Питання для обговорення. 1. Об’єкти і суб’єкти пізнання

План

1. Об’єкти і суб’єкти пізнання. Об’єкт-суб’єктна і суб’єкт-суб’єктна пізнавальна ситуація.

2. Чуттєве і раціональне в пізнанні.

3. Творчість і інтуїція в пізнанні.

4. Поняття методу та сучасні методи пізнання. Методологія як система методів.

5. Проблема істини в філософії.

Методичні рекомендації

Починаючи розгляд першого питання, потрібно загострити увагу на тому, що свідомість належить людині, своєму носію. Але людська свідомість неможлива без знань, вона реально існує як знання людини про світ і саму себе.

Вихідним у теорії пізнання є питання:

- чи здатна людина пізнати навколишню дійсність;

- чи може вона в своїй свідомості скласти більш чи менш правильну картину об’єктивного світу.

Потрібно акцентувати увагу на тому, що діалектико-матеріалістична філософія не тільки дає однозначно позитивну відповідь на питання про можливість пізнання людиною сутності речей і явищ дійсності, а й наполягає на тому, що ніяких меж цьому не існує. Пізнання об’єктивно існуючого світу – загальний принцип всього матеріалістичного напряму в філософії.

Метафізичний підхід полягає у тому, що пізнання розглядається як дзеркальне відображення, позбавлене будь-якої здатності людини впливати на навколишню дійсність, а отже людина, що пізнає є простим споглядачем, який пасивно спостерігає існуючий поза нею світ.

При діалектичному підході пізнання – активний творчий процес, нерозривно зв’язаний з практичним відношенням людини до світу. Для неї пізнавальний процес – специфічний взаємозв’язок суб’єкта і об’єкта пізнання. Цей зв’язок являє собою не односторонню дію об’єкта на суб’єкт, а таку їх взаємодію, в якій активною стороною виступає саме суб’єкт.

Потім варто визначити, що пізнання має діалектичний характер, виступає як складний багатосторонній і суперечливий процес Такими суперечностями є суперечності між:

- суб’єктом і об’єктом пізнання;

- між теорією і досвідом;

- між старою і новою науковими теоріями.

При висвітленні другого питання важливо звернути особливу увагу на те, що складний і суперечливий характер процесу пізнання виявляється у взаємовідношенні його чуттєвої і раціональної сторін, у взаємозв’язку їх основних форм.

У розв’язанні даної проблеми в історії філософії склались дві протилежні концепції:

- емпіризм (емпіріо – досвід) – абсолютизація ролі органів чуття, висновок, що всі людські знання виникають завдяки досвіду, чуттєвому пізнанню; знання мислення зводяться лише до реєстрації даних органів чуття.

- раціоналізм (раціо – розум) – перебільшення ролі мислення у формуванні знань, заперечення здатність чуттєвого пізнання давати справжні знання.

Діалектичний підхід до цієї проблеми виходить з того, що людське пізнання є єдністю чуттєвої і раціональної сторін: чуттєве пізнання завжди збагачене мисленням, а мислення, в свою чергу, можливе, якщо спирається (прямо чи опосередковано) на інформацію, яку надають йому органи чуттів. Разом з тим, як чуттєве, так і раціональне пізнання має свої відмінності – якщо в почуттях людина набуває знань про зовнішню багатоманітність світу, про зовнішні сторони і зв’язки речей, то осягнення їх внутрішньої сутності, закономірностей, що діють у світі, досягається силою людського розуму.

У чуттєвого і раціонального пізнання є свої властиві їм форми:

- чуттєвого пізнання – відчуття сприйняття і уявлення;

- раціонального пізнання – поняття, судження й умовиводи.

При вивченні третього питання потрібно відзначити, що пізнання, даючи адекватне відображення дійсності, теж має бути творчим процесом. Пізнавальна творчість реалізується як у процесі формування знання, так і у процесі його теоретичної інтерпретації, у виявлення і осмисленні його сутності, а також у практичному використанні.

