Проведення економічних реформ

Розвал СРСР та відновлення незалежності.

Терміни та поняття розділу

УКРАЇНА В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

РОЗДІЛ VІІІ

Проблеми розділу:

· відновлення незалежності України;

· становлення української державності;

· економічний розвиток України у роки незалежності;

· українська діаспора: історія та сучасність.

· суверенітет; · Декларація про державний суверенітет; · ДКНС; · Акт проголошення незалежності України; · незалежність; · референдум;

· державна символіка; · тризуб; · інфляція; · унітарна держава; · Верховна Рада; · діаспора;

У 1985 р. генеральним секретарем ЦК КПРС став М.С.Горбачов. Він прого­лосив курс зміни соціальної політики, економіки, політичного устрою держави, який отримав назву “перебудова”.

У червні 1988 р. на ХІХ партійній конференції було проголошено про зміни в політичній системі.

· ліквідована 6-та стаття конституції про нерівну роль КПРС, що відкривало шлях до багатопартійності;

· прискорюється процес десталінізаціі, що підривало основи тоталітаризму поширюється національно визвольний процес.

Червень 1987 р. — ринкова реформа Л. Абалкіна:

· переведення підприємств на госпрозрахунок;

· утворення кооперативного сектору;

· тісний зв’язок заробітної плати з результатами господарської діяльності.

Реформа була непослідовною, проводилася невпевнено і зазнала краху. На­ціональний дохід України 1990 р. знизився на 15 %.

У червні 1990 р. приймається програма переходу до ринкової регульованої економіки, яка з самого початку виявилася нежиттєздатною. Безсистемна перебу­дова привела до розвалу народного господарства.

Величезний вплив на події в Україні мала аварія на Чорнобильській АЕС в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р.: внаслідок неправильних дій персоналу станції вибухнув реактор четвертого блоку. Ця катастрофа світового масштабу призвела до небаченого забруднення біосфери, радіоактивного опромінювання тисяч людей та їх смерті, страшного удару по здоров’ю нації, появи на території України 30-кілометрової зони відчуження. Аварія стала справжнім потрясінням для населення республіки, вона обумовила активізацію суспільного руху проти існуючого режиму, який замовчав страшні масштаби і наслідки катастрофи. Так, десятки тисяч людей вишли на першотравневу демонстрацію в Києві, не підозрюючи про велику небезпеку для свого здоров’я. Час, що минув з моменту аварії — період складний і суперечливий. З одного боку, чимало зроблено для ліквідації наслідків катастрофи, де основний тягар цієї роботи взяла на себе і несе Україна, витрачаючи колосальні кошти та ресурси. З іншого боку, проблеми, пов’язані з Чорнобильською АЕС, набувають нової якості у найширшому спектрі: сфера охорони здоров’я людей, їх соціальний захист, екологія, створення компенсуючих енергогенеруючих потужностей. Україна ще довгі роки буде спрямовувати великі кошти на подолання наслідків Чорнобиля, на захист постраждалих від катастрофи людей. Наприкінці 80-х рр. з послабленням влади партії та центра посилюється відцентрові тенденції національних окраїн, в тому числі і в Україні.

У 1989 р. в країні був утворений Народний рух України та інші суспільно по­літичні організації, які мали за свою мету боротьбу за демократизацію держави. Вибори у Верховну раду УРСР у березні 1990 р. продемонстрували послаблення позиції комуністичної партії. Присутність опозиції в парламенті дозволила вперше заговорити про незалежність держави. Склалась ситуація, коли на користь суверені­тету виступала не тільки опозиція, а й більшість комуністів.

16 липня 1990 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суве­ренітет:

· проголошувалося право на самовизначення;

· народ України – єдине джерело влади в Україні;

· верховенство на території України української консти­туції та законів;

· право України на економічну самостійність, незалежні власні озброєні сили.

Такі ж події в інших країнах свідчили про необхідність перетворень в СРСР. Прийняття суверенітетів у 1990 р. отримало назву „параду суверенітетів”.

У 1991 р. було проведено референдум, на якому більшість громадян проголо­сувало за збереження Радянського Союзу як оновленої федерації. Проти висловилися Грузія та країни Балтії. Починається робота по створенню нової союзної угоди. Одночасно в країні посилюється консервативні сили, які прагнуть зберегти єдину державу. 19 серпня 1991 р. в Москві був створений Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС), який заявив про перехід влади у його рук. Це була спроба державного перевороту. Демократичні сили не визнали ДКНС. 21 серпня заколот був подавлений. 24 серпня Верховна Рада прийняла Акт про державну незалежність України, згідно з яким Україна проголошувалася суверенною та незалежною державою.

Ще в липні був прийнятий пакет законів про утворення в Україні інституту президентства. Восени 1991 р. відбулася виборча компанія, в якій приймало участь 7 кандидатів. 1 грудня 1991 р. на виборах переміг Л.М.Кравчук. У той же день більш ніж 90% українців на референдумі підтримали Акт про незалежність. 7 грудня 1991 р. між Росією (Б. М. Єльцин) Україною (Л. Д. Кравчук) та Білорусією (С. М. Шушкевич) у Біловезькій пущі була підписана угода про створення Співдружність незалежних держав (СНД). 24 грудня 1991 р. СРСР завершив своє існування.

