Вопрос 1. Вероятностные характеристики 3 страница

За можливістю до господарського обігу природні ресурси можна поділити на придатні для експлуатації (дійсні) та потенційні. До придатних належать ресурси верхньої оболонки Землі та енергії Сонця,а до потенційних — ресурси космосу та морських глибин. Ці ресурси хоча й наявні, але не використовуються внаслідок недостатнього рівня розвитку техніки, нерозробленості технології або економічної неефективності.

До них відносяться:

— елементи природи,що знаходяться на стадії вивчення та підготовки до промислової експлуатації (освоєння);

— природні ресурси, що не можуть використовуватись у господарстві через неможливість вивезення їх з місця видобутку.

Для того, щоб включити ці ресурси у суспільне споживання необхідні додаткові затрати праці.

У господарському розумінні можливі для експлуатації природні ресурси поділяють на:

1 Зовнішні — енергія Сонця,гравітаційна енергія.

2 Поверхні Землі, що своєю чергою поділяються на ресурси фізичного середовища (поверхні літо-, гідросфери) та біологічні (наземні, водні, грунтові).

3 Земних глибин — мінерально-сировинні.

4 Паливно-енергетичні.

За цільовим призначенням природні ресурси поділяються на: матеріальні, пізнавальні, естетичні, рекреаційні тощо.

За рівнем потреби для життя людини: вкрай потрібні (повітря, вода,їжа), відносно байдужі.

У зв’язку з інтенсивним використанням природних ресурсів необхідним є варіантний підхід до їх використання. (Самостійно Манев с.184-202)

2 Всі матеріальні і духовні цінності створюються працею людей, тому головною умовою формування регіональної економіки є наявність живої праці,під якою розуміють сукупність фізичних, духовних,моральних та інших здібностей людини, що їх використовує.

Джерелом формування живої праці є населення.

Населення — історично складена і безперервно відновлювана в процесі відтворення безпосереднього життя сукупність людей, які проживають на певній території.

Відтворення населення — процес постійного відновлення поколінь людей в процесі реалізації демографічної політики.

Демографічна політика — частина соціально-економічної політики держави, спрямована на управління процесами народжуваності, смертності та міграції по території країни.

Найважливіші її показники: чисельність населення, його динаміка, статево-вікова структура.

В Україні сучасна демографічна ситуація негативна: скорочення чисельності населення, зменшення тривалості життя і народжуваності,від’ємне сальдо міграції. Це потребує активізації демографічної політики.

Населення є джерелом формування трудового потенціалу — носія виробничих відносин. Його характеризують національні,соціальні та економічні особливості.

1) Національні особливості відображають риси мислення,свідомості, культури, побуту, ставлення до праці, природи, торгівлі,міжнародних відносин.

2) Соціальні особливості відображають груповий а суспільний спосіб життя людини, її природне відтворення.

3) Економічні особливості — здатність до праці,творчості, виробництва.

Національна категорія населення відображає процеси, особливості поглядів певних його груп на проблеми суверенітету, державності, мови, культури тощо. Вона тісно пов’язана з формуванням єдиної державної та господарської системи, в основі яких є Конституція України і закони, що регулюють відносини національного, соціального й економічного розвитку.

В реальной жизни национальная общность необязательно является моноэтнической группой. Нации современных государств преимущественно многоэтничные. Но все они — граждане страны и представители её нации. Например, в Украине нацию представляют более 19 национальностей. Соответственно государство и экономика тоже многонациональные.

Національна категорія населення — група населення, об’єднана за певними якісними ознаками самопізнання,способу мислення,самосвідомості, ставлення до держави, праці, довкілля тощо.

Національну категорію можна розкрити за критеріями національної самосвідомості, яку можна представити як:

Свідомість національного патріотизму — об’єднує групу людей з високим рівнем національної самосвідомості,гордості за свою націю і країну, з бережливим ставлення до державної мови, національної культури,освіти, релігії тощо.

Свідомість національного нігілізму — об’єднує групу людей, яким байдуже або майже байдуже національне походження, вони надають перевагу меркантильним інтересам, концентрують свої зусилля на матеріальному збагаченні, навіть незаконним чином, в політиці відстоюють ідеологію соціальної рівності, державної багатомовності.

Свідомість національної винятковості — об’єднує групу людей, які гіперболізують значення своєї нації, нав’язують національну культуру іншим народам, їх політики ґрунтується на ідеології фашизму, расизму, великодержавного імперіалізму.

