Ефективність

ВСТУП

З

ТЕМА 5. ОБЛІК АКТИВНИХ ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНИХ

БАНКІВ УКРАЇНИ.................................................................................... 76

1. Поняття про банківський кредит та його класифікація......................... 76

2. Загальні принципи бухгалтерського обліку кредитних операцій.. 85

2.1. Облік операцій за овердрафтом.......................................................... 90

2.2. Облік операцій репо............................................................................... 92

2.3. Облік субординованих кредитів та операцій з дисконту векселів........ 95

2.4. Облік документарного акредитива.................................................... 98

3. Принципи бухгалтерського обліку позабалансових кредит­них операцій 100

4. Облік застави........................................................................................... 102

5. Методика аналізу кредитного ризику.................................................. 109

ТЕМА 6. ОБЛІК ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНИХ

БАНКІВ УКРАЇНИ................................................................................ 113

1. Сутність валютних операцій комерційного банку............................... 113

2. Принципи ведення банками рахунків клієнтів у іноземній валюті... 118

3. Неторговельні операції з валютними цінностями............................... 124

4. Облік безготівкових міжнародних розрахунків................................. 138

5. Облік експортно-імпортних операцій клієнтів.................................... 142

6. Інші валютні операції............................................................................ 154

ТЕМА 7. ОБЛІК СТАТУТНОГО КАПІТАЛУ КОМЕРЦІЙНОГО

БАНКУ..................................................................................................... 162

1. Поняття про власний капітал у комерційних банках.......................... 162

2. Система рахунків для обліку операцій з формування статут­ного капіталу банку 165

ТЕМА 8. ОБЛІК ПОДАТКОВИХ РОЗРАХУНКІВ КОМЕРЦІЙ­
НИХ БАНКІВ УКРАЇНИ...................................................................... 175

1. Види податків, які сплачують комерційні банки................................ 175

2. Облік податку на прибуток банків....................................................... 178

3. Облік податку на додану вартість........................................................ 179

4. Облік місцевих податків і зборів......................................................... 181

5. Звітність з основних видів податків, зборів та внесків...................... 184

ТЕМА 9. ОБЛІК ДОХОДІВ, ВИТРАТ І ФІНАНСОВИХ

РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ............................................. 185

1. Об'єкти обліку в складі доходів і витрат банку.................................. 185

2. Правила обліку доходів і витрат.......................................................... 188

3. Облік доходів і витрат банку............................................................... 189

4. Облік операцій з розподілу чистого прибутку банку......................... 195

Питання для самостійного опрацювання................................................... 198

Практичні завдання......................................................................................... 201

Додатки (зразки первинних документів)..................................................... 207

Нормативна література.................................................................................. 239

Термінологічний словник............................................................................... 506

Список рекомендованої літератури.............................................................. 516

Процес переходу України до якісно нової форми економічних відносин, що грунтуються на ринкових принципах ведення госпо­дарства, зумовив необхідність внесення кардинальних змін до фі­нансово-кредитної сфери економіки. Основною ланкою цієї сфери є банківська система.

Банківська система України нині вважається одним із найрозви­нутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформу­вання розпочалося раніше за інші сектори економіки, що визнача­лось ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Нинішні показники діяльності в банківському секторі країни значно кращі за ті, які спостерігалися в минулі роки. Розвиток бан­ківської системи як головного складника фінансового сектора по­кликаний прискорити трансформацію суспільства загалом і розви­ток бізнесу зокрема. Утім практика висуває все складніші завдання, розв'язання яких потребує великого обсягу інформації системного характеру, переважна частина якої формується завдяки процедурі бухгалтерського обліку.

Для активізації ринкових економічних відносин в Україні потр-біна серйозна робота щодо вдосконалення методологічних засад функціонування системи бухгалтерського обліку як важливого за­собу реалізації ефективних управлінських рішень.

Це стосується формування та запровадження в облікову практи­ку сучасного методологічного інструментарію, адекватного потре­бам управління.

Результативність облікового процесу залежить від чіткості по­становки оперативних, тактичних і стратегічних управлінських за­вдань, а отримана інформація позитивно впливає на обгрунтування напрямів і варіантів їх розв'язання. Утім практика висуває все складніші завдання, розв'язання яких потребує великого обсягу ін­формації системного характеру, переважна частина якої формуєть­ся завдяки процедурі бухгалтерського обліку.

Вдале розв'язання означених проблем за своєю значущістю рів­нозначне психологічній революції в бухгалтерській професії, що

триває останніми роками, коли іде процес оновлення системи бух­галтерського обліку на базі нових методологій.

Метою посібника є надання слухачам базових знань з основи формування облікової процедури за банківськими операціями та комплексних ґрунтовних практичних знань з бухгалтерського облі­ку в комерційному банку.

