Україна на початку ХХ ст. Основні групи і напрямки Назва Час існування, регіон Значення Головні групи, діячі Головні цілі Масонські ложи. З початку

Основні групи і напрямки

Назва	Час існування, регіон	Значення	Головні групи, діячі	Головні цілі
Масонські ложи.	З початку ХІХ ст., після 1812 р.	Перші таємні організації в Україні, започа­ткували органі­зований опози­ційний царизму рух.	Ложа “Любов до істини” (І. Котляревський, С. Кочубей), “Малоросійське товариство”	Сповідували ідею відокремлення України від Росії.
Декабристські організації.	1821-1825 рр.	Перші загальноросійські таємні політичні опозиційні організації.	“Південне то­вариство” (П. Пестель), “Това­риство об’єднаних слов’ян” (брати Борисові).	Ліквідація самодержавства та кріпосного права; у національному питанні не було єдності.
Кирило-Мефодіївське товариство.	1846-1847 рр., Київ.	Перша суто українська таємна політична організація.	12 осіб, серед них Т. Шевченко, М. Костомаров, П. Куліш.	· ліквідація самодержавства та кріпосного права; · національне визволення України; · утворення федерації слов’янських народів з центром у Києві.
Громади	ІІ половина ХІХ ст., з 1859 р.		В. Антонович, М. Лисенко, М. Старицький, М. Драгоманов тощо.	Об’єднували представників різних прошарків суспільства з різними політичними поглядами. Діяльність, в основному, мала культурно-просвітницький характер.
Народники	з 60-х рр. до кінця ХІХ ст.	Загальноросійський рух.	гурток “Південних бунтарів”, “Народна воля”, “Чорний переділ”.	Три основні течії: 1. Пропагандистська (лавровці) — пропаганда серед населення ідей соціалізму й підготовку їх до боротьби проти самодержавства (“ходіння в народ”). 2. Анархістська (бакунінці) — збурення народу до збройної боротьби проти держави й створення союзу вільних асоціацій. 3. Змовницька (ткачовці) — повалення самодержавства шляхом дій змовницьких підпільних організацій.

Активізація революційно-визвольної боротьби. Початок XX ст. в історії України харак­теризується загальним революційним піднесенням, що було викликане го­стрими класовими протиріччями, націо­нальним гнобленням, політичним безправ'ям населення. Ситуацію загострила загально­економічна світова криза 1900-1903 рр., а в Російській імперії - і її поразка у війні 1904-1905 рр. з Японією.

Як в Наддніпрянській, так і в Західній Україні революційний настрій охопив усі кола сус­пільства.

У Західній Україні національний рух розвивався в більш сприятливих умовах і мав зна­чно більші здобутки, ніж у Над­дніпрянщині:

· тут активізувалася діяльність полі­тичних партій, основним їх гаслом було гасло політич­ної самостійності України; Західна Україна стала базою організацій­ної діяльності партій Наддніпрянської Укра­їни;

· діяли українські школи, культурно-освітні організації, видавалася українська література і преса;

· зростала кількість українських пред­ставників у центральному парламенті та в крайових сеймах;

· розгортали діяльність масові молодіжні спортивні організації "Сокіл ", "Січ ", які роз­ви­вали в української молоді почуття патрі­отизму, схильність до дисципліни, знань;

У Наддніпрянській Україні національ­но-визвольний рух проявився в процесі політизації українського руху, зростанні кількості національних партій. У 1900 р. в Харкові була утворена Революційна українська партія (РУП) — перша українська політична партія в російській частині Україні, головною метою було створення незалежної української держави. Незабаром РУП розколо­лася і дала початок трьом партіям: Народній українській партії (НУП, 1902 р.), Українській соціал-демократичній спілці ("Спілка", 1904 р.), Українській соціал-демократичній робітничій партії (УСДРП, 1905 р.).

У 1904 р. були утворені дві ліберальні партії — Українська радикальна партія та Ук­раїнська демократична партія. Основні їх вимоги - конститу­ційна монархія, земельні ре­фо­рми, автоно­мія України в складі Росії.

