові відносини, охорона здоров’я, золоті руки, трудові успіхи, чорне золото. Наприклад: трудові успіхи, палії війни, вищий учбовий заклад і т. ін.

Класифікація Б.О. Ларіна відбиває етапи розвитку і перебудови первісних вихідних словосполучень, вона включає: а) перемінні словосполучення; б) стійкі словосполучення, що відзначаються наявністю стереотипності, традиційності і метафоричного переосмислення, відходом від первісного значення; в) ідіоми, які відзначаються у порівнянні з стійкими метафоричними словосполученнями більш деформованим, скороченим, далеким від первісного лексичним і граматичним складом і помітним послабленням тієї семантичної подільності, яка зумовлює метафоричність, тобто смислову двоплановість.

Спробу систематизації стійких (фразеологічних) сполук у функціональному аспекті здійснив С. Гаврин. Він виділяє шість основних типів:

1. Образно-виразні стійкі сполуки, до яких належать метафоричні одиниці (пустити червоного півня; гора народила мишу), сполуки з метафоричними компонентами (яблуко незгоди), сталі порівняння (берегти як зіницю ока), евфонізми (із грязі в князі), сталі гіперболи і літоти (гарматою не проб'єш), тавтологічні сполуки (свиня свинею; ливом лити), сполуки, що створюються на основі поетичного синтаксису (правда — добре, а щастя — краще).

2. Еліптичні сполуки, що об'єднують усічені стійкі сполуки слів: рад не рад; хоч куди; ні пуху ні пера.

3. Термінологічні фразеологізми, що охоплюють складені терміни науки, техніки, мистецтва та ін.: заломлення променів; річ у собі; колінчастий вал; соціалістичний реалізм; культ особи. Заміна в них одного з компонентів синонімом (пор. ланцюгова реакція — послідовна реакція) не руйнує термінологічність.

4. Афористичні фразеологізми, що виражають узагальнюючі умовиводи: друзі пізнаються в біді; буття визначає свідомість.

5. Контекстологічні сполуки, які ототожнюються із стійкими утвореннями, що в класифікації В. В. Виноградова називаються фразеологічними сполученнями.

6. Ідіоми — всі стійкі словосполуки, що втратили внутрішню форму: собаку з'їсти, була не булла.

Генетична класифікація, що передбачає групування фразеологічного матеріалу за джерелами походження, найбільш детально опрацьована в дослідженнях Л. А. Булаховського, який визначає такі групи:

1) прислів'я і приказки;

2) професіоналізми, що набули метафоричного вжитку;

3) усталені вислови з анекдотів, жартів і под.;

4) цитати й образи з „Старого" і „Нового" завітів;

5) численні ремінісценції античної старовини;

6) переклади поширених іншомовних висловів;

7) крилаті слова українських та іноземних письменників;

8) влучні фрази видатних людей.

Генетична класифікація, надзвичайно корисна з погляду історичного вивчення фразеології кожної національної мови, на жаль, не може охопити всіх фразеологічних одиниць, бо далеко не завжди можна навіть при спеціальних дослідженнях точно встановити джерело виникнення того чи іншого вислову.

Заслуговує на увагу класифікація фразеологічних одиниць за граматичною формою і семантичними ознаками, опрацьована в ряді праць В.Л. Архангельським. У ній фразеологічні одиниці поділяються на фраземи і стійкі фрази. Термін фразема охоплює фразеологічні одиниці з структурою словосполучень, а термін стійка фраза охоплює фразеологічні одиниці з структурою речень.

Критерієм синтаксичного принципу класифікації є врахування синтаксичних функцій фразеологічних одиниць. Незважаючи на те, що ті чи інші категорії фразеологічних одиниць виступають саме у певній, типовій для них синтаксичній функції, спостерігаються факти багатофункціональності їх, що теж унеможливлює послідовне проведення цього принципу.

За походженням (етимологією) фразеологізми поділяються на:

1. Сталі вислови з народної мови (побутового народного мовлення, анекдотів, жартів тощо): сам не гам і другому не дам; світ зав’язати, рука руку миє, як горохом об стіну, про вовка промовка. Сюди належать прислів’я і приказки.

2. Професіоналізми, що набули метафоричного вжитку: чорним по білому, лити воду на млин, зняти полуду з очей, закласти фундамент.

