Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Особливості інтенсивної технології вирощування ячменю ярого




(фуражного і пивоварного)

Завдання:

1. Ознайомитися з основними елементами інтенсивної технології вирощування тритикале.

2. Законспектувати головні положення технології вирощування тритикале.

3. Дати відповіді на питання для самоконтролю та розв’язати задачі.

 

Попередники. Ячмінь ярий внаслідок недостатнього розвитку кореневої системи, короткого вегетаційного періоду, підвище­них вимог до структури ґрунту, є найбільш вимогливий серед зернових до попередника.У комплексі агротехнічних заходів, які забезпечують оптимальні умови для розвитку ячменю при інтенсивній технології вирощування, висівати його слід на родючих, чистих від бур'янів ґрунтах.

У зоні Степу основним критерієм цінності попередника є запаси вологи, які залишаються в ґрунті. Найбільший урожай ячменю одержують при розміщенні ячменю після кукурудзи, пшениці. Менший урожай формується при сівбі ячменю після цукрового буряка, соняшника, які дуже висушують ґрунт. Лише в роки з великими запасами вологи в ґрунті не спостерігається негативного впливу цукрового буряка на врожай та якість зерна ячменю.

У зоні нестійкого зволоження (Лісостеп)високу якість і врожайність має кормове і продовольче зерно ячменю при розміщенні його після багаторічних бо­бових трав, зернових бобових культур, ріпаку та однорічних трав. Проте ця група культур є також найкращими попередниками для озимих зернових. Тому за наявності у сівозміні озимих зернових, для ярого ячменю найкращими попередниками є просапні культури(буряк цукровий, картопля, кукурудза), під які вносять органічні та мінеральні добрива. Міжрядний обробіток сприяє очищенню поля від бур'янів і нагромадженню в ґрунті легкозасвоюваних пожив­них речовин. Крім того, після просапних культур не ущільнюється ґрунт (ячмінь погано переносить щільні ґрунти, що запливають, у нього жовкне листя, засихають верхівки, сповільнюється розвиток біомаси). Розміщенням озимих зернових після багаторічних бобових трав, зернобобових культур, однорічних трав, ріпаку та ін., а ярих зернових після просапних культур, створюються найкращі умови росту для більшості культур сівозміни.

В останні роки, внаслідок зменшення норм внесення органіч­них та мінеральних добрив під просапні культури, їх цінність для ячменю ярого знизилась. Тому для одержання високих урожаїв необхідно підвищувати норми мінеральних добрив безпосередньо під ячмінь.

У випадку сильного насичення сівозміни зерновими культурами допускається на родючих ґрунтах вирощування ячменю ярого після пшениці озимої, але тільки з використанням сидератів і проміжних культур як фітосанітарів. Інакше таке розміщення буде економічно проблемним, оскільки вимагатиме великих затрат на агрохімікати.

Не рекомендується сіяти ячмінь ярий після ячменю озимого і вівса, в першу чергу через фітосанітарні причини. Між ячменем озимим і ярим необхідно дотримуватися також просторової ізоляції, оскільки ячмінь озимий є небезпечним джерелом збудників хвороб ячменю ярого - борошнистої роси, жовтої іржі та ін.

 

Підготовка ґрунту. Ячмінь ярий належить до рослин з підвищеними вимогами до обробітку ґрунту. Ґрунт для нього має бути нещільним, чистим від бур'янів. На щільних ґрунтах погано розви­вається коренева система ячменю, жовкне листя, що знижує продуктивність рослин.

Ячмінь дуже добре реагує на зяблеву оранку після всіх попередників. При розміщенні його після зернових культур чи одно­річних трав є можливість провести лущення стерні. На полях, за­смічених однорічними бур'янами, вистачає одного лущення дисковими лущильниками (ЛДГ-10; ЛДГ-15) на глибину 6-8 см. У випадку сильного забур'янення через 2-3 тижні проводять повторне лущення на глибину 10-12 см дисковими боронами (БДТ-7). Лущення можна з успіхом замінити внесенням універса­льних гербіцидів після відростання бу­р'янів. Особливо ефективні ці препарати у боротьбі з багаторічни­ми бур'янами (пирій, осот).

