Вопрос 1. Вероятностные характеристики 2 страница

Централізовані державні капіталовкладення доцільно використовувати переважно для розвитку певних регіонів, виробничої і соціальної інфраструктури, науково-технічного потенціалу тощо.

Дотації і субсидії доцільно використовувати для підтримки окремих підприємств, галузей і регіонів для розвитку приватного підприємництва, змішаних видів і форм власності в регіонах пріоритетного розвитку.Вони можуть спрямовуватися на покриття збитків малоприбуткових, але соціально потрібних підприємств, створення додаткових робочих місць, стимулювання розвитку регіонів та ін..

В Украине и за границей субсидии прежде всего используются в с/х, жилищном строительстве, на транспорте и в отдельных отраслях добывающей промышленности.

Регулювання цін здійснюється державою з окремих соціально важливих видів товарів і послуг державного сектора економіки через встановлення різних тарифів.

Спеціальні бюджетні фонди є важливими джерелами регулювання цільових регіональних програм. Ці фонди підвищують маневреність і мобільність фінансово-бюджетної системи мобілізуючі додаткові засоби, уряд країни чи регіональна державна адміністрація отримують резерв на випадок можливих фінансових труднощів.

Державна контрактна система, в переходний період держави або регіональне замовлення на товари, які поставляються міжурядовими чи міжрегіональними угодами. На товари, які поставляються на експорт чи в інші регіони відповідно до держзамовлення фінансування здійснюється організацією, яка видала держзамовлення, підприємству повинні виділятися дотації у разі збитковості експорту або внутрішньою ціною реалізації, якщо йдеться про імпорт. Для того доцільно сформувати фонд зовнішньоекономічних операцій.

Для фінансування державних контрактів доцільно залучати крім засобів державного бюджету, засоби цільових фондів, банківські кредити і інші.

Бюджети різних рівнів є важливим чинником регулювання розвитку регіонів за умови:

— якщо економічний і податковий механізм забезпечують безперервне наповнення їх доходної частини;

— передання функцій розподілу регіональних бюджетних ресурсів регіональним державним органом управління і регулювання;

— створення фінансової можливості підприємства здійснювати самовідтворення власного основного і оборотного капіталу;

— економічної, фінансової, правової і соціальної компетенції, знання і уміння керівників регіонального і локального рівня вирішувати питання економічного зростання, зайнятості і добробуту населення.

Підтримка підприємництва органами регіонального регулювання. У країнах з ринковою економікою поряд з інтеграційними процесами спостерігається і тенденція децентралізації регіональних програм і фондів. Регіональні органи влади отримують відповідні повноваження щодо стимулювання регіонального розвитку і забезпеченості зайнятості населення.

Підтримка підприємництва в регіоні можлива за умови створення спеціальних бюджетних фондів. Важливість створення спеціальних фондів як інструмента регулювання регіонального розвитку полягає у тому, що тут залучаються додаткові джерела фінансування. Ці засоби можуть оперативно використовуватися для розвитку того чи іншого регіону. Сприяючи створенню спеціальних фондів держава певною мірою впливає на регіональну економіку, що особливо важливо за нестабільного економічного стану і необхідності здійснювати спеціальні регіональну програми розвитку.

Крім того, засоби фондів, які мають активне сальдо, можуть бути використані через кредитні операції і для покриття дефіциту різних регіональних бюджетів.

Регулювання через кредитну систему.

В умовах ринкової економіки кредит охоплює всі стадії процесу інвестування міжгалузевого переливу капіталу та живої праці до реалізації товару, розподілу і перерозподілу доходів. Регулюючи кредитний процент, держава тим самим вливає на нагромадження реального грошового капіталу, його переміщення, на рівень інфляції, на динаміку цін і заробітної плати, на валютний курс, на експорт капіталу і товарів.

Кредитні відносини стають важливим елементом руху фінансів держави, регіонів та підприємств. Рівень кредитного регулювання економіки, особливо його територіальний аспект, значною мірою визначається можливостями самофінансування підприємств. Більша частка кредитних засобів підприємств зумовлює її більшу залежність від джерел кредитуваня та відповідно і можливості регулювання їх розвитку з боку центральних чи регіональних органів управління.

Регулювання через податковий механізм, який застосовується передусім на інвестиційну діяльність, виробництво, торгівлю і міграцію робочої сили. При регулюванні регіонального розвитку податки можна використовувати як стимули або анти стимули розміщенння виробництва.

