Основні напрями аграрної політики в Україні

Аграрна політика (АП) - це взаємоузгоджена єдність соціально-економічних та організаційно-правових механізмів регулювання аграрного сектора національної економіки.

Стратегічна спрямованість АП підпорядкована ефективному досягненню мети - економічному зростанню в аграрному секторі національної економіки.

У цьому зв'язку особливо актуальними є пошуки альтерна­тивних варіантів вирішення продовольчої проблеми, які виходять з можливостей забезпечення інтенсивного росту при стабілізації і скорочення потреби в основних лімітуючих ресурсах - посівних площах, зрошувальній воді, поголів'ї тварин, кормах, добривах та пестицидах, техніці, капіталовкладеннях тощо, на основі науково-технічного прогресу і розвитку господарського механізму, стиму­лювання економії і скорочення втрат.

Разом з розробкою системи сталого розвитку АПК існує необ­хідність перспективного визначення його господарського меха­нізму, який може бути обумовлений рядом аспектів.

Соціально-економічний аспект пов'язаний із здійсненням аграрної реформи, програми соціального відродження села. Це ключовий аспект аграрної політики держави, забезпечує відтво­рення трудових ресурсів і формування нових економічних відно­син. В його основі - поєднання цілеспрямованого державного регу­лювання і ринкової саморегуляції. Аграрна політика здійснюється у відповідності до Земельного кодексу України та її законодавства.

Система державного регулювання діяльності приватних агро-формувань зображено на рис. 4.2.1, у табл. 4.2.1 наведено засоби державного регулювання, у табл. 4.2.2 наведено інструменти державного регулювання [11].

Тома 4.2. Сільське господарство та основні напрями афарної політики

Розділ 4. Структурні зміни в національній економіці та регіональна політика

Таблиця 4.2.1

Засоби державного регулювання розвитку приватних агроформувань [11]

Групи засобів	Засоби державного регулювання
Адміністративні засоби	Господарські, екологічні стандарти, дозволи, ліміти, заборони, обмеження, нормативи, штрафи. Господарські, екологічні стандарти, дозволи, ліміти, заборони, обмеження, нормативи, штрафи.
Економічні засоби	Земельний податок, орендна плата за користування земельними ділянками, плата за спец використання водних ресурсів; державні інвестиції, закупівлі, субсидії, дотації, кредити; ціни на с/г продукцію: закупівельні (гарантовані), орієнтовні (розрахункові), захисні (імпортні).
Інформаційні засоби	Публікації, радіо-, телепередачі, паперові, електронні документи.

Таблиця 4.2.2

Інструменти державного регулювання розвитку приватних агроформувань [11]

Групи інструментів	Інструменти державного регулювання
Законодавчо-правові інструменти	Закони, постанови, декрети, укази.
Нормативно-адміністративні інструменти	Розпорядження, рішення, накази, вказівки, інструкції, правила, положення, договори.
Організаційно-економічні інструменти	Індикативні плани, проекти, кошториси, державний і місцевий бюджети, державне замовлення, державний контракт, договори, цільові програми, прогнози.

Розділ 4. Структурні зміни в національній економіці та регіональна політика

Таблиця 4,2.4

Кількість ФСГі їх середні розміри в Україні

Показники / Рік	1991	1995	1996		1998	1999	2000	2001	2001	2003
Кількість господарств, тис.	2,1	34,8	35,4	35,9	35,5	35,9	35,9	38,4	41,6	42,9
Середня площа с/г угідь на одне господарство	18,9	21,9	22,6	23,6	25,9	29,0	32,4	56,0	62,2	65,2

Таблиця 4.2.5

Площа сільськогосподарських угідь, яка використовується для ведення фермерських господарств (га, на початок року)

Показ­ники	1993	1996	1998	1999	2000	2001	2002	2003
Україна
Львів­щина

Таблиця 4.2.6

Стан інфраструктури аграрного ринку України [11]

Об'єкти інфраструктури Роки	1998	2000	2003
Акредитовані біржі
Агроторгові доми
Продовольчі ринки
Обслуговуючі кооперативи	-
Заготівельні пункти	-

Тома 4.2. Сільське господарство та основні напрями аграрної політики

господарських угідь ще досить низька. Займаючи біля 3,6 % цих угідь, вони виготовляють ~ 0,8-0,9 % валової продукції сільського господарства. Як показали дослідження УААН, такий стан можна пояснити тим, що фермерським господарствам надані гірші землі. Крім того, фермери змушені приховувати результати своєї праці у зв'язку з невдалою податковою системою.

Розміри земельних ділянок фермерів збільшилися з 22,6 га у 1995 р. до 26 га у 1996 р. за рахунок додатково одержуваних ділянок із земель запасу та оренди землі. Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" передбачено, що "для ведення се­лянського (фермерського) господарства можуть передаватися у приватну власність або надаватися у користування земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 га ріллі і 100 га усіх земель, у місцевостях із трудонедоступними населеними пунктами, визначеними Кабінетом міністрів України, -100 га ріллі" (ст. 6 закону).