Взаємозв’язок між населенням і розвитком господарства — це процес історичний, який постійно змінюється і ускладнюється протягом всього історичного розвитку людства.

Населення з природними умовами,ресурсами та способом виробництва матеріальних благ є основою матеріального життя суспільства.

Населення живе у певному географічному середовищі і здійснює виробництво матеріальних благ відповідно до наявних природних ресурсів.

В процесі еволюційного розвитку суспільства воно забезпечувало свою життєдіяльність за рахунок дарів природи шляхом їх збору, рибальства і мисливства. На наступних етапах розвитку тип господарювання змінюється — розвивається відтворювальне господарство: землеробство і тваринництво. Їх розвиток зумовив необхідність виробництва певних засобів,що призвело до становлення нового прошарку людей — ремісників.

Подальший розвиток людського суспільства приводить до спеціалізації виробництва,ускладнює суспільні відносини. Воно пройшло стадії від до індустріального суспільства до індустріального і постіндустріального. Сьогодні час інформаційних технологій, коли наука, новітні технології стають основними сферами діяльності людей і разом з наданням різних послуг забезпечують засоби їх існування.

Таким чином, населення і економіка складають єдине ціле: людські потреби викликають появу нових виробництв та послуг,а останні впливають на людей. Оскільки людина є основним творцем суспільного багатства,то чисельність населення,кваліфікація його працездатної частини є чинником, який обумовлює економічний розвиток.

Працездатне населення — сукупність людей віком від 16 до 60 років, здатних за психофізіологічними даними до участі у трудовому процесі.

Працездатне населення класифікують за якістю підготовки до праці та складністю виконуваної праці.

У ринковій економіці надають перевагу підготовці працівників високої кваліфікації,оскільки того вимагають технічні засоби виробництва і технології.

Відповідно відокремлюють групу працездатного населення з високим інтелектом і творчим потенціалом,яку називають трудовим капіталом.

Трудовий капітал — частина працездатного населення, яка володіє високим рівнем знань і професійної кваліфікації,здатна створювати нові системи знань,техніки,технологій, форм організації праці та виробництва,істотно впливати на технічний рівень виробництва,зростання його обсягів,якості і конкурентоспроможності продукції, зниження собівартості та зростання прибутків.

При плануванні розвитку і розміщення продуктивних сил окремих галузей народного господарства практичне значення мають:

1) чисельність наявних трудових ресурсів;

2) джерела їх поповнення.

Одночасно важливим є їх (ПС) якісна характеристика: рівень освіти,професійно-кваліфікаційна підготовка, фізичний стан,місце проживання тощо.

Для функціонування різних галузей народного господарства потрібні трудові ресурси лише відповідної якості,в тому числі і певної статі.

Є низка галузей економіки, де більш доцільним є використання праці чоловіків (металургія, машинобудування тощо).

Серед зайнятого населення виділяють частину населення, яка є реальним активним чинником продуктивних сил, створює необхідний для споживання і відтворення національного продукту, що є основою доходу зайнятих і незайнятих в економіці. Цю категорію називають економічно активним населенням.

Економічно-активне населення — працездатне населення,зайняте суспільно-корисною діяльністю, яка приносить дохід.

Закономірною є природна незайнятість, зумовлена відсутністю місць праці,способом виробництва та іншими чинниками. Незайнятим вважають населення працездатного віку, яке готове до праці, тобто це безробітне населення.

Безробітне населення — частина населення працездатного віку,тимчасово незайнята в суспільно-корисній діяльності,яка не заробляє доходів.

В Україні розвинулися три форми поселень, які характеризують систему розселення людей — міста, селища міського типу і сільські населені пункти.

Найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення є: чисельність,регіональне розміщення, його динаміка, статево-вікова структура.

Чисельність населення постійно змінюється внаслідок природного руху: народжуваність — смертність,а також завдяки його міграційним процесам.

Природний приріст — різниця між кількістю народжених та кількістю померлих.

Закономірності розвитку економіки значною мірою визначають характер демографічних процесів. Водночас тенденції демографічного розвитку є неодмінним чинником, який зумовлює економічну і соціальну політику держави.

Этот показатель имеет важное значение. Знание численности населения на конкретную дату или период позволяет оптимально сбалансировать планы развития народного хозяйства и направления демографической политики.

Характерной особенностью природного движения населения Украины за последние десятилетия является постоянное сокращение его прироста. За период с 1985 по 2005 год количество рождённых на 1000 человек уменьшилось почти в 2 раза с 15 до 8, а количество умерших выросло с 12 до 14.