До цього методу належить і сплата мита, яке повинно захистити єдину митну територію країни, забезпечити національні інтереси країни і її регіонів у сфері зовнішньої торгівлі.

Питання для самоконтролю:

1. У чому зміст нормативно-законодавчої бази ДРП?

2. Які економічні стимули використовує держава в регулюванні економічних процесів?

3. У чому зміст імплітарної та експлітарної регіональної політики?

4. Поясніть зміст двоканального принципу формування бюджету.

5. Яка роль належить прогнозуванню і програмуванню в економічній політиці регіонів?

6. Які методи ДРП існують і в чому їх зміст?

7. Які особливості має державна контрактна система на сучасному етапі?

Тема 7 Господарський комплекс України, його структура і трансформація в ринкових умовах.

Мета: уявити сутність господарського комплексу України, його структурні елементи і особливості трансформаційних змін у ньому.

1. Економіка України як єдиний народно-господарський комплекс (НГК).

2. Структура економіки: сутність та поняття.

3. Регіональні особливості галузевої структури економіки.

4. Реструктуризація регіональної економіки в умовах ринку.

Основні поняття

Економічний простір, народно-господарьский комплекс, структура економіки, види структури економіки, фінанси, фінансова система, регіональні і місцеві бюджети, основний і оборотний капітал.

Література

1— с. 221-260 2— с.156-180

1. Господарство країни називають «національним господарством», «національно-господарьским комплексом».Воно постає як господарська система, що сформувалась історично в певних територіальних (національних) межах. Основою формування і розвитку НГК є її конституція і закони, які регулюють відносини виробництва, розподілу і споживання.

Національна економіка — конституційно, економічно й організаційно єдина система взаємопов’язаних галузей і сфер діяльності людей, які характеризуються відповідною пропорційністю, взаємозумовленим розміщенням на обмеженій державними кордонами території.

Характеристики національної економіки:

1 Національний суверенітет — незалежність, національна державність, незалежність законотворчості, виконавчої влади, господарської діяльності та зовнішньоекономічної діяльності.

2 Ресурсно-виробничі ознаки — трудовий, науковий, технічний, технологічний, природно-ресурсний потенціал та національна власність.

3 Господарсько-організаційні ознаки — національна фінансово-кредитна система, національна грошова одиниця, митна система, система управління, транспортна система та виробнича інфраструктура.

4 Товарні ознаки — внутрішні ринки товарів, робіт, послуг, цінних паперів, система виходу на світовий ринок.

Таким чином національну економіку можна уявити як єдиний народно-господарський комплекс (НГК).

НГК — сукупність галузей, які виробляють взаємозамінну продукцію,або послідовно переробляють певну сировину, включаючи її добування чи виготовлення, або розв’язують важливі соціально-економічно проблеми.

Эти признаки утверждаются конституцией и законами страны, направленными на регулирование экономических, социальных, политических и международных отношений.

Ресурсно-производственные признаки проявляются через физически-качественные и экономические критерии оценки ПС.

Критерії оцінки національно-господарського комплексу

(ресурсно-виробничі ознаки)

Фізично-якісні

Трудові Капітальні Сировинні

-населення працездат- -кількість підприємств -природні умови,

ного віку; за сферами і галузями; мінеральні сиро

-рівень освіти,професійної -технічний рівень вироб- винні ресурси;

освіти, кваліфікації; ництва,інновації, рівень -рівень забезпе-

-рівень інтелекта і спосіб технологій; ченості сирови-

мислення; ною;

-коефіцієнт корис

ності ресурсів.

Економічні

-суб’єкти власності; -об’єкти вланості,підприєм -предмети власності;

-суб’єкти підприємництва; ництва і виробництва; -предмети праці;

-суб’єкти виробництва; -форми виробничої інтегра -предмети підприєм

-суб’єкти споживання. ції. ництва;

-предмети реалізації,

споживання.

Господарсько-організаційні ознаки втілюються у національній системі обороту елементів продуктивних сил, національному економічному управлінні та регулюванні.

Господарсько-організаційні ознаки

Національну систему обороту елементів продуктивних сил утворюють такі системи:

— грошова — національна грошова одиниця, система грошового обігу;

— фінансова — фінанси держави, підприємств, населення;

— кредитна — кредитні установи, кредитні ресурси, правові та економічні умови кредитування.