Розвиток України в умовах незалежності

Становлення державності України. За роки незалежності Україна пройшла нелегкий шлях становлення інституту держави. З 1991 р. главою держави є президент. У 1991-1994 рр. посаду Президента України займав Л. М. Кравчук, у 1994-2004 рр. — Л. Д. Кучма, з 2005 р. — В. А. Ющенко.

У 1992 р. державним прапором України було затверджене синьо-жовте полотнище та малий державним гербом України — княжий символ Рюриковичів — тризуб.

Закінченням державної побудови України є 28 червня 1996р — прийняття Конституції України. Згідно з нею Україна є незалежною, суверенною, соціальною та правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади Конституція визнає народ України, що здійснює державну владу безпосередньо, а також через систему державних органів і органів місцевого самоврядування. Головою держави є Президент, який обирається на п’ять років, вищим законодавчим органом влади (парламентом) є Верховна Рада України, яка складається з 450 депутатів, що обираються на чотири роки, з 2006 р. вибору у парламент проходять за пропорційною системою (по загальнодержавному списку громадяни голосують за партії). З 1 січня 2006 р. вступили у дію зміни до Конституції, згідно з якими Україна перетворилася на парламентсько-президентську республіку: повноваження Президента були скорочені, а повноваження парламенту розширені. Так, уряд (виключаючи міністра закордонних справ, силових міністрів та голову СБУ) формує парламент, який обирається на п’ять років. Гострою проблемою залишаються мовне питання, питання територіального устрою України.

Економічний розвиток України. Утвердження реальної політичної незалежності неможливе без утворення стабільної високоефективної національної економіки.

Руйнівний вплив на економіку України на початку 90-х рр. ХХ ст. мала загальна економічна криза, що охопила СРСР та розпад загальносоюзного економічного комплексу. В момент проголошення незалежності Україна виявилася немічною і деформованою в економічному відношенні: 95 % підприємств підпорядковувалися Москві, майже 80 % усього виробництва не мало завершеного технологічного циклу, лише 28 % становили галузі групи “Б”, екстенсивний шлях розвитку, науково-технічна і технологічна відсталість, низька конкурентноздатність продукції і т.д. Влада виявилася не готовою до такого погіршення ситуації. Основні причини невдач перших років незалежності полягали в нерішучості і половинчатості дій влади, у затягуванні формування твердої виконавчої гілки влади, блокуванні рішень уряду консервативною більшістю Верховної Ради, непродуманості програм соціального захисту людей, що робило реформи непопулярними.

З 1990 по 1994 рік валовий національний продукт скоротився на 44 %, обсяг промислової продукції – на 41 %, національний доход – на 54 %. У 1994 р. спад промислового виробництва України досяг свого максимуму – 27,7 %.

У 1994 р. у Посланні Президента України Л.Д. Кучми до Верховної Ради “Шляхом радикальних економічних реформ” були визначені такі напрями та пріоритети нової соціально-економічної стратегії:

· фінансова стабілізація;

· поглиблення банківської реформи;

· регульована та контрольована з боку держави поетапна лібералізація цін;

· докорінна структурна перебудова виробництва з метою створення ринкової економіки;

· децентралізація управління економікою;

· соціальний захист, що включає докорінні реформи заробітної плати, соціальної допомоги та соціального страхування.

Одним з пріоритетних завдань в президентській програмі була названа стабілізація фінансової системи. Основу її повинно було скласти проведення жорсткої монетарної політики, зменшення інфляції, здійснення грошової реформи. Протягом 1995-1996 рр. вдалося зупинити падіння курсу купоно-карбованця по відношенню до долара, яке досягало 10000 % за рік, що зробило можливим проведення у вересні 1996 р. грошової реформи: введення національної валюти – гривні. Це сприяло стабілізації грошової системи і створило умови для виходу з кризи. Але тільки наприкінці 90-х років були отримані перші результати реформ: було завершено формування власної податкової, банківської та інших систем, які визначили основну економічну інфраструктуру української держави, завершився перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки, розвинулися нові конкурентноздатні форми виробництва. У 1999 р. вперше за 10 років з’явилися ознаки економічної стабілізації, важливішою з яких було подолання падіння валового внутрішнього продукту та скорочення дефіциту державного бюджету.

Новим позитивним явищем стала поява в усіх галузях “точок зростання” – підприємств, що виробляли потрібну ринку конкурентноздатну продукцію.

Сьогодні, на початку 2006 р., Україна є однією з бідніших країн Європи. Ми маємо незбалансовану економіку з переважанням важкого машинобудування, з відсталими технологіями, які обумовлюють матеріало- та енергоємні продукти виробництва, енергозалежну від іноземних держав, з дешевою робочою силою. Україна, яка розташована в центрі Європи, не має належної транспортної системи: відсутність якісних шосе та портів призводить до втрати коштів за вантажоперевезення. Непрозорість законодавства та корупційність державної системи відлякують потенційних інвесторів. Однією з найважливіших та найтяжчих проблем є аграрна: відсталі технології, погана селекція худоби та знищення її поголів’я, активна міграція сільського населення у міста, невизначеність у питанні щодо власності на землі зробили найродючіші чорноземи Європи найневрожайнішими. Однак, попри всі труднощі, український народ спроможний наповнити незалежність реальним змістом і посісти гідне місце серед народів планети.