Эти показатели разные для разных территорий:

Западная Украина — рождаемость чуть выше смертности.

Центральные области — эти показатели самые высокие.

Центрально-восточные — самые низкие.

Демографічна статистика розрізняє поняття:

наявне населення — особи, які перебувають на території країни (регіону) незалежно від місця їх постійного проживання;

постійне населення — сукупність людей, які постійно проживають в країні (регіоні) незалежно від того, де вони перебувають у момент спостереження.

Чисельність постійного населення = чисельність наявного населення – тимчасово проживаючі + тимчасово відсутні.

Чисельність населення і демографічні процеси в регіоні загалом є важливою інформаційною базою для формування бюджетної, інвестиційної та соціальної політики органами місцевого самоврядування.

Дело в том, что объём и структура потребностей населения и производства региона являются основой формирования бюджетов, капиталовложений и производства в регионе.

Прогнозування приросту населення регіону можна здійснювати на основі коефіцієнта сумарної народжуваності,Для цього використовують лінійне рівняння, яке дозволяє визначити динаміку на перспективу:

∆H = H₁^’+∆H₂ * t

∆H— середньорічний приріст населення на прогнозований період;

H₁^’ — середній рівень сумарного коефіцієнта народжуваності;

∆H₂ — щорічний приріст населення;

t — роки прогнозної бази і досліджуваної перспективи.

Україна має негативні показники демографічних процесів,що викликані невиваженою економічною політикою держави. Це, в першу чергу, стосується погіршення статево-вікової структури населення — іде процес старіння, режиму відтворення забезпеченості народного господарства трудовими ресурсами відповідної якості,планування підготовки кваліфікованих кадрів.

Процес старіння — це наростання питомої ваги старшого покоління у віці більше 60 років,якщо вона перевищує 10% — ця нація належить до старіючої.

В Україні сьогодні з віком 60 і більше років проживає близько 20% населення,а якщо взяти і сільську місцевість то відсоток досягає 27%.

Відтворення населення — процес постійної зміни поколінь людей,які йдуть із життя,новими поколіннями. Цей процес називають природним рухом населення,оскільки цей процес має місце завдяки біологічним властивостям людського організму.

Природний рух — одна з двох складових динаміки чисельності населення, обумовлює міграція населення.

Відтворення — це постійне оновлення кількісних і якісних характеристик населення та соціальні переходи — зміна соціальних станів людей (вища освіта,початок трудового життя, зміна професії тощо).

Показники, що характеризують процес відтворення:

— коефіцієнти народжуваності;

— загальний коефіцієнт смертності;

— загальний коефіцієнт природного приросту. (Самостійно Манев с.249-258)

Міграція населення — переміщення людей по територіях, які пов’язані зі зміною постійного місця проживання та роботи і призводять до механічного приросту населення.

Міграція залежить від різних причин і може бути: економічною, політичною,релігійною, гуманітарною, екологічною, воєнною.

За терміном — постійна, сезонна, тимчасова.

За характером переміщення населення:

зовнішня — переміщення населення із країни в країну — еміграція — переселення в іншу країну за певних причин, іміграція — від’їзд в іншу країну на постійне проживання;

внутрішня — переселення людей всередині країни.

Особливе місце посідає маятникова міграція робочої сили — переїзд від місць проживання до місця роботи і назад,що відбувається у приміських зонах.

Формування міграційних потоків відбувається під дією специфічних закономірностей:

1) Пріоритет економічних чинників у формуванні системі потоків добровільної міграції — основна маса переміщень у просторі викликана бажанням індивідів покращити свій матеріальний стан.

2) Диференціація рівня міграційної мобільності залежно від якісних характеристик індивідів — підвищена ступінь участі в міграційному русі притаманна молодим,добре освіченим особам, які не перебувають у шлюбі, мають добрий стан здоров’я, певні особливості характеру (ініціативність,сміливість).

3) Функціонування двох протилежно направлених потоків — досить тривале існування потоку міграції в наслідок повернення частини мігрантів,яким не вдалося закріпитися на новому місці.

4) Інерційність потоків міграції — переміщення населення в установленому напрямку продовжується ще деякий час після того,як припиняється дія чинників,що зумовили формування відповідного потоку.

5) Визначальний вплив на формування обсягу переміщення міграційних можливостей регіону,виходу та міграційної ємності населення регіону, показниками яких є чисельність населення — міграційний потік тим масові ший, чим більше за чисельністю населення регіонів, між якими він проходить.

