Діагностична оцінка хворого із спленомегалією

У нормі розміри селезінки становлять близько 12 см в довжину і 7 см в ширину і вона, як правило, не пальпується. Притуплення перкуторного звуку назовні від IX і XI міжреберних проміжків передбачає спленомегалію. Верхній лівий квадрант живота пальпують правою рукою у лежачого на спині або правому боці хворого. Лівою рукою лікар охоплює ділянку нижче грудної клітки і одночасно нижче ребер ззаду. При пальпації селезінки хворого просять глибоко вдихнути, що дозволяє лікарю відчути нижній край збільшеного органу. Для того щоб визначити масивну спленомегалію, пальпацію слід починати з нижніх відділів черевної порожнини, поступово переводячи руку в лівий верхній квадрант живота.

Поряд з пальпацією використовують сканування печінки та селезінки, комп'ютеризовану осьову томографію та ультразвукове сканування лівого верхнього квадранта. Всі ці три методи, дозволяють виявити кісту, інфаркт, пухлина селезінки або супутні порушення, зумовлені її спадковими захворюваннями, а також залишкові явища після її розриву (спленоз).

При огляді хворого із спленомегалією доцільно визначити, чи зв’язана вона з гострим або під гострим станом чи з хронічним. Гострі болі в лівому верхньому квадранті черевної порожнини з хворобливістю в області локалізації селезінки припускають субкапсулярна гематому, розрив чи інфаркт селезінки. Розрив з гематомою частіше обумовлені прямою травмою селезінки або іншими травмами, але можуть супроводжувати і інфекції, у тому числі малярію, тиф, інфікування вірусом Епштейна-Барр (інфекційний мононуклеоз). Інфаркти селезінки, зумовлені або аномалією еритроцитів in situ (при серповидно-клітинної хвороби), або емболією (при муральному тромбозі, міксомі передсердя, вегетації на клапанах серця), можна звичайно визначити за допомогою сканування або артеріографії. До нетипових гострих порушень відносяться дифузне метастазуюче ураження селезінки і геморрагічна кіста.

Гострі гарячкові стани, що асоціюються із спленомегалією, можуть бути обумовлені бактеріальним ендокардитом, синдромом інфекційного мононуклеозу, туберкульозом та гістоплазмоз. При лихоманці, периферичної аденопатії і спленомегалії з висипаннями або без них або з артралгією слід припустити, крім інфекційного мононуклеозу, саркоїдоз, хворобу Ходжкіна, хвороби сполучної тканини (колагенози), наприклад системний червоний вовчак, або сироваткову хворобу.

Гостро відбуваються захворювання, що супроводжуються спленомегалією і ознаками анемії з кровотечею або без нього, припускають аутоімунну гемолітичну анемію, мієлопроліферативних синдром або гострий лейкоз.

Застійна спленомегалія, обумовлена хворобою печінки, тромбозом ворітної або селезінкової вени, часто буває безсимптомною. При лімфаденопатії слід припустити хронічний лімфолейкоз або лімфому. Зменшення маси тіла або інші ознаки хронічного захворювання дозволяють думати про лейкозі або мієлопроліферативному синдромі, а також про гемоглобинопатію. Пункційна біопсія кісткового мозку може сприяти діагностиці лейкозу і лімфоми, хвороб накопичення, дисемінованих грибкових і мікобактеріальних інфекцій, метастазуючих пухлин і амілоїдозу.

З метою оцінки процесу спленомегалії показані лапаротомія або спленектомія. Проте вирішити питання про проведення діагностичної лапаротомії у хворого з незрозумілою спленомегалією досить складно, тому лікар повинен враховувати вік хворого, клінічну симптоматику, зміну даних лабораторних аналізів.

Дата добавления: 2014-12-17