3. Переклади з інших мов або запозичення фразеологізмів без перекладу: ставити крапку над і, дивитися крізь пальці; contra spem spero.

4. Вислови з античної культури: гордіїв вузол, прокрустове ложе, не можна двічі увійти в ту саму річку.

5. Біблійні та євангельські вислови: не одним хлібом живе людина, притча во язицех, пісня пісень.

6. Вислови відомих людей (афоризми, цитати) – іскра вогню великого, нове життя нового прагне слова.

Із стилістичного погляду фразеологічні одиниці групуються на розмовно-побутові, які переважають в усному мовленні та художній літературі: казці кінець – ділу вінець, іти світ за очі. Другу групу становлять народно-поетичні фразеологізми. Це такі, як: при битій дорозі, нехай його лихий візьме, хай наші вороги плачуть. В окрему групу виділяються книжні фразеологізми, які використовуються переважно в писемній формі наукового, офіційно-ділового, публіцистичного та художнього стилів: болючі проблеми, заходи адміністративного впливу, зійти з орбіти, коефіцієнт корисної дії.

Лінгвостилістичний аспект дослідження фразеології викликає потребу вироблення стилістичної класифікації фразеологічних одиниць, яка визначає приналежність фразеологічних одиниць до того чи іншого різновиду загальномовного стилю, характеризує їх експресивні особливості тощо.

Фразеологізми за співвіднесеністю з окремими частинами мови, тобто за їхнім сукупним лексичним і граматичним значенням (за тим, шо вони позначають — предмет, ознаку, дію, обставину чи почуття, емоції — і якими членами речення виступають), бувають:

· іменникові — називають предмет чи явище: козацьке сонце, рятівна соломинка, наріжний камінь, сім чудес світу, лебедина пісня, біла ворона, синя панчоха, ласий шматок, каїнова печать, скрегіт зубовний, содом і гоморра, казка про білого бичка; у реченні, як і іменники, виступають підметами, додатками, іменними частинами складених присудків тощо: Люди, зрадівши, що минула лиха година, слалися спати (Панас Мирний). Смертний час свій я на полі битви стріну (Н. Рибак);

· прикметникові — називають ознаки: не в тім 'я битий, кров з молоком, не остання спиця в колесі, не з полохливого десятка, нечистий на руку, у ступі не влучиш, білими нитками шитий, одним миром мазані, купи не держиться, собака на сіні, під мухою, хоч викрути; у реченні звичайно виступають означеннями або іменними частинами складених присудків: А там — козак не в тім'я битий: щось та прирозуміє! (М. Пригара).

· прислівникові — характеризують дію, стан чи ознаку: з відкритим серцем, як на долоні, не чуючи землі під ногами, без керма і без вітрил, на живу нитку, кров холоне в жилах, ні в зуб ногою, хоч плач; у реченні виступають у ролі різних обставин: 3 важким серцем ішов Максим Беркут посеред невеличкої ватаги тухольських молодців на сповнення громадської волі (І.Я. Франко). Докія прокидається до перших півнів (М. Стельмах);

· вигукові — вказують на почуття, емоції: от тобі й на, от тобі й раз, туди до лиха, тим-то й ба, ні пуху ні пера, хай йому грець, цур тобі, не доведи Господи, і треба ж; у тексті використовуються нарівні із звичайними вигуками: Я вже вас так буду шанувати, як нікого в світі, побий мене грім! (М. Стельмах). Ой, як приємно вернути з трудної, утомливої дороги та в теплу домівку. (П. Дорошко).

Розглянуті класифікаційні схеми кожна по-своєму допомагають з'ясувати природу фразеологічних одиниць, схарактеризувати особливості їх функціонування і еволюцію їх у мовній системі. Велику цінність становлять прислів’я і приказки, які також належать до фразеології. Вони всебічно й багатогранно відтворюють різноманітні сфери життя народу: возвеличують духовні цінності, таврують ганебне, висміюють вади, висловлюють співчуття, поради, вчать, наставляють і виховують людей

Лінгвокультурний аспект вивчення фразеологізмів. Питання взаємозв’язку мови та культури є одним з найактуальніших питань, які привертають увагу лінгвістів багатоплановістю дослідження. Мова до певної міри визначається культурою, але ступінь впливу культури ще досі не визначений. Твердження, що культура впливає на спосіб використання мови є беззаперечним, адже мова є вербальним її вираженням. На підтвердження цього процитуємо Е.Сепіра, котрий писав: «Не можу я визнати і справжньої причинної залежності між культурою і мовою. Культуру можна визначити як те, що суспільство робить і думає. Мова є те, як думають… Цілком справедливим є і те, що історія мови й історія культури розвиваються паралельно» [5, с. 171].