Об'єктом посібника є система бухгалтерського обліку в комер­ційних банках, реформована з урахуванням національних положень і міжнародних стандартів обліку та звітності за умов становлення ринкових відносин в Україні.

Предметом посібника є теоретично-концептуальні засади та ме­тодологічний інструментарій бухгалтерського обліку в комерцій­них банківських установах.

Мета: напрацювання студентами теоретичних знань з методологічних засад фінансового обліку в банку через уточнення його категорійно-понятій­ного апарату та розкриття сутності облікової сис­теми комерційного банку.

Об'єкт: система бухгалтерського обліку в ко­мерційних банках.

1. Сутність банківської системи України

Банківська система— внутрішньо організована взаємопов'я­зана, об'єднана загальною метою сукупність банківських установ, що існують у межах єдиної фінансової системи та єдиного грошо­во-кредитного мєхамізму в певний проміжок часу. Банківська сис­тема — основна ланка кредитно-фінанансової системи країни.

Кредитно-фінансова система

1. Банківські установи = емісійні(ЦБ) + універсальні + спеціалі­зовані.

2. Небанківські установи: лізингові, факторингові, страхові компанії, інвестиційні, пенсійні та інші фонди.

За структурним підходом розрізняють однорівневу та дворівне­ву банківську систему (БС). Однорівнева БС передбачає переважно горизонтальні зв'язки між банками, універсилізацію їх операцій та функцій, всі банки на одному ієрархічному рівні. Такий принцип побудови БС характерний для країн з нерозвинутою економікою, а також з адмінісіративно-командною. Для України характерна дво­рівнева банківська система, яка будується на взаємовідносинах між банками як по вертикалі, так і по горизонталі. По вертикалі це відносини підлеглості між центральним банком (НБУ) як керівним і низовими ланками — комерційними банками. По горизонталі — Це відносини рівноправних партнерів — комерційних банків різних видів і типів. Продемонструємо БС України:

Національний банк України (НБУ)

1) універсальні КБ;

2) спеціалізовані КБ;

• іпотечні;

• ощадні (2 шт.);

• клірингові;

• інвестиційні.

Комерційні банки, як правило, розглядаються у двох аспек­тах — широкому та вузькому:

— у широкому розумінні комерційний банк — це будь-який банк, що функціонує на другому, після центрального банку, рівні банківської системи;

— у вузькому розумінні комерційний банк — це банк, який ви­конує певний набір базових банківських операцій та єдиною метою якого є одержання максимального прибутку.

Законом України «Про банки і банківську діяльність» визначе­но, що комерційний банк — це установа, функцією якої є кредиту­вання суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій. До основних банківських операцій належать ряд опера­цій, які й визначають банк як фінансову установу (ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність»):

— фінансування капітальних вкладень за дорученням власників, або розпорядників капіталів, що інвестуються;

— випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо);

— купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а та­кож цінних паперів інших емітентів;

— видача доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

— касове виконання державного бюджету;

— придбання права вимоги з постачання товарів і надання по­слуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);

— купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної ва­люти;

— купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцін­них металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;

— довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;

— надання консультативних та інших послуг, пов'язаних із ба­нківською та іншою комерційною і господарською діяльністю.

Введення бухгалтерського обліку і звітності в комерційних бан­ках здійснюється згідно з нормативними актами, затвердженими НБУ, а саме:

— інструкцією про застосування плану рахунків бухгалтерсько­го обліку комерційних банків;

— положенням про організацію бухгалтерського обліку і звіт­ності в банках України;

— правилами організації фінансової та статистичної звітності банків України;

— методичними вказівками про ведення параметрів аналітично­го обліку;

— планом рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України.

Банківські операції поділяються на пасивні, активні й комісійні, що включають посередницькі операції. Пасивні — це операції, за допомогою яких створюються банківські ресурси. Комерційні бан­ки утворюють «пасиви» за рахунок власних та залучених коштів.

Переважна частина всіх банківських ресурсів створюється за рахунок депозитних операцій, які складаються з поточних рахунків і вкладів. Поточний рахунок дає можливість клієнту вносити й отримувати необхідні суми в будь-який час. З метою розпоряджен­ня поточним рахунком банк видає клієнту-власнику рахункову че­кову книжку. За допомогою чеків клієнт може не тільки знімати з рахунка необхідну суму й отримувати її, а й розраховуватися з тре­тіми особами. Відсоток, який отримує клієнт, залежить від розміру залишку на рахунка та відсоткової ставки.