Українські партії були нечисельними, недостатньо згуртованими і організовани­ми. У на­ціональному питанні всі вони, крім НУП, не йшли далі вимоги автономії Ук­раїни в складі Росії.

У Наддніпрянській Україні, на цей час вже значно зрусифікованій, більш масови­ми і впливовими були загальноросійські партії.

Україна в революції 1905-1907 рр. У Російській імперії революційно-ви­звольний рух вилився в демократичну ре­волюцію 1905-1907 рр., в якій населення України взяло активну участь.

На Наддніпрянщині діяло близько 20 загальноросійських і національних партій. В їхніх діях не було єдності, вони вели між собою боротьбу за керівництво революцій­ним рухом.

Основні революційні події, що мали місце в Україні, відбулися в 1905 р. - в період ро­з­ви­тку революції по висхідній лінії:

· червень - збройне повстання на броне­носці "Потьомкін";

· жовтень - загальний політичний страйк, який змусив царя Миколу II піти на по­ступки і ви­дати Маніфест 17 жовтня, про­голосивши громадянські свободи і вибори до Державної Думи;

· листопад - повстання моряків Севасто­поля на чолі з лейтенантом П.Шмідтом; виступ полку саперів у Києві на чолі з підпоручиком Б.Жаданівським;

· грудень - збройні повстання робітників Горлівки, Харкова, Катеринослава, Олександрів­ська. Однак ці виступи не перерос­ли в загальне збройне повстання. Після їх при­душення революція пішла на спад.

В Україні революція носила і національ­но-визвольний характер, оскільки націо­нальне пи­тання було на передньому плані боротьби.

Столипінська реакція. Перша та друга Думи були розпущені ца­рем, оскільки виявилися занадто “лівими”. Мані­фест про розпуск другої Думи 3 черв­ня 1907 р. прийнято вважати кінцем революції, бо він об­межив політичні свободи, проголосив новий антидемократичний за­кон про вибори і початок репресій проти учасників революції. Багато здобутків на­ціональ­ного руху були ліквідовані. Ца­ризм знову перейшов до політики національно­го гноб­лення українського народу.

З 1907 по 1910 рр. тривав період реакції жорстокого переслідування опозиційно­го та українського руху. Головним при­хильни­ком цієї політики був міністр внутрішніх справ, а згодом - голова уря­ду Росії П. Столи­пін.

З метою координації діяльності україн­ських сил у нових умовах українські діячі в 1908 р. створили міжпартійний політичний блок - Товариство українських посту­повців (ТУП). Його лідерами стали М. Грушевський, С. Єфремов, Є. Чикаленко, Д.До­рошенко. ТУП обстоював кон­ституційно-парламентський шлях боротьби за націо­нальне відро­дження.

Столипінська аграрна реформа в Україні. У Росії з 1906 по 1911 рр. з ініціативи П.Столипіна здійснювалася аграрна рефо­р­ма, яка передбачала:

· знищення общинного землекористуван­ня і перетворення селян на індивідуальних влас­ни­ків землі – фермерів;

· ліквідація аграрної перенаселеності євро­пейської частини країни шляхом пере­се­лення се­лян у східні райони Росії.

У цілому по Росії реформа не досягла поставлених цілей. Хоча саме в Україні вона мала найбільший успіх, але реформа не змогла послабити соці­альну напруженість на селі. У 1914 р. кіль­кість малоземельних селян сягнула 2 млн. Бідняцькі господарства залишалися мало­продуктивними і малотоварними.

Україна в роки Першої світової війни (серпень 1914 - листопад 1918 рр.) Світова війна велася між Троїстим, зго­дом Четверним союзом (Німеччина, Авст­ро-Уго­рщина, Туреччина, Болгарія) і Ан­тантою (Росія, Англія, Франція та інші).

У ході війни до Антанти приєдналися Іта­лія, Румунія, США. Для всіх сторін війна мала загарб­ницький, несправедливий ха­рактер.