Зіставлення мов i культур виявляє як загальне, так і специфічне, що є зумовленим своєрідністю культури конкретного народу. Відмінності мов, зумовлені своєрідністю культури, зводяться до:

· відмінностей у лексиці й фразеології;

· відмінностей у лексичних фонах слів з тотожним денотативним (першим із зазначених у словниках) значенням;

· типологічних особливостей літературних мов. Культурно зумовлена форма літературної мови, її зв’язок з народно-розмовною;

· своєрідності самого процесу спілкування в різних культурах.

Мовний етикет, тобто мовна поведінка в певних ситуаціях, у різних культурах різна. [3, 324]. Національно-специфічні елементи культури відіграють важливу роль у процесі інтеркомунікації: під час спілкування з іноземцями, вивчення іноземної мови, перекладу, сприйняття різноманітних текстів. Акт міжмовної та міжкультурної комунікації відбудеться, якщо відбудеться адекватне порозуміння двох учасників комунікативного акту, які належать до різних національних груп [4, с. 18].

Національно-культурний компонент у семантиці слова стає об’єктом вивчення в українському мовознавстві на початку 80-х років. Національно маркована лексика розглядається дослідниками під різним кутом зору, будучи об’єктом різнобічної характеристики. Зокрема з’ясовується зв’язок мови і ментальності, мови і культури на матеріалі мовних фактів встановлюються закономірності мовної поведінки різних етносів; з’ясовуються особливості відображення культурних явищ у мові; визначається вплив культурного компонента на конотацію слова; стилізується українська національно характеристична лексика в художньому тексті; виокремлюється естетична функція національно-культурного компонента семантики слова.

Лінгвісти Е.М.Верещагін і В.Г.Костомаров науково обґрунтувавши існування фонових знань, розділили їх на три види: загальнолюдські, регіональні та країнознавчі. Вони розкрили лінгвістичну природу так званих фонових знань (знань про лінгвокультурні особливості певної нації), показавши, що семантика слова одним лексичним поняттям не вичерпується Ці фонові знання є основним об’єктом лінгвокраїнознавства, оскільки пов’язані з національною культурою [2, с. 114].

При лінгвокраїнознавчому підході до дослідження фразеологізмів головну роль відіграє зміст іншомовних одиниць. Лінгвокраїнознавчий аналіз ФО неможливий без урахування таких чинників як: історії країни та її культури, суспільних ритуалів та звичаїв, духовних цінностей та ідеалів.

Досліджуючи фразеологізми, ми дійшли висновку, що народні уявлення англійців знайшли своє втілення у численних ФО на позначення «купівлі» Ядерними елементами часто виступають зоосемізми, фітоніми, компонент «гроші». Прикладом фразеологізму на позначення «купівлі» із зоокомпонентом є buy a pig in a poke [7, с. 145] – купувати/купити кота в мішку [6, с. 405], який має значення « придбати що-небудь, не бачачи й не знаючи його якостей». ФО keep all the beans in the sack [7, с. 160]означає «бути заощадливим, правильно витрачати гроші» і містить компонент-фітонім «the beans». Яскравим прикладом фразеологізму, що слугує для опису марнотратної людини є money burns a hole in his pocket [7, с. 373]. Подібне значення мають bring a noble shilling to nine pence [7, с. 98], pour water into a sieve, що дослівно означає «лити воду в решето»[7, с. 187], spend money like a sailor (on shore leave), buy a thing out of the fire. Протилежним за значенням є ФО to know the right side of the shilling [7, с. 98] – знати ціну грошам. Наведений фразеологізм також містить локативний компонент the right side, що представляє опозицію right-wrong (правильний-хибний).

Національно-культурна семантика мови найяскравіше виявляється у таких мовних одиницях як фразеологізми. Фразеологічний запас сучасної англійської мови є зосередженням фонових знань, що допомагає краще вивчити культуру країни.