Українська діаспора: історія та сучасність

Канада. Історично українська етнічна група – одна з найбільших етнічних меншостей Канади. За офіційним переписом 1981 р. в Канаді мешкало біля 800 тис. осіб українського походження, що склало 3,1 % всього канадського населення та ставило українців на п’яте місце. Але в 1986 р. – майже мільйон. Більше половини українців проживають у провінціях, що розташовані у преріях – Манітоба, Саскачеван, Альберта. Вони нащадки перших піонерів освоєння канадського Заходу. За останні три десятиріччя в Канаді набрав високих темпів процес урбанізації. Канадські громадяни українського походження зайняті практично в усіх галузях національної економіки, сфери сервісу, науки та культури. Більшість українських політичних, громадських і культурних організацій об’єднані в національну координаційну раду, відому під назвою Конгрес українців Канади, що був заснований в 1940 р. Конгрес виступає від імені переважної більшості українців, представляючи їх у державних установах і засобах масової інформації. Культурна діяльність завжди була стрижнем українського громадського життя в Канаді, а мистецькі колективи невід’ємною стороною діяльності більшості громадських, політичних і релігійних організацій. Важливими осередками культурного розвитку українців у Канаді є різноманітні “фундації”. Найбільша з них – Українська фундація імені Т. Шевченка. У 1987-1988 р. вона володіла фондом у 3,5 млн. доларів. Субсидії надаються ансамблям і групам, на влаштування виставок, конференцій, концертів, фестивалів, для потреб українських канадських видавництв, преси, а також для музеїв, бібліотек і архівів. У широкій мережі громадських шкіл, відомих під назвою “рідні школи”, вивчають українську мову, літературу, культуру. У деяких провінціях українські студії (навчальні програми з української мови, літератури, історії, географії) становлять невід’ємну частину державної шкільної програми. У звичайних школах існують спеціальні класи з українською мовою навчання, що займають майже до 50 % навчального дня. В 1985-1986 р. україністика викладалась в дванадцяти канадських університетах. Крупнішими серед них є університети Оттави, Торонто, Саскачевану та ін.

США. На цей час у США українська етнічна група налічує близько двох мільйонів чоловік, що становить майже 1 % населення країни. Американці українського походження проживають здебільшого компактними групами в окремих районах країни. Майже половина з них сконцентрована в штатах Пенсільванія, Нью-Джерсі та Нью-Йорк. Для української етнічної групи властивий високий рівень урбанізації: понад 90 % українців живе у містах.

Нині на утриманні українських громад перебувають українські школи трьох типів:

· українські католицькі школи;

· суботні школи українознавства;

· недільні школи українознавства.

Близько 80 % українських православних парафій також навчають дітей українською мовою. Усі ці освітні заклади відвідують тільки 25 % дітей шкільного віку.

У ряді університетів (Гарвардський, Іллінойський, Нью-Йоркський та ін.) є можливість одержати диплом фахівця з української мови. Україністику (мова, література, географія, історія та ін.) викладають у 28 університетах та коледжах США. Американські українці належать до найактивніших громадян цієї країни у справі досягнення масової художньої самодіяльності. Вони мають чи не найбільшу кількість хорових і танцювальних ансамблів порівняно з представниками інших національностей. Щороку аматори виступають на чисельних українських мистецьких фестивалях, зокрема міжнародних, збираючи десятки тисяч зацікавлених глядачів, прищеплюючи любов до української культури новим поколінням нащадків. У США представлені українські організації різних політичних орієнтацій, численні громадські, професійні, жіночі, молодіжні осередки. У 1940 р. у Вашингтоні рядом українських організацій був створений Український конгресовий комітет Америки (УККА). Спочатку Комітет створювався як неполітична організація з метою об’єднання всіх українських осередків, політичних партій, різних установ для налагодження культурного співробітництва своїх членів у середовищі української діаспори в США.

Латинська Америка. Найбільш численні українські діаспори в Латинській Америці розташовані в Аргентині та Бразилії.

Точна цифра аргентинців українського походження невідома. Різні джерела подають від 100 тис. до 250 тис., хоч деякі дослідники-демографи й останню цифру вважають заниженою. Приблизно 50 % аргентинців українського походження працює в сільському господарстві. Вони переважно мають власні господарства, земельні наділи як правило від 20 до 50 га. Другою чисельною групою після селян серед українського населення є індустріальні робітники. Зайняті вони переважно на верстатобудівних, автомобілебудівних, металургійних заводах, будівельних комбінатах, меблевих фабриках.

Точну кількість громадян Бразилії українського походження встановити важко. Найімовірніше вважати, що кількість українців у Бразилії сягає 250-400 тис. Найбільше українських поселень зосереджено в південно-східній частині штату Парана. Загалом у Парані мешкає понад 200 тис. українців. 85 % української етнічної групи зосереджено в сільській місцевості, майже 80 % працює в сільському господарстві. Приблизно 20 % українців зайнято в промисловості, торгівлі, працює службовцями. Загалом матеріальний рівень української етнічної групи нижчий від середнього життєвого стандарту в Бразилії.

Менші за чисельністю українські етнічні групи розташовані у країнах Західної Європи, в Австралії, у Новій Зеландії тощо.

Питання для самоконтролю

1. Яки причини обумовили відродження незалежності України на початку 90-х рр.? 2. Якими були особливості політичної та економічної розбудови незалежної України у 1991-2005 рр.? 3. Які особливості мала історія формування української діаспори? 4. Які найкрупніші українські діаспори існують в сучасному світі, які особливості їхнього життя?

