Український рух Опору

Листопада 1943 р.війська І Українського фронту ударом з Букринсь­кого плацдарму почали Київську визвольну операцію. 3 листопада було нанесено головний удар з Лютежського плацдарму. 6 листопада радянські війська звільнили Київ.

Германське командування спробувало відбити Київ. 13 листопада 1943 р. противник почав контрольний наступ та захопив Житомир, але розвинутий успіх йому не вдалося.

Битва за Правобережну Україну. Зимова компанія 1944 р. почалася з битви за Правобережну Україну (24 грудня-17 квітня), деприймали участь вій­ська 4-х Українських фронтів. Вона складалася з декількох операцій фронтів та груп фронтів: Корсунь – Шевченківської; Кіровоградської, Луцько-Ровенської, Одеської тощо. 24 грудня до наступу перейшли війська І Українського фронту, до 24 січня вони просунулися на 200 км, звільнили Київську, Житомирську, частину ра­йонів Вінницької та Ровенської областей, створили загрозу лівому флангу Корсунь-Шевченківському угрупуванню противника. 5 січня почали наступ війська ІІ Українського фронту та створили загрозу правому флангу Корсунь-Шевченківському угрупуванню. 24 січня радянські війська почали Корсунь-Шевченківську операцію: насту­паючи на зустріч, вони до 3 лютого створили внутрішнє та зовнішнє кільце оточення; 8 лютого 1944 р. противнику було висунуто ультиматум, який був відхилений; 17-18 лютого Корсунь-Шевченківська битва була закінчена. За аналогією ця битва отримала назву “українського Сталінграду”. На початку лютого війська інших фронтів зві­льнили Луцьк, Рівне, Нікополь, Кривий Ріг. На початку березня радянські війська поновили наступ та звільнили Одесу. 28 березня наші війська вийшли до Державного кордону СРСР (з Румунією). В результаті наступу, що проводився весняного бездоріжжя (це було несподіванкою для противника) була знищена сильне вороже групування на південному крилі фронту: групи армій “А” та “Південь”, звільнена Правобережна Україна та частина Західної.

Заключний етап визволення України. 8 квітня 1944 р. війська IV Українського фронту та окремої Приморської ар­мії (генерал полковник Єременко) почали Кримську операцію, у підсумку якої 9 тра­вня радянські війська звільнили Севастопол ь, а 12 травня – повністю Крим.

У липні – вересні 1944 р. війська І Українського фронту (маршал Ко­нєв) здійснили Львівсько-Сандомирську операцію.

У жовтні 1944 р. у перебігу Карпатсько-Ужгородської операції радянські вій­ська закінчили звільнення України: 27 жовтня був звільнений Ужгород, а наступного дня – інші пункти Закарпат­ської України. Таки чином, 28 жовтня 1944 р. територія України була повністю звільнена від німецьких загарбників.

Як у кожній окупованій країні, в Україні діяв рух опору. В країні існувало дві течії, одна з яких керувалася радянськими гаслами, друга була спрямована на створення незалежної держави.

Радянське підпілля та партизанський рух. До 1941 р. керівництво СРСР, розраховуя в майбутній війні вести бойові дії на території супротивника, не подбало про підготовку підпілля та партизанських загонів. Ця робота розгорнулась вже в ході війни і часто проводилася не кваліфіковано. У результаті вже першого тижня війни велика кількість подібних комітетів і груп була розгромлена німцями. Провал радянського підпілля був обумовлений і відсутністю підтримки з боку населення. Згодом, коли жителі України повною мірою відчули грабіжницький характер окупаційного режиму, радянський рух опору почав приймати більш організовані форми. Посиленню партизанського руху в Україні сприяла перемога під Москвою. У районах, де партизанський рух був особливо потужним, загони зливалися в з'єднання, найкрупніші з яких діяли під командуванням С.Ковпака, А.Федорова, А.Сабурова, М.Наумова і т.д.

Прагнучи централізувати командування українськими загонами, Державний комітет оборони в травні 1942 р. створив Центральний штаб партизанського руху, а в червні 1942 р. - Український штаб партизанського руху.

Великої шкоди нацистам заподіювали підпільні групи, що діяли як у лісових, так і в степових районах України. Однією з відомих організації є група «Молода гвардія» (м. Краснодон).

Основні напрямки діяльності підпільників.

· збір інформації,

· організація і проведення терористичних актів;

· поширення листівок;

· допомога радянським військовополоненим.

1 943 р. явився апогеєм партизанського руху в Україні. Незважаючи на втрати, чисельність партизанських загонів зростала. У 1943 р. був здійснений ряд глибоких рейдів партизанських загонів на Правобережжя, спланованих ЦШПР. Найбільшим з них був рейд з'єднання Ковпака, що почався в липні 1943 р. Партизани успішно виконали завдання по виведенню з ладу нафтопромислів. Проти них були кинуті численні сили супротивника. Партизани кілька разів потрапляли в оточення, несучи при цьому важкі втрати. У жовтні 1943 р. партизани з'єднання, розділивши на групи, намагалися залишити Західну Україну. Частина ковпаківців були перехоплені на Волині і Галичині військами УПА, а іншим вдалося прорватися.