Національне економічне управління і регулювання утворюють:

— макроекономічні процеси народонаселення, обсяг і структура виробництва ВНП, пропорції народно-господарського комплексу,індекси цін і курс національної грошової одиниці;

— регіональні — процеси зайнятості, діяльність місцевих бюджетних установ,комунальної інфраструктури;

— мікроекономічні — процеси формування обсягів і структури виробництва,забезпечення ефективності використання основного, трудового й обігового капіталів, реалізації продукції, отримання прибутків і виконання зобов’язань перед державним і регіональними бюджетами.

Товаро-обмінні ознаки виявляються у соціальній значущості продукту, здатність задовольнити потреби людини, якість товарів і послуг,ціни на товари і послуги, конкурентно- спроможність товарів,співвідношення попиту і пропозиції.

В основі НГК лежить єдиний економічний простір країни.

Економічний простір — економічно насичена територія, яка поєднує в собі різноманітні об різноманітні об’єкти і зв’язки між ними: населені пункти, промислові підприємства, господарсько-опановані і рекреаційні площі, транспортні, інженерні та комунальні мережі тощо.

Характеристики економічного простору

1 Чисельність населення,обсяг валового регіонального продукту,запаси природних ресурсів на одиницю площі простору.

2 Просторове розміщення ресурсів.

3 Зовнішня і внутрішня зв’язаність елементів НГК.

Экономическое пространство необходимо для организации эффективной работы региональной экономики, поэтому территория ЭП — один из главных измерителей региональной экономической политики.

Конституція України фіксує головні вимоги, що забезпечують єдність економічного простору:

— гарантована єдність економічного простору, вільне переміщення товарів,послуг і фінансових ресурсів, захист конкуренції, свобода економічної діяльності, що не заборонена законом;

— недопущення встановлення внутрішніх митних меж, мита і зборів для вільного руху товарів, послуг, фінансових ресурсів;

— заборона введення і емісії інших грошей в Україні окрім гривні.

Народно-хозяйственный комплекс в настоящее время неочень эффективный, так как есть негативы оставшиеся из прошлого.

Основні риси НГК України:

— наявність потужної промислової і агропромислових ланок;

— активна участь у міжнародному територіальному поділі праці;

— високий рівень територіального зосередження господарства — 60 великих економічних вузлів;

— надмірно високий рівень зосередженості промисловості в промислових агломераціях;

— консервативність галузевої структури промисловості з переважанням у ній виробництва засобів виробництва;

— паритетність промислового і агропромислового виробництва у багатьох областях;

— переважно екстенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва з недосконалими системами землеробства;

— недостатній розвиток рекреаційного комплексу, що не відповідає значному рекреаційному потенціалу країни;

— наявність розгалуженої транспортної системи;

— недостатній розвиток ринкової, виробничої, соціальної та екологічної інфраструктури;

— слабкий розвиток інноваційного комплексу;

— низька забезпеченість власними паливно-енергетичними ресурсами.

Структура НГК України складається з матеріального виробництва та виробництва послуг.

Територіальна організація НГК охоплює:

— адміністративно-територіальну організацію держави;

— регіональне управління господарством;

— формування територіальних організаційно-господарських утворень;

— соціально-економічне районування.

2 Економіка — процес суспільного відтворення, що історично склався у межах окремої країни, тобто економіка являє собою сукупність взаємопов’язаних ланок та упорядкованих зв’язків, які забезпечуються її стійкість, цілісність, динамізм.

Основні пропорції структури економіки:

1 Відвторювальні — відбиває можливості економічного зростання та його ефективності. Ці пропорції характеризують співвідношення між:

а)виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання;

б) заміщенням використаних засобів виробництва та доданою вартістю;

в) між споживанням і заощадженням;

г) між виробничими галузями та інфраструктурою.

Оптимальне формування пропорцій відтворення — важлива проблема економічного розвитку.

Долгое время в СССР считалось, что условием расширенного воспроизводства является преимущественный рост І подразделения — производства средств производства. Это привело к тому, что удельный вес производства средств производства в экономике Украины достиг в 1986 г максимального уровня, но адекватного роста общественного продукта не произошло. Наоборот, наблюдалось перенакопление средств производства.

Реально структурные изменения в соотношении между І и ІІ подразделениями экономики происходили под влиянием конкретных исторических условий развития страны и других факторов.

Опыт развитых стран показывает, что оптимальных темпов экономического развития можно достичь путём совершенствования всех элементов ВВП на основе НТП.

2 Галузева структура — співвідношення між різними галузями економіки в регіонах країни.

3 Територіальна — розміщення галузей виробництва в окремих регіональних економічних районах.

4 Зовнішньоекономічна — експорт і імпорт продукції різних галузей і регіонів.