Другий вид депозитних операцій пов'язаний із прийманням вкладів. Вклади бувають строкові та до запитання (безстрокові). Строковий вклад може бути отриманий тільки після закінчення встановленого строку, а вклад до запитання — в будь-який час. За вкладом банк видає клієнту особливий документ—вкладне свідоц­тво, після пред'явлення якого банк повертає вклад власникові.

Активні операції — це операції, які проводять банки з метою прибуткового розміщення залучених коштів. Вони включають строкові та безстрокові позики, які банк надає своїм клієнтам. Строкові позики мають бути погашені після закінчення певного строку (місяця, року, трьох років і т. д.), за безстроковими позика­ми банк має право вимагати від клієнта повернення грошей у будь-який час.

За формою власності комерційні банки поділяються на держав­ні, кооперативні і колективні.

В Україні функціонують два банки з державною формою влас­ності: Ощадбанк і Ексімбанк. Статутні фонди цих банків створені

за рахунок бюджетних коштів і коштів бюджетних установ. Інші вітчизняні комерційні банки— це банки з колективною формою власності.

Залежно від організаційної форми комерційні банки з колектив­ною формою власності представлені на банківському ринку акціо­нерними товариствами відкритого і закритого типу (акціонерні ба­нки) та товариствами з обмеженою відповідальністю (пайові банки). Акціонерні банки відкритого і закритого типу (вони стано­влять 84 % загальної кількості банків України) формують свій капі­тал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників та учасників за допомогою випуску і розміщення акцій банку. Влас­ником капіталу виступає саме акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери, зазвичай, не мають права вимагати від банку повернен­ня своїх внесків. Тому акціонерні банки вважаються стійкішими і надійнішими. В Україні більшість комерційних банків — це акціо­нерні товариства відкритого типу (59 %). Найбільшим акціонерним товариством закритого типу (їх частка становить 25 % загальної кі­лькості) є Промінвестбанк.

Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків грошо­вих коштів (паїв) у статутний фонд. За кожним з учасників зберіга­ється право власності на його частку капіталу, тобто банк не є вла­сником капіталу. Пайові комерційні банки організовуються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю. Тут відпові­дальність кожного учасника обмежена розміром його внеску в ка­пітал банку. Комерційні банки у формі товариств з обмеженою від­повідальністю в Україні становлять близько 16 % загальної їх кількості.

Залежно від розміру активів комерційні банки поділяються на малі, середні та найбільші. На банківському ринку України біль­шість банків — середні (активи — понад млн грн). У сімку найбі­льших банків (активи— понад 1 млрд грн) входять: Промінвест­банк, Укрсоцбанк, Приватбанк, банк «Аваль», Ощадбанк. На ці бан­ки припадає майже половина активів банківської системи України, що свідчить про високу концентрацію банківського капіталу.

Залежно від наявності філій комерційні банки можна кваліфіку­вати на багатофілійні, малофілійні, безфілійні.

За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційни­ми, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває ста­тусу спеціалізованого банку в разі, якщо понад 50 % його активів є активами одного типу.

Універсальні банки виконують широкий спектр операцій та на­дають різні послуги своїм клієнтам. В Україні більшість комерцій­них банків можна вважати універсальними, бо майже всі вони ма-

ють потенційні юридичні можливості для впровадження всіх бан­ківських продуктів і залучення до обслуговування різних типів клі­єнтів.

Кооперативні банки створюються за принципом територіально-сті і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки. Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) коопе­ративного банку має бути не менше 50 осіб. Учасниками централь­ного кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.

У країнах з розвинутою ринковою економікою дуже помітна де­талізація і диференціація банків залежно від спеціалізації з обслу­говування конкретного типу клієнтури. Зокрема, функціонують бі­ржові банки, які обслуговують операції біржових структур; стра­хові — страхових інституцій; кооперативні — кооперативів тощо.

Банківські ресурси — це сукупність коштів, що знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними для проведення ак­тивних операцій.

Відповідно до джерел формування кошти комерційного банку поділяють на власні й залучені.

Власні ресурси комерційного банку, тобто його власний капітал, є основою для залучення коштів інших суб'єктів ринку і необхід­ною умовою розвитку діяльності банку. Власні кошти утворюються за рахунок коштів акціонерів, засновників банку або з відрахувань від поточного прибутку. У банківському балансі власні кошти об­ліковуються в різних фондах банку.

Статутний фонд формується за рахунок пайових внесків влас­ників банку (якщо це приватне підприємство), або за рахунок мобі­лізації коштів від випуску й розміщення акцій (якщо це акціонерне товариство).

Резервний фонд утворюється за рахунок щорічних відрахувань з прибутку, розмір яких визначається загальними зборами акціонерів банку. Метою створення резервного капіталу є покриття загальних ризиків, що випливають із основної діяльності банку і щодо яких не формуються спеціальні резерви.

