Вибір підходу до оцінки

Для оцінки прав на ОІВ застосовуються такі основні методичні підходи:

- витратний;

- порівняльний;

- доходний.

Підходи до оцінки – це загальні способи визначення вартості прав на ОІВ, які базуються на основних принципах оцінки. Вибір підходу до оцінки роблять відповідно до конкретного поєднання об’єкта оцінки, мети оцінки та обраного для оцінки виду вартості.

Затратний підхід базується на принципі корисності і заміщення. Він пропонує визначення поточної вартості витрат на відтворення або заміщення об’єктів оцінки у поточних цінах та подальшого коригування (зменшення) на суму спрацьовання (амортизації), тобто за затратами.

Затратний підхід є єдино застосовним, коли ОІВ є непризначеним для отримання доходу або коли за тими або іншими обставинами ринкову вартість складно визначити двома іншими підходами. Наприклад, коли ОІВ є унікальними (твори мистецтва), які продаються дуже рідко або зовсім не продаються. У випадку визначення бази для оподаткування, затратний підхід є основним при визначенні вартості.

Затратний підхід має суттєві обмеження при оцінці ОІВ із значним терміном служби з-за труднощів із вимірюванням обсягу морального старіння. Окрім того, результати підходу на основі активів відображають вартість повного права власності, тому при оцінці часткових прав власності необхідне корегування отриманих результатів.

Таким чином, затратний підхід до визначення вартості є, з одного боку, корисним елементом процедури отримання ринкової вартості, а з іншого – єдиним інструментом для отримання уявлення про вартісну оцінку унікальних ОІВ або при постановці прав на ОІВ на бухгалтерський облік у якості нематеріальних активів.

Сутність порівняльного підходу полягає в тому, що вартість прав на ОІВ визначається шляхом зіставлення недавніх продажів схожих об’єктів.

Хоча подібний підхід до оцінки на перший погляд є достатньо простим та прямолінійним, його застосування на практиці пов’язано із безліччю труднощів та умовностей. В першу чергу наявність таких труднощів зумовлена тим, що не існує навіть двох абсолютно однакових ОІВ. Країна, вид ОІВ, строк правової охорони, склад авторів, умови фінансування, час продажу – от лише деякі з позицій, за якими, як правило, об’єкти мають відмінності. Причому деякі відмінності можуть змінювати свій внесок згідно із зміною ринкової ситуації.

Ще одними труднощами застосування даного підходу є необхідність брати до уваги угоди, які відповідають визначенню ринкової вартості, тобто ті, на які не вплинули неринкові фактори. При крупних угодах інформація про економічні характеристики й умови продажу часто є недоступною або неповною, тому в таких випадках порівняльний підхід може лише окреслити діапазон, у котрому найбільш імовірно буде знаходитися величина ринкової вартості. Саме тому оцінку ОІВ на основі цього підходу слід виконувати обережно.

При наявності достатньої кількості достовірної інформації про недавні продажі подібних об’єктів порівняльний підхід дозволяє отримати результат, який максимально близько відзначає відношення ринку до об’єкта оцінки.

Повноцінне використання порівняльного підходу може бути лише при наявності у покупця вибору ОІВ із числа інших подібних і виконуючих ті ж самі функції. При цьому із декількох ОІВ, приблизно однакового значення і корисності, покупець повинен мати можливість вибору того, який його задовольняє за переліком якостей, до яких відносяться функціональне призначення, прийнятна вартість, тривалість строку використання, ступінь захищеності, його унікальність та інші характеристики. Крім того, продавець прав на ОІВ повинен мати можливість вибору найбільш цікавих для нього покупців для того, щоб серед них віддати перевагу тому, хто заплатить більше і тому, з ким можливе подальше співробітництво. На жаль, дотримання цих умов можливе тільки стосовно деяких ОІВ. Дуже часто така можливість виникає при продажі прав на видання високо професіональних витворів літератури, мистецтва, на виготовлення й комерційну реалізацію аудіо- і відеопродукції вищої ґатунку, при тиражуванні та реалізації програмних продуктів.

При передачі прав на об’єкти промислової власності на ринкових умовах виникають додаткові труднощі. Чим більш унікальним є виробництво або продукція, в яких реалізовано право на об’єкт промислової власності, тим складніше знайти покупця і, відповідно, тим менш є можливість повноправних ринкових відносин. І навпаки, чим значніше виробництво та чим більше таких виробництв у світі, тим легше знайти покупців патентів та інших прав, і тим легше використовувати порівняльний підхід. Прикладом цього може бути виробництво комп’ютерів, калькуляторів, телевізорів і т. п.

Перевагою порівняльного підходу є те, що він дозволяє визначити так звану справедливу ціну, яка якнайкраще відповідає ситуації на ринку.

Необхідною умовою для застосування порівняльного підходу є ринок, який ефективно працює, і доступ до представницької бази продажів аналогічних ОІВ. На жаль, в Україні ще не сформувався повноцінний ринок ОІВ, тому використання цього підходу для оцінки прав на ОІВ у цей час є проблематичним.

Проте цей підхід починають використовувати при оцінці комп’ютерних програм, вартості прав на літературні твори (виробнича справа), вартості суміжних прав.

У основу доходного підходу покладено принцип очікування, який свідчить про те, що вартість ОІВ визначається обсягом майбутніх вигід його володільця. Формалізується даний підхід шляхом перерахування майбутніх грошових потоків, які генеруються ОІВ, у справжню вартість.

Як правило, потенційні покупці розглядають ОІВ, який приносить дохід, с точки зору інвестиційної привабливості, тобто як об’єкт вкладення капіталу з метою отримання у майбутньому відповідного доходу. Однією з основних особливостей ОІВ, який приносить дохід, є те, що він рідко належить одному володільцю на правах повної власності. Саме тому при оцінці ОІВ зазвичай розглядаються конкретні набори прав власності, які визначають предмет оцінки.

Оскільки в основі дохідного підходу покладено принцип очікування майбутніх вигід, то суттєвим моментом є чітке визначення і класифікація цих вигід для однакового їх тлумачення. Уважається, що вигода від володіння ОІВ містить право отримувати всі регулярні доходи від продажу ОІВ після закінчення володіння (реверсія), якщо це передбачено ліцензійним договором.

Стосовно до оцінки вартості ОІВ суть дохідного підходу полягає в тому, що вартість любого об’єкта інтелектуальної власності можливо ототожнити із капіталом (інвестицією) певного розміру, яка здатна генерувати додатковий прибуток або, говорячи точніше, надлишкова додаткова вартість за умови ефективного використання цього активу. Отже, для вирішення зворотної задачі (оцінки вартості ОІВ) необхідно визначити додатковий прибуток за якийсь - то період часу (наприклад, за рік), яка може бути отримана за рахунок проявлення нових ідей, принципів, удосконалення організаційної, технологічної або підприємницької діяльності підприємства. При цьому додатковий прибуток ототожнюється із прибутком на якийсь капітал, який дорівнює вартості конкретного ОІВ.

Якщо знати прибутковість конкретної галузі, до якої відноситься те чи інше підприємство, або визначити внутрішню дохідність потоку надлишкової додаткової вартості за відомою додатковою вартістю, за допомогою відомих економіко-математичних формул можна оцінити вартість конкретного ОІВ, тобто визначити обсяг шуканого капіталу.

В умовах, коли ринок інтелектуальної власності ще є несформованим або працює неефективно, із трьох розглянутих підходів доходний підхід є основним.

2.6. Вибір методу (методів) оцінки

Дата добавления: 2014-12-16