Соціально-політичний розвиток. 5 березня 1953 р. помер Й. В. Сталін. Після його смерті розпочалася боротьба за владу, перемогу в якій одержав М. С. Хрущов

Політичний та соціально економічний розвиток України у 1953-1964 рр.

Таким чином, за декілька років Західна України пройшла шлях Східної, повторивши всі соціалістичні реформи.

Одним з перших внутрішньополітичних кроків Хрущова було приєд­нання Криму до України. 10 лютого 1954 р. Верховна Рада СРСР прийняла рішення про передачу Криму Україні на честь „300-річчя об’єднання України та Росії.”

У лютому 1956 р. відбувся ХХ з’їзд партії, на якому М. С. Хрущов зробив допо­відь „ Про культ особистості та його наслідки”. Вперше на такому високому рівні було заявлено про злочинні дії сталінського режиму. Рішення з’їзду справили сильний вплив на соціальну ситуацію в країні, починається процес очищення, яке приводить до незадоволення існуючим по­ложенням та критики діючого режиму. Біля 10 тис. громадян України повертається з тюрем. Побоюючись того, що суспільство вийде з під контролю, читання та розповсюдження хрущовської доповіді було заборонено.

Економічний розвиток. На середину 50-х років всі руйнації, спричинені війною, були лікві­довані. Республіка знову зайняла поважне місце в економічній структурі країни. Рразом з тим посилилося безсистемне насичення України промисловістю, що нега­тивно впливало на стан екології.

Недоліки відбудування починають проявлятися вже у середині 50-х років: відбувається зниження якості продукції, стають повільними темпи росту продук­тивності праці. У цій ситуації у Радянському Союзі була здійснена спроба рефор­мувати систему керування економіки. У лютому 1957 р. замість декількох міністерств (галузевий принцип об’єднання) були створені ради народного господарства (територіальний принцип об’єднання). Реформі не підлягали стратегічні галузі: енергетика, військово-промисловий комплекс та інші. Раднархози були створені відповідно до адміністративного поділу країни, а не обумовлювалися економічними критеріями, що призвело до неефективності цієї системи. У підсумку реформи заслабли зв’язки між підприємствами, було ускладнено планування. У той же час реформа мала й позитивні наслідки: більш раціональним стало використання місцевих ресурсів та національних кадрів.

Друга половина 50-х рр. стала періодом економічного зростання у сільському господарстві, вперше з часів НЕПу воно стає рентабельним. У цей період відбувається лібералізація ставлення держави до селянства:

· селяни отримують паспорта і, таким чином, можливість вільного переміщення країною;

· укріплюється матеріально-технічна база;

· у 1957 р. ліквідовуються машинно-тракторні станції, а колгоспи отримують право на придбання техніки у власність, що збільшує їх економічну самостійність;

· збільшується кількість радгоспів (державна власність), зменшується кількість колгоспів (кооперативна власність);

· змінюється система планування: замість тотального контролю формулюються лише конкретні завдання.

Але основою сільгоспвиробництва залишається колгоспно-радгоспна система, яка визначає його негативні риси: часта некомпетентність керівних кадрів, недостатня зацікавленість селян у результатах праці, недооцінювання ефективності впровадження новітніх технологій.

В цілому, під час керівництва М. С. Хрущова, був досягнутий незначний ріст продуктивності сільгоспвиробництва, Україна виробляла близь 25 % сільгосппродукції СРСР.

Соціальні перетворення:

· пенсійна реформа (1956 р.): зростання розмірів пенсій, почали отримувати пенсію колгоспники;

· реформа освіти (1959 р.): обов’язкова неповна середня освіта, початок русифікації, відміна оплати за навчання у старших класах та за вищу освіту;

· збільшення асигновань на соціальну сферу: будівництво житла, освіту, охорону здоров’я.

Реформи М. С. Хрущова мали багато позитивних моментів, але у наслідку їх половинчатості, непослідовності кардинальних зрушень у державі не відбулося. Більшість істориків вважає, що ця невдача була обумовлена тим, що перетворення не торкнулися основ тоталітарної системи СРСР.

Період кризи радянського суспільства (1964-1985 рр.)

Спроби економічних перетворень. У жовтні 1964 р. у підсумку державного перевороту новим генеральним секретарем ЦК КПРС став Л. І. Брежнєв. Своє керівництво він почав з проведення комплексної економічної реформи, яка за свою мету мала прискорення розвитку народного господарства. Можна виділити такі її напрямки:

І. Промисловість:

· переведення підприємств на госпрозрахунок;

· зміна системи планування: орієнтування на продаж продукції замість орієнтування на її виробництво;

· створення на підприємствах фондів матеріального стимулювання трудівників.

ІІ. Сільське господарство:

· збільшення закупівельних цін на сільгосппродукцію;

· встановлення твердих планів закупок;

· перерозподіл національного прибутку на користь сільського господарства:

· заходи, спрямовані на розвиток соціальної сфери села.

Реформа взяла старт 3 січня 1966 р., на її першому етапі спостерігалося зростання продуктивності праці. Але поступово реформа загальмувала, а на початку 70-х рр. і зовсім припинилася. Кардинальних зрушень не відбулось, тому що реформа не торкалася основ адміністративно-командної системи, не мала комплексного характеру, не змінювала інвестиційної та структурної політики, а головне — не змінила методи ке­рування економікою.

Згортання демократії та “епоха застою”. С початку 70-х рр. у СРСР починається глибока соціально-економічна криза: темпи економічного зростання уповільнюються, економіка продовжує розвиватися екстенсивним шляхом, позначується постійне відставання у науково-технічному і технологічному прогресі від розвинених країн, посилюється безгосподарність, активізуються такі явища, як організована злочинність та тіньова економіка.

На початку 70-х рр. на світовому ринку стрімко зросла ціна на нафту, що призвело до збільшення валютного потоку до СРСР. Проте ці кошти витрачалися не на розвиток економіки та на вихід з кризи, а на збільшення імпорту, тобто, фактично, проїдалися. Таким чином, період системної кризи радянського ладу у 70-х — у І половині 80-х рр. отримав назву “епохи застою”.

Під час правління Л. І. Брежнєва зупинився процес десталінізації, який розпочався наприкінці 50-х рр. У цей період відбувається реанімація сталінізму:

· поновлюється “престиж Сталіна”;

· масово порушуються громадянські права та свободи;

· здійснюються незаконні репресії стосовно до інакомислячих.

У цей період посилюється контроль центра над республікою. У 1972 р. І секретар ЦК КПУ П. Ю. Шелест, який проявляв наполегливість у захисті інтересів республіки, був усунений з посади. Його наступником стає В.В.Щербицький, який намагався лавірувати між інтересами Москви та Києва.

Дата добавления: 2014-12-16