СЛОВНИК

Автономія (від грец. autos – сам, nomos – закон) — територіальне утворення в межах будь-якої держави, яке не має ознак суверенітету, але має права на самоврядування в адміністративній сфері.

Акт Злуки (Соборності) України — декларативний документ про єдність українських земель, складений урядами УНР й ЗУНР та проголошений 22 січня 1919 р. в Києві.

Акт проголошення незалежності України 1991 р. — політики-правовий документ, який проголосив створення незалежної та суверенної України, прийнятий Верховною Радою 24 серпня 1991 р. та підтверджений на загальноукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р.

Андрусівське перемир’я — договір між Річчю Посполитою та Московським царством, укладений 30 січня (9 лютого) 1667 р. у с. Андрусові біля Смоленська, за умовами якого Україна офіційно була поділена між двома державами.

Анти (від грецьк. antai) — назва східнослов’янських племен у ІV – VII ст., що застосовувалася візантійськими письменниками VI – VII ст.

Бандеровці — члени ОУН, які у лютому 1940 р. відкололися від організації, очолюваної Проводом українських націоналістів під керівництвом А. Мельника.

Бахчисарайський мир 1681 р. — угода про перемир’я, укладена між Туреччиною, Кримським ханством і Московським царством 13 (23) січня 1681 р. у м. Бахчисарай, згідно з яким по Дніпру проходив кордон між Туреччиною і Московською державою. Таким чином, до Туреччини приєднувалася південна Київщина, Брацлавщина і Поділля.

“Бендерська конституція” 1709 р. (Конституція Пилипа Орлика) — договір між новообраним замість покійного І. Мазепи гетьманом П. Орликом та старшиною, де зафіксовані їхні права та привілеї; він пройнятий прагненням старшини обмежити всевладдя гетьмана, але не передбачає участі в управлінні державою представників інших суспільних прошарків.

Білоцерківський договір 1651 р. — мирний договір, укладений між гетьманом України Б. Хмельницьким і польським королем Яном ІІ Казимиром 18 (28) вересня 1651 р. у м. Біла Церква, умови якого стали наслідком поразки козацької армії в битві під Берестечком.

Більшовики — радикальна гілка російської соціал-демократії, яка з 1917 р. перетворилася на самостійну політичну партію

Бояри — вищий прошарок феодального суспільства в Давній Русі.

Братства — православні релігійні й культурні організації українських міщан, що виникали при церковних парафіях в Україні в ХV – ХVІІ ст.; спочатку носили релігійно-благодійний характер, але посилення національного гніту на українських землях змушувало їх виступати на захист прав українського населення, розгортати широку культурно-освітню діяльність.

Брестська унія 1596 р. — релігійна унія, укладена в Бресті у жовтні 1596 р., внаслідок якої утворилася Українська греко-католицька церква.

Валуєвський циркуляр 1863 р. — таємне розпорядження російського уряду від 20 липня 1863 р. (автор – міністр внутрішніх справ П. Валуєв) про заборону друку книг українською мовою, скасований у 1906 р.

Варяги (від давньоскандінавськ. varingr – соратник, дружинник) — давньоруська і візантійська назва мешканців Скандинавії. У Західній Європі варяги були відомі під іменами норманів, данів, вікінгів, аскеманів, дубгалів тощо.

Велика Вітчизняна війна (1941-1945 рр.) — визвольна війна радянського народу проти нацистської Німеччини та її союзників (Угорщина, Італія, Румунія, Фінляндія); найважливіша частина Другої світової війни.

Велике князівство Литовське — феодальна держава, що існувала в ХІІІ – ХVІ ст. на території частини сучасної Литви, Білорусії й України

Вира — грошовий штраф у Київській Русі.

Віче — народні збори на Русі, орган місцевого самоврядування, де вирішувалися важливі громадські й державні справи.

“Воєнний комунізм” — сукупність економічних та соціальних заходів радянської влади в умовах громадянської війни 1918-1920 рр.

Волхви — жерці у Давній Русі, служителі язичницького релігійного культу.

Вотчина — 1) комплекс феодальної земельної власності (земля, будівлі, інвентар) і пов’язаних з нею прав на феодальнозалежних селян; являла собою організацію для присвоєння вотчинником-феодалом продуктів додаткової праці залежних селян і була основою панування феодалів у середньовічному суспільстві; 2) (від “отчина”, тобто батьківський спадок) вид феодальної землевласності в Давній Русі, яку можна було передавати в спадщину, обмінювати, продавати тощо.

Гайдамаки (від тур. haydamak – нападати) — 1) Учасники українських загонів, які здійснювали партизансько-грабіжницькі рейди проти поляків у ХVІІІ ст. на Правобережній Україні. 2) Учасники українських військових формувань у 1917-1921 рр., які входили до складу армії УНР.

Генеральна старшина — політична еліта українського суспільства, найвища виборна військова й цивільна адміністрація, виконавчий орган державного управління, рада при гетьмані ХVІІ – ХVІІІ ст.

Генеральний секретаріат — найвищий виконавчий орган Центральної Ради й УНР, уряд України.

Гетьман (від нем. Hauptmann, польськ. Hetman – начальник) — 1) У Польщі та Великому князівстві Литовському у другій половині ХV ст. – командувач збройних сил; 2) після утворення у 1572 р. українського реєстрового козацтва гетьманами називали його керівників; 3) Після утворення у ході Національно визвольної війни 1648-1654 рр. української держави гетьман став його головою.