У партизанських загонах діяли сотні професійних розвідників. Найвідомішим був Микола Кузнєцов.

У 1944 р. партизанський рух в Україні здобуває нові риси в зв'язку з розгромом німецьких військ на Правобережжі: частина партизан вливаються в регулярні війська, частину формують у спеціальні загони, призначені для роботи в глибокому тилу супротивника.

По підрахунках радянських істориків, за роки війни у партизанських загонах та підпільних групах діяло 180-220 тис. чіл.

Українська повстанська армія. На передодні Другої Світової війни в ОУН між С.Бандерою і А.Мельником розгорілася війна за владу, у ході якої загинуло близько 200 оунівців.

Основну надію на допомогу в боротьбі з більшовиками і бандерівці і мельниківці покладали на німців. Однак перші дні війни довели безглуздість надії на досягнення хоча б обмеженої незалежності України за допомогою німців. 30 червня 1941 р. керівництво ОУН прийняло рішення про відновлення незалежності в Україні й обнародувало “Акт проголошення відновлення Української держави”. Однак 9 липня самопроголошений уряд був розігнаний. Проте німці продовжували військове співробітництво з ОУН: так називані «голодні групи» рухалися за німецькими військами, що наступали.

Рух ОУН поширилося і на Східну Україну та на Крим.

Групи, що діяли на Волині й у Поліссі, об’єдналися під єдиним командуванням в Українську повстанську армію. Датою заснування УПА вважається 14 жовтня 1942 р. УПА своєю метою проголосило боротьбу як проти німців, так і проти радянської влади. Систематичні бойові дії УПА розгорнуло наприкінці 1942 р. — початку 1943 р. На цей час в її складі були добре навчені і озброєні загони, здатні виконувати самі складні бойові задачі. У 1943 р. загони УПА контролювали цілі райони Волині, Полісся, Галичини, проводили політику геноциду відносно до польського населення. У 1944 р. УПА в зв'язку з наступом радянських військ приводить разом з німцями кілька операцій. Після звільнення території України УПА продовжує вести війну проти радянських частин. У 1945-1946 р. радянські війська за підтримки міліцейських формувань і добровольців з числа місцевих мешканців організували блокаду з прочісуванням лісових районів Волині, Галичини й Прикарпаття. Усіх, хто підозрювався у зв’язку з партизанами, заарештовували та відправляли до Сибіру. З 1946 по 1949 рр. до Сибіру і на крайню Північ було депортовано близько 500 тис. осіб, частини вояків УПА вдалося прорватися через Карпати на територію Чехословаччини, а згодом — до Австрії. Зі свого боку, вояки УПА нещадно розправлялися з прихильниками радянського режиму та їх родинами, з російськомовними фахівцями зі Східної України. Командир УПА Роман Шухевич жадав від своїх підлеглих: ”Домагатися, щоб жодне село не визнало радянської влади. ОУН має діяти так, щоб усі, хто визнав радянську владу, були знищені. Не залякувати, а фізично знищувати! Не потрібно боятися, що люди проклянуть нас за жорстокість. Хай з 40 мільйонів населення залишиться половина — нічого страшного в цьому немає”. У 1950 р. він був вбитий. Останні загони УПА припинили опір в середині 50-х рр.

Підсумки війни. Знаходячись у зоні активних бойових дій і окупації, республіка втра­тила значну частину своїх людських ресурсів. Мільйони громадян України були мобілізованими в армію, з них загинуло 2,5 мільйона. Величезними були втрати се­ред мирного населення. Фашисти знищили 3 млн. 265 тис. мирних жи­телів, 1 млн. 366 тис. військовополонених, вивезли в Німеччину приблиз­но 2,2 млн. остарбайтерів. Безліч людей померло від голоду і хвороб у зв'язку з нестерпними умовами життя, створеними окупантами на за­хопленій території. Загальне число загиблих громадян України дорівню­вало 7,8 млн. осіб (тобто загинув кожен п’ятий).

Колосальний збиток був завданий народному господарству респуб­ліки. Було зруйновано 714 міст і містечок, більше 28 тис. сіл, 16 тис. промислових підприємств, 18 тис. медичних установ, майже 33 тис. шкіл, технікумів і вузів. Окупанти розорили 30 тис. колгоспів, радгоспів і МТС. Прямі збитки склали 285 млрд. карбованців, а загальна сума втрат, які зазнали населення та економіка республіки, склала близько 1,2 трлн. карбованців.

Позитивним моментом остаточного підсумку війни було приєднання Західної України до Радянської України, що дозволило українцям упер­ше за багато сторіч об'єднатися в межах однієї держави.

Виріс міжнародний авторитет України, яка 26 квітня 1945 р. стала одним із засновників і членів Організації Об'єднаних Націй (ООН).

Як складова частина СРСР Радянська Україна зробила величезний внесок у розгром гітлерівської Німеччини і вийшла переможцем як у Великій Вітчизняній, так і в Другій світовій війні.

РОЗДІЛ VІІ

Дата добавления: 2014-12-16