Нерозподілений прибуток — це частина прибутку, яка залиша­ється у розпорядженні банку після сплати податків, виплати диві­дендів акціонерам та відрахувань до резервного фонду. З коштів нерозподіленого прибутку формуються спеціальні фонди розвитку банку — розширення його матеріально-технічної бази матеріально­го стимулювання персоналу, вирішення соціальних питань та ін.

Власний капітал комерційного банку виконує три основні фун­кції: захисну, оперативну і регулювальну. Захисна функція полягає в реалізації інтересів вкладників і кредиторів виплатою компенса­цій у разі виникнення збитків, або банкрутства банку; її значення

пов'язане із забезпеченням можливої діяльності банку незалежно від загрози виникнення збитків. Оперативна функція полягає у створенні фінансової основи діяльності банку, тобто адекватного збільшення його активних операцій. Регулювальна функція пов'я­зана зі встановленням центральним банком для комерційних банків певних нормативів щодо розміру власного капіталу з метою гаран­тування нормального функціонування банків. Головним джерелом ресурсів комерційних банків є залучені кошти, основну частину яких становлять депозити.

Під депозитом розуміють кошти, передані на зберігання у фі­нансово-кредитну установу з відповідним режимом їх використан­ня, що регулюється банківським законодавством. Усі депозити по­діляються на три основні види: до запитання, строкові та ощадні.

Активні операції комерційних банків — це діяльність, пов'язана з розміщенням власних і залучених ресурсів з метою отримання прибутку. Активи комерційного банку поділяються на такі основні види:

— банківські кредити;

— банківські інвестиції;

— касова готівка та засоби, що прирівнюються до неї;

— основні засоби та ін.

Кредитні операції передбачають організацію економічних від­носин, у процесі яких банки надають позичальникам грошові засо­би з умовою їх повернення та сплати відсотка за користування. Такі операції, як правило, забезпечують банкам основну частину їхніх доходів та займають провідне місце серед статей активу балансу.

Сукупність банківських ресурсів, вкладених у цінні папери, утворює інвестиційний портфель банку. Його склад і структура фо­рмуються відповідно до інвестиційної політики банку.

Структура інвестиційного портфеля комерційних банків має бу­ти оптимізована таким чином, щоб максимально знизити ризик імовірних втрат коштів, вкладених у цінні папери. Основним спо­собом зниження цього ризику є диверсифікація, тобто розподіл ін­вестиційного портфеля між різними видами цінних паперів. Крите­ріями диверсифікації можуть бути тип цінних паперів емітента, якість і строки погашення, територіальний розподіл.

Комерційні банки є суб'єктами підприємницької діяльності; во­ни функціонують згідно з такими принципами.

1. Комерційний розрахунок: доходи покривають витрати, відсу­тнє право на отримання державних субсидій, безпосередньою ме­тою діяльності є отримання прибутку при розумному ризику. Ос­новним джерелом прибутку є банківський відсоток. Першоосновою відсотка є додатковий продукт, створений у виробництві, а на по-

верхні явищ прибуток банків виступає переважно різницею між сумою відсотків, отриманих за надані банком кредити і виплачених за внесками клієнтів.

2. Автономія: банки отримали право самостійно здійснювати ці­ноутворення банківських продуктів у межах діючих обмежень, тобто самостійно встановлюють відсоткові ставки за депозитами та креди­тами, розміри тарифів на розрахунково-касове обслуговування тощо.

3. Самоуправління: банки самостійно визначають стратегію і тактику свого розвитку, своєї діяльності без втручання держави.

4. Комерційні банки належать до категорії підприємств — фі­нансових посередників і працюють за принципом: «Дешевше купи­ти —дорожче продати». Виходячи з цього, банк з повним правом можна назвати спекулятивним підприємством. Певна річ, спекуля­ція з боку банку має свої межі. Будь-хто має право торгувати, але спекуляція повинна бути «цивілізованою». Для приборкання її аморальних якостей вона повинна спиратися на законодавство, не суперечити йому, для здійснення комерції кожен банк повинен ма­ти однакові інформаційні можливості про кон'юнктуру ринку. В таких умовах спекуляція втрачає свій кримінальний відтінок і стає нормою підприємництва. Від того, наскільки успішно «спекулює» банк, залежить його дохідність та ефективність діяльності.

5. Усі гроші, всі ресурси банку повинні максимально працюва­ти. З позиції комерції не повинно бути ресурсів, які даремно ле­жать. Однак реальність така, що якась частина коштів знаходиться в резервах, обертається повільно або не обертається зовсім. З пози­ції бізнесу це не природно, тому завжди корисно знати, що прибу­ток тим вищий, чим вища частка кредитів по відношенню до бан­ківських резервів.