Гетьманщина — прийнята в історичній літературі назва української держави, що виникла в ході Національно-визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Б. М. Хмельницького та існувала до другої половини ХVІІІ ст.

Городельська унія — угода між польським королем Владиславом ІІ Ягайлом і великим князем литовським Вітовтом, укладена 2 жовтня 1413 р. у м. Городлі, рішення якої, заперечуючи положення Кревської унії 1385 р., підтверджувало існування Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави.

Городище — залишки стародавнього укріпленого поселення або міста (города), оточеного валами, ровами з використанням відповідних природних умов.

Гривня — злиток срібла, що служив грошовою і ваговою одиницею Давньої Русі; розрізняли гривню срібла — вагову одиницю і гривню кун — грошово-розрахункову одиницю.

Громада — організації української інтелігенції (українофілів) у другій половині ХІХ – початку ХХ ст., що вели національно-культурну й суспільно-політичну діяльність.

Громадянська війна — регулярні бойові дії на території будь-якої держави між населенням цієї держави (класами, соціальними, релігійними, національними політичними групами, тощо) задля досягнення певних цілей, головною з яких є досягнення повноти державної влади.

ГУТАБ (Головне управління виправно-трудових таборів, рос. ГУЛАГ) — у СРСР у 1934-1956 рр. підрозділ НКВС (МВС), що здійснював керівництво системою виправно-трудових таборів.

Декларація про державний суверенітет України 1990 р. — політико-правовийдокумент, спрямований на збільшення прав УРСР у складі СРСР, прийнятий Верховною Радою 16 липня 1990 р.

Демократія (від. грец. demos – народ і kratos – влада) — народовладдя, що виходить з організації та функціонування державної влади на засадах визнання народом її джерелом та носієм.

Держава – це політична форма організації громадського життя, яка складається як результат виникнення й розвитку публічної влади і характеризується наявністю системи органів управління, права (обов’язкових правил поведінки), встановлених державою податків, визначеної території

Державний переворот — форма насильницької, незаконної зміни носія влади.

Диктатура пролетаріату — у теоретичній спадщині класичного марксизму-ленінізму фундаментальний, стержневий принцип здійснення соціалістичної революції і переходу від капіталізму до соціалізму.

Диктатура (від лат. dictature) — нічим не обмежена влада особи, класу чи іншої соціальної групи, що спирається на силу, а також відповідний політичний режим.

Директорія УНР — альтернативний тимчасовий верховний уряд УНР у складі п’ятьох осіб (голова — В. Винниченко (до лютого 1919 р.), С. Петлюра), яка за головну мету мала боротьбу з гетьманським режимом.

Дисидент ( від лат. disidio – незгодний) — особа, яка виявляє незгоду з будь-якою офіційною ідеологією.

Думи козацькі — пісні вільного розміру, що виконуються під звуки бандури або кобзи, твори українського козацького епосу.

Емський указ 1876 р. — указ, підписаний імператором Олександром ІІ 18 травня 1876 р. у м. Емсі про заходи, спрямовані на припинення українофільської пропаганди.

“Епоха застою” — історіографічна назва періоди системної кризи радянського ладу у 70-х – початку 80-х рр.

Запорозька Січ — військово-політична організація українського козацтва; виникла внаслідок стихійної колонізації земель Середнього та Нижнього Подніпров’я в середині ХVІ ст.; приблизно з 1552 р. про неї є достовірні історичні відомості, коли вона була розташована на о. Мала Хортиця.

Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) — українська держава, створена в листопаді 1918 р. на західноукраїнських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії.

Зборівський договір 1649 р. — мирний договір, укладений між гетьманом України Б. Хмельницьким і польським королем Яном ІІ Казимиром 8 (18) серпня 1649 р. у м. Зборов після перемоги козаків у Зборівський битві 1649 р. Був підписаний під тиском кримського хана Гірея ІІІ, який, намагаючись не допустити посилення України, підтримав польські пропозиції про укладення перемир’я.

Земельна рента — частина додаткового продукту, створеного безпосередніми виробниками в сільському господарстві, що привласнюється власниками землі; основна частина орендної плати, виплачуваної орендарями землі її власникам.

Золота Орда — монголо-татарська держава, що існувала у ХІІІ – ХV ст. на території Середньої Азії та Східної Європи, виникла на початку 40-х рр. ХІІІ ст. внаслідок загарбницьких походів хана Батия (Бату); руські князівства не входили територіально до складу Золотої орди, а перебували у васальній залежності від неї, сплачуючи данину та зобов’язуючись надавати монголо-татарам військову допомогу тощо.

Імперія — складна держава, утворена з нерівноправних територій, в якій основна територія (метрополія) контролює інші (колонії).

Індустріалізація — процес форсованого розвитку великого машинного виробництва, який забезпечує переважання у валовому внутрішньому продукті продукції промислового виробництва.

Києво-Могилянська колегія (академія) — один з перших загальноосвітніх вищих навчальних закладів у Східній Європі, бере початок у 1615 р. з Київської братської школи, у 1632 р. отримала назву Києво-Могилянської на честь її заступника митрополита П. Могили, статус академії отримала у 1701 р. за часів Петра І.

Кирило-Мефодіївське братство (офіційна назва – “Україно-слов’янське товариство св. Кирила та Мефодія”) — нелегальна організація 1845 (1846) – 1847 рр. української інтелігенції (лідер М. Костомаров), яке сповідувало ідею панславізму — федерації вільних слов’янських народів, об’єднаних євангельськими правилами любові, лагідності й терпіння.