6) Залежність обсягів міграції від відстані — чим ближче розташовані регіони, тим, за інших рівних умов, інтенсивніші міграційні зв’язки між ними.

7) Взаємозв’язок міграційних процесів та ментальних особливостей населення — чим більший ступінь спорідненості менталітету жителів двох регіонів (схожість мов,звичаїв,релігії тощо), тим інтенсивніші міграційні контакти, а наявність тривалого та інтенсивного обміну населенням сприяє зближенню соціальних ознак.

Міграційні процеси впливають на природне відтворення населення шляхом зміни вікової структури регіонів виходу та населення,трансформацію репродуктивної поведінки контингентів населення,зміни умов життя переселенців,що відбивається на стані їх здоров’я.

Міграція впливає на функціонування ринку праці.

В економічному аспекті міграція може бути в двох формах:

1 Пов’язана зі зміною місця проживання (стаціонарна).

2 Трудова — має зворотній характер.

Такий розподіл є теоретичним. На практиці їх розділити можна лише умовно тому, що мігрант вибуває з наміром оселитися на постійно, але може через певний час повернутися до місця народження і навпаки.

Міграційні причини можна об’єднати у дві великі групи:

— добровільні (трудова, навчальна, етнічна, шлюбна, кліматична, договірна, тощо);

— вимушені (екологічна, насильницька, втеча населення в результаті воєнних дій,за політичними мотивами).

За способом реалізації міграція може бути: організована,індивідуальна.

Зовнішня міграція може бути легальною і нелегальною, а також розрізняється за статусом мігрантів:

— особи, що переїжджають на постійне проживання;

— трудові мігранти,які переїжджають на роботу за контрактом;

— висококваліфіковані спеціалісти — працівники транснаціональних компаній;

— нелегальні трудові мігранти;

— особи, що шукають політичного притулку,біженці.

Сучасна географія розселення трудових ресурсів України склалася історично і залежить від рівня продуктивних сил.(Самостійно Манев с.253-258)

Розселення — розміщення населення по території країни і форми його територіальної організації у вигляді системи поселень.

У процесі еволюції розвитку суспільства і його інтеграції розселення населення здійснювалося:

— на шляхах і річкових перетинах (Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя,Миколаїв,Херсон, Черкаси);

— на сухопутних шляхах, де інтенсивно йшов товарообмін (Харків);

— на узбережжі моря (Одеса);

— у містах — центрах гірничодобувної промисловості (Донецьк);

— у містах-курортах (Ялта).

На сучасному етапі посилюються процеси урбанізації — зростання питомої ваги міського населення,головний фактор зростання соціально-економічної ролі міст.

Головними її особливостями і наслідком є концентрація промислового виробництва і міського населення на порівняно обмеженій площі, заміна природних ландшафтів асфальтовим і бетонним покриттям, спорудами, підземними комунікаціями, залучення великої кількості води для задоволення питних, побутових і виробничих потреб міста.

Семінар Манев с.256-258

3 Ринкова економіка перетворює робочу силу на товар, тобто існує особлива форма ринку — ринок праці.

Мета цього ринку — забезпечити економіку трудовими ресурсами.

Трудові ресурси — частина населення що досягла працездатного віку,яка за фізичним розвитком,набутою освітою, професійно-кваліфікаційним рівнем здатна працювати у народному господарстві,займатися суспільно-корисною діяльністю.

За основу трудоресурсного потенціалу береться віковий ценз, за яким населення території поділяється на три групи:

1. Допрацездатного віку (діти віком до 16 років).

2. Працездатне (чоловіки до 59 років, жінки до 54 років).

3. Післяпрацездатного віку (пенсіонери).

Залежно від сфери зайнятості трудові ресурси розділяються:

— зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та індивідуальною трудовою діяльністю;

— зайняті у суспільному виробництві (на державних підприємствах);

— зайняті на навчанні з відривом від виробництва;

— зайняті у сфері військової діяльності.

Окрему групу становлять безробітні.

Види зайнятості

Повна зайнятість — надання державою згідно з законодавством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно-корисною працею.

Ефективна зайнятість — зайнятість, що проводиться відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення.

В умовах ринку форми зайнятості різноманітні. Зростає кількість зайнятих у комерційних структурах,індивідуальних фермерських господарствах. Виникають нові форми зайнятості,пов’язані з розвитком інформаційних систем.

В той же час в умовах ринку частка працездатних залишається без роботи, і держава повинна проводити певну політику зайнятості.

