Вибір бази оцінки

Визначення мети оцінки

Згідно з Міжнародними стандартами оцінки [3] вартість майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності розраховується з метою визначення:

- оподатковуваної бази майна фірми;

- вартості інтелектуальної (промислової) власності, яка вноситься до статутного капіталу;

- вартості виключних прав, що передаються на підставі договору про передачу прав на об’єкт інтелектуальної власності або ліцензійного договору на право використання такого об’єкту;

- розміру компенсації, яку необхідно виплатити згідно діючого законодавства власнику інтелектуальної власності за порушення його виключних (майнових) прав.

Поряд з цим можуть бути і інші цілі оцінки, які переслідують замовники оцінки, а саме:

- для визначення розміру авторської винагороди;

- для постановки прав на об’єкти інтелектуальної власності на бухгалтерський облік;

- для розроблення бізнес-плану з метою залучення інвесторів;

- для страхування інтелектуальної власності;

- при корпоративних трансакціях (злиттю, поділу або іншої реорганізації компанії) тощо.

Оцінка проводиться із застосуванням бази, що відповідає ринковій вартості або неринковим видам вартості. Вибір бази оцінки передує укладанню договору на проведення оцінки.

Вибір бази оцінки залежить від мети, з якою проводиться оцінка, особливостей, а також нормативних вимог.

У разі коли у нормативно-правових актах з оцінки, договорі на проведення оцінки або ухвалі суду не зазначається вид вартості, який повинен бути визначений у результаті оцінки, визначається ринкова вартість.

Використання ринкової вартості як бази оцінки під час укладання договору на проведення оцінки можливе за умови відповідності угоди, у зв’язку з якою проводиться оцінка, змісту поняття ринкової вартості. При цьому умови такої угоди не повинні передбачати будь-які додаткові обмеження або вимоги, що впливають на майбутню економічну вигоду від використання покупцем об’єкта оцінки.

Для визначення ринкової вартості враховується найбільш ефективне використання об’єкта оцінки [4].

Вибір неринкового виду вартості обґрунтовується у звіті про оцінку.

До неринкових видів належать вартість заміщення, вартість відтворення, залишкова вартість заміщення (відтворення), вартість у використанні, споживча вартість, вартість ліквідації, інвестиційна вартість, спеціальна вартість, ліквідаційна вартість, чиста вартість реалізації, оціночна вартість та інші види, порядок визначення яких встановлюється окремими національними стандартами.

Неринкові види вартості як база оцінки визначаються за допомогою методів та оціночних процедур, які ґрунтуються на результатах аналізу корисності або призначення об’єкта оцінки, а також вивчення впливу умов використання або способу відчуження об’єкта оцінки.

Для визначення неринкових видів вартості як бази оцінки використовується інформація про подібні майнові права в частині, в якій вона відповідає вимогам, що висуваються до певного неринкового виду вартості. Неринкові види вартості переважно визначаються на основі інформації щодо угод, які укладалися з умовами та обмеженнями, подібними до мети, з якою проводиться оцінка.

Ринкова вартість (Market Value) – це розрахункова сума, за яку власність слід обмінювати на дату оцінки між покупцем, що готовий купити та продавцем, що готовий продати, у комерційній угоді після належного маркетингу, під час якої кожна з сторін діяла компетентно, розважливо і без примуса.

Важливе значення при визначенні вартості грає спосіб використання об’єкта оцінки. Найбільш ефективне використання визначається як найбільш вірогідне використання активу, яке є належним чином виправданим, юридично припустимим, фінансово здійсненним і при якому оцінка цього активу дає максимальний розмір вартості. Використання об’єкта оцінки, недозволене законом або фізично неможливе, не може бути розглянутим як найбільш ефективне.

Дата добавления: 2014-12-16