Кіш Запорозької Січі (від тюркського kish, khosh - головне житло старшого чабана-отамана, тимчасовий табір) — 1) Збірна назва для визначення усього військового співтовариства запорозьких козаків. 2) Центральний орган управління в Запорозькій Січі, що відав адміністративними, військовими, фінансовими, судовими й іншими справами. 3) Козацькій військовий табір, в якому знаходилася військова старшина на чолі з кошовим отаманом.

Клейноди (від нім. kleinod – коштовність) — дорогоцінні військові знаки, регалії або атрибути українського козацтва, що використовувалися в ХVІ - ХІХ ст.

Князь — первісно у давніх слов’ян старший, вождь племені; пізніше титул спадкового володаря князівства; вважається, що титул князя на Русі почали вживати після 882 р., тобто з часу укняження в Києві династії Рюриковичів.

Кобзар — український народний співак, який акомпанує собі на кобзі (бандурі).

Козацтво (тюркське kozak – самотня людина, схильна до завоювань) — військово-промисловий прошарок, що сформувався на Півдні України в ХV – ХVІ ст.

Колективізація — перехід від індивідуальних дрібних селянських господарств до великих колективних (колгоспів) у 30-тих роках ХХ ст., в ході якого відбувалося відчуження безпосередніх виробників як від засобів виробництва, так і від кінцевого продукту.

“Коліївщина” — найбільше селянсько-козацьке повстання 1768 р. на Правобережній Україні проти феодально-кріпосницького, національного та релігійного гніту шляхетської Польщі.

Коломацькі статті 1687 р. — договір, укладений 25 липня 1687 р. на р. Коломак (тепер Харківська обл.) між новообраним гетьманом І. Мазепою і козацькою старшиною, з одного боку, і московським урядом — з іншого, які були спрямовані на подальше обмеження української автономії.

Кошовий отаман (від татар. otaman – старший чабан) — голова військового управління в Запорізькій Січі, що називався кошем.

Кревська унія 1385 р. — угода, укладена між Польщею і Великим князівством Литовським 14 серпня 1385 р. у замку Крево (Литва), яка передбачала об’єднання Польщі й Литви в єдину державу в результаті шлюбу польської королеви Ядвіги і литовського князя Ягайла.

Кримське ханство — татарська феодальна держава в Криму у ХV – ХVІІІ ст., що виділилася із Золотої Орди.

Легіон українських січових стрільців (УСС) — українська військова частина в складі австрійської армії, що діяла на російському фронті в 1914-1918 рр.

Литовські статути — кодекси середньовічного права Великого князівства Литовського, котрі діяли на приєднаних українських землях у ХVІ - першій половині ХІХ ст.

Люблінська унія 1569 р. — угода, укладена між Польщею і Великим князівством Литовським 1 липня 1569 р. у м. Люблін про створення дуалістичної держави з назвою Річ Посполита.

Магдебурзьке право — середньовічне міське право, за яким міста звільнялися від управління й суду з боку великих земельних власників (сеньйорів, феодалів) і створювали органи місцевого самоврядування.

Магнати — назва великої шляхти в Речі Посполитій.

Малоросійська колегія — центральний орган державного управління Російської імперії у справах Гетьманщини; утворена наказом Петра І у 1722 р.

Маніфест 17 жовтня 1905 р. “Про удосконалення державного порядку” — маніфест Миколи ІІ, опублікований у дні Жовтневого загальноросійського страйку 1905 р., де проголошувалось скликання першого російського парламенту — Державної Думи та обіцялося дарувати народу “непорушні основи цивільної свободи

Масові репресії – це покарання, що застосовуються державою у масштабах усієї країни

“Молода гвардія” — підпільна комсомольська організація, що діяла у м. Краснодон, Луганська область в роки Великої Вітчизняної війни.

Москвофільство (русофільство) — літературна і суспільно-політична течія серед українського населення Галичини, Буковини та Закарпаття в середині ХІХ –30-х рр. ХХ ст., відстоювало національно-культурну, а пізніше – державно-політичну єдність з російським народом та Росією.

Народний Рух України за перебудову (1989 р.) — національно-суспільний рух, з 1993 р. — політична партія.

Народний секретаріат — перший радянський уряд України, утворений 17 грудня 1917 р. у Харкові за постановою обраного І з’їздом Рад України ЦВК Рад України.

Народництво — ідеологія й рух різночинної інтелігенції, що панували на буржуазно-демократичному етапі визвольної боротьби (1861-1895 рр.) і відбивали інтереси селянської демократії.

Народовці — суспільно-політична течія серед західноукраїнської інтелігенції, що виникла у 60-х рр. ХІХ ст. на противагу москвофільству, виступали за єдність українських земель і розвиток єдиної української мови на основі українських говорів.

Націоналізація — процес зміни форми власності з приватної на державну.

Нова економічна політика — сукупність економічних реформ, здійснених радянською владою у 20-ті роки, які базувалися на засадах відновлення елементів капіталістичних відносин (приватна власність, товарообіг, вільна торгівля, тощо)

Оброк — продуктові або грошові податки, що виплачувалися феодально-залежними селянами феодалам у вигляді продуктової (натуральний оброк) або грошової (грошовий оброк) феодальної земельної ренти.

