Вопрос 1. Вероятностные характеристики 1 страница

2.

Економічна політика держави в умовах ринку передбачає урахування проблем національного і регіонального рівня, тобто має три складові частин:

- Політика самоуправління підприємств;

- Регіональна економічна і соціальна політика;

- Державна внутрішня і зовнішня економічна політика.

Регіональна політика передбачає чітко визначено систему цілей. Система цілей повинна враховувати інтереси усіх верств населення трудових колективів, підприємців а також інтереси суб’єктів зацікавлених у їх здійсненні на усіх рівнях управління н/г.

Головна мета ДРП включає певні групи під цілей в економічній та соціальній сферах. Особливого значення набуває система під цілей, зорієнтована на успішне здійснення економічної реформи, підтримку недержавного сектору економіки, формування конкурентного середовища. Актуальним є надання соціального спрямування ДРП, яка має забезпечити високий рівень добробуту народу, а також його заохочення до соціального прогрес.

Всі цілі ДРП діалектично пов’язані, але стратегічна ціль – головний напрям РЕП - визначає можливості досягнення всіх інших груп під цілей.

Цілі можуть змінюватися під впливом соціально-економічної ситуації в державі і регіонах.

Рівні і характер РЕП

1. Політика самоуправління і ефективності підприємств

Ринкова економіка – це перш за все економічна свобода виробника і споживача. Вона потребує лібералізації їх поведінки. Один із способів лібералізації є зняття контролю за цінами для того, щоб ціни мали вільно коливатися залежно від співвідношення попиту пропозиції.

Другий спосіб лібералізації – скасування міжнародних торгівельних бар’єрів для того, щоб підприємства могли вільно здійснювати експортно-імпортні операції.

Третім способом лібералізації є надання підприємством права змінювати профіль своєї діяльності навіть якщо це призводить до жорсткішої конкуренції у сфері економіки.

Тобто політика самоуправління зводить до того, що підприємство має можливість діяти так, як йому підказують зіставлення світової ціни та його продукцію з ринковою собівартістю і виробництвом.

2. Регіональна соціально-економічна політика

В системі національної економіки:

Підприємство → регіон → країна

Регіон є посередником і на нього покладають чимало функцій в межах його адміністративної території.

Це зумовлено:

1) Створенням умов ефективного функціонування підприємств;

2) Регулювання підприємств, зайнятості, захисту безробітних та малозабезпечених;

3) Сприянням розвитку соціальної та ринкової інфраструктури;

4) Сприянням раціонально використання місцевих, природних ресурсів та контролем за екологічною безпекою в регіоні.

Регіон об’єднує інтереси підприємств, держави і самих регіонів, він повинен сприяти реалізації інтересів цих трьох ланок.

Роль регіонів в проведенні активної економічної політики в межах його адміністративної території в умовах ринку повинна зростати, регіон найкраще володіє ситуацією стосовно демографічних процесів, кількості зайнятості і вільної живої праці, наявності природних ресурсів та особливостей їх використання, перспектив розвитку регіонів, його інвестиційної привабливості тощо. Регіону треба надати повноваження і створити механізм управління і регулювання виробничими, національними та національно-економічними питаннями в регіоні.

Політика регіонів повинна будуватися на основі певних принципів і мати свою мету. Регіон не може протистояти інтересам підприємств і держави.

Загальні принципи регіональної політики

1. Чітке розмежування функцій підприємств держави та регіональних органів влади і самоуправління;

2. Моніторинг економічного, соціально, економічно статусу регіону і визначення завдань держави, регіональному управлінні, пріоритетів розвитку підприємств і ресурсів виконання виробничих, регіональних і державних програм;

3. Продуктивне функціонування регіонального капіталу та ефективне виробництво регіонального продукту.