6. Банківська комерція повинна діяти за принципом: усе для кліє­нта. Це означає, що банк несе повну відповідальність за клієнта, за­безпечує його прибуток. На перший погляд здається, що такий прин­цип не узгоджується з принципом дохідності самого банку. Разом з тим ніякого протиріччя між цими принципами немає. На практиці все повинно бути на взаємовигідній основі: насамперед прибуток клієнта, а потім прибуток банку. Вірно й те, що прибуток клієнта — це не єдина мета, а основа для одержання прибутку банку. Забезпе­чуючи прибуток клієнту, банк реалізовує і свій власний інтерес.

2. Порядок створення і ліцензування комерційного банку

Комерційний банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з часу його реєстрації НБУ в Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та фінансово-кредитних

установ. Засновниками комерційного банку можуть бути українські та іноземні юридичні і фізичні особи, за винятком профспілкових і політичних організацій, спілок і партій, громадських фондів, рад усіх рівнів, їх виконавчих органів, офшорних компаній і банків. Мінімальний розмір статутного фонду стакновить:

— для банків з національним капіталом — не менше ніж 1 млн евро;

— для банків з іноземним капіталом, якщо частка іноземного капіталу становить менше 50 %, — не менше ніж 5 млн евро; якщо частка іноземного капіталу 50 % і більше, — не менше ніж 10 млн евро;

— якщо у формуванні статутного капіталу банку беруть участь підприємства з іноземними інвестиціями (спільні підприємства, ча­стка іноземного капіталу в яких перевищує 50 %) і частка таких підприємств у статутному капіталі банку становить 10 % і більше, мінімальний розмір статутного фонду має бути не менше ніж 3 млн евро.

Частка будь-якого із засновників банку не повинна перевищува­ти 35 % статутного фонду банку.

Внески засновників акціонерів до статутного капіталу комер­ційного банку здійснюються у грошовій формі в національній ва­люті України та вільно конвертованій іноземній валюті (для нере­зидентів).

Для створення комерційного банку створюється ініціативна група із засновників або інших осіб. Ця група бере на себе вирі­шення всіх питань, пов'язаних зі створенням банку.

Для формування статутного фонду до реєстрації комерційного банку в регіональному управлінні НБУ за місцем створення коме­рційного банку засновникам відкривається тимчасовий рахунок. На цей рахунок кожен із засновників вносить визначену установ­чими документами частку статутного фонду. Підставою для від­криття такого рахунка є заява на його відкриття та установчий до­говір.

До моменту реєстрації комерційного банку статутний фонд по­винен бути сплачений: для банків відкритого типу в розмірі 30 %, закритого типу — 50 %. Після реєстрації банку зібрані кошти пере­раховуються з тимчасового рахунка комерційного банку на корес­пондентський рахунок.

У разі відмови в реєстрації банку кошти з тимчасового рахунка повертаються засновникам банку за їхньою заявою в тижневий строк.

Державну реєстрацію банків здійснює. Національний банк України. Уповноважені засновниками банку особи подають Націо-

нальному банку України для державної реєстрації такі доку­менти:

1) заяву про реєстрацію банку;

2) установчий договір (крім державного банку);

3) статут банку;

4) рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або постанову Кабінету Міністрів України про створення держав­ного банку;

5) бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно із встановленими Національним банком України вимогами;

6) інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть іс­тотну участь у банку. Якщо ж засновником банку є юридична осо­ба, то надається інформація про членів ради директорів та осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі;

7) бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звіт­них періоди (квартали) — для учасників — юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) — для учасників — фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;

8) відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;

9) копію платіжного документа про внесення плати за реєстра­цію банку, що встановлюється Національним банком України;

10) нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;

11) копії звіту про проведення відкритої підписки на акції — для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного то­вариства;

12) відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалте­ра банку.

Протягом наступних двох тижнів регіональне управління НБУ перевіряє зазначені документи і разом з висновком про доцільність створення банку передає їх до НБУ. В НБУ документи розглядають департаменти: банківського нагляду, валютного регулювання, юридичний, а в разі необхідності — й інші підрозділи. Вони готу­ють пропозиції та висновки щодо реєстрації комерційного банку і передають їх для розгляду:

а) правлінням НБУ, якщо банк створюється за участю іноземно­го капіталу;

б) комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків, якщо банк створений тільки за участю національного капіталу.

Реєстрація здійснюється шляхом внесення відповідного запису в Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ у місячний термін з дня отримання документів.

До розгляду питання про реєстрацію банку кандидати на посаду голови правління і головного бухгалтера проходять співбесіду в НБУ.