Методологічний аспект вивчення фразеологізмів. Системний підхід до вивчення мови зумовлений об’єктивно притаманними їй внутрішніми властивостями взаємозв’язку [1951. Він дає змогу розглядати мову як складний і багатоякісннн феномен у єдності дискретних, але взаємообумовлених елементів (фонетичних, лексичних, граматичних, фразеологічних), що упорядковуються в єдине ціле структурою мови, під якою розуміється сітка обов’язкового зв’язку між усіма елементами мови — субстанціональним началом системи. [Отже, система мови — це сукупність взаємопов'язаних матеріально виражених мовних елементів, організованих у єдине ціле відповідною структурою 191, с. 50]. Причому структурні зв’язки мовної системи — не уявні абстрактності, наслідки умовиводів дослідника, не ірреальні зв’язки, а своєрідний спосіб мовного існування, відображеної у свідомості об’єктивної дійсності. Цим пояснюється здатність мови у своїй структурі адекватно передавати знання про предмети і явища, добуті людиною у її теоретичній і практичній діяльності [72, с. 87]. Саме таким співвідношенням організації мови і реально існуючої упорядкованості предметів і явищ об’єктивного світу визначається онтологічний статус елементів мови і конкурентні відношення між ними. Глибоко помилковими вважаються ті лінгвістичні теорії, які, виникнувши на основі ідеалістичної філософії, реальними вважали тільки відношення, свідомо ігноруючи реальність мовних елементів. Відношення між мовними елементами можуть науково інтерпретуватися лише тоді, коли вони розглядаються вторинними стосовно як самих
елементів мови, так і об’єктивованих у них наслідків людського мислення, спрямованого на пізнання відношень і зв’язків між реаліями дійсності. «Мовна структура і структура мислення, — вважає Г. В. Колшанський, — одночасно є адекватною формою, що закріплює як на рівні свідомості, так і на рівні мови дійсну структуру відношень у матеріальному світі» [72, с. 90]. Тому дослідження фраземіки тієї чи іншої мови не може обмежуватися аналізом лише структурних відношень між мовними елементами; слід ураховувати провідні ознаки мовної системи, зумовлені її субстанціональною і комунікативною (соціальною) природою, оскільки власне фразеологічні властивості формуються в органічному зв’язку з іншими явищами мовної системи. Своєрідність мовної системи полягає в тому, що, на відміну від інших систем, вона відзначається не сталою, разі назавжди детермінованою структурою, а структурою гнучкою, неоднозначно детермінованою, яка визначає відкритий, незамк’нений характер мовної системи [204]. Це повністю відповідає діалектико-матеріалістичному уявленню про те, що не тільки сам розвиток має структуру, а й структура мови здатна до розвитку [65, с. 87]. Розвиток мовної структури полягає в такій взаємодії мовних елементів різних структурних рівнів, яка виявляється в подоланні певних протиріч між наявною структурою і тими мовними елементами, які виникають для адекватної об’єктивації знань про реальну дійсність і передачі їх у процесі мовленнєвої комунікації. «Мова сповнена протиріч,— писав Ф. П. Філій, — як суперечливе саме життя, яке вона відображає, її розвиток ішов і йде через подолання створених у ній суспільством протиріч» [162, с. 49]. У процесі подолання протиріч між структурою мови і її елементами відбувається складна міжрівнева взаємодія, внаслідок якої зазнають редукції ті чи інші елементи, змінюються зв’язки і відношення їх до інших елементів мови, тобто існуюча в мові структура розпадається, але при цьому не зникає безслідно, а перероджується у нову структуру, що впорядковує якісно нові мовні елементи. Прикладом цього може бути становлення ФО на базі синтаксично вільних словосполучень і предикативних синтаксичних структур. Так, у процесі виникнення фразем березова каша і заварилася каша відбулися семантичні і граматичні трансформації слів-компонентів. Вони піддалися насамперед смисловій деактуалізації: слово каша втратило значення «страва з крупів, пшона, рису тощо, зварена на воді або молоці», слово березова — атрибутивність, в основі якої лежало відношення до берези «різновиду листяного дерева», слово заварилася — «починати варити».

Дата добавления: 2014-12-16