4. Оптимізація міжрегіональних і міжнаціональних економічних, соціальних і національних зв’язків;

5. Гармонізація соціальних відносин в регіоні

Найважливіше мета РП – підвищення грошових доходів, платоспроможності й життєвого рівня населення, кредитоспроможності підприємств та економічної безпеки регіону.

Досягнення цієї мети є дуже складним і потребує усвідомлення цієї складності всіма суб’єктами, що діють на території регіону: підприємствами, державою та органами місцевого управління.

3.

Основні завдання ДРП обґрунтовуються на основі чіткого визначення головної її мети. Вони тісно пов’язані з визначення конкретного етапу розвитку економіки країни і відповідають її нормативно правовим актам.

Пріоритетними завданнями на перспективу державними органами управління визначено розвиток галузей, які забезпечують розвиток всього н/г комплексу країни, зокрема: паливно-енергетичного, машинобудівного, агропромислового, хімічного тощо.

Серед пріоритетних завдань визначне місце відводиться структурній перебудові економіки регіонів України, у першу чергу промислових регіонів і центрів з надмірною концентрацією підприємств важкої індустрії та складною економічною ситуацією – Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська області, міста Київ, Харків, Одеса, Кривий Ріг, Маріуполь, Макіївка, Горлівка.

Структурна перебудова, в першу чергу, передбачає поліпшення економічної ситуації в промислових центрах Донецького басейну, Придніпров’я, Прикарпаття, на територіях радіаційного забруднення.

Основні програмні завдання:

1. Вирівнювання соціально-економічного розвитку регіонів та підвищення ефективності територіального поділу праці і раціоналізації розселенні населення;

2. Досягнення стабілізації виробництва у кожному регіоні на основі оптимізації структури господарства та ефективного використання наявного природно-ресурсного, виробничо-технічного і трудового потенціалу;

3. Удосконалення спеціалізації с/г відповідно до зональних грунтово-кліматичних умов;

4. Здійснення програм облаштування депортованих народів у південних та західних областях;

5. Формування нових територіально господарських утворень – вільних економічних зон.

Економічну систему регіону складають три великі підсистеми:

1. Економіка індивідуальних виробників, які функціонують на основі вимог об’єктивних економічних законів;

2. Регіональне самоуправління населених пунктів та адміністративних районів, які вступають у відносини з суб’єктами виробництва та їх території з приводу формування бюджетів, розвитку соціальної інфраструктури, зайняті, соціального захисту;

3. Державне управління і регулювання з боку уряду, міністерств і комітетів, яким підпорядковані підприємствам.

Система господарського механізму повинна забезпечувати виробникам прибутковість і розвиток а регіональне самоуправління – вирішення територіальних, фінансових, соціальних та інших проблем. Держава забезпечує передумови правового, інноваційного, інвестиційного характеру і відповідну підтримку розвитку підприємств і регіонів.

У сфері соціально-культурного і духовного розвитку основними завданнями ДРП є забезпечення населення працевлаштуванням, тобто робочими місцями і залучення його до продуктивної праці.

Одним з важливих завдань ДРП є поліпшення демографічної ситуації в регіонах, покращення соціально-побутових умов життя, здійснення заходів щодо підтримки сімей з дітьми на найменш захищених верств населення, зростання рівня споживання населенням товарів і послуг. Програми соціально-економічного розвитку повинні бути довгостроковими.

Пріоритетним завдання у виробничій сфері регіонів є розвиток експортно-імпортно замінних виробництв де для цього створені сприятливі умови – економічний і науковий потенціал, вигідне географічне положення, транспортні розв’язки. Це дозволяє суттєво вплинути на можливий експортний потенціал, удосконалити структуру експорту, розширювати зовнішньо-економічні зв’язки. А для цього треба залучати інвесторів з якими слід вирішувати стратегічні питання з розвитку галузей, продукція яких є ліквідною і конкуренто спроможною: електроенергетика, чорна металургія, машинобудування тощо.

