Залежно від попередника, групи стиглості гібридів

Елементи інтенсивної технології вирощування кукурудзи

Завдання:

1. Ознайомитися з основними елементами інтенсивної технології вирощування кукурудзи.

2. Законспектувати головні положення технології вирощування кукурудзи на зерно.

3. Дати відповіді на питання для самоконтролю та розв’язати задачі.

Попередники. У районах достатнього зволоження кукурудза найкраще росте після озимини, зернобобових, буряка цукрового і кормового, гречки, картоплі. Також кукурудзу розміщують після люпину, багаторічних трав, льону, зернобобових, озимих, картоплі. Кукурудза не належить до культур, дуже вимогливих до попередників.

Кукурудзу можна вирощувати як монокультуру. На чорноземах беззмінне вирощування, за умови щорічного внесення органічних добрив, можливе впродовж 6-10 років, а на менш родючих ґрунтах - 3-5 років.

Проте монокультурне вирощування спричинюватиме погіршення фітосанітарної ситуації, а саме поширення шкідників, хвороб, специфічних видів бур'янів, стійких до застосовування гербіцидів Це вимагає інтенсифікації захисту кукурудзи від шкідливих організмів

У районах недостатнього зволоження не рекомендується висівати кукурудзу після культур, які висушують ґрунт на значну гли­бину, зокрема після буряку цукрового, суданської трави, соняшнику. Не варто сіяти після проса, щоб запобігти поширенню спільного шкідника - кукурудзяного метелика

Обробіток ґрунту При безгербіцидній технологи вирощування кукурудзи велике значення має основний обробіток ґрунту Його проводять з урахуванням попередника, типу ґрунту, рельєфу, ступеня і особливості забур'янення поля

У зоні достатнього зволоження на забур'янених полях ефектив­ний напівпаровий обробіток ґрунту Після ранніх попередників (зер­нових, зернобобових) ґрунт слідом за збиранням дискують на глибину 6-8 см Вносять мінеральні та органічні добрива і проводять оранку на глибину 27-30 см, щоб забезпечити добрий розвиток ко­реневої системи. Краще орати оборотними плугами.

Через два-три тижні проводять поверхневий обробіток для знищення сходів бур'янів за допомогою культиватора, дискової боро­ни, важких борін чи інших знарядь. Обробітки повторюють в міру появи другої, третьої хвиль сходів бур'янів.

Після пізніх попередників (буряк, багаторічні трави, кукурудза) важливо задискувати поля важкими боронами БДТ-7,0 для доб­рого подрібнення рослинних решток. Потім вносять добрива і орють ярусними плугами ПЯ-3-35; ПНЯ-4-40 на глибину 27-30 см.

Кукурудза на більшості типів ґрунтів негативно реагує на веснооранку.

За умов достатнього зволоження у другій половині літа зяблевий, зокрема напівпаровий, обробіток ґрунту можна замінити сівбою післяжнивних сидеральних культур - гірчиці білої, редьки олійної. В жовтні зелену масу їх заорюють на глибину 27-30 см. Після пізніх попередників як сидеральну культуру можна висівати озиму суріпицю (не пізніше 10-15 вересня) і приорювати її зелену масу навесні.

Основним завданням передпосівного обробітку ґрунту є збереження вологи в ґрунті, очищення від бур'янів, створення сприятливих умов для проростання насіння і одержання своєчас­них сходів.

Загальноприйнятим обов'язковим прийомом є ранньовесняне боронування і вирівнювання поверхні фізично стиглого ґрунту за допомогою важких борін і волокуш-вирівнювачів, які рухаються по полю під кутом 45° до напряму оранки. Після появи сходів бур'янів проводять першу культивацію на глибину 10-12 см. Другу хвилю пророслих бур'янів знищують передпосівним обробітком, який найкраще провести за допомогою комбінованих агрегатів типу Компактор, Європак, ЛК-4. Передпосівний обробіток проводять на глибину загортання насіння: на 4-6 см на важких ґрунтах і на 6-8 см на легких ґрунтах. Якщо строки сівби пізніші, проводять 2-3 культивації, знищуючи при цьому нові хвилі пророслих бур'янів. Розрив у часі між передпосівним обробітком і сівбою повинен бути мінімальним - не більше півгодини.

Удобрення. Кукурудза потребує значно вищих норм добрив, ніж інші зернові культури. З органічних добрив найчастіше викори­стовують підстилковий гній, який вносять під оранку. Норма внесення залежить від зони і родючості ґрунту. У Степу вона становить 30-40 т/га. Рідкий гній слід вносити до 80-100 т/га і негайно заробляти в ґрунт. Не рекомендується весняне внесення гною.

У світовому рослинництві також використовується зелене добриво. Для сидерації слід використовувати люпин, суріпицю, ріпак, гірчицю білу, редьку олійну та ін. Приорювання зеленої маси післяукісного люпину можна при­рівняти до внесення 20-30 т/га гною.

На формування 1 т зерна з відповідною кількістю стебел і листя використовується 24-32 кг азоту, 10-14 кг фосфору, 25-35 кг калію, по 6-10 кг магнію і кальцію, 3-4 кг сірки,
11 г бору, 14 г міді, 110 г марганцю, 0,9 г молібдену, 85 г цинку, 200 г заліза. Залежно від рівня врожайності засвоюється різна кількість поживних речо­вин.

Азот має найбільший вплив на рівень урожайності. На початкових фазах росту засвоєння азоту незначне (3-5 %). Зменшен­ня засвоєння азоту, викликане низькими температурами навесні, спричинює пожовтіння рослин і гальмування їх росту. Інтенсивніше азот надходить в рослину починаючи з фази 6-8 листків. Так, якщо до фази 8 листків засвоюється лише 2-3 % азоту, то від фази 8 листків до фази засихання квіткових стовпчиків (во­лосся) на качанах засвоюється приблизно 85 % загальної кількості азоту. Орієнтовно це припадає на період з другої декади червня до другої декади серпня. Ще 10-13 % азоту в рослину надходить у фазах достигання. За нестачі азоту формуються низькорослі рослини з дрібними світло-зеленими листками.

Критичний період засвоєння азоту - фаза цвітіння. У цей час висока температура сприяє проходженню процесів мінера­лізації і вивільнення азоту з ґрунту, який кукурудза викорис­товує найкраще серед зернових культур. Тому норму внесення мінерального азоту орієнтовно встановлюють з розрахунку N₁₅ на 1 т зерна на родючих ґрунтах і N₂₀ на 1 т зерна на бідніших ґрунтах. За врожайності 8 т зерна необхідно внести N₁₂₀ (8 т х 15 кг) - N₁₆₀ (8 т х 20 кг). За врожайності 10 т зерна норма внесення азоту зростає до N_150-200

Кукурудза добре реагує на внесення карбаміду або суміші карбаміду і аміачної селітри у співвідношенні 1:1. Вносять добрива за 10 днів до сівби під культивацію. Спочатку засвоюється нітратний азот, як найбільш рухомий і доступний. Аміачна форма азоту не вимивається з ґрунту, акумулюється в орному шарі ґрунту і засвоюється рослинами у цій формі пізніше. Частина трансформується у нітратну форму. Амідна форма азоту використову­ється рослинами в останню чергу, після переходу її в аміачну та нітратну форми.

Гостру потребу у фосфорі кукурудза має у початковій фазі росту. Він входить до складу нуклеїнових кислот, впливає на енергообмін, відіграє важливу роль у нагромадженні вуглеводів, регулює процеси дихання, фотосинтезу та ін. За його нестачі листки набувають фіолетово-вишневого кольору, затримуються фази цвітіння і достигання. Важливо враховувати, що нестачу фосфору в ранні фази росту неможливо компенсувати внесенням його у пізніші строки. Засвоєння фосфору покращується при вапнуванні ґрунтів.

Проте кукурудза на початкових фазах росту, в умовах низьких температур (менше 10-12 °С), слабо засвоює фосфор. Тому вищу ефективність забезпечують добрива, що містять легкодоступні форми фосфору (амофос, 1,0-1,5 ц/га).

Якщо в ґрунті не вистачає калію, то молоді рослини сповільнюють ріст, сповільнюється фотосинтез, листки спочатку стають жовтувато-зеленими по краях, а потім жовтими. Верхівки і краї листків засихають, ніби від опіків. Калій інтенсивно засвоюється від фази 5-6 листків до цвітіння. Він підвищує стійкість до вилягання, до стеблової гнилі та інших хвороб, важливий для формування качанів.

Кукурудза дуже чутлива до нестачі кальцію і магнію. Магній входить до складу хлорофілу, бере участь у синтезі амінокислот. Нестача магнію проявляється за несприятливих ґрунтових та погодних умов, за зруйнованої структури ґрунту. Це негативно впли­ває на процеси цвітіння та запилення, що обмежує зав'язування качанів, зменшує їх озерненість. Критична фаза - зав'язування і формування зерна.

Ефективним є внесення доломіту навіть у невеликих кількос­тях (3-4ц/га), оскільки в ньому містяться магній і кальцій. Прово­дять також листкове підживлення сірчанокислим магнієм.

Нестача кальцію проявляється при високих нормах внесення NPK.

Норма мінеральних добрив розраховується на запланований урожай і змінюється залежно від типу ґрунту, попередника, наявності органічних добрив. Для Степу вона становить орієнтовно N_60-120P_60-90K_45-90. Всю норму фосфорних і калійних добрив необхідно внести восени під оранку, азотні вносять під весняну культивацію (70-90 %), решту використовують для підживлення під час вегетації. Кукурудзу за інтенсивної технології вирощу­вання здебільшого не підживлюють. Для забезпечення рослин кукурудзи магнієм рекомендується використовувати калійне добриво калімагнезію, в якому міститься 6-8 % магнію і 28 % калію. Складні добрива (нітроамофоска тощо) найбільш ефективні при внесенні на­весні під культивацію за 10-14 днів перед сівбою і доброму вимішуванні гранул добрив з ґрунтом. Норма внесення 5-8 ц/га.

Кукурудза добре реагує на листкове підживлення карбамідом – 6 %-им розчином
(6 кг карбаміду на 100 л води). Обприскують посіви зранку або ввечері, коли температура є нижчою. Найкраще підживити рослини від фази 6-7 листків впродовж трьох тижнів
1-3 рази через 6-8 днів. Одночасно вносять мікроелементи та во­дорозчинний сірчанокислий магній (MgS0₄ 5 %-ої концентрації).

Вплив добрив на якість зерна. Оптимальне забезпечення рослин фосфором і калієм збільшує стійкість кукурудзи до термічного стресу і нестачі води, поліпшує амінокислотний склад білка. Фосфор і магній сприяють кращому виповненню зерна, забезпе­чують рівномірне і більш швидке достигання урожаю. Найбільший вплив на якість зерна має азот, який крім збільшення врожайності сприяє підвищенню вмісту білка і жиру в зерні.

Мікроелементи. Роль мікроелементів (Fe, Mn, Zn, Си, Mo, В) в мінеральному живленні рослин як складової ферментативних систем - біокаталізаторів важко переоцінити.

За даними інституту ґрунтознавства і агрохімії ім. А.Н. Соколовського УААН, з 32 млн. га орних земель в Україні 18 млн. га (56 %) мають низький вміст рухомого цинку (близько 0,20 мг/кг), 2,5 млн. га (8 %) - рухомої міді (1,5-1,9 мг/кг), 8 млн. га (25 %) рухомого бору (0,3-0,5 мг/кг). Мікроелементи не можуть бути замінені іншими поживними речовинами.

Рослини засвоюють з ґрунту незначну частину мікроелементів, які знаходяться в рухомій легкодоступній формі, а нерухомі валові запаси мікроелементів можуть бути доступні для рослин після проходження складних мікробіологічних процесів в ґрунті з участю гумінових кислот та кореневих виділень. Тому валовий вміст мікроелементів не відображає реальної картини забезпечення рослин мікроелементами.

Мікроелементи в формі неорганічних солей доступні для рослин в дуже незначних кількостях і переважно на кислих ґрунтах, лише молібден засвоюється рослинами на слаболужних ґрунтах (табл. 9).

Дата добавления: 2014-12-17