В інституті аграрної економіки опрацьована методика й визна­чені оптимальні розміри фермерських господарств різних вироб­ничих напрямів спеціалізації. Вони перебувають у межах 300 - 400 га. Досягти таких розмірів можна на основі кооперації та оренди землі, земельних часток (паїв), що передбачено Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію", Земельним кодексом і Указом Президента України "Про оренду землі". Наші розрахунки дають можливість зробити такі передбачення, що за рахунок оренди фермерські господарства можуть збільшити питому вагу землекористування з 2,6 до 10 %.

Найбільшим був, є і залишиться громадський сектор вироб­ництва. У його користуванні перебуває 87,4 % сільськогоспо­дарських угідь. Отже, від результатів реформування господарств цього сектора переважно залежить успіх від розвитку сільсько­господарського виробництва в Україні.

Що зроблено у цьому напрямі? Земля передана в колективну власність, розпайована між членами колективних сільськогоспо­дарських підприємствах без виділення в натурі, які одержали документ - "Сертифікат на право на земельну частку (пай)". Законом України "Про підприємство в Україні" передбачено

Розділ 4. Структурні зміни в національній економіці та регіональна політика

створення індивідуальних, сімейних, приватних, колективних, державних, спільних та орендних підприємств.

Можуть також формуватися господарські товариства, зокрема такі, як акціонерні, з обмеженою відповідальністю, додатковою відповідальністю, повні, командитні, створення яких передбачено Законом України "Про господарські товариства'''.

Отже, законодавча база передбачає вести реформування у трьох напрямах.

Перший, коли всі власники є членами колективу і беруть участь у виробництві своєю землею, майном і працею відповідно до потреби. До них можна віднести існуючі колективні сільсько­господарські підприємства, які треба реформувати (на основі поєднання прав власності й колективних форм організації вироб­ництва), акціонерні товариства закритого типу.

Слід звернути увагу на те, що при формуванні акціонерних товариств може виникнути така ситуація, за якою акціонується земля й майно, і в результаті селянин може залишитися без своєї частки паю, оскільки вона зіллється з вартістю майна і землі. Тому в існуючих акціонерних товариствах потрібно окремо вести облік і майна, і землі.

Є ще й така форма організації виробництва, як сільськогоспо­дарський виробничий кооператив, створення якого передбачено законом України "Про сільськогосподарську кооперацію". У ньому зазначається, що "члени кооперативу передають право користування належною їм земельною ділянкою кооперативу як пайовий внесок у порядку, визначеному Земельним кодексом України. За земельну ділянку, передану в користування, здійснюється відповідна плата згідно з договором у розмірах, визначених загальними зборами".

Економічні відносини між учасниками колективного, коопера­тивного чи акціонерного формування повинні будуватися на основі паю, оплати праці за виконану роботу та розподілу прибутку.

Другим напрямом реформування колективних сільсько­господарських підприємств є створення їх на базі приватного підприємства. Керівник КСП може стати власником своєї частки (паю), заснувати приватне підприємство та орендувати в інших членів підприємства земельні частки (паї) і майно. При формуванні

Тема 4.2. Сільське господарство та основні напрями аграрної політики

таких підприємств слід мати на увазі: більшість людей, вихованих ідеологією колективної участі у виробництві, поки що не сприй­мають одного власника, що може призвести до незадоволення селян. Крім того, це може призвести до подрібнення існуючих господарських комплексів [11; 239д].

Третій напрям реформування - це створення нового підпри­ємства кількома власниками, а земля й майно орендуються у їх власників. Цьому напряму відповідають товариства з обмеженою відповідальністю (ЛТД), проте, з соціальної точки зору, це теж не досить стабільна система. Він має такі ж самі проблеми, як і в другому напрямі. Різниця між ними полягає у тому, що там один власник, а в ЛТД - декілька.

Таким чином, найсприятливішими на сучасному етапі будуть формування, які основані на приватній чи колективній власності на землю й майно та колективних формах організації виробництва, за яких кожний учасник такої кооперації одержує плату залежно від розміру вкладеного у загальне виробництво капіталу і праці. При цьому не уключені й орендні відносини. Якщо селяни надаватимуть перевагу іншим формуванням, вони законодавчо мають право на безперешкодний вихід із колективних формувань.

Запитання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте природно-ресурсний потенціал розвитку сільського господарства в національній економіці.

2. Розкрийте роль і місце сільського господарства в системі націо­нальної економіки.

3. Проведіть структуризацію аграрної сфери в національній економіці.

4. Розкрийте особливості розвитку аграрної сфери в Україні.

5. Які інституційні зміни характерні для аграрної сфери націо­нальної економіки?

6. Завдання та напрями аграрної політики.

7. Земельна реформа у сільському господарстві.

о. Особливості та розвиток фермерських господарств.

9. Нормативно-законодавчі засади розвитку аграрної сфери в Україні.

10. Формування і розвиток аграрного ринку.

Дата добавления: 2014-12-16