Регіони України мають привабливе геополітичне розташування, що дозволяє розвити курортно-туристичний напрямок: Крим, райони узбережжя Чорного та Азовського морів, Прикарпаття, Закарпаття.

Таким чином ДРП повинна бути спрямована на відтворення умов, факторів і сталого розвитку регіонів. Цьому має сприяти прогнозування перспективи розвитку суб’єктів господарювання, регіональних ринків, оцінка фінансових і ресурсних можливостей регіонів як форм регіональної політики.

4. В сучасних умовах розвитку ринкових відносин розміщення ПС у будь-якому регіоні здійснюється на наукових засадах які передбачають виконання значного обсягу науково дослідних робіт, що охоплюють аналітичну, прогностичну та прикладну складову.

Для цього при обласній державній адміністрації створені комісії з розвитку господарської діяльності і розміщення ПС. До складу комісії входять спеціалісти обласних організацій, які видають технічні умови, здійснюють нагляд і контроль за розвитком і розширення м виробництва. До неї залучаються науковці відповідного та проектні організації, які розробляють технологічну документацію, замовником яких виступає підприємство, фірма або відповідна організація.

Для наукового обґрунтування регіонального розміщення ПС на певній території розробляються декілька варіантів розвитку процесу. Вони аналізуються, оцінюються їх раціональність, виявляються можливі деформації в структурі, галузеві і територіальні диспропорції.

Особлива увага приділяється аналізу показників соціально-економічного розвитку території з метою виявлення невикористаних можливостей економічного зростання на основі передбачуваних змін у розміщенні Пс об’єктом наукового дослідження і його оцінки є:

- Природно-ресурсний потенціал території регіону;

- Рівень соціально-економічного розвитку даної території;

- Основні територіально-галузеві пропорції;

- Стан міжгалузевих територіальних комплексів;

- Міжрегіональні і зовнішньоекономічні зв’язки;

- Наявність незанятого працездатного населення;

- Фінансовий стан території.

Аналіз різних варіантів розвитку регіонів дозволяє виявити можливі депресивні території, зони екологічної чи соціальної напруги і врахувати ці фактори при розробленні стратегічних напрямів розвитку регіонів. Ця інформація може дати матеріал для виявлення резервів комплексного розвитку регіонів.

Важливе значення має регіональний аналіз соціальних процесів регіонів, зокрема:

- Дослідження причин і обсягів міграційних процесів;

- Оцінка використання робочої сили в розрізі галузей, розміщених на території регіону;

- Виявлення специфічних особливостей стану безробіття і потреби в працевлаштуванні;

- Оцінка рівня життя населення регіону;

Економічний стан розвитку регіонів необхідно розглядати з позиції національних інтересів, визначити раціональні співвідношення між виробництвом і забезпеченням потреб споживачів даною продукцією регіону.

Оцінюється також забезпеченість регіону потужностями будівельної та виробничої інфраструктури. Для здійснення такого наукового дослідження розробляється соціальна система індикаторів, кількісні і якісні шкали для вимірювання необхідних показників.

Результати науково-аналітичних досліджень зіставляються з вимогами і потребами перспективного розвитку регіонів. При цьому треба враховувати специфіку території регіону, національний склад населення, наявність специфічних (вільних) економічних зон, прикордонне розташування, питому вагу підприємств військово-промислового комплексу, наявність унікальних природних та рекреаційних ресурсів регіону тощо.

Аналітичні наукові дослідження мають також з’ясувати, на скільки освоєна дана територія в господарському плані, чи є відповідні можливості для розміщення нових об’єктів і яких саме галузей, враховуючи екологію навколишнього середовища. Ця наукова інформація має стати основою для визначення оптимальної територіальної структури господарського комплексу, можливих обмежень щодо використання природних ресурсів та оцінки відповідності спеціалізації території і рівня її розвитку ресурсному потенціалу.