Національний банк України може відмовити в державній ре­єстрації банку в разі, якщо:

• порушено порядок створення банку;

• установчі документи банку не відповідають законодавству України;

• подано неповний пакет документів, необхідних для державної реєстрації банку;

• у Національного банку України є докази, що підтверджують відсутність бездоганної ділової репутації чи відсутність задовільно­го фінансового стану принаймні одного із засновників, що мають істотну участь у банку;

• професійна придатність та ділова репутація голови виконав­чого органу і головного бухгалтера банку, а також членів виконав­чого органу банку не відповідають вимогам Національного банку України.

Якщо в діючому банку відбулися зміни в установчих докумен­тах, то вони повинні бути зареєстровані в НБУ. Процедура реєст­рації змін і доповнень аналогічна процедурі реєстрації банку.

Комерційні банки можуть відкривати філії, представництва та територіальні відокремлені безбалансові відділення, які мають бути зареєстровані в НБУ. Філія банку — це банківська установа, яка не є юридичною особою. Вона діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку, має свій субкореспондентський рахунок і МФО, здійснює банківські операції на основі довіреності головного банку і дозволу, виданого регіональним управлінням НБУ за місцем знаходження філії.

Представництво банку— це установа банку, яка не є юридич­ною особою, діє на підставі окремого положення, виступає від іме­ні головного банку і ним фінансується, не має права здійснювати банківські операції. Відкриває поточний рахунок у НБУ.

Територіальне відокремлене безбалансове відділення банку здійснює лише розрахунково-касове обслуговування клієнтів та вкладні операції.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської сис­теми, забезпечення інтересів кредиторів, вкладників НБУ видає ко-

мерційним банкам ліцензії на здійснення банківських операцій. Лі­цензування — це порядок видачі комерційним банкам, які набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення деяких чи всіх ба­нківських операцій. Перелік операцій, що підлягають ліцензуван­ню, визначається Законом України «Про банки і банківську діяль­ність». Комерційні банки мають право здійснювати операції тільки після отримання відповідної ліцензії НБУ. Філії комерційного бан­ку здійснюють операції згідно з Положенням про філію та лише за умови наявності і в межах дозволу, наданого банком — юридич­ною особою. Копія дозволу у 3-денний строк надається регіональ­ному управлінню НБУ за місцем розташування філії та головного банку — юридичної особи.

Новоствореному комерційному банку надають ліцензію в разі дотримання таких умов:

— на час прийняття рішення зареєстрований статутний капітал банку повинен бути повністю сплачений;

— наявність професійно придатних керівних осіб банку;

— наявність підрозділу, що виконує відповідні банківські опе­рації;

— наявність підрозділу внутрішнього аудиту, укомплектовано­го професійно придатними кваліфікованими кадрами;

— наявність внутрішніх нормативних документів банку, що ре­гламентують відповідні операції;

— забезпеченість необхідним банківським обладнанням;

— відповідність приміщення банку вимогам НБУ;

— наявність угоди про оренду приміщення на строк не менше ніж 5 років або свідоцтва на право власності.

Крім додержання загальних умов для отримання ліцензії, НБУ встановив особливі вимоги. Вони стосуються наявності:

— технічних умов (для касових операцій — відповідним чином обладнані приміщення, належна організація охорони і т. д.);

— відповідного розміру статутного фонду;

— відповідної кваліфікації працівників;

— відповідного строку діяльності банку;

— відповідних внутрішніх регламентуючих ту чи іншу опера­цію документів;

— задовільної діяльності комерційного банку.

Організаційна структура банку схожа з іншими підприємни­цькими структурами і регламентується Законом України «Про бан­ки і банківську діяльність» та Господарським кодексом і т. д. Дія банків, як і інших господарських товариств, грунтується на корпо­ративно-нормативних актах, до яких належать установчий договір і статут.

В Україні банки діють як акціонерні товариства (AT) та товари­ства з обмеженою відповідальністю (ТОВ). В обох випадках май­нова відповідальність учасників товариства обмежена розміром коштів, вкладених у статутний фонд товариства. Учасники відкри­того акціонерного товариства (ВАТ) на суму своєї частки в товари­стві отримують акції, які можуть вільно обертатися. Учасники за­критого акціонерного товариства (ЗАТ) розподіляють акції між собою, і ці акції не можуть вільно обертатися.

За схожим принципом формується і товариство з обмеженою відповідальністю, проте учасникам акції не видаються. Принципо­вою відмінністю між ТОВ і AT є те, що учасники ТОВ мають право вимагати виділення своєї частки в статутному капіталі у випадку виходу з товариства.

