Компетенція ЄС і питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки

Мети ОВПБ визначені в 11 статті Ніццького Договору про Європейський Союз 2001 року. До їх числа відносяться: захист спільних цінностей, фундаментальних принципів, незалежності та цілісності Європейського Союзу відповідно до принципів Статуту ООН; зміцнення безпеки ЄС; збереження миру і міжнародної безпеки на зовнішніх кордонах Союзу відповідно до принципів Статуту ООН і Гельсінського Заключного Акту та цілями Паризької хартії; розвиток міжнародного співробітництва; сприяння поширенню демократії, системи правової держави, поваги до прав людини і фундаментальних свобод.

У Стратегії європейської безпеки (грудень 2003) були позначені основні проблеми світової політики і загрози для ЄС. У цьому документі містився заклик до «більш активним, послідовним і вмілим» діям у розвитку взаємного співробітництва. Врегулювання кризових ситуацій було визначено в якості основної перспективної завдання. Найважливіші проблеми і процеси у сфері міжнародної безпеки були перераховані наступним чином: наростання залежності і вразливості ЄС у сфері транспорту, енергетики, інформації під впливом глобалізації; поширення бідності і хвороб; загострення конкуренції у сфері забезпечення природними ресурсами і джерелами енергії. Особливо говорилося про те, що безпека виступає неодмінною умовою розвитку.

У документах, що стосуються ОВПБ, підкреслюється, що держави-члени повинні діяти злагоджено і солідарно. Політика кожної країни окремо не повинні суперечити союзної політиці в цілому. Правда, в свою чергу ОВПБ не має права завдавати шкоди зовнішній політиці окремих країн і їхніми зобов'язаннями по лінії участі в НАТО та інших організаціях (ст. 17). Стаття 19 Ніццького договору зобов'язує держави-члени координувати дії в міжнародних організаціях і на міжнародних конференціях. Передбачається також співпраця дипломатичних місій в третіх країнах щодо захисту інтересів громадян ЄС (ст. 20). Нарешті, міститься зобов'язання держав ЄС, що входять до Ради Безпеки ООН на правах постійних членів, координувати свої дії з іншими країнами ЄС.

У грудні 2007 року глави держав та урядів країн-членів ЄС підписали Лісабонський договір, складений на основі Конституційного договору Європейського Союзу 2004 року (точну назву - Договір про заснування конституцію для Європи) 2. Третій розділ цього документа був присвячений питань Спільної зовнішньої політики і політики в галузі безпеки. У порівнянні з нормами, які сьогодні визначають межі комунітарної зовнішньої і оборонної політики, ОВПБ більшою мірою інституціоналізована: введення поста міністра закордонних справ ЄС вінчає еволюцію зовнішньополітичних органів Союзу. Проект Конституції надає Європейському Союзу статус юридичної особи, що спрощує його відносини з третіми країнами та міжнародними організаціями. Проте стара проблема суперництва між Радою і Комісією за контроль над ОВПБ не вирішена.

Дата добавления: 2014-12-16