Науковий аналіз має визначити схему територій, де не слід розміщувати виробничі об’єкти, обґрунтовуючи можливе їх цільове призначення. Це стосується також територій з високою густотою населення.

У науковому забезпечення розміщення ПС важливе місце належить розробленню концепції, яка має визначити стратегічні напрями регіонального розвитку на далеку перспективу, враховуючи території, які опинилися у надзвичайно важкому економічному становищі. Це в першу чергу, стосується забруднених і депресивних територій. Для виявлення і визначення важливу роль відіграють розробки територіальних схем розміщення ПС, ЦКП. Це дає можливість розробити генеральну схему розміщення ПС.

Важливе значення має розробка районного планування, зокрема об’єктів, що розміщуються в сільській місцевості, селищах, районних центрах. Їх головне призначення – комплексне і раціональне розміщення об’єктів як виробничого, так і невиробничого призначення на довгострокову перспективу з метою загального покращення умов праці і життєдіяльності населення на цій території.

Тема 6 Механізм реалізації регіональної економічної політики

Мета: розглянути сутність механізму впливу держави на економічний розвиток регіонів.

1.Сутність механізму реалізації державної регіональної економічної політики (ДРП).

2.Цільова організаційно-правова база реалізації регіональної економічної політики.

3.Основні важелі та ключові елементи механізму реалізації ДРП.

4. Основні форми реалізації ДРП.

Основні поняття

Механізм реалізації ДРП,елементи ДРП,міжрегіональне співробітництво,

важелі ДРП,експліцитна та імпліцитна ДРП.

Література

1–с.895-914 2­­–с.128-155

1.Цільове призначення державного механізму регулювання соціально-економічного розвитку регіонів має орієнтуватися на активізацію господарської діяльності,поліпшення використання ресурсного потенціала.

Механізм реалізації ДРП— система конкретних економічних важелів та засобів,за допомогою яких здійснюється державний вплив на регіональні процеси.

Основні складові механізму ДРП:

1.Законодавча база—визначає взаємовідносини держави і регіонів та відповідні організаційні структури управління соціально-економічними процесами.

На современном этапе экономческого развития государство через законодательную базу, проводит политику,направленную на повышение экономической самостоятельности территорий.

Одновременно оно координирует деятельность местной власти на основе определения соотношения государственного и местных бюджетов,развития инфраструктурных объектов местного и общегосударственного назначения.

Нормативно-правова база створює правову основу для реалізації і зміцнення відносин «центр-регіон»,впливає на розвиток ринкових відносин на місцях і визначає організаційно-управлінські структури розвитку в регіонах.

Законодавчі акти регулюють порядок створення і використання регіональних субвенцій,інвестицій,соціальну підтримку населення.

Ці документи визначають права і обов’язки регіонів в бюджетній і податковій політиці,їхні повноваження в управлінні майном,що перебуває у загальнодержавній власності,участь у реалізації загальнодержавних і регіональних програм.

2. Економічне стимулювання розміщення нових виробництв,здатних виготовляти конкурентоспроможну продукцію та швидко реагувати на зміну ринкової кон’юктури.

Прежде всего это относится к развитию малого и среднего бизнеса. Именно он может эффективно реашть проблему занятости.

Сбалансированное развитие региона обеспечивает формирование региональных центров малого и среднего бизнеса,разные типы специальных (свободных) экономических зон, центров научно-технической деятельности.

3. Державне сприяння розвитку депресивних регіонів. Ця підтримка спрямовується на стимулювання розвитку території, відновлення її потенціалу,активізацію соціальної мобільності населення, створення економічних та інституційних умов для зростання.

Пряма державна підтримка надається регіонам,де чітко відстежуються структурні деформації, внаслідок чого зростає безробіття; слаборозвинутим регіонам, регіонам, які потерпіли від стихійного лиха та техногенних катастроф.

4. Прогнозування та програмування економічного і соціального розвитку регіонів.