В умовах ринку проблеми структури економіки — важливіший фактор зовнішньоекономічних відносин.

Рівні структури економіки:

1 Соціально-економічна — характеризується форами вланості на засоби виробництва.

2 Організаційно-економічна — співвідношення різних форм організації виробництва.

3Виробнично-технологічна структура — співвідношення матеріального виробництва та сфери послуг; сільського господарства і промисловості, добувних і обробних галузей економіки.

Структура економіки є динамічною, постійно розвивається, удосконалюється. Особливо на цю динаміку вливає НТП.

Її новий етап у другій половині ХХ сторіччя зумовив глибоку структурну кризу у більшості країн світу і в першу чергу у розвинутих країнах.

3 Будь-яка структура характеризується складом та співвідношенням основних сфер, галузей та видів господарської діяльності.

Галузева регіональна структура господарства безпосередньо відображає процес суспільного поділу праці. На її основі аналізуються міжгалузеві пропорції і зв’язки, порівнюються показники економічної ефективності виробництва.

Пропорції і виробничі зв’язки між галузями — галузева структура економіки, яка свідчить про ступінь розвитку суспільного поділу праці і, разом з тим, його кооперацію.

За даними статистики у промисловості відокремлюють 280 галузей і понад 500 окремих виробництв.

Галузі класифікують з метою:

1 Забезпечення наукового аналізу міжгалузевих зв’язків і пропорцій.

2 Зіставлення показників під час аналізу економічної ефективності виробництва,господарства і зростання продуктивності праці.

Спеціалізовані галузі поділяються за основними ознаками на основі:

— однорідності — випускають ідентичну продукцію (паливно-енергетичні);

— спільності у використанні сировини(галузі машинобудування, лісової, харчової промисловості);

— характеру технологій (галузі хімічної промисловості).

НГК поділений на дві сфери:

Виробнича Сфера послуг

Галузі, в яких результат затраченої праці Корисна діяльність галузей вира

втілений в певні матеріальні блага,тобто жається у виробництві послуг насе

вони виробляють необхідний продукт ленню чи суспільству в цілому.

для споживача. Послуги, що зорієнтовані на інди

Вони також забезпечують транспортуван відуальні запити людини, включе-

ня, зберігання, розподіл та реалізацію го- но до підсфери обслуговування на-

тової продукції, тобто мають зваршений селення.

виробничо-технологічний цикл. Галузі, що обслуговують суспільст

во в цілому, утворюють підсферу

обслуговування суспільства.

В Україні введена «Класифікація видів економічної діяльності» в 1996 році — відповідно до класифікації видів економічної діяльності, прийнятої статистичною комісією ЄС.

За цією класифікацією економічна діяльність (ЕД) — це процес поєднання дій, які дають змогу одержати відповідний набір продукції чи послуг.

Вид ЕД встановлюється таким чином, щоб об’єднати ресурси (обладнання, технології, робоча сила, сировина, матеріали) для створення певної продукції та надання послуг.

4 Реформи в економіці — це реформи в усіх її сферах, в тому числі і в регіональній економіці.

Реформы — это не всегда мягкие меры воздействия на субъектов и одна из наиболее важных проблем — гибкость экономических субъектов, их умение быстро адаптироваться к изменяющейся внешней среде. Если это происходит, то появляется возможность обеспечить бескризисную деятельность экономических субъектов. Достигается это непрерывным преобразованием разных сфер их деятельности, тоесть реструктуризацией.

Реструктуризація — засіб забезпечення оптимального функціонування суб’єктів економіки у безперервно мінливому ринковому середовищі згідно зі стратегією їх розвитку шляхом здійснення системи заходів організаційно-економічного, техніко-технологічного і фінансового спрямування.

Ці заходи спрямовані на зростання ефективності виробництва,підвищення конкурентоспроможності випущеної продукції і зміцнення фінансової стійкості.

Реструктуризація передбачає кардинальну перебудову економічних суб’єктів на принципах ринкової економіки та на основі чіткого формування їх стратегії. А це означає, що необхідно постійно аналізувати маркетингову ситуацію на ринку.

Реструктуризація не обмежується суб’єктами господарювання, які знаходяться у кризовому стані, але й успішно працюючими підприємствами.

Если для первых необходимо финансовое оздоровление с целью предупреждения банкротства, то для вторых — это обеспечение развития предприятия и эго адаптация к меняющимся условиям. А это значит нужно прогнозировать изменения, которые могут произойти, чтобы предупредить возможные негативы, которые могут возникнуть при изменении коньюнктуры рынка.