Найвищим органом управління комерційного банку є загальні збори товариства, до компетенції яких належить:

— визначення основних напрямів діяльності товариства і за­твердження його планів та звіту про їх виконання;

— затвердження річних результатів діяльності банку, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати дивідендів, визна­чення порядку покриття збитків;

— затвердження внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури;

— деякі інші повноваження.

Загальне керівництво діяльністю банку здійснює рада банку (спостережна рада банку), яка контролює діяльність правління бан­ку, а також виконує інші функції, делеговані загальними зборами.

Виконавчим органом банку є правління (дирекція — для ТОВ) або інший орган, передбачений статутом. Правління вирішує всі питання, пов'язані з поточною діяльністю банку, крім тих, що на­лежать до компетенції загальних зборів і ради банку. Очолює прав­ління голова, який має заступників (менеджерів, які очолюють структурні підрозділи банку). Голова правління несе персональну відповідальність перед акціонерами за результати діяльності банку.

Кредитну стратегію та кредитну політику банку формує кредитний комітет. Він виконує такі функції: затверджує організаційну структуру процесу кредитування, встановлює напрями диверсифікації кредитно­го портфеля, аналізує кредитний ризик портфеля та інших суттєвих ризиків, що пов'язані з кредитуванням, оцінює адекватність резервів на можливі втрати за позиками, приймає рішення щодо надання «ве­ликих» кредитів та періодичне списання безнадійних позик.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю банку здійс­нює ревізійний комітет. Без його висновку загальні збори акціоне­рів не правомочні затвердити баланс.

3. Організація обліку в комерційних банках

Предметом бухгалтерського обліку в комерційному банку ви­ступають банківські операції, які випливають зі статутної діяльнос­ті банку: розрахункові операції, депозитні операції, операції з цін­ними паперами, позичкові операції, операції з касового обслугову­вання бюджетних рахунків, операції з основними засобами банку, валютні та ін. Виконання таких операцій має вплив на результати діяльності банку. Сама по собі банківська операція & досить склад­ним фактом господарської діяльності банку. Це зумовлює необхід­ність класифікації операцій за певними ознаками і виділення в їх складі об'єктів, які підлягають реєстрації в бухгалтерських книгах і відображенню в звітності. Наприклад, депозитні операції можна класифікувати за суб'єктами, видами, строками депозитів. Операції з цінними паперами класифікуються за видами операцій, видами цінних паперів, емітентами та іншими ознаками.

Бухгалтерський облік банку можна визначити, як систему ре­єстрування та підбиття підсумків операцій, виконуваних у банків­ському бізнесі, і з подальшим аналізом та перевіркою результатів і складанням відповідних звітів.

Бухгалтерський облік є інформаційною системою, що надає фі­нансову інформацію про банк як суб'єкт господарської діяльності; є процесом визначення, вимірювання та передавання інформації економічного змісту.

Система обліку являє собою сукупність процедур, що мають на меті фіксувати всі операції банку, а саме:

— визначати зміст здійснених операцій і записувати їх;

— описувати операції в часовому вираженні;

— підбивати підсумки виконаних операцій згідно з принципами міжнародних стандартів обліку;

— належним чином подавати операції з відповідними деталями.

Бухгалтерський облік є важливим елементом структури внутрі­шнього контролю. Зокрема, на управлінські рішення істотно впли­ває бухгалтерська інформація щодо готівки, стану розрахунків, цінних паперів, якими володіє банк, депозитних операцій, валют­них коштів, кредитних ресурсів та його кредитного портфеля.

Бухгалтерська інформація ґрунтується на документах, які дають змогу простежити рух активів від моменту отримання дозволу на них та придбання до списання чи реалізації. Те саме стосується й пасивів— ідеться про часовий період від виникнення зобов'язань до їх погашення. Адже банк не може успішно функціонувати в конкурентному середовищі без відповідної системи щоденного об-

ід

ліку всіх своїх операцій і зобов'язань. Лише за такої умови керів­ництво цієї установи постійно відстежує всі аспекти її діяльності, а отже, і ризики, яким вона піддається.

З огляду на сказане, система бухгалтерського обліку має задо­вольняти такі вимоги:

1) актуальність;

2) надійність;

Система бухгалтерського обліку поряд з об'єктивними вимога­ми має відповідати й таким, що зафіксовані законодавчо та норма­тивними документами НБУ.

Метод бухгалтерського обліку включає такі елементи:

— документацію та інвентаризацію;

— оцінку й калькуляцію;

— рахунки та подвійний запис;

— бухгалтерський баланс і звітність.