У прогнозі економічного і соціального розвитку регіону мають бути відображені:

— аналіз економічного і соціалього розвитку за попередній період і характеристика головних проблем розвитку економіки і соціальної сфери;

— стан використання природно-економічного потенціалу;

— прогноз кон’юктури на ринках основних видів товарів і послуг;

— можливі шляхи розв’язання головних проблем регіону тощо.

5.Державні регіональні цільові комплексні програми,які спрямовуються на розв’язання найважливіших регіональних проблем, а саме: забезпечення соціальних гарантій для населення регіонів; фінансування будівництва,надання цільової фінансової допомоги окремим регіонам з метою прискорення реформування економіки тощо.

6. Бюджетне регулювання—держава спрямовує бюджетно-фінансову політику на зміцнення фінансової автономії регіонів за рахунок зростання частки їхніх бюджетних надходжень на основі власних доходів.

7. Протекціонізм:

— надання податкових пільг для наукомістких виробництв;

— створення акціонерних товариств для завершення раніше розпочатого виробництва;

— надання регіонам інвестиційних премій за спорудження об’єктів, що дозволяють покращити структуру економіки регіону;

— працевлаштування або перекваліфікація вивільнених працівників;

— поліпшення економічної ситуації навколишнього середовища.

2. Зростання самостійності регіонів є об’єктивна необхідність.

Стратегічна мета регіонального розвитку є формування високо розвинутих ринкових відносин.

Залежно від організаційно-правових особливостей регіональну політику можна розділити на експліцитну та імпліцитну (пряму—непряму)

Перша форма реалізується через офіційно законодавчі документи, конкретні непрямі заходи тому має чітко виражений регіональний характер—пряма.

Друга являє собою соціально-економічні регулятори та постанови,що приймаються на національному рівні—непряма.

Государство регулирует региональное развитие на основе административных и экономических рычагов.

Нормативно-правові важелі створюють відповідне законодавче поле, в межах якого функціонують економічно самостійні суб’єкти господарської діяльності.

Економічні важелі (фінанси, податки, ціни, кредити) формують основу для розвитку конкуренції та підприємництва.

Разом ці методи спрямовуються на те, щоб забезпечити найсприятливіші умови для ефективної роботи регіональних суб’єктів.

Найважливіші економічні регулятори з боку держави:

— грошово-фінансові(норма обов’язкових резервів, ставка міжбанківського кредиту, операції НБУ с цінними паперами держави);

— податкові фактори (види і ставки податків, об’єкти оподаткування, пільги);

— цінова політика на внутрішньому і зовнішньому ринках;

— норми амортизаційних відрахувань;прискорена амортизація;

— квоти і ліцензії;

— зовнішньоторгівельні та митні регулятори;

— дотації і субсидії;

— державні і регіональні замовлення.

Не менш важливими є адміністративні методи регулювання, які відображають національні інтереси держави, зокрема:

— використання національного багатства, в тому числі природних ресурсів;

— геополітичні та економічні проблеми регіонів;

— соціальний захист населення з низьким прожитковим мінімумом;

— прямий контроль за монопольними ринками;

— заходи превентивного(запобіжного) характеру;

— розроблення стандартів і контроль за їх виконням;

— визначення соціальних стандартів якості життя;

— захист національних інтересів.

Ефективність державного регулювання різних напрямів регіонального розвитку залежить від того, наскільки досконала система управління. А це потребує досягнення чіткого розподілу повноважень і відповідальності між центральною і місцевою владою, територіальними і галузевими органами управління.

На сучасному етапі важливого значення набуває удосконалення системи територіальної організації влади і місцевого самоврядування на таких заходах:

— створення прозорої системи адміністративно-правових та фінансово-економічних взаємовідносин між владними структурами на національному, регіональному і місцевому рівнях;

— посилення державного контролю за фінансовою дисципліною місцевих органів влади;

— налагодження партнерських стосунків та чіткого розмежування повноважень виконавчої влади і місцевого самоврядування щодо надання послуг населенню;

— формування дієздатних територіальних громад з відповідним ресурсним забезпеченням.

