Загальна оборонна політика ЄС. Інституційні механізм і повноваження

Підписавши Маастрихтський договір про створення Європейського союзу в грудні 1992 р, глави держав і урядів погодилися поступово розвивати загальну зовнішню політику та політику безпеки (ОВПБ). Це передбачало, крім подальшої економічної інтеграції, здійснення зовнішньополітичної інтеграції та спільне вирішення питань, що відносяться до безпеки Союзу, в тому числі і формування єдиної оборонної політики, яка могла б бути перетворена з часом у спільну оборону (Ст. J) 1. Хоча Маастрихської договір і згадував принцип спільної зовнішньої політики, проте в ньому зберігся принцип узгодженості дій.

Держави ЄС так і не змогли досягти консенсусу щодо інституційного вигляду загальної політики в галузі безпеки та оборони (ОПБО), про яку йшлося в Маастрихтському договорі.

На міжурядової конференції ЄС (1996-1997 рр.) Франція, Німеччина, Італія, Бельгія та Люксембург представили проект "Про поступової інтеграції ЗЄС до ЄС". Він припускав поетапне, протягом 10 років, повномасштабне злиття цих організацій. Проект був відхилений насамперед через протидію з боку Великобританії. На думку британського прем'єра Тоні Блера, подібна ідея послабить європейську безпеку, підірвавши оборонний союз Європи та США в рамках НАТО8. На саміті в Амстердамі було прийнято рішення про збереження автономії ЗЄС, але при збереженні перспективи інтеграції Західноєвропейського союзу в Європейський союз. При цьому в спеціальному протоколі обмовлялося, що протягом року після вступу його в силу (2 жовтня 1997) ЄС і ЗЄС вживуть заходів щодо зміцнення взаємного співробітництва.

У Брюссельській декларації ЗЄС, прийнятої на надзвичайному засіданні Ради міністрів цієї організації у липні 1997 р, було зафіксовано право ЄС доручати ЗЄС виробляти і втілювати в життя рішення, "які мають оборонні аспекти". За наполяганням німецької та французької сторін в Амстердамський договір було включено положення про те, що Європейська рада може без скликання нової урядової конференції виробляти спільну політику в галузі оборони. У разі одноголосного прийняття рішення воно передається в національні парламенти для ратифікації.

Підсумком урядової конференції стало значне розширення керівних повноважень Європейської ради. Так звані Петерсберзькі завдання Західноєвропейського союзу (гуманітарні та рятувальні акції, завдання по збереженню миру і військові операції в осередках криз, включаючи миротворчі заходи) були включені в Договір про Європейський союз. Відповідно до рішень Амстердамського саміту обидві організації розпочали створення Групи політичного планування та раннього сповіщення. Перед нею стоять завдання відслідковувати ситуації, що мають відношення до спільної зовнішньої політики і політики в галузі безпеки ЄС; аналіз національних інтересів держав - членів ЄС і ЗЄС та їх вплив на формування ОВПБ і ОПБО.

Дата добавления: 2014-12-16