Економічне програмування. Державні та регіональні цільові програми

План викладу і засвоєння матеріалу

Програмування та прогнозування національної економіки

3.2.1. Економічне програмування. Державні та регіональні цільові програми.

3.2.2. Прогнозування в національній економіці.

3.2.3. Індикативне макроекономічне планування.
Запитання для самоконтролю.

Ключові слова:

- програмування національної економіки,

- прогнозування національної економіки,

- програми соціально-економічного розвитку,

- програми екологічного збалансового розвитку,

- бюджетне планування.

Одним із особливих (спеціальних) засобів реалізації економіч­них методів державного регулювання національної економіки є економічне програмування.

Що можна віднести до системи економічного програмування в національній еконлміці?

Це, перш за все цільові державні та регіональні програми розвитку згідно Закону України "Про державні цільові програми" та інші програми національної економіки [1; 2; 3; 4].

Метою економічного програмування (ЕП) в державі є накрес­лення та реалізація оптимального, з точки зору національних економічних інтересів, сценарію розвитку економіки.

Головними завданнями економічного програмування є: - досягнення макроекономічної стабілізації і максимально

ефективного використання всіх економічних ресурсів держави;

Тема 3.2. Програмування та прогнозування національної економіки

- досягнення якісних позитивних зрушень в національній еконо­міці та підвищення економічного, соціального та екологічного добробуту населення; Ф підтримка вітчизняного товаровиробника і розвиток націо­нального та регіональних ринків.

Технологія складання економічних програм розвитку в націо­нальній економіці передбачає такі етапи:

1) аналіз стану розвитку національної економіки (регіону, місце­вості, локальної території);

2) виявлення проблем та їх оцінка;

3) дослідження механізмів регулювання, в тому числі ринкових та оцінка їх рівня ефективності;

4) загальна оцінка невирішених проблем;

5) концепція розвитку та побудова логістичної схеми, вирішення цих проблем;

6) накреслення механізмів (економічних, організаційних тощо) реалізації завдань, що поставлені в концепції;

7) структуризація програми.

Економічне програмування мусить бути здатним виконувати такі

завдання розвитку національної економіки:

У ефективно відстоювати національні інтереси держави;

- забезпечувати ефективну реалізацію прийнятої національної стратегії, відповідної зовнішньої і внутрішньої економічної політики;

У забезпечити ефективну трансформацію економічної системи, структурну перебудову економіки і формування соціально-орієнтованих ринкових механізмів;

-формувати внутрішній ринок;

- забезпечити інтеграцію економічного і екологічного напрямів розвитку;

- забезпечити відродження економіки та її послідовний і стабіль­ний розвиток;

- забезпечити збереження і розвиток інтелектуальних ресурсів країни;

- сприяти консолідації суспільства, розвитку соціального партнерства.

Розділ 3. Державні інституції та механізми регулювання національної економіки

У цілому, економічне програмування є інструментом здійснення

державної економічної політики в національній економіці [ІЗд]. Економічне програмування розвитку регіонів національної

економіки є елементом регіональної політики держави (РПД). Зараз

в системі РПД необхідно вирішити такі аспекти:

- Держава повинна забезпечити вирівнювання рівнів розвитку регіонів, раціонально регулювати бюджетне навантаження на регіони, стимулювати ефективний розвиток продуктивних сил регіонів, найбільш повне використання їх економічних і природних ресурсів, налагоджувати ефективне співробітництво регіонів, формувати внутрірегіональні і міжрегіональні народногосподарські комплекси.

- Особливо важливе стратегічне значення має децентралізація механізмів розвитку, регіональне самоврядування, формування в регіонах змішаної економіки, пріоритетний розвиток малого підприємництва, створення нових робочих місць, розширення регіональних ринків товарів, праці, капіталів.

- Місцеве самоврядування повинно стати основою регіональної політики України. Держава повинна передати регіонам ту частину державної власності, яка забезпечує соціально-еконо­мічні потреби населення даної території згідно Закону України "Про стимулювання розвитку регіонів".

3.2.2. Прогнозування в національній економіці

Прогнозування в національній економіці займає важливе місце, оскільки дає змогу отримати об'єктивну оцінку того, що може відбутись, виходячи з аналізу внутрішніх та зовнішніх чинників, що впливають на її розвиток.

Прогнозування може розглядатись в двох аспектах: - як самостійна форма регулювання на базі застосування методі в

економетрії тощо; - як певний етап у системі макроекономічного планування.

Прогнозування в національній економіці може бути частковим або узагальнюючим.

До перших належать:

Тема 3.2. Програмування та прогнозування національної економіки

-прогнози наслідків від соціально-економічних чи екологічних

подій; - виробничі прогнози; - науково-технічні (інноваційні) прогнози; -прогнози стосовно платіжного балансу держави тощо.

Водночас узагальнюючі прогнози охоплюють велику територію дослідження або секторальну площину національної економіки. Найбільш узагальненим є "Державний прогноз соціально-еконо­мічного розвитку України", який за своєю сутністю є довготермі­новим прогнозом (на 10-15 років) і включає аналіз, оцінку і прогнозні індикатори та пропорції розвитку національної еконо­міки на довгу перспективу. Такий прогноз є орієнтиром для реалізації того чи іншого сценарію розвитку в середньостроковому періоді (5 років) та на короткотермінову перспективу (2-3 роки).

Процес економічного прогнозування в державі мусить базува­тись на аналізі таких компонентів: - ресурсів (економічні, соціальні, матеріальні, природні,

фінансові); - соціально-економічної та екологічної ситуації; - механізмів організаційної системи управління; - нормативно-правового забезпечення; - фінансового забезпечення тощо.

В економічному прогнозуванні використовують такі методи (рис. 3.2.1):

Розділ 3. Державні інституції та механізми регулювання національної економіки

Дата добавления: 2014-12-16