Розширення повноважень місцевих органів влади об’єктивно звужує функції центрального уряду. Державні структури будуть виконувати координуючі функції. На місцевому рівні поступово підвищується активність місцевих об’єднань громадян, неприбуткових організацій, різноманітних фондів, які представляють інтереси територіальних громад.

Таким чином,будуть посилюватись процеси децентралізації в реалізації основних напрямів державної регіональної політики.

Світовий досвід показує, що єдиної моделі побудови організаційно-правової основи регіональної політики не існує. Найкращим є варіант, за яким держава створює правові основи для використання внутрішнього потенціалу територій.

Водночас держава повинна надавати допомогу тим регіонам, які є основними в регіональній економіці.

3. Основними провідними важелями державної економічної політики є бюджетно-фінансові. Бюджетні відносини регулюються законодавчо-нормативними актами, зокрема законом «Про бюджетну систему України».

Економічні взаємовідносини: центр—регіон регулюються на основі державної податкової політики, яка має багаторівневу ієрархічну структуру. Місцеві податки дають можливість регіональним органам мати власні важелі впливу на соціально-економічну ситуацію регіонів.

Встановлений порядок формування бюджету на основі двоканального принципу дозволяє забезпечити цілісність економічного простору країни та надати достатню економічну самостійність регіонам. Цей механізм має вид:

1) Центральний бюджет формує перший фінансовий потік, при цьому розмір податкової ставки визначається рішенням парламенту.

2) Регіональні органи влади, залежно від своїх можливостей та наявних ресурсів формують другий фінансовий потік і визначають ставку для регіонального бюджету(з урахуванням встановлених обмежень чи верхньої границі)

Така система сприяє встановленню тісних взаємозв’язків між центром і регіонами і допомагає вирішити важливі регіональні проблеми.

Головний принцип побудови системи бюджетно-фінансових відносин полягає в тому, що будь-яка економічна структура повинна перш за все забезпечити наповнення бюджету власного рівня!

Водночас здійснюється перерозподіл коштів з метою соціально-економічного вирівнювання регіонів, оскільки досягти певної рівності регіонів практично неможливо: вони відрізняються за економічним і природно-ресурсним потенціалом.

Головним напрямом зміцнення фінансово-економічної бази регіонів є:

— підвищення ролі в бюджетній системі місцевих податків і зборів;

— збільшення питомої ваги закріплених у бюджетах доходів; їх відрахувань регіонам;

— чітке визначення порядку надання дотації, субсидії, субвенції місцевим бюджетам;

Актуальною є проблема необхідності вдосконалення системи міжбюджетних взаємовідносин.

Щоб створити відносно рівні соціально-економічні умови життєдіяльності населення в різних регіонах, необхідно посилити роль державного бюджету і водночас місцевими органами влади необхідні фінансові ресурси для підвищення рівня життя населення регіону. Тут виникає протиріччя: центр—регіон. Розв’язання цього можливо лише за таких умов:

— зростання обсягів ВВП;

— загального розвитку економічного розвитку держави;

— удосконалення механізму, щодо збільшення відрахування до місцевих бюджетів.

Важливою складовою механізму ДРП є прогнозування, яке поєднує теоретичні розробки та господарську практику.

Прогноз — науково обґрунтоване судження про можливі шляхи розвитку процессу і можливих шляхах досягнення поставленої мети. Прогноз має імовірний характер і його загальна мета — інформаційне забезпечення об’єктивності управлінських рішень, щодо оптимальних шляхів розвитку регіональної економіки у майбутньому.

Класифікація регіональних прогнозів:

За терміном: оперативні(1 місяць);

короткострокові(до 1 року);

середньострокові(від 1 року до 5);

довгострокові(від 5 років).