Рівень зайнятості визначається відношенням кількості зайнятого населення до всього працездатного.

Політика зайнятості включає державні заходи щодо регулювання ринку праці, забезпечення ефективної зайнятості населення і запобігання безробіттю.

Безробітною є людина працездатного віку, яка немає роботи та доходу, зареєстрована в службі зайнятості,активно шукає роботу і готова приступити до роботи протягом наступних двох тижнів (у визначенні Міжнародної Організації Праці).

Рівень безробіття = кількість безробітних / кількість працездатних * 100%

Ефективна зайнятість передбачає як обов’язкову умову кількісну і якісну відповідність між наявними робочими місцями і наявними трудовими ресурсами (тесть полная занятость не может быть эффективной, так как если все трудоспособные получат роботу, то мы видим экстенсивный тип воспроизводства, что не эффективно).

Характерною рисою сучасного ринка праці України є поширення незареєстрованої зайнятості населення,тобто само зайнятості. Людина, яка офіційно вважається безробітною, водночас може брати активну участь у «тіньовій» економіці,отримувати там основні доходи і водночас допомогу по безробіттю. Значних масштабів набула нелегальна трудова міграція за кордон.

Неоднакова в Україні структура зайнятості працівників в усіх сферах економічної діяльності. В областях переважно аграрно-промислової спеціалізації питома вага працюючих у сільському господарстві є більшою ніж у високо індустріальних областях.

Політика зайнятості включає державні заходи щодо регулювання ринку праці,забезпечення ефективної зайнятості населення і запобігання безробіттю.

Юридичною основою політики зайнятості в Україні є закон «Про зайнятість населення».

Держава може використовувати два варіанти політики зайнятості (ПЗ):

1. Активна ПЗ передбачає надання послуг працевлаштування, навчання та підвищення кваліфікації,допомогу безробітним в пошуку нових місць роботи.

2. Пасивна ПЗ передбачає виплати грошової допомоги,компенсацію втрат доходів внаслідок безробіття,але вона не надає допомоги безробітному в пошуку нового місця роботи.

Активна ПЗ проводиться державною службою зайнятості населення. Розробляються програми сприяння зайнятості у галузевому і територіальному розрізах.

Вони містять систему заходів,спрямованих на попередження масового безробіття, створення нових додаткових робочих місць,соціальний захист найбільш вразливих верств населення.

Галузеві програми зайнятості вирішують проблеми скорочення прихованого безробіття,підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працівників,розвитку соціального партнерства.

Основні функції державної служби зайнятості населення:

— здійснює посередництво між роботодавцем і найманими працівниками;

— реалізує основні напрями державної політики зайнятості;

— регулює рух наявної робочої сили з метою працевлаштування;

— веде облік безробітних з урахуванням їх кваліфікації та можливістю перекваліфікації;

— надає допомогу офіційно зареєстрованим безробітним чи сприяє їм у відкритті власної справи;

— здійснює перепідготовку незайнятого населення і підвищення кваліфікаційного рівня працівників.

Важливе значення в політиці зайнятості України має проблема підвищення гнучкості ринку робочої сили (ринку праці).

Ринок праці — система суспільних відносин,що ґрунтується на товарно-грошових засадах у сфері розподілу, обміну і використання робочої сили.

Кон'юнктура ринку праці визначається сукупним попитом на робочу силу та сукупною її пропозицією. Суб’єктами цього ринку є роботодавці, наймані працівники,посередники: держава, профспілкові та інші організації, які забезпечують їх взаємодію.

Сукупний попит — загальна потреба господарства у найманій робочій силі. Залежить від кількості робочих місць в галузях економіки, інтенсивності структурних і технологічних зрушень у ній, характеру інноваційної та інвестиційної політики,руху робочої сили тощо.

Ефективний попит формується тією кількістю робочих місць якає економічно доцільною і забезпечує продуктивну зайнятість з відповідною винагородою за результати трудової діяльності. Якщо сукупний попит перевищує ефективний, це свідчить про поширення непродуктивної зайнятості.

Сукупна пропозиція робочої сили визначається чисельністю економічно активного населення, яке працює або активно шукає роботу.

Поточна пропозиція включає такі категорії населення:

— працівників, які прагнуть змінити місце роботи;

— офіційно зареєстровані безробітні;

— особи, які працюють,або прагнуть працювати на умовах вторинної зайнятості.

Збалансований стан ринку праці — це відповідність попиту і пропозиції.

