КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Суспільний лад 10 страница
Питання про дії військових округів у разі війни залишалися неопрацьованими. Командувачі перебували в прямій залежності від царя, який призначав їх на цю посаду. Незалежність від Військового міністерства посилювалася, коли командувач округу одночасно був і генерал-губернатором краю (в прикордонних округах). У 1864—1868 pp. була здійснена і реорганізація Військового міністерства, законодавчо закріплена Положенням від 1 січня 1869 р. Одночасно було розроблене і нове Положення про польове управління військ у воєнний час, затверджене Олександром II 17 квітня 1868 р. Положення визначало структуру діючої армії під час війни і механізм її управління. Зокрема, в ньому наголошувалося, що військові округи, які входили в район воєнних дій, підпорядковувалися також головнокомандувачу армії, зберігаючи при цьому з питань постачання та звітності «встановлені для мирного часу постійні зносини» з Військовим міністерством. Постачання військ здійснювалося через військові округи, що були своєрідними управліннями тилу. Загалом реорганізація збройних сил дозволяла в умовах війни збільшувати чисельність військ, не утворюючи нових формувань. Існував певний потенціал зміцнення армії за рахунок кадрів, які перебували в запасі. Водночас серйозною перешкодою на шляху реалізації військової реформи був феодальний, анахронічний принцип комплектування військ. Рекрутська повинність, за якої одні й ті самі особи перебували у військовій формі майже усе зріле життя (25 років), робила неможливим створення масової армії, яка мала б великі навчені резерви. Непослідовністю вирізнялась і військово-судова реформа, що значною мірою зберегла риси феодально-кріпосницької організації суду. 15 травня 1867 р. був затверджений Військово-судовий статут, що встановлював такі інстанції: полкові суди, військово-окружні суди і головний військовий суд у Петербурзі. Склад полкового суду призначався командиром полку. До нього входили: голова — штаб-офіцер, два члени — обер-офіцери. Полкові суди розглядали щодо «нижчих чинів» справи, аналогічні тим, що підлягали юрисдикції мирового суду. Справи слухалися лише за наказом командира, який мав право в межах наданої йому дисциплінарної влади пом'якшувати або посилювати покарання. В разі незгоди командир полку надсилав вирок на розгляд військово-окружного суду. У випадку затвердження вироку він вважався остаточним і не підлягав перегляду ні в касаційному, ні в апеляційному порядку. Процес судочинства в полковому суді виключав змагальність: обвинувачений не мав права запрошувати адвоката. Військово-окружні суди створювалися при кожному військовому окрузі і складалися з постійних членів, які призначалися військовим міністром за поданням головного військово-судового управління, а також тимчасових членів (з числа стройових штаб- і обер-офіцерів, які призначалися командувачами військ у порядку черги на строк шість місяців). При кожному військово-окружному суді засновувалася посада військового прокурора. Військово-окружному суду були підвідомчі усі справи щодо генералів, штаб- і обер-офіцерів, чиновників військового відомства. Військово-окружний суд також розглядав справи щодо «нижчих чинів», що передбачали можливість позбавлення або обмеження станових прав, віддання у військово-виправні роботи або більш тяжкі покарання, а також справи, підвідомчі полковим судам, якщо поряд з обвинуваченням висувався позов на суму понад 100 крб. У засіданні військово-окружного суду передбачалася присутність не менш як одного постійного і шести тимчасових членів. Судочинство здійснювалося в змагальному процесі — з участю військового прокурора і захисника. Обвинувачені мали право відводу суддів. Вирок військово-окружного суду вважався остаточним і підлягав оскарженню тільки в касаційному порядку. Головний військовий суд здійснював «вище завідування» військово-судовою системою як верховний касаційний суд. При ньому був головний військовий прокурор, який підпорядковувався військовому міністру і був начальником головного військово-судового управління. В Україні військово-окружні суди були впроваджені в Харківському та Одеському військових округах — у 1868 р., у Київському — у 1869 р. Що стосується покарань, то окремий розділ статуту присвячувався призначенню покарань за військові злочини, вчинені як у мирний, так і у воєнний час. Найсуворішим було покарання за непокору: в мирний час — каторжні роботи на строк від 4 до 12 років, у воєнний — розстріл. Військово-судова реформа викликала нападки з боку реакційної частини генералітету та офіцерства. Якщо за військово-судовим статутом 1867 р. військові суди розглядали справи тільки військовослужбовців, то в умовах зростаючого народовольчого революційного руху їм за законом 9 серпня 1878 р. передавалися справи про державні злочини, вчинені цивільними особами. Вперше нова норма була застосована у тому ж році в Одесі. Місцевий військово-окружний суд засудив до смертної кари народника L М. Ковальського. Основне питання реорганізації збройних сил Російської імперії — реформа комплектування військ — було вирішене тільки у 70-х роках Важливим її етапом стало реформування військово-навчальних закладів. Створені військові училища вигідно відрізнялися від дореформених кадетських корпусів суто військовою організацією і вищим рівнем викладання. На території України створювалося кілька юнкерських училищ — у Києві, Одесі та Чугуєві і кавалерійське — в Єлисаветграді. У 1865—1866 pp. кадетські корпуси перетворювалися у військові гімназії, серед них — Полтавський. 