За функціями: пошукові;нормативні.

Етапи розробки прогнозів:

1. Комплексний аналіз проблеми.

2. Побудова «дерева цілей».

3. «Прив’язка» цілей до ресурсних можливостей регіонів(згідно до «дерева цілей»).

4. Розробка послідовності дій, щодо реалізації прогнозу і визначення необхідних ресурсів.

Практично прогнозування здійснюється на основі розробки різних типів моделей вирішення проблеми, частіше економіко-математичних (формалізованих).

Особливе значення в механізмі реалізації регіональної економіки має розробка регіональних програм.

Регіональна програма — комплекс заходів, узгоджених стосовно ресурсів, виконавців і термінів здійснення, щодо вирішення завдань розвитку.

Класифікація регіональних програм:

За рівнем: загальнодержавні;

регіональні;

місцеві.

За тривалістю: короткострокові;

середньострокові;

довгострокові.

За змістом: комплексні;

функціональні.

За характером програмних заходів: освоєння нових територій;

подальший розвиток;

реконструкція.

Один з важливих елементів ДРП є створення спеціальних(вільних) економічних зон (СЕЗ). Головне їх завдання — активізація господарської діяльності на певній території. За допомогою СЄЗ можна формувати умови для залучення інвестицій, створення нових робочих місць, структурного оновлення виробництва, підвищення конкурентоспроможності продукції.

Спеціальні економічні закони — окремі території країни, де створені сприятливі умови для руху товарів і капіталу з метою розвитку виробництва і пожвавлення господарської діяльності.

Види СЄЗ:

1. Функціональні — до їх складу входить технопарк і технополіси.

Технопарк — технологічний центр з невеликою кількістю підприємств з новітніми технологіями, які виконують закази, щодо створення нових розробок.

Технополіс — наукоємкі виробництва, які об’єднані с науко-дослідними та учбовими центрами, тобто інтеграція науки і виробництва.

2.Комплексні — функціонують на основі залучення іноземних інвестицій.

3.Звонішньоторгівельні — забезпечують додаткові валютні надходження.

Важливу роль в економічному розвитку територій відіграє межрегіональне і прикордонне співробітництво.

Міжрегіональне співробітництво — будь-які зв’язки, що встановлюються між регіонами.

Міжприкордонне співробітництво передбачає співпрацю між територіями, розташованими вдовж кордонів сусідних держав.

Оно способствует также мобилизация местных ресурсов и повышения эффективности их использования, позволяет усилиями разных государств решать конкретные вопросы функционирования трансграничного пространства.

4. Методи управління і регулювання — це система адміністративних, правових і економічних важелів, за допомогою здійснюється координація і корегування процесів виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Методи державного регулювання регіонального розвитку розділяють на дві групи, прямі і непрямі.

До прямих методів належать:

— державні капіталовкладення;

— дотації, субсидії;

— регулювання цін та заробітної плати;

— фінансування через спеціальні фонди розвитку і бюджетів різних рівнів;

— державні контракти;

— державні замовлення.

До непрямих методів належать:

— грошово-кредитна політика (ГКП);

— амортизаційна політики;

— стимулювання територіального розвитку через фонди економічного і соціального саморегулювання;

— стимулювання виробництва через формування в них фондів економічного і соціального саморозвитку.

Нужно понимать, что все эти методы сами по себе не работают! Нужен человек, профессионал, его интеллект.

Рассмотрим некоторые инструменты региональной политики.

Капіталовкладення можуть бути державними і приватними. В умовах ринку зростає роль останніх. Співвідношення між державними і приватними капіталовкладеннями з досвіду розвинутих країн — 1: 9.

Тому в Україні необхідно створювати передумови диверсифікації приватного підприємництва, що є основною створення ресурсів для здійснення приватних і регіональних інвестицій та підвищення зайнятості.

Дата добавления: 2014-12-16