Джерела правового статусу людини і громадянина в ЄС

Хартія Європейського Союзу про основні права 2000, особливості та характеристика

Хартія основних прав Європейського Союзу є документом, що закріплює деякі основні права.

Формулювання цього документа була узгоджена на рівні міністрів і була включена в проект конституції для Європи. Однак проект конституції був знехтуваний на референдумах у Франції та Нідерландах. Посилання на скориговану в 2007 році Хартію була також включена в більш пізній Лісабонський договір, який набув чинності 1 грудня 2009 року. Застереження про обмежене застосування Хартії зроблені Сполученим Королівством, Польщею та (неформально) Чехією.

Суд Європейських співтовариств постановив у 1996 році, що договори про заснування Європейського союзу, не дають йому можливість приєднатися до Європейської конвенції з прав людини, незважаючи на це всі держави-члени сої / ЄС, підписали конвенцію (Рішення 2/94 «Приєднання спільноти до Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод»від 28 березня 1996 року).

Після цього, Європейська рада в Кельні (3/4 червня 1999) поставив завдання розробити статут конвенції. Установчі збори по конвенції пройшло в грудні 1999 року, проекти були затверджені 2 жовтня 2000. Європейська Рада (13/14 жовтня 2000) одноголосно схвалив проект і направив його на розгляд до Європейського парламенту та Європейської комісії.

Європейський Парламент дав свою згоду 14 листопада 2000, а Комісія 6 грудня 2000. Голови Європейського парламенту, ради і комісія підписали і проголосили хартію від імені своїх установ 7 грудня 2000 в Ніцці. Таким чином, три вищезазначених установи Європейського союзу (рада, комісія і парламент) постановили, що хартія, відповідає всім формальним вимогам (на даний момент) щоб представляти основні принципи прав людини союзу. Однак юридичної сили Хартія з цими рішеннями не набула чітких.

Інститут правового становища людини і громадянина закріплює єдині для всього Європейського Союзу стандарти поведінки людини в суспільстві і принципи взаємин особистості з органами публічної влади на всіх рівнях.

Основи правового становища людини і громадянина закріплені в установчих договорах Євросоюзу, в Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950 р), в Хартії Європейського Союзу про основні права (2000) та інших актах.

Зазвичай виділяють наступні групи прав і свобод:

1. Особисті (цивільні) права і свободи, включаючи право на гідність, право на життя, право на цілісність особистості, право на свободу та особисту недоторканність, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на захист персональних даних, право на вступ у шлюб і створення сім'ї, свободу думки, совісті і віросповідання, свободу вираження думок і свободу інформації, свободу пересування і вибору місця проживання, право на притулок.

2. Політичні права і свободи: виборчі права, право громадян та гарантії на участь в управлінні Євросоюзом (це положення вперше введено Лісабонським договором), право «громадянської ініціативи», свобода зборів і асоціацій, право на хороше управління (маються на увазі коректні та ефективні взаємини громадян з органами і посадовими особами публічної влади), право на доступ до офіційної інформації, право петицій.

3. Економічні, соціальні та культурні права покликані забезпечити рівне і справедливе участь усіх людей в користуванні матеріальними і духовними благами. Вони включають: а) свободу економічної діяльності; б) соціально-економічні права населення, що потребує підвищеного соціального захисту; в) право на захист сім'ї, материнства і дитинства; г) право на соціальне забезпечення та соціальну допомогу, яке зберігається і для осіб, які змінюють країну проживання в межах Євросоюзу; д) право на охорону здоров'я; е) право на доступ до служб загальноекономічного значення (транспорт, енергетика; ж) свобода мистецтва і науки; з) право на освіту.

4. екологічні права, тобто право на здорове довкілля.

5. права споживачів, тобто встановлення комплексу мінімальних стандартів і гарантій прав споживачів.

Можливі обмеження на здійснення основних прав і свобод обов'язково повинні бути передбачені законом, вони повинні здійснюватися тільки в законних цілях, не повинні зачіпати «основний зміст» права і повинні здійснюватися відповідно до принципу пропорційності.

Право Європейського Союзу визнає також систему основних обов'язків людини і громадянина, підрозділяючи їх на обов'язки позитивного характеру (поважати і захищати людську гідність інших людей, враховувати думку дитини, отримати безкоштовне обов'язкову освіту) і обов'язки негативного характеру (заборона зловживання правом).

Дата добавления: 2014-12-16