Якщо попередник кукурудза, поле дискують важкими борона­ми БДТ-7 і проводять зяблеву оранку. Глибина оранки на полях, де проведено 1-2 лущення, становить 20-22 см. За наявності осоту глибину оранки збільшують до 25-27 см. Оптимальні строки зяблевої оранки коливаються в межах другої половини вересня - першої або другої декади жовтня.

На важких та перезволожених ґрунтах до чи після оранки на зяб рекомендується глибоке чизелювання або щілювання на 40-50 см.

 

При розміщенні ячменю ярого після буряків цукрових чи картоплі, відразу після їх збирання площу орють на глибину 20-22 см. На легких за механічним складом ґрунтах оранку можна замінити поверхневим обробітком, особливо після картоплі. У зоні Степу, за даними багатьох досліджень, оранка, плоскорізний чи поверхневий обробіток майже рівноцінні за впливом на формування врожаю ячменю, як після просапних культур, так і після інших попе­редників.

Проте в жодному разі не слід допускати проведення веснооранки. Це призводить до втрати вологи, запізнення зі строками сівби а, отже, до зменшення врожайності та зростання собівартості зерна. Якщо лишилося поле до весни необробленим, доцільні­ше з економічної точки зору провести пряму сівбу спеціальними сівалками.

Передпосівний обробіток ґрунту під ранні ярі зернові розпочинається при фізичному його достиганні. Рано навесні, як тіль­ки ґрунт перестає мазатися, на полях, які швидко пересихають, з метою закриття вологи слід провести боронування і шлейфування зябу впоперек оранки. Площі, які будуть засівати в першу чергу, зразу ж культивують і готують до сівби без попереднього закрит­тя вологи шляхом боронування.

Передпосівний обробіток ґрунту повинен бути виконаний на глибину загортання насіння.

Різноманітність ґрунтово-кліматичних умов, ступінь окультурення ґрунту, його фізичний стан потребують диференційованого підходу до обробітку в передпосівний період. Ярий ячмінь дуже негативно реагує на переущільнення і перезволоження ґрунту та нестачу в ньому кисню. Вибір оптимального стану вологості ґрунту для ярого ячменю особливо важливий. Тому на перезволожених ґрунтах з важким механічним складом в умовах затяжної прохолодної весни для покращення аерації, прискорення прогрівання та активі­зації мікробіологічних процесів необхідне глибоке розпушування (8-12 см) з наступним доведенням ґрунту до посівного стану. Якщо на зяб виорано плугами, застосовують культиватори типу КПС-4; на плоскорізному зябу - використовують голчасті борони (БИГ-3; БМШ-15) або лущильники з плоскими дисками (ЛДГ-10А). Для остаточного доведення ґрунту до посівного стану найкраще вико­ристати комбіновані агрегати типу комбінатор ЛК-4, Європак та ін.

У зоні Степу проведення передпосівної культивації через 4-5 днів після ранньовесняного боронування призводить до великих втрат вологи, що зменшує польову схожість і врожайність зерна. Тому сіють у цій зоні зразу вслід за закриттям вологи, не допускаючи пересихання верхнього шару ґрунту.

На легких ґрунтах за відсутності опадів головним за передпосівної підготовки ґрунту є збереження і нагромадження вологи, добре розпушення грунту. Цього можна досягти шляхом мінімаль­ного обробітку.

На полях, чистих від післязбиральних решток, можна вико­ристати дуже простий агрегат із послідовно з'єднаних важких, середніх та легких борін. На гірше вирівняних площах необхідно застосовувати голчасті борони в агрегаті з котками та зубовими боронами. При використанні культиваторів типу КПС-4 обов'язково коткують ріллю. Найкращу якість підготовки ґрунту до сівби дає використання сільськогосподарських машин класу «Компактор», ЛК-4 чи «Європак».

