Місце промови

Дотримуйте паузи.

Пауза - це один із дієвих засобів впливу на слухача. Недарма, наприклад, серед акторів (у яких виразне проголошення тексту відіграє дуже важливу роль) добрим актором вважається той, хто вміє "три­мати паузу". Паузи поділяють на дихальні, логічні та психологічні.

Дихальні паузи використовують, щоб набрати повітря. У цей момент ви відпочиває­те самі й даєте відпочити аудиторії. Ллє треба стежити за тим, щоб ці пау­зи співпадали з паузами логічними.

Логічні паузи відображають структуру тексту (насамперед розділові знаки). Психологічні паузи використовують, аби звернути на щось увагу слухачів чи підготувати їх до якогось важливо­го моменту. Пауза використовується при переходах від однієї думки до іншої, щоб підкреслити якусь думку (наприклад, коли ритор використовує такий прийом, як обрив і т. п.). Алє уникайте невиправданих пауз, які псу­ють промову, утруднюють її сприйняття. Щоб цього уникнути, фразу по­трібно обміркувати перед її виголошенням, а не в процесі виголошення.

Є прийом: почати з паузи (ораторська пауза) - це зацікавлює. Ллє не мовчіть занадто довго, бо складається враження, що ви розгубилися.

Нарешті, вправно користуйтеся інтонаціями. Монотонне проголошен­ня промови стомлює. Лише паламар читає речитативом, монотонно. Про­мовець виголошує не сакральний (священний) текст, а говорить "від себе", отож й інтонаційний малюнок тут розкутіший, багатший. Уникайте "не­рішучої" інтонації. Взагалі ж учені підрахували, що слухачі не засвою­ють 30- 40 % промови, якщо її інтонація невиразна, не відповідає змісту. Тому промовець у момент виступу повинен сконцентруватися на тексті виступу і тих думках та почуттях, які він хоче передати в промові.

Оратору необхідно звертати увагу на деякі моменти, що стосуються сприйняття його персони очима аудиторії. Так, він мусить бути достатньо добре освітлений - голос із темного кута мало кого приваблює. Для оратора - початківця небажано починати свою практику з виступу просто неба, перед численними слухачами. Окрім психологічного бар'єру, який може виникнути, на перший план виступає і такий важливий момент, як акусти­ка. Якщо ж у приміщенні резонує голос оратора (а багато залів, де висту­пають промовці, спеціально налаштовані на якісну акустику), початківець почуватиметься впевненіше.

Відомий ритор X. Леммерман дає таку пораду: "Зверніть увагу, аби стіна позаду, що підтримує вас акустично, була розташована не дуже дале­ко". У великих приміщеннях промовця підстерігають дві небезпеки: або поглинання звуку, або відлуння; у першому випадку слід дуже чітко арти­кулювати кожен звук; у другому - уповільнити темп. Відлуння спостері­гається переважно у високих приміщеннях або в приміщеннях, які поділе­но на частини.

Отож варто обстежити місце майбутнього виступу заздалегідь і зважи­ти свої можливості відповідно до конкретних обставин.

5. ПОДОЛАННЯ "ОРАТОРСЬКОГО СТРАХУ

Для більшості людей виступ перед аудиторією є складним випробуван­ням. Це потребує від них чималих вольових зусиль, уміння чітко, аргумен­товано, яскраво висловлювати свої думки, утримуючи увагу слухачів.

Спілкування з приятелями, колегами є звичайним і приємним для більшості людей. Однак виступ перед аудиторією викликає стурбованість. Це відбувається тому, що змінюється роль оповідача. У повсякденному житті, беручи участь у розмові, люди рідко відчувають тиск з боку свого оточення та умов, за яких відбувається розмова. Усвідомлення, що будь-якої миті, потрапивши в незручне становище, можна відмовитися від про­довження розмови і зняти із себе відповідальність за її розвиток, заспо­коює людину. Тим більше, що завжди знайдеться кому її продовжити. Такі умови спілкування дають змогу сконцентруватися на головному - переда­ванні інформації. Важливим є те, що у звичайній розмові всі співрозмовни­ки рівноправні, ніхто не бере на себе провідної ролі. Зовсім інакше почу­вається оратор, який, виступаючи перед слухачами, усвідомлює мету, якої йому потрібно досягти, персональну відповідальність.

Людина є суспільною істотою, частиною сім'ї, співтовариства друзів, які підгримують одне одного. Опинившись на трибуні, вона починає відчу­вати дефіцит звичної підтримки, що породжує певний психологічний дис­комфорт, оскільки їй самотужки доводиться інформувати, переконувати публіку, відповідати на запитання, докори тощо.

Під час розмови за реакцією співрозмовників відразу можна оцінити ефект від сказаного. Публічна промова супроводжується мовчанням ауди­торії. Ніхто не реагує репліками на висловлювання оратора, не відповідає на риторичні запитання, не висловлює підтримки, але й не засуджує ора­тора, якому важко з'ясувати, зрозуміли його чи ні. Тому недосвідчений промовець може розгубитися, у нього може з'явитися відчуття, що промо­ва приречена, оскільки немає вигуків схвалення, неможливо зрозуміти, як публіка сприймає висловлене.

Потрібно навчитися розуміти аудиторію, володіти й керувати її дум­ками, емоціями, що є важливою умовою ораторського мистецтва. Як відо­мо, Юлій Цезар під час бою уважно спостерігав за своїми воїнами. Того, хто полотнів, він безжально виганяв з легіону, вважаючи боягузом. Того ж, чиє обличчя червоніло, охоче залишав у війську: почервоніння шкіри імператор сприймав як ознаку хвилювання, а воно, на думку Цезаря, за­свідчувало неабияку здатність до опору та винахідливість у доланні пере­шкод до перемоги. Боягузтво ж могло спричинити лише пригніченість і пасивність.

Мабуть, виступ перед аудиторією чимось нагадує битву, адже дово­диться обстоювати, боронити, захищати власні погляди й переконання.

І хвилювання, і страх - найпевніші ознаки стресу. Стрес - важливий адап­тивний механізм, суть якого - швидка активізація організму для мобілі­зації всіх сил заради подолання небезпеки (немає безвихідних ситуацій) та порятунку (тікай або змагайся).

Хвилювання перед виступом, на думку досвідчених ораторів, є корисним.

Дата добавления: 2014-12-17