Формування номера аналітичного рахунка

Усі номери рахунків аналітичного обліку (крім рахунків бюдже­ту) формуються за такою схемою:

АААА.............................. В.............................. ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ

1. АААА — номер балансового рахунка (4 знаки).

2. В — ключовий розряд (1 знак).

3. ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ — інформація про аналітичний рахунок (до 9 знаків).

Довжина номера рахунка не є фіксованою. Максимальна дов­жина номера рахунка становить 14, мінімальна — 5 цифр.

Сегмент ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ визначається банком самостійно. До складу цього сегмента може включатись код контрагента, порядко­вий номер рахунка, номер філії, код валюти тощо. У разі потреби банки можуть самостійно збільшувати кількість необхідних атри­бутів поза номером рахунка.

Дещо інакше проводиться нумерація рахунків доходів бюджету. Нумерація рахунків 2500 Кошти бюджетів України до розподілу» і 2510 «Кошти Державного бюджету України», а також кошти поза­бюджетних фондів на балансових рахунках 2560 «Державні поза-

бюджетні фонди» і 2561 «Галузеві позабюджетні фонди» (лише
щодо галузевих фондів охорони праці) ведеться за такою схемою:
AAA............... ВВ............ 7........... ССС........... NNN........... ЕЕ

1. АААА — балансовий рахунок (4 знаки).

2. В — контрольний розряд (1 знак).

3. ССС — символ звітності банку (3 знаки).

4. NNN — код міністерства (3 знаки).

5. ЕЕ — додаткова характеристика рахунка (до 2 знаків). Розряди ССС (символ звітності банку) і NNN (код міністерства)

заповнюються відповідно до бюджетної класифікації, що розсила­ється банкам у пакеті довідників з формування економічних показ­ників для надання звітності. При цьому розряди NNN набувають значення коду міністерства лише за наявності 068, 002 або 093. За наявності інших символів звітності ССС заповнення розрядів NNN не регламентується і може виконуватися банками на власний роз­суд. Додаткова характеристика рахунка може містити, зокрема, по­рядковий номер відділення Державного казначейства.

Ключовий розряд — розряд у номері аналітичного рахунка та ко­нтрольний розряд у нумерації рахунків доходу бюджету призначено для перевірки вірогідності номера рахунка. Він також захищає інфо­рмацію від суб'єктивних помилок оператора під час вчесення даних. Розроблено спеціальні алгоритми обчислення таких розрядів. Усе це виконують у банку спеціальні підрозділи комп'ютеризації.

Питання організації аналітичного обліку викладено в норматив­ному документі Національного банку України «Порядок ведення аналітичного обліку установами банків України», який затвердже­но постановою Правління від 30.12.97 за № 466.

5. Загальна характеристика синтетичного обліку

Фінансовий облік повинен забезпечити запис інформації про операції, які виконуються банком, та можливість відобразити ці операції в агрегованому вигляді у балансовій та фінансовій звітнос­ті для аналізу та управління.

Здійснення агрегованого обліку для виконання першої функції за­безпечується за допомогою синтетичного обліку, тобто з використан­ням бухгалтерських рахунків. їхній перелік наведено в плані рахунків.

Синтетичний облік — це узагальнюючий облік. Він ведеться без деталей у грошовому вираженні і дає загальне уявлення про опера­ції, а також зміни в балансі банку. До матеріалів синтетичного об­ліку належать щоденний баланс, касові журнали, зведені обігово-сальдові відомості, які складаються в автоматичному режимі. Ска­жімо, касовий журнал складають на персональному комп'ютері

окремо за прибутком і видатком каси. Водночас підлічують промі­жні суми за рахунками, що кореспондують з рахунком каси, а та­кож загальну суму журналу в цілому. Обігово-сальдові відомості, перевірочні відомості, касові журнали відрізняються ступенем уза­гальнення інформації і використовуються для звірки даних аналі­тичного та синтетичного обліку.

Касові журнали формують до закриття каси і використовують, щоб звірити касові обороти.

Оборотно-сальдові відомості щодня складають за виконавцями, а також за особовими рахунками, підбиваючи підсумки за кожним балансовим рахунком, котрий може слугувати відомістю перевірки.

Баланс банку може складатися як у розгорнутій формі, тобто за всією номенклатурою діючих рахунків, так і за скороченою — за статтями балансу. Стаття, чи позиція, балансу — це агрегований об'єкт обліку, який розраховується за допомогою об'єднання раху­нків IV порядку за ознакою їхнього економічного змісту. Баланс, складений за скороченою формою, називається балансовим звітом.

Відображення інформації в балансі досягається за допомогою методу подвійного запису, зумовленого бухгалтерським рівнянням.

А = П = 3 + К,

де А — активи; П — пасиви; 3 — зобов'язання; К — капітал.

Кожна банківська операція, що підлягає реєстрації в балансі, аналізується з позиції цього бухгалтерського рівняння (моделі).

Баланс — це основна форма синтетичного обліку. Отже, балан­совий метод узагальнення інформації має подвійне призначення: як інструмент управління та як засіб контролю за правильністю реєст­рації банківських операцій в обліку. Існують такі види балансу:

— сальдовий баланс (щоденний і щомісячний) складається за залишками рахунків на певну дату, а обігово-сальдовий містить, як залишки, так і обіги за рахунками. За терміном і датою надання ба­ланси підрозділяють на щоденні та щомісячні;

— пробний баланс — проміжний, або робочій баланс;

— звітний баланс складається за структурою плану рахунків.
Проміжний баланс має форму односторонньої вертикальної

таблиці, в якій дані розташовані в міру зростання номерів бухгал­терських рахунків IV порядку. Розмежування балансових рахунків на активні та пасивні не передбачено, можливе виділення підсумків за розділами (рахунки II порядку) та групами (рахунки III порядку). Цей баланс включає всі види бухгалтерських рахунків. Його основ­не призначення — контроль за правильністю відображення опера­цій у бухгалтерському обліку. У той же час проміжний баланс не придатний для здійснення аналізу, використання в управлінні.

"ТЕМА 2

Дата добавления: 2014-12-16