Операція “Висла” — репресивна акція польського комуністичного режиму проти українського населення на території Польщі в 1947 р.; полягала в примусовій депортації українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя й Холмщини на території у західній і північній частинах Польщі, які до 1945 р. належали Німеччині.

Опришки — учасники повстанського руху на Галичині, Буковині й Закарпатті проти угорської, польської й австрійської шляхти у ХVІ – першій половині ХІХ ст.

Організація українських націоналістів (ОУН) — український політичний рух у ХХ ст., що мав за свою мету утворення незалежної України; виникла у 1929 р. у м. Прага.

Острозька академія — вища школа,заснована близько 1576-1580 рр. у м. Острог на кошти князя К. Острозького, осередок православної культури в Україні тих часів.

Острозька біблія — перше повне видання Біблії у перекладі на старослов’янську мову, надрукована у 1581 р. І. Федоровим у м. Острозі.

Пакт Молотова - Ріббентропа — укорінена в громадсько-політичній та історичній літературі назва радянсько-німецького договору про ненапад від 23 серпня 1939 р., особливо його секретного додатка, підписаного В. М. Молотовим та І. Ріббентропом від імені своїх урядів та держав.

Панщина — відробіткова рента, одна з форм феодальної земельної ренти, дарова примусова праця феодальнозалежного селянина, що працює власним інвентарем у господарстві феодала.

“Перебудова” — комплекс реформ другої половини 80-х рр. ХХ ст., пов’язаний з ім’ям Генерального секретаря ЦК КПРС М. С. Горбачова, який призвів до значних змін у житті країни і світу в цілому, у тому числі прискорив розпад СРСР.

Переяславська рада 1654 р. — збори представників українського народу, скликані гетьманом Б. Хмельницьким 8 (18) січня 1654 р. у м. Переяславі, які прийняли рішення про приєднання України до Росії.

Печеніги — об’єднання тюркських та інших племен уVIIІ - ІХ ст. у заволзьких степах; у 90-х рр. ІХ ст. переселилися у причорноморські степи; перша згадка у “Повісті минулих літ” відноситься до 915 р., остання — до 1168 р.

Полюддя (від ”ходіння по людям”)— щорічний об’їзд князем і його дружиною усіх володінь і підлеглих племен з метою збирання данини.

Приватизація — процес зміни власності з державної на приватну.

Продрозкладка — система заготівель сільськогосподарських продуктів під час політики “військового комунізму”; полягала в обов’язковій здачі селянами державі за твердими цінами встановлених норм хліба й інших продуктів.

Промисловий переворот (революція) — система економічних і соціально-політичних змін, в яких знайшов вираження перехід від заснованій на ручній праці мануфактури до великої машинної індустрії.

“Просвіта” — українське культурно-освітнє товариство, засновано у Львові групою народовців, головним завданням якої було сприяння просвіті українського народу в культурному, національно-політичному й економічному напрямках.

Рада Народних Комісарів — назва вищого органа виконавчої гілки влади (уряду) в радянській Україні з 1919 по 1947 рр.

Революційна українська партія (РУП) — перша українська політична партія в російській частині Україні, створена у 1900 р. харківськими студентами з українофільських гуртків, головною метою було створення незалежної української держави.

Революція — корені, глибокі якісні змини в розвитку певних явищ, які виникають та здійснюються в результаті накопичення суперечностей у процесі розвитку, котрі розв’язуються різкими змінами.

Реєстрове козацтво — частина українського козацтва, яке у ХVІ – ХVІІІ ст. перебувало на службі у польського, а пізніше –російського урядів і було занесено до списку — реєстру.

Ремісничі цехи (нім. однина Zunft, Zeche) — у містах за феодалізму професійні організації ремісників, які були дрібними, економічно самостійними виробниками.

Решетилівські статті 1709 р. — законодавчій документ, який регулював відносини Московського царства з Гетьманщиною, спрямовані на поступову ліквідацію української політичної автономії.

Ризький мир 1921 р. — договір між РРФСР і УСРР з одного боку, і Польщею – з іншого, про припинення війни і нормалізації відносин, за яким західні землі Білорусії та України входили до складу Польщі; підписаний 21 березня 1921 р. у м. Рига.

Розкуркулювання — процес насильницької ліквідації прошарку заможного селянства під час колективізації у 30-х рр. ХХ ст.

Руїна — історіографічна назва тридцятирічного (1657-1687 рр.) періоду смути, громадянської війни, безперервних вторгнень іноземних армій та економічного занепаду України.

“Руська правда” — збірник норм давньоруського права, складений переважно у ХІ –ХІІ ст., найважливіше джерело для вивчення суспільних відносин, історії і правової системи Київської Русі.

“Руська трійця” — суспільно-культурне об’єднання, яка сформувалася в середовищі української студентської молоді Львова у 30-х рр. ХІХ ст.; прагнула сприяти підйому освітнього рівня та пробудженню національної свідомості галичан.

Русько-українська радикальна партія — перша українська політична партія (І. Франко, М. Павлик, С. Данилович, В. Будзиновський та ін.), заснована у 1890 р., прагнула поєднати відстоювання соціальних інтересів українських селян Галичини із захистом національних прав українського народу.

Селянська реформа 1861 р. — буржуазна реформа, що скасувала кріпацьке право в Росії та поклала початок розвитку капіталізму в країні.

Січові стрільці — одне з військових з’єднань Армії УНР у період революції і громадянської війни 1917-1920 рр.

Смерди — найменування селян у Давній Русі та деяких інших слов’янських країнах, які поступово втрачали волю (цілком або частково), правове становище окремих груп яких було різним.

Союз визволення України (1930 р.) — вигадана підпільна організація, процес над учасниками якої проходив з 9 березня по 19 квітня 1930 р. у Харкові.

Столипінська аграрна реформа — серія заходів на початку ХХ ст. в Російській імперії (автор – прем’єр-міністр П. А. Столипін), спрямованих на комерціалізацію сільського господарства, переведення його на капіталістичні рейки розвитку.

Тимчасовий уряд — вищий орган виконавчою влади в Росії, який сформувався в результаті Лютневої революції та існував з 2(15) березня до 25 жовтня (7 листопада) 1917 р.

Товариство українських поступовців (ТУП) — нелегальна міжпартійна громадсько-політична організація, що діяла в Наддніпрянській Україні у 1908-1917 рр. на основах парламентаризму та конституціоналізму діячів демократично-радикальної, соціал-демократичної та ліберальних партій; основні напрямки діяльності: культурна робота, виховання національної самосвідомості, створення блоків з іншими організаціями у відстоюванні політичних свобод, участь у виборах в Державну Думу.

Тоталітаризм (від лат. totalis – увесь, повний) — форма державного устрою, що визначається повним (тотальним) контролем держави над усіма сферами суспільства.

Тризуб — геральдичний знак київської династії Рюриковичів; з 1992 р. — малий Державний герб України.

“Українізація” — політика ВКП(б), здійснювана в Україні в 20- ті - на початку 30-х рр. ХХ ст., різновид політики “коренізації”, суть якої полягала в тому, що управлінські структури опановували мову і культуру місцевого населення, а також поповнювалися за рахунок його представників, що мало забезпечити центру контроль над периферією не тільки силовими, але й адміністративно-політичними засобами

Українська військова організація (УВО) — нелегальна військова організація, що існувала в 20-тих роках ХХ ст. у Західній Україні; виникла у 1920 р. у м. Відень.

Українська греко-католицька церква (уніатська) — церква, утворена на Брестському соборі 1596 р. внаслідок відмовлення Київської метрополії від ієрархічного верховенства константинопольського патріарха та перехід під протекторат Папи Римського.

Українська національно-демократична партія — провідна українська політична партія в Галичині на початку ХХ ст., заснована у 1896 р. (Ю. Романчук, І. Франко, К. Левицький та ін).

Українська повстанська армія (УПА) — назва націоналістичних партизанських загонів, що діяли в Західній Україні в 1942-1952 рр.

Українська Центральна Рада це перший в новітній історії України з початку - загальногромадянський, а потім - ви­щий державний орган, який протягом 14 місяців (березень 1917 р.- квітень 1918 р.) очолював національно-визвольний рух.

Універсали Української Центральної Ради — чотири звернення програмного характеру, видані Центральною Радою у червні, липня, листопаді 1917 р. та січні 1918 р.

“Устав на волоки” 1557 р. — правовий документ, затверджений 1 квітня 1557 р. польським королем, великим князем литовським Сигізмундом ІІ Августом про проведення аграрної і фінансово-податкової реформи на території Великого князівства Литовського.

Установчі збори — вищий представницький виборний орган в Росії, який визначає конституційний устрій держави.

Федерація — складна держава, утворена з рівноправних та незалежних держав, які делегували частину своїх повноважень центру.

Фільварки (польськ. folwark, від нім. Vorverk – хутір, ферма) — у Польщі, Литві, Україні й Белорусії в ХІV –ХІХ ст. багатогалузеве поміщицьке господарство, що ґрунтувалося на даровій праці кріпаків.

Хазари — кочовий тюркомовний народ, що з’явився в Південно-Східній Європі у ІV ст.; у середині VII ст. створили власну державу —Хазарський каганат; до 966 р. руси платили данину хазарам.

Холопи — 1) категорія феодально-залежних людей на Русі та в Росії Х –ХVІІІ с., за правовим станом наближалися до рабів. 2) Особа, яка знаходиться на службі у іншій особи або держави (наприклад, “государєв холоп”)

“Хрущовська відлига” — історіографічна назва періоду правління М. С. Хрущова (1953-1964 рр.), який характеризується відносною лібералізацією в суспільному житті і економіці країни.

Челядь — назва залежного населення Київської Русі; у VІ –ІХ ст. — це раби-бранці в стані патріархального рабства, у ІХ –Х ст. вони стали об’єктом купівлі – продажу, у ХVІІІ - ХІХ челяддю називали двірських людей поміщиків.

Червоне козацтво — загальновійськове з’єднання, створене наприкінці грудні 1917 р. для захисту Радянської влади в Україні й боротьби проти Центральної Ради.

Шляхта (польськ. szlachta, від верхньонем. slahta – рід, порода) — у ряді країн Центральної Європи (особливо в Польщі, Літві, Україні) назва основної частини панівного феодального класу.

Язичество (від церк.-слов. язици — народи, іноземці), позначення дохристиянських, у широкому розумінні — політеїстичних у релігійній літературі християнських народів; поряд з богами, які уособлювали сили природи, шанували нижчих демонів, духів лисів, джерел, гір, боліт, та ін.; суть язичницьких культів — магічний вплив на природу.

Дата добавления: 2014-12-16