Реструктуризація не тотожна санації.

Санація — це оздоровлення діяльності виробництва шляхом проведення системи заходів, спрямованих на відбудову та зміцнення фінансового стану підприємства, підвищення його платоспроможності,фінансової стійкості і конкурентоспроможності.

Реструктуризація відрізняється від санації тим, що перелік об’єктів реструктуризації є більш широким і, як правило, вона здійснюється на успішно функціонуючих підприємствах і вона може розглядатися як один із способів санації. А перелік засобів санації включає також — кредитування, державну підтримку, тобто перелік способів санації є більш широким ніж способів реструктуризації.

В Україні здійснюються трансформаційні процеси серед яких:

1) формування нових форм власності;

2) підвищення самостійності підприємств;

3) формування нової нормативно-законодавчої бази;

4) приватизація власності (семінар Манев с. 175);

5) розвиток інституту банкрутства (семінар Манев с.175)

Макроекономічні фактори, які підтверджують необхідність реструктуризації економіки:

1 Недостатній розвиток ринкового середовища.

2 Нестабільність правового поля України

3 Не вирішено питання доступності джерел фінансування.

4 Немає належної підтримки процесу реструктуризації з боку держави.

5 Криза платежів, що приводить до хронічної нестачі оборотних коштів.

6 Психологічна неготовність українських менеджерів кардинальної реструктуризації.

7 Відсутність напрацьованих методичних підходів до реструктуризації і недостатність досвіду її проведення.

8 Нестача на підприємствах власних коштів для проведення реструктуризації.

9 Низька ліквідність цінних паперів вітчизняних емітентів, що стримує інвесторів.

Самостійне завдання

Почему мы не можем использовать консультацию по этим вопросам? Манев с.177

Види реструктуризації:

За цільовою спрямованістю — спрямована на підвищення ефективності виробництва,фінансове оздоровлення, підвищення конкурентоспроможності.

За масштабами — комплексна, локальна.

За тривалістю і обсягами робіт — стратегічна, тактична, оперативна.

За сферою — реструктуризація управління, виробництва,фінансова реструктуризація.

За формами корпоративної реорганізації — злиття, розділення, приватизація.

За зміною масштабів виробництва — укрупнення,розукрупнення.

В Україні поширеним методом реструктуризації є корпоративні перетворення, тобто розукрупнення підприємств.

Причина цього — неефективність функціонування промислових гігантів,які є неефективними, негнучкість системи організації управління тощо (приклад СРСР).

Реструктуризація має бути науково обґрунтованою, для цього необхідно:

1 Проводити аналіз зовнішнього середовища і стану об’єктів економіки.

2 Розробити концепції формування цілей реструктуризації.

3 Вибрати форми реструктуризації залежно від виду діяльності.

4 Розробити бізнес-план реструктуризації з окремих напрямів розвитку виробничої діяльності.

5 Розробка комплексної програми реструктуризації з урахуванням стратегічних цілей.

Питання для самоконтролю:

1 Дайте визначення НГК України.

2 Що таке структура економіки України?

3 Дайте визначення економічного простору.

4 Характеристика основних рис НГК України.

5 В чому полягають особливості галузевої структури економіки?

6 Особливості реструктуризації регіональної економіки.

7 Основні групи факторів, що впливають на необхідність реструктуризації економіки.

8 Специфіка регіональних програм сталого розвитку.

Тема 8 Природний та трудоресурсний потенціал України.

Мета: з’ясувати роль природно-ресурсного потенціалу в економіці регіонів та показники його оцінки.

1 Природно-ресурсний потенціал та його структура.

2 Роль населення у розвитку народного господарства України.

3 Державна політика зайнятості в Україні.

Основні поняття

Природні ресурси, не відновлювані ресурси, економічна оцінка природних ресурсів, бонітування грунтів, населення, постійне населення, процес старіння, відтворення людського потенціалу, міграція, розселення, урбанізація, трудові ресурси, повна та ефективна зайнятість, активна політика зайнятості, пасивна політика зайнятості.

Література

1 — с.105—221 2 — с.181—282

1 Важливим чинником розміщення продуктивних сил є природно ресурсний потенціал який включає природні ресурси і природні умови. За своєю матеріальною сутністю природні ресурси є частиною географічного середовища.

Природні ресурси — природні компоненти, що використовуються або можуть бути використані як засоби виробництва, предмети споживання для задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства,підвищення рівня життя.