У всіх зонах за високої вологості ґрунту на передпосівній підготовці його не допускається використання енергонасичених коліс­них тракторів класу Т-150К і особливо К-700.

Передпосівний обробіток ґрунту виконується впоперек до на­прямку сівби або під кутом до неї. Розрив у часі між передпосів­ним обробітком і сівбою не повинен перевищувати 0,5-1 год.

Підготовка насіння, сорти. Сіють ячмінь кондиційним на­сінням високих репродукцій. При вирощуванні за інтенсивною технологією використовують насіння з масою 1000 зерен 40-50 г, силою росту не менше 80 %.

Однорідне та вирівняне за розміром насіння забезпечує одержання дружних сходів та рівновеликий розвиток рослин впродовж вегетації. Висока маса 1000 насінин забезпечує надійний запас поживних речо­вин при проростанні та ефективний біологічний розвиток рослин.

Якщо джерелом захворювання ячменю є насіння, його обов'язково протруюють. Для протруювання насіння ячменю застосовують зареєстровані в Україні препарати.

Система удобрення. Система удобрення ячменю ярого визначається в першу чергу попередниками. Він має цінну здатність якнайкраще використовувати післядію органічних і мінеральних добрив, що вносились під попередню культуру. Якщо ячмінь ярий висівається після добре удобрених просапних культур (цукровий буряк, картопля), під які внесено 40-50 т/га гною і мінеральні добрива в межах N80P80K80 - N120P120K120, то безпосередньо під ячмінь добрива не вносять зовсім. На такому фоні ячмінь при відповідному догляді здатний формувати 40-50 ц/га зерна.

Ячмінь дуже добре реагує на внесення добрив, особливо в умовах достатнього зволоження. Приріст урожаю від мінераль­них добрив може досягати 15-20 ц/га. Щоб запобігти виляганню рослин, потрібно забезпечити правильне співвідношення поживних елементів - азоту, фосфору та калію.

Азотні добрива у зоні Степупропонується вносити одноразово. Переваги роздрібненого внесення азоту у цій зоні не виявлено. У роки з тривалою посухою, особливо в першій половині вегетації, підживлення азотом не приводить до збільшення врожаю зерна ячменю. Азот, що внесений восени, не вимивається на важких зв'язних ґрунтах зони Степу і ефективно використовується рослинами у весняно-літній період вегетації.

Внесення фосфору збільшує кущистість рослин, запобігає виляганню, прискорює достигання, підвищує якість зерна. Норма внесення фосфору коливається в межах від 40 до 100 кг/г д.р.

Внесення калію сприяє формуванню більш виповненого зерна, збільшує стійкість рослин до ураження хворобами, підвищується стійкість соломини до вилягання, ячмінь краще витримує посуху. Норма внесення калію коливається від 60 до 120 кг/га д.р.

Повну норму фосфорних і калійних добрив у зоні Степу вносять під основний обробіток ґрунту.

При удобренні ячменю необхідно дотримуватися таких правил:

1) На родючих ґрунтах (чорноземи, темно-сірі та ін.) для одержання 40-50 ц/га зерна ячменю після добрих попередників необ­хідно вносити N45-60Р45-60К45-60

2) На бідніших ґрунтах (дерново-підзолисті, світло-сірі і т.д.) норму добрив збільшують до N60-90P60-90K60-90.

3) При вирощуванні ячменю після гірших чи малоудобрених попередників норму добрив підвищують на 25-30 %.

4) Норма добрив для сортів ячменю, схильних до вилягання, не повинна перевищувати N60P60K60. Високопродуктивні, чутливі на добрива і стійкі до вилягання сорти забезпечують максимальні врожаї з підвищенням доз добрив до N90P90K90- N120P90K90

5) Після добре удобрених органічними і мінеральними добривами просапних культур під ячмінь ярий добрива можна не вносити.

6) На меліорованих торфових землях калію вносять 80-100 кг/га, фосфору 30-50 кг/га д.р. і 15-20 кг/га мідного купоросу. Азот в невеликій кількості (N15-20) вносять тільки на сильно мінералізованих торфовищах.

7) При вирощуванні ячменю пивоварного, а також при підсіві багаторічних бобових трав, дозу азотних добрив зменшують на 25-30 %. Вона не повинна перевищувати після удобрених просапних культур N30, а після інших попередників - N60.

8) Дози добрив і строки внесення азоту визначають залежно від родючості ґрунту, попередника, гідротермічних умов року, рів­ня удобрення та біологічних особливостей сортів.

 

Норма внесення азоту на високому агрофоні має бути в межах 45-60 кг/га д.р. Після малоцінних попередників та на ґрунтах з відно­сно низькою родючістю зростає до
60-80 кг/га д.р. При цьому на відміну від озимих культур, 50 % загальної норми азоту необхідно обов'язково внести до сівби. Найкраще розкинути добрива незадовго до передпосівного обробітку і загорнути їх у верхньому шарі, оскільки азот швидко вимивається у глиб ґрунту. Решту азоту необхідно вносити на IV етапі органогенезу для підвищення озерненості колоса.

 

Вирощування ячменю на кормові і пивоварні цілі вимагає різного підходу до удобрення азотом.

Кормовий ячмінь при вирощуванні за інтенсивною технологією удобрюють так, щоб досягти максимуму врожайності і вмісту протеїну. В умовах достатнього зволоження, крім передпосівного вне­сення (N30-40), можна посіви ще два рази підживити. Перше піджив­лення (N30) у фазі кущіння забезпечує приріст протеїну і збільшує кількість зерен у колосі. Друге підживлення (N30) у фазі колосіння сприяє приросту лізину і росту маси 1000 зерен. Загальну дозу азоту можна збільшити понад 90 кг/га д.р. і довести її до N100-190.

 

Відсутність коштів на придбання мінеральних добрив і виробництво органіки не дозволяє одержувати високі врожаї ярих зер­нових культур. Недотримання чергування культур у сівозмінах, розміщення зернових після зернових, що стало поширеним явищем в останні роки, призводить не тільки до різкого зниження продуктивності посівів, а й знижує природну родючість ґрунтів внаслідок втрати гумусу. Тому в господарствах, що залишились практично без тваринництва, та при великому насиченні зернових у структурі посівних площ потрібно шукати альтернативні види добрив. Ними для ячменю ярого можуть стати післяжнивні посіви, удобрення соломою та гичкою цукрових буряків.

 

Застосування мікроелементів. При недостатньому вмісті мікроелементів в ґрунті, вносять їх при підготовці насіння або під час вегетації обприскують посіви. На дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах мікроелементи вносять при вмісті: бору - менше 0,3 мг, міді - 1,5 мг, марганцю - 30 мг і цинку - менше 0,7 мг на 1 кг ґрунту. Бор ефективний на вапнякових ґрунтах з нейтральною реакцією, молібден - на кислих (рН менше 5,2), мідь - на торфових, цинк - на ґрунтах з високим вмістом рухомого фосфору. При обробці насіння на 1 т зерна витрачають 100 г бору, 300 г міді, 180 г марганцю, 120 г цинку. Використовують борну кислоту, сульфат міді, цинку і мар­ганцю. Мікроелементи вносять також під час вегетації ячменю одночасно з фунгіцидами чи інсектицидами. Роль мікроелементів (Fe, Mn, Zn, Си, Mo, В) в мінеральному живленні рослин, як складової ферментативних систем-біокаталізаторів важко переоцінити.

Мікроелементи в формі неорганічних солей, доступні для рослин в дуже незначних кількостях і переважно на кислих ґрунтах, лише молібден засвоюється рослинами на слабо лужних ґрунтах (табл. 4).




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-12-17; Просмотров: 1272; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.011 сек.