Відповідальність ЄС

Механізм відповідальності та держав - членів за порушення загальних принципів конституційного устрою ЄС.

Триваючі розвиватися в Європі інтеграційні процеси характеризуються не тільки доцентровими тенденціями, що набирає силу федералізацією Європейського союзу, а й поступової його демократизацією.

Загальним результатом дії двох названих тенденцій є введення Амстердамським договором нового виду відповідальності держав-членів - відповідальності за систематичне порушення загальних принципів конституційного ладу Союзу і всіх вхідних в нього держав: «принципів свободи демократії, поваги прав людини та основних свобод, верховенства права» (п. 1 ст. 6 Договору про Європейський союз).

Підставою відповідальності держави-члена (в даному випадку перед Європейським союзом в цілому) виступає серйозне і систематичне порушення ним вищевказаних принципів. Констатацію даного порушення здійснює Рада Європейського союзу (у складі голів держав чи урядів) за згодою Європейського парламенту (ст. 7 Договору про Європейський союз).

При цьому Рада приймає рішення одноголосно (без урахування голосу представника держави-члена, проти якого висунуті звинувачення), а Європарламент - 2/3 поданих голосів, що представляють одночасно абсолютна більшість депутатського корпусу.

Надалі, спираючись на дану констатацію. Рада (у звичайному складі) кваліфікованою більшістю може застосувати санкції до держави-члену, які діятимуть до їх скасування Радою. У даному випадку відповідальність держави-члена виражається у призупиненні певних його прав, що випливають з установчих договорів Європейських співтовариств і Союзу, в тому числі права голосу представника уряду цієї країни в Раді Європейського союзу.

Зі сказаного видно, що процедура притягнення держав-членів до даного виду відповідальності досить складна. Проте, як показала реакція органів ЄС і держав членів у зв'язку з подіями в Австрії (входження в уряд на початку 2000 р представників крайньо правої Австрійської партії свободи), можливість санкцій Європейського союзу проти будь входить до нього країни, де мають місце наміри на основи демократичного конституційного ладу, носить аж ніяк не гіпотетичний, але цілком реальний характер.

67. Причини та цілі введення громадянства Союзу. Громадянство Європейського Союзу та громадянство держав-членів. Підстави набуття і припинення громадянства Союзу. Інститут громадянства Союзу на сучасному етапі, перспективи подальшого розвитку.

Введення громадянства - крок надзвичайно сміливий навіть для настільки згуртованого об'єднання держав, яким є Європейський Союз.«Громадянство - один з найважливіших атрибутів державності, що виражається у взаємних правах та обов'язках людини і держави», громадянство - це стійкий правовий зв'язок людини і держави. Отже, завжди, піднімаючи питання про громадянство, ми торкаємося питання про державний суверенітет. Тому в Договорі про ЄС громадянство Союзу визначається гранично коректно, цьому присвячена ст. 17 Договору. Амстердамський договір 1997 вносить нову редакцію цієї статті: «Справжнім встановлюється громадянство Союзу. Кожна людина, що має громадянство держави-члена, є громадянином Союзу. Громадянство Союзу доповнює, а не замінює громадянство держав-членів». Зрозуміло, що громадянство Союзу та національне громадянство держав-членів явища різні, не зливаються. Громадянство Союзу субсидиарно національному. З формального боку, така кількісна констатація інституту громадянства Європейського Союзу найбільш прийнятна. Громадянин держави-члена автоматично стає громадянином Союзу. Йому не потрібно звертатися в будь-які органи для набуття громадянства Союзу. Навіть, що стосується документів, що засвідчують громадянство - національні загальногромадянські і закордонні паспорти громадян держав-членів уніфіковані за формою і змістом і носять позначку про входження держави до Європейського Союзу. Питання ж про наявність або відсутність у особи громадянства держави-члена, підстави його набуття і припинення, знаходяться виключно в компетенції держав-членів, як це підкреслюється в Декларації про громадянство держави-члена.

Громадянство Європейського Союзу було введено Маастрихтським договором, підписаному в 1992 році. Воно існує поряд з національним громадянством, і надає додаткові права для

Стаття 17 (1) з внесеними до нього поправками Римського договору говорить, що справжнім засновується громадянство Союзу. Кожна особа, яка має громадянство держави-члена, є громадянином Союзу. Громадянство Союзу доповнює, а не замінює національне громадянство.

Всі громадяни держав-членів, є громадянами Союзу. «Кожна держава-член, видає або позбавляє громадянства відповідно до законодавства Співтовариства».Це також означає, що держави-члени не є повністю вільними, у тому, як вони видають громадянства, хоча і ці обмеження, в основному, носять теоретичний характер. Наприклад, якщо держава-член за ніч видасть мільйон громадянств жителям з чи не держав-членів, що було б незаконними відповідно до чинного законодавства ЄС (а також міжнародним правом).

Значна частина існуючих законодавств і судової практики була закріплена в Директиві 2004/38 / EC про право на пересування і проживання вільно в рамках ЄС.

Власне громадянство надає Європейському Союзу риси державності. Складність проблеми і в тому, що досвіду введення громадянства в об'єднанні держав, створеному на основі міжнародних економічних організацій не було ніколи. У Європейському Союзі це сталося вперше. Саме тому при розгляді даного явища відчувається якась незавершеність. Це проявляється в суперечливості визначення, у відсутності чіткого переліку прав і обов'язків громадян Союзу, в ті труднощі, які виникають при реалізації положень про громадянство. Але ця «незавершеність» з іншого боку дає привід говорити і про перспективи подальшого розвитку даного інституту в законодавстві Європейського Союзу. Громадянство Союзу перебуває в стані становлення.

Дата добавления: 2014-12-16