Бухгалтерські системи банківських установ України комп'ю­теризовані, завдяки чому система бухгалтерських проведень (зане­сення інформації до щоденних балансів, касових книг, оборотно-сальдових відомостей) виконується в автоматичному режимі. Про­те навіть за цих умов перелічені елементи методу бухгалтерського обліку є похідними щодо концепції такого обліку.

Для поточного обліку банківських операцій у бухгалтерському обліку банку використовується система рахунків фінансового облі­ку. Вся сукупність бухгалтерських рахунків може бути розподілена на дві групи: балансові та позабалансові.

Балансові рахунки бувають постійними і тимчасовими.

Постійні балансові рахунки мають залишок на кінець звітного періоду. На їхній основі складається баланс банку. Серед них виді­ляють такі групи рахунків:

— рахунки активів;

— рахунки зобов'язань;

— рахунки власного капіталу.

Рахунки активів — це активні рахунки, які відображають наяв­ність та зміни різних активів банку.

Рахунки зобов'язань — це пасивні рахунки, які відображають наявність та зміни заборгованості банку. Виділяють короткостро­кову та довгострокову заборгованість. Рахунки власного капіта­лу — це також пасивні рахунки, які відображають зміну власного капіталу банку за звітний період.

У складі балансових рахунків виділяють:

— контрпасивні рахунки (активні);

— контрактивні рахунки (пасивні).

За своїм характером контрпасивні рахунки активні. До них на­лежать, наприклад, рахунки № 5041 «Збитки минулого року, що очікують затвердження», № 2511 «Технічний рахунок для перера­хування коштів Державного бюджету України».

Контрактивні рахунки — пасивні. До них належать, наприклад, рахунки № 2400 «Резерви під заборгованість за кредитами, які на­дані клієнтам» та № 4409 «Знос операційних основних засобів». Особливість цих рахунків полягає в тому, що в балансі контракти­вні рахунки відображаються в складі активів, а контрпасивні — в складі пасивів зі знаком мінус. Така методика дозволяє достовірно оцінювати окремі статті активів та пасивів. Так, у балансі рахунок «Знос операційних засобів» відображається в складі активів після рахунка «Операційні основні засоби».

4. Характеристика аналітичного обліку

Щоденна детальна інформація про здійснені банком операції ві­дображається в основній формі аналітичного обліку — особовому рахунка. По кожному балансовому і позабалансовому рахунка від­криваються рахунки аналітичного обліку. Виділення особових ра­хунків залежить від виду активу, зобов'язань і власного капіталу з розподілом за контрагентами.

Процедури аналітичного обліку забезпечують надто деталізова­не відображення банківської операції, тобто зазначається дата про­ведення операції, вид документа, за яким її проведено, номер раху­нка, сума. Такого ступеня деталізації додержуються під час ведення банківських особових рахунків, які визнано основною формою ана­літичного обліку в банку.

Особові рахунки клієнтів ведуться у двох примірниках. Другий примірник (виписка) щодня передається клієнтові. Угодами на роз­рахунково-касове обслуговування, що укладаються між клієнтом і банком, можуть визначатися інші терміни подачі виписок.

Крім особових рахунків, до засобів аналітичного обліку нале­жать штафелі (спрощена форма особового рахунка, застосовувана щодо позабалансових рахунків), а також картотеки документів, операційні журнали.

Аналітичний облік ведеться згідно з первинними документами.

Отже, банки мають змогу контролювати операції як за змістом, так і за формою. Крім того, дані аналітичного обліку становлять ба­зу економічного аналізу та використовуються для групування за балансовими рахунками інформації, яка далі подається у фінансо­вій звітності.

Методи перевірок відповідності даних синтетичного і аналітич­ного обліку можна згрупувати за такими напрямками.

1. Перевірка узгодженням —.здійснюється за допомогою порів­няння проміжних і остаточних сум. Порівнюють між собою дані, враховані в системі аналітичного та синтетичного обліку, а отже, і в різних носіях інформації (первинних документах, щоденному ба­лансі, оборотно-сальдових відомостях, особових рахунках). Зрозу­міло, що суми мають збігатися.

2. Перевірка перенесення — установлюється правильність пере­несення даних з одного носія інформації на інший. З автоматизаці­єю ведення бухгалтерського обліку цей вид перевірок поступово втратив своє значення.

3. Перевірка підрахунків (обчислень) — має на меті встановити правильність розрахунків числового матеріалу, що додається.

Первинні документи перевіряють за двома напрямами:

1) суми, зазначені в документах, звіряються з відповідними су­мами, занесеними до регістрів аналітичного обліку;

2) документи контролюються щодо правильності заповнення (повноти реквізитів).

Окремо виконується вартісна перевірка, мета якої — установити відповідність числового матеріалу його економічному обгрунту­ванню.

Дата добавления: 2014-12-16