Основні форми безробіття

Фрікційна — зумовлена пошуком або очікуванням роботи.

Структурна — виникає під впливом структурних зрушень в економіці, спричинених НТП.

Реалізація державно політики зайнятості здійснюється через вплив держави на ринкові механізми,через нормативно-правові акти, зокрема Закону України «Про загальнообов’язкове державне страхування на випадок безробіття», постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи організації виконання актів законодавства зайнятості населення» та інше.

Головна мета такого регулювання — досягти якомога повнішої відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією на ринку праці в професійно-кваліфікаційному,галузевому,територіальному розрізах,забезпечити продуктивну зайнятість населення.

Для досягнення цієї мети важливим є формування гнучкого рину праці, який характеризується високою мобільністю робочої сили, широким вибором сфери прикладання праці, різноманітністю форм зайнятості,гнучкістю режимів роботи.

Моделі ринків праці — С.Дорогунцов с.202-203

Основні сучасні тенденції українського ринку праці:

— збереження низького рівня попиту на робочу силу в усіх секторах економіки;

— поширення не регламентованості зайнятості;

— перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї;

— невисока місткість ринку праці;

— значна питома вага офіційно зареєстрованих осіб з високим рівнем професійно-кваліфікаційної підготовки.

Новим соціальним явищем є також вивільнення працівників з різних галузей народного господарства. За останні роки це до 260 тисяч чоловік щорічно, причому майже половина з них раніше працювали в галузях промисловості,а також на транспорті і у зв’язку, в торгівлі і громадському харчуванні, будівництві,науці і науковому обслуговуванні,в освіті.

Попит на робочу силу утримується на низькому рівні, хоча тенденція до його зростання спостерігається.

Щорічно в Україні реєструється 1 млн безробітних, серед них: жінки — близько 60 %, молодь до 28 років — понад 30 %.

Але зареєстроване безробіття не відображає його реального стану. Органами державної статистики визначається рівень даного показника за методологією МОП. Згідно з нею до складу безробітних відносяться громадяни у віці 15 — 70 років (зареєстровані та незареєстровані у державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

— не мали роботи (прибуткового заняття);

— протягом останніх чотирьох тижнів шукали роботу;

— впродовж найближчих двох тижнів були готові приступити до роботи.

Запровадження ринкових механізмів господарювання вимагає від держави, регіональних органів управління завчасного розроблення та реалізації заходів,спрямованих на посилення соціальних гарантій в сфері зайнятості населення працездатного віку.

Актуальність цього завдання зростає,враховуючи, що значна частина населення зараз перебуває в умовах вимушеної неповної зайнятості. Лише чисельність працюючих в режиму неповного робочого тижня (дня) перевищує 2 млн чоловік.

Зберігаються заборгованість із заробітної плати,недотримання роботодавця умов трудового договору, нестабільність зайнятості значної частини населення.

Незважаючи на всі економічні труднощі, держава повинна посилити свій вплив на процеси, пов’язані з регулюванням руху робочої сили та забезпеченням зайнятості.

Питання для самоконтролю.

1. Визначте природно-ресурсний потенціал.

2. Структурні особливості природно-ресурсного потенціалу.

3. Кількісна і якісна оцінка природних ресурсів.

4. Балансові,промислові,геологічні та прогнозні запаси корисних копалин.

5. Характеристика природно ресурсного потенціалу економічних районів.

6. Ресурсозбереження, вторинні ресурси та їх значення в розвитку економіки.

7. Роль населення у розвитку народного господарства України.

8. Чисельність і територіальне розміщення населення.

9. Відтворення населення та його регіональні особливості.

10. Міграція населення,види міграції.

11. Особливості формування та розселення населення.

12. Міське і сільське населення.

13. Трудові ресурси та ринок праці,їх регіональні особливості.

14. Державна політика зайнятості працездатного населення.

Тема 9 Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення

Мета — розглянути сутність господарського комплексу як основи вертикалі галузевої системи продуктивних сил.

1.Міжгалузеві комплекси, їх сутність, структура.

2.Інтеграційні процеси та підвищення ефективності міжрегіональних зв’язків.

3.Етапи структурної перебудови економіки України.

Література

1 — с.246—260 2 — с.265 — 282

1.Термін «галузь» має різні значення.

1)На макроекономічному рівні для позначення великих сфер матеріального виробництва: промисловість, сільське господарство тощо.

2) Для позначення великих складових частин (добувна, обробка, паливна).

Дата добавления: 2014-12-16