Характеризуючи становище України під час війни, необхідно виділити такі обставини:

· Західна і Наддніпрянська Україна опи­нилися по різні сторони фронтів, оскільки Ро­сія і Ав­стро-Угорщина належали до про­тилежних блоків. Українці, мобілізовані в армії цих країн, вимушені були битися один проти одного. В російській армії нара­хову­валося 3,5 млн. українців, в австрійській -250 тис.

· війна розколола українські політичні сили і, тим самим, ослабила український рух: у став­ленні до війни українські партії зайняли різні позиції.

Партії Західної України активно під­тримували уряд Австро-Угорщини і Німеч­чини у війні з Росією, сподіваючись, що у разі поразки Росії держави-переможці до­по­можуть ук­раїн­цям створити само­стійну державу.

Уже в перший день війни - 1 серпня 1914 р. вони об'єдналися в Головну Україн­ську Раду (ГУР) з метою мобілізувати сили укра­їнців для війни з Росією. На заклик ГУР 6 серпня 1914 р. з добровольців - молодих вихованців організацій “Сокіл”, “Січ”, “Пласт” - був сформо­ваний легіон Україн­ських Січових Стрільців чисельністю 2,5 тис. чол. Полк УСС було ви­з­нано найстійкішим в австрійській армії. Після війни він брав активну участь в українській наці­онально-демократичній революції 1917-1920 рр.

Партії Наддніпрянської України поста­вилися до війни неоднозначна:

· більшість українських партій, в т. ч. частина УСДРП на чолі з С. Петлюрою, ке­рів­ниц­тво ТУП підтримали Росію у війні;

· частина ТУП (його Київська рада) пропонувала українцям дотримуватися у війні ней­тра­літету;

· частина УСДРП на чолі з В. Винниченком засудила війну і виступила за пора­зку Росії;

· найбільш вороже настроєні щодо Росії соціалісти (УСДРП, “Спілка”) емігру­вали до За­хідної України і створили у Львові 4 серпня 1914 р. Союз Визволення України - СВУ. Своєю метою СВУ проголосила утворення самостійної українсь­кої держави.

У роки війни значна частина України перетворилася в район запеклих бойових дій (Га­личина, Закарпаття, Буковина, Поділля, Волинь). Територія декілька разів пере­ходила із рук в руки. Це призвело до значних жертв серед мирного населення, занепаду промисловості, сільсь­кого господарства, зубожіння народу. Протягом 1914 -1916 рр. в Україні закрилися більше 1400 підпри­ємств, посівні площі зменшилися на 1,9 млн. деся­тин.

Політика сторін щодо України. Росія, окупувавши в 1914-1915 рр. Захід­ну Україну, утворила тут нове генерал-гу­берна­торство на чолі з реакціонером Г.Бобринським, за наказом якого було закрито всі українські школи, культурні установи, періодичні видання. Особливих пересліду­вань за­знала греко-като­лицька церква, її митрополита А. Шептицького було депор­товано до Суздаля.

Австро-Угорщина, повернувшись у травні-червні 1915 р. в Західну Україну, зви­нува­тила українців у своїх поразках і розгорнула проти них репресії.

Уряди Росії та Австрії, залежно від того, кому належала влада, здійснювали ма­сові ре­п­ресії проти українства.

Таким чином, перша світова війна ста­ла для українців справжньою націо­наль­ною трагедією. Єдиним позитивним для України наслідком війни було те, що війна ви­с­нажила обидві імперії і приско­рила їхній крах.

Питання для самоконтролю.

1. Якими були особливості економічного розвитку східно- та західноукраїнських земель у першій половині ХІХ ст.? 2. Яке значення для соціально-економічного розвитку східноукраїнських земель мало скасування кріпацтва? 3. У яких напрямках розвивалося сільське господарство у другій половині ХІХ ст.? 4. Які особливості мав економічний розвиток Сходу у другій половині ХІХ ст.? 5. Якими були основні риси та напрямки національно-визвольної боротьби в Україні у ХІХ ст.? 6. Якої спрямованості діяли політичні партії в Україні на початку ХХ ст.? 7. Який був перебіг революційних подій в Україні у 1905-1907 рр.? 8. Які особливості мав перебіг Першої світової війни на території України?

Дата добавления: 2014-12-16