Природні умови — сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства,але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей.

Природні ресурси не можуть існувати поза природними умовами, тому що останні є їх природно-історичною базою.

За своєю економічною сутністю природні ресурси — це споживчі вартості, масштаби та способи використання яких визначаються суспільними закономірностями.

Природні ресурси є матеріальною базою виробництва, постійно споживаються ним і вимагають свого повного відновлення у натуральній формі, а відтак для забезпечення безпосереднього суспільного відтворення, процес праці, пов’язаний з підготовкою природних елементів для включення у господарський оборот, має бути безперервним і проводитись у сфері матеріального і нематеріального виробництва.

На базі цього забезпечується зв’язок між суспільством і природою та між окремими підрозділами сфери природокористування.

Природні ресурси є категорією історичною. У процесі суспільного відтворення збільшуються масштаби оволодіння людиною силами природи, розширяється сфера застосування,відбувається зміна пріоритетів у використанні їх та їхнього впливу на економіку.

Категорія — природні ресурси — вказує на безпосередній зв’язок природи з господарською діяльністю людини, що нерідко призводить до негативних суспільних явищ, завдаючи велику шкоду природі.

А відтак процес взаємодії людини з природою по суті є двоєдиним:

З одного боку — природоспоживання, а з іншого — природоохоронний.

Важливе завдання економістів — визначення балансу між господарськими потребами суспільства та природними можливостями їх задоволення. Маючи такий баланс використовуючи безвідходні технології можна зняти протиріччя між суспільством і природою.

Існують різні підходи до класифікації природних ресурсів. Оскільки природні ресурси — це компоненти географічної оболонки Землі, вони мають природну класифікацію. Тому, виходячи з належністю їх до природних систем, а також їх розміщення, природні ресурси класифікують: (Самостійно Манев с.182-202)

1 За ознакою належності до природних систем: космічні(проміння, метеорити), планетарні (геліоенергія, гравітаційна енергія), ресурси Землі (атмосфера, гідросфера та її елементи).

2 За відношенням до природних систем: елементи природних систем (мінерали, грунти, види рослин і тварин тощо) та результати їх функціонування (поліпшення родючості грунтів, приріст біологічної маси,зростання поголів’я тварин). Але останні не є чисто природними чинниками, оскільки вони показують результати взаємодії природи з суспільством.

3 За видом і тривалістю кругообігу: у довготривалому кругообігу (космічні, геологічні), у короткотривалому (біологічний кругообіг води).

4 За характером розміщення на поверхні Землі: приблизно рівномірно розподілені (атмосфера, біосфера) та зосереджені (гідросфера, літосфера).

5 За можливістю переміщення по території: природні, що переміщуються (вітер, вода, тварини), що не переміщуються (рослини).

До відтворювальних ресурсів належать грунти, рослинність, тваринний світ, а також деякі мінеральні ресурси, наприклад солі, що осідають в озерах і морських лагунах. Вони можуть відтворюватися в природних процесах і підтримуватися у деякій постійній кількості,визначеній рівнем їх щорічного відтворення і споживання.

Невичерпні — природні ресурси,існування яких необмежене часом. До них відносяться кліматичні і гідрологічні, сонячна енергія, дощові опади, кінетична енергія вітру і морського прибою, потенційна енергія рік і морських припливів, вода як речовина і засіб транспортування. Забудь-якого інтенсивного споживання їх кількість не зменшується, чи зменшується настільки мало, що ця величина на практиці ігнорується.

Невідтворювальні — корисні копальні їх поповнення відбувається дуже повільно або неможливе взагалі.

3 За поновленням: поновлювані (біологічні), частково поновлені або що залучаються у повторне використання (сировинні) —торф; не поновлювані (горючі копалини) — це природні ресурси, що самі не відновлюються протягом дуже тривалого часу.

4 За напрямами використання: паливно-енергетичні, мінерально-сировинні, продовольчі.

5 За рівнем вичерпності: прогнозні,виявлені, детально вивчені.

6 За можливістю використання: недоступні,резервні, можливі для використання, і ті, що використовуються.

7 За характером використання: одно цільового (сировинні) та багатоцільового використання (лісові,водні, земляні).

8 За якістю: кожний вид природних ресурсів поділяється на класи,групи, типи та інші одиниці.

9 За впливом виробництва: ті, що зазнають шкідливого впливу (біологічні), зазнають невеликого впливу (гідросфера, атмосфера), не зазнають впливу (глибинна частина атмосфери).

Дата добавления: 2014-12-16