1 січня 1874 р. Олександр II затвердив Статут про військову повинність, а також підписав спеціальний маніфест. У Російській імперії впроваджувалася загальностанова повинність для осіб чоловічої статі, які досягли 20 років. Статут передбачав скорочення строку військової служби в сухопутних військах до шести, а на флоті — до семи років. Крім цього, після закінчення строку служби військовослужбовці зараховувалися в запас — у сухопутних військах на дев'ять років, на флоті — на два роки. Після закінчення цього терміну ті, хто перебував у запасі, приписувалися до ополчення, у лавах якого перебували до досягнення 38 років. Щорічно призову підлягали до 30% від загального числа осіб призовного віку, решта зараховувалися в ополчення. Отже, понад дві третини осіб, які підлягали призову, не отримували належної військової підготовки. Особи, які мали освіту, відбували військову повинність у полегшеному варіанті. Для них уводився інститут добровольців. Призовники з вищою освітою проходили дійсну службу протягом трьох місяців, з середньою — один рік, а ті, хто закінчив прогімназії, повітові училища та ін. — два роки. В іменному указі Олександра II Сенату з приводу набуття чинності Статуту про військову повинність окремим категоріям населення надавалися пільги. Звільнялися від призову службовці ряду залізниць. Члени сімейств, які володіли торговельними або промисловими підприємствами, отримували право на відстрочку на п'ять років. Статут про військову повинність 1874 р. надав можливість формування великих навчених резервів, що створювало умови для створення в Росії масової армії. Передбачені статутом значні пільги для осіб з освітою сприяли розвитку системи початкового навчання, в тому числі й в Україні. Закон 1874 р. сприяв певною мірою і зростанню числа осіб, які мали вищу та середню освіту. В цілому військова реформа 1864—1874 pp. була досить кардинальною. Проте відсутність докорінних перетворень політичної системи впливала і на стан справ в армії. Професійна компетентність не стала основним критерієм просування військових кадрів по службовій драбині. Реформований військовий механізм зберіг чимало недоліків, що виявилися, зокрема, під час Балканської війни з Туреччиною у 1877—1878 pp. У 60—70-ті роки XIX ст. було здійснено і низку інших реформ: шкільну, цензурну, фінансову. Затверджене 14 липня 1864 р. Положення про початкові народні училища впроваджувало в Росії єдину систему початкової освіти. Загальне керівництво і контроль покладалися на спеціально створені губернські та повітові шкільні ради. Визначався мінімум обов'язкових предметів, що вивчалися в початковій школі; навчання грамоти і чотирьох арифметичних дій, а також Закону Божого. Початкові школи могли створюватися державними, громадськими установами, а також приватними особами. Статут 19 листопада 1864 р. регламентував систему середньої освіти в Російській імперії, що складалася з класичних і реальних чоловічих та жіночих гімназій. Вводилася загальностанова середня освіта, для одержання якої необхідно було внести встановлену плату. Університетський статут 18 червня 1863 р. вносив зміни і в систему державного нагляду за вищою школою. Університети одержали поновлену академічну автономію. Засновувалися ради професорів, покликані здійснювати нагляд за студентством. Права професорсько-викладацького складу істотно розширювалися. Цензурна реформа була проведена у 1865 р. Вона полягала в реорганізації державних установ, які здійснювали цензуру. Відповідно до нового цензурного статуту вони переходили з відомства Міністерства народної освіти до Міністерства внутрішніх справ. Змінювалася і їхня структура — створювалося головне управління у справах друку, а також центральний комітет іноземної цензури. Крім того, друкована продукція піддавалася ще й церковній цензурі. Складна система цензури підпорядковувалася завданням охорони самодержавства від визвольного руху, в тому числі національного, недопущення вільнодумства та поширення демократичних ідей в Російській імперії. Поштовхом до проведення фінансової реформи стала глибока банківська криза в Російській імперії наприкінці 50-х років XIX ст. Зростали державні борги та інфляція. Створився несприятливий фінансовий клімат для залучення зовнішніх позик, державні кредитні установи зазнали краху. Реформи, проведені у 1860—1864 pp., торкнулися як податкової та кредитної систем, так і бюджету та державного фінансового контролю. 1 липня 1860 р. відкрився Державний банк. Фінансова криза долалася з використанням різних методів — від випуску внутрішніх безстрокових облігацій до грабіжницьких, у фінансовому плані, умов визволення кріпосних селян за реформою 19 лютого 1861 р. Принципове значення в проведенні фінансової реформи стало впорядкування за ініціативою В. Татаринова, бюджетної справи в імперії. Була введена т. зв. «єдність каси» — тобто головним розпорядником всіх коштів внаслідок низки заходів у першій половині XIX ст. стало Міністерство фінансів. Цей крок був винятково важливим для упорядкування фінансового господарства, зменшення чиновницьких повноважень у окремих відомствах. Державний банк позитивно вплинув на розвиток системи приватних комерційних акціонерних банків, сприяв акумулюванню коштів для кредитування розвитку промисловості, транспорту та торгівлі. У 1863 р. була здійснена реформа, спрямована на реорганізацію найважливішого для скарбниці джерела доходів — податку «з питної торгівлі». Скасовувалися винні відкупи, вводився акцизний збір з продажу спиртних напоїв, збільшувалися непрямі податки на товари масового споживання. Крім того, була запроваджена централізована функція фінансового контролю, що сприяло підвищенню його якості. Водночас фінансова реформа не стала панацеєю. Становище дещо поліпшилося, але непослідовність і незавершеність фінансової реформи заважали її найефективнішому впровадженню в життя.
Дата добавления: 2014-12-16; Просмотров: 356; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |