Семінар: Філософський аналіз права

Тема 16: Філософія права

Мета: проаналізувати сутнісні аспекти права. Пояснити аспекти взаємодії права та закону. Встановити основні риси правової держави. Розглянути проблему людини як носія правових відносин. З’ясувати сутність та структуру громадянського суспільства.

Основні поняття: філософія права, право, закон, правова свідомість, правова держава, правовий закон, права людини, народний суверенітет, державний суверенітет, громадянське суспільство.

1. Сутність права.

2. Право і закон.

3. Правова держава.

Методичні рекомендації до семінару:

1. Відповідаючи на перше питання необхідно вказати, що сутнісними принципами філософії права є фор­мальна правова рівність, рівна міра свободи інди­відів та загальної справедливості. Формально право − це лише правоздатність, абстрактна вільна можливість набу­ти своє, індивідуально-визначене право на да­ний об'єкт. В той же час реально набуті права людей неодміно будуть нерівними. Право − це лише рівний для різних людей формалізо­ваний шлях до набуття прав на різні речі, предмети, блага, а не їх роздавання порівно кожному.

Свобода − це загальний правовий принцип, існує в суспільстві у формі правопорядку, відповідальності, дозво­лів і заборон, правопорушень. Принцип права не суперечить принципу свободи та рівності, а навпаки передбачає їх. Тут діє загальний імператив: люди є вільними настільки, наскільки є рів­ними, і рівними — наскільки вільні, а також: або свобода у правовій формі, або свавіл­ля, тиранія, насилля, де немає місця принципу права. Вільні індивіди − носії, суть і сенс права. Там, де заперечується вільна особистість, правове значення фізичної особи, там немає і не може бути пра­ва, правових індивідуальних, колективних, інституційних суб'єктів права, правових законів і правових відносин як у суспільстві, так і в конкретних сферах суспільно-політично­го життя.

Справедливість є основним поняттям права. Право зав­жди справедливе і є носієм справедливості, яка, власне, тому і справедлива, що втілює і виражає загальнозначущу правильність, яка означає загальну правомірність. Справедливість — це са­мовияв, самосвідомість, самооцінка права, водночас і право­ва оцінка всього неправового. Іншого принципу, окрім принципу права, справедливість не має.

2. Відповідаючи на друге питання необхідно зазначити, що обов’язковість й однаковість правових норм досяга­ється дією закону як усталеного зв’язку між ді­ями і вчинками людей та їх наслідками. У процесі зако­нодавства право набуває статусу закону (позитивується), тоб­то йому надається форма загальності й визначеності. Тому закон не просто взаємопов'язаний із правом, а є необхід­ною загальнообов'язковою формою його об'єктивації, ви­разу і дії в суспільному житті. Закон, на відміну від права, яке з’являється спонтанно у ході природного плину людського буття, формується людь­ми свідомо й цілеспрямовано. Закон може бути знаряддям реалізації права, а може і суперечити праву, бути повністю або частково формою офіційного ви­знання, нормативної конкретизації і захисту як права, так і неправових вимог, дозволів чи заборон. Для контролю дотримання правових відносин існує си­стема противаг у відносинах між законодавчою, виконав­чою і судовою гілками влади, загальносудовий, конститу-ційно-судовий, прокурорський контроль за правовою якіс­тю закону.

Закон не має іншої сутності, крім сутності права. За­гальнообов'язковою силою володіє тільки правовий закон. Неправовий закон позбавляє правове буття об'єктивнос­ті. Його сутністю і принципами є тільки владні установ­лення у формі загальнообов'язкових норм. Неправовий закон не може від­мінити об'єктивні властивості права. Правовий принцип рів­ності, справедливості та свободи людей за будь-яких об­ставин зберігає свою об’єктивну загальнозначимість, є ос­новою для критики наявного насилля та свавілля, єдино правильним орієнтиром до бажаної правової перспекти­ви − правового закону.

Право або правовий закон мають різні форми своєї буттєвості: правові норми, правові відносини, правову свідомість, правосуб’єктність, правові процедури, процесуальні форми тощо.

3. Пояснюючи загальні принципи правової держави варто вказати, що реалізація правових принципів передбачає необхідний зв'язок права і держави. При цьо­му держава виступає правовим інститутом, необхідним для зведення загальнозначимого права у загальнообов'язковий закон з відповідними санкціями для утвердження і захис­ту правового закону. Домі­нуюча в сучасному світі демократична концепція право­вої держави має своєю основою ідею народного сувереніте­ту як підвалини і джерела державного суверенітету, зокрема внутрішнього. Народний суверенітет — концентрована єдність повноважень і правочинності, сили і права, які поширюються на все населення і всю країну і визначають зміст законів та порядок суспільного буття. Державний суверенітет − верховенство, незалежність, повнота, загальність і винятковість влади держави, що грунтується на прин­ципі права. Тобто, для реалізації правової держави треба панування тільки правових законів і правової законності. Правовий закон і правова держава внутрішньо взає­мопов'язані, оскільки правова держава неможлива без утвердження верховенства правового закону, а правовий закон для свого встановлення і послідовної реалізації потребує правової держави з відповідним розподілом влади, кон­ституційно-правовим контролем.

Для правової держави необхідні й відповідна правова організація самої системи державної влади, створення різних державних органів, чітке означен­ня міри їх компетенції, місця в системі, співвідношення між собою. Зрештою, правова держава − це держава, в якій панує право, метою якої є утвердження правової форми і правового характеру взаємовідно­син (взаємних прав і обов'язків) між публічною владою та підвлад­ними структурами як суб'єктами права, визнання і надійне гаран­тування формальної рівності та свободи всіх індивідів, прав і сво­бод людини і громадянина. Прикметними ознаками правової держави є: верховенство і домінування правового закону та по­стійне утвердження суверенітету народу; визнання й захист прав і свобод, забезпечення реалі­зації прав та виконання обов'язків людини і громадянина; організація і функціонування суверенної держав­ної влади на основі принципу поділу влади на законодав­чу (парламент і представницькі органи місцевого само­врядування), виконавчу (уряд, виконавчі установи на міс­цях), судову (органи правосуддя і нагляду); чітке визначення повноважень держави, її органів і службових осіб; взаємна відповідальність особи і держави; організація ефективного контролю і нагляду за ре­алізацією правових законів і режиму законності на прин­ципах права.

Питання до самостійної роботи:

1. Філософія права: поняття і предмет.

2. Людина і право.

3. Громадянське суспільство.

Методичні рекомендації до самостійної роботи:

1. З самого початку необхідно встановити, що філософія права − це розділ філософії, що займається вивченням змі­сту права, його сутності й поняття, форм існування й цінності, ролі у житті людини, держави, суспільства. Предметну сферу сучасної філософії права ви­значають проблеми природи і сутності права, його специ­фіки та особливості, співвідношення права зіншими соці­альними нормами, питання сенсу, місця і значення права в системі філософського вчення про світ, людину, форми і норми соціального життя, про методи пізнання, систему цінностей тощо. Як самостійна теоретична загальнонаукова дисциплі­на (подібно до теорії держави і права, соціології права, іс­торії правових і політичних вчень тощо) філософія права виконує певні загальнонаукові функції методологічного, гно­сеологічного, аксіологічного характеру. У взаємозв'язку з іншими видами і засобами вивчення права вона є найви­щою духовною формою пізнання права, осягнення й утвер­дження його сенсу, цінності та знання в життєдіяльності людини і людства загалом.

2. Відповідаючи на друге питання варто зазначити, що суб’єктами права є вільні особистості. Правоздатність і правосуб’єктність людей є пра­вовими характеристиками вільних індивідів у їх взаємо­відносинах, а також необхідними формами реалізації цієї свободи людей. Лише там, де вільні фі­зичні особи є суб'єктами права і правових відносин, мож­ливі й інші суб'єкти права, можливі правова рівність і свобода в організації, функціонуванні та взаємовідносинах різноманітних спілок, асоціацій, соці­ально-політичних, національних, державних утворень. Еволюція уявлень про права та їх реалізацію нерозрив­но пов’язана з етапами соціально-економічної зрілості кон­кретної суспільної організації, з рівнем загальнокультур­ного розвитку людства, його гуманізації. Становлення і розвиток прав людини нерозривні з ево­люцією змісту самого принципу правової рівності у різні епохи і в різних суспільних утвореннях.

3. Треба вказати, що громадянським є суспільство в якому існує і постійно розширюється сфера вільного волевиявлення, яке сприяє розкрит­тю внутрішнього потенціалу людей, що досягається через систему ін­ституцій і відносин, покликаних забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів та їхніх об'єднань. Від них очікується висо­кий рівень духовності, відносин, збагачених любов'ю і по­вагою та особливо міцною правосвідомістю на принципах волі, без чого неможливо не лише самому жити у правово­му полі, а й налагоджувати взаємини з іншими людьми. Правосвідомість потребує глибокого і всебічного знання законів. Основою громадянського суспільства є правосвідомі вільні громадяни та їхні добровільні об’єднання, існу­вання яких регулює не політична влада, а самоуправління, вільне волевиявлення громадян і правовий закон.

Громадянське суспільство має складну і змінювану струк­туру: це комплекс соціальних груп, приватних осіб, їх асо­ціацій та інститутів (сім'я, школа, церква, добровільні об'­єднання за професійними, віковими, творчими та іншими інтересами, клуби, спілки, товариства, громадські організа­ції, рухи, політичні партії), взаємодія яких регулюється гро­мадянським правом. Громадянське суспільство забезпечує простір для самореалізації індивіда поза державними структурами. Тому таке суспільство часто розглядають як сферу суспільного буття, не охоплену безпосередньою діяльністю держави. Од­нак вони не взаємоізольовані, а взаємно доповнюють одне одного. Громадянське суспільство сприяє виникненню й кон­денсації громадських ініціатив, які живлять, підтримують, коригують діяльність державного організму.

Питання для перевірки знань:

1. Розкрийте процес формування поняття «філософія права» в різ­них філософських концепціях.

2. Доведіть, що «право» — це лише однаковий для різних людей формалізований шлях до набуття прав на різні об’єкти, а не їхнє розда­вання порівну кожному.

3. Які статті Конституції України закріплюють юридичнозначимі ас­пекти свободи людини як духовної особистості? Прокоментуйте їхній зміст.

4. Українські громадяни є суб'єктами чи об'єктами права? Проана­лізуйте сучасну ситуацію на конкретних прикладах.

5. Назвіть філософські та юридичні засади права.

Проблемні ситуації, завдання та теми для обговорень:

1. Чим визначається загальнообов'язковість правового закону?

2. За яких умов закон є знаряддям реалізації права, а за яких він може суперечити праву?

3. Обгрунтуйте, чому лише вільні індивіди є носіями, суттю і сенсом права?

4. Чи є сучасні громадяни України свідомими суб’єктами власних прав? Ваші аргументи: «за» і «проти».

5. Яким чином співвідносяться природне право та позитивне право?

6. З'ясуйте роль аксіологічної та цивілізаційної функції права.

7. Назвіть особливості формування філософії права в Україні.

Основна література:

10, 16, 19.

Додаткова література:

16, 27, 87, 89, 90, 91, 92, 93, 105, 114, 115,

Дата добавления: 2014-12-17