Інтуїція – це здатність безпосереднього осягнення істини, така форма пізнання, коли за неусвідомленими в даний момент часу ознаками і, не усвідомлюючи шляху руху власної думки, суб’єкт одержує нове об’єктивне істинне знання про дійсність. Вона виступає кульмінаційним моментом творчого процесу, коли всі елементи пізнавальної проблеми, як ідо цього були у відокремленому стані, об’єднуються в єдину систему. Інтуїція має такі особливості:

- безпосередність;

- несподіваність;

- неусвідомленість шляхів одержання нового знання.

Інтуїцію треба розглядати в єдності з логічними засобами та формами пізнання, оскільки в найскладніше логічне доведення завжди вплетена інтуїція, яка виступає елементом, що об’єднує весь ланцюг доведення в цілісність, є необхідними елементом осмислення і розуміння.

При вивченні четвертого питання необхідно відзначити, що певний метод пізнання є атрибутом наукового пізнання як цілеспрямованого процесу, який вирішує чітко визначені пізнавальні завдання, що визначаються цілями пізнання.

У сучасному науковому пізнанні, залежно від характеру об’єктів пізнання, методів та засобів їх вивчення, від особливостей вирішуваних проблем, виділяють три основних види наукових досліджень:

- фундаментальні теоретичні дослідження, спрямовані на пошук принципово нових ідей, шляхів і методів пізнання та пояснення.;

- цілеспрямовані теоретичні дослідження;

- прикладні наукові дослідження.

Розглядаючи специфіку наукового пізнання, слід охарактеризувати основні методи, які тут застосовуються. Метод пізнання – це спосіб побудови та обґрунтування системи наукових знань або сукупність, послідовність прийомів і операцій, за допомогою яких здобувається нове знання.

У процесі наукового пізнання застосовуються такі методи: спостереження; вимірювання; експеримент; моделювання; аналіз; синтез; абстрагування; узагальнення; індукція; дедукція; ідеалізація; аксіоматичний метод; гіпотетико-дедуктивний метод; історичний метод; логічний метод.

Наостанок необхідно звернути увагу на те, що під методологією розуміють вчення, науку про методи наукового пізнання та перетворення дійсності. Вона виступає одним з аспектів гносеології та розробляється таким її розділом як логіка і методологія науки.

Аналізуючи п’яте питання, потрібно визначити, що успіх будь-якої людської діяльності вирішальною мірою залежить від того, якими мотивами керуються люди, бо кризові явища, що виникають в суспільстві, мають не тільки об’єктивні, а й суб’єктивні причини через схильність до застарілих теоретичних установок, культивування помилкових знань.

Класичне визначення істини належить Аристотелю, який вважав істиною судження, що відповідає дійсності. Сучасна матеріалістична філософія в цілому розділяє таке трактування, але збагачує його діалектикою, зв’язуючи разом із тим істинні знання з практичною діяльністю людини. Виходячи із даного підходу, вона визначає істину як правильне, засноване на практиці і підтверджене практикою відбиття об’єктивної дійсності в людській свідомості.

Виділяють:

- об’єктивну і суб’єктивну істини. Об’єктивна істина – це такий зміст людських знань, який не залежить ні від людини, ні від людства. Отже, всі істинні закони науки хоч і сформульовані вченими, вбирають у себе незалежний від них зміст, тобто відбивають те, що є в об’єктивній реальності.

- абсолютну і відносну істини. Відносна істина – це неповне, неточне знання про предмет, явище, яке в процесі подальшого знання стає повнішим і точнішим. Між абсолютною і відносною істинами немає непрохідної межі – будь-яка наукова істина є діалектичною єдністю тієї й іншої. Діалектика їх співвідношення полягає в тому, що кожна відносна істина містить у собі частинку істини абсолютної, а абсолютна істина складається з суми відносних істин.

1. Як у сучасній гносеології визначаються суб’єкт і об’єкт пізнання?

2. У чому полягає діалектичний взаємозв’язок логіки та інтуїції, пояснення та розуміння в процесі пізнання?

3. Чим змістовно відрізняються поняття чуттєво-сенситивне та раціональне від понять емпіричне та теоретичне?

4. Які загальнонаукові методи застосовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях наукового пізнання?

Ключові поняття і терміни

гносеологія діалектика

суб’єкт пізнання об’єкт пізнання

теорія досвід

емпіризм раціоналізм

інтуїція наукове пізнання

методи пізнання істина

Дата добавления: 2014-12-17