Спонтанних абортів

РОЛЬ АНТИФОСФОЛІПІДНИХ АНТИТІЛ У ПАТОГЕНЕЗІ

АУТОІМУНІТЕТ ДО ЖІНОЧИХ СТАТЕВИХ КЛІТИН

Антитіла, спрямовані до антигенів прозорої зони зиготи, як і антиспермальні, є причиною безплідності, що, цілком ймовірно, зустрічається з такою же частотою.

На яйцеклітині експресовані різні неспецифічні антигени, які також визначаються у фолікулярній рідині, і специфічні антигени, а також поверхневий антиген яйцеклітини. Виділені 2 перехреснореагуючі і 1 видоспецифічний антиген Zona pellucida.

Існує думка, що аутоантитіла до прозорої зони навіть у невисоких титрах є причиною звичного невиношування плоду. Таким чином, жіночий антигаметний аутоімунітет може приводити як до відсутності зачаття, так і до безплідності в шлюбі в результаті звичних викиднів.

На практиці такий патогенез безплідності можна запідозрити тоді, коли неможливо з'ясувати його причину відомими методами, а імунна система жінки "схильна" за своїм профілем до формування аутоімунних реакцій (HLA-DRЗ, В8 — як один із факторів ризику; наявність ВІД, що важко піддіються коректуванню). Мають значення наявність травм яєчників в анамнезі, перенесені вірусні інфекції, випадки безплідності у близьких родичів по жіночій лінії.

Імунокорекція. План лікування залежить від наявності антигаметних антитіл, однак у будь-якому випадку арсенал терапевтичних засобів нечисленний.

У випадку наявності в жінки антиспермальних антитіл заходи зводяться до наступного:

1. Запобігання надходження сперми в піхву, тобто кондомотерапія (coitus з презервативом) протягом 3—4 місяців;

2. Здійснення детоксикації за допомогою ентеросорбентів, а також краплинного вливання розчинів (реополіглюкін, поліглюкін і т.п.).

Тільки повторні курси лікування можуть привести до позитивного результату. Аутоімунний процес до гамет (аутоантитіла до сперматозоїдів у чоловіків і до прозорої зони в жінок) важко піддаються лікуванню. У даному випадку необхідно вдатися до імуносупресивної терапії.

Прийом глюкокортикостероїдів у якості імунодепрессантів необхідно контролювати гормонo- і імунограмою.

Імунореабілітація. Для лікаря важливо домогтися зникнення антиспермальних антитіл і антитіл до прозорої зони при обстеженні в динаміку. Однак достовірною ознакою імунореабілітації є вагітність.

Імунопрофілактика. Найдійовіший спосіб — повсюдне активне статеве виховання підлітків із поясненням погрози безплідності внаслідок безладних статевих зв'язків.

У деяких випадках причиною звичного невиношування є так званий антифосфоліпідний синдром,в основіякого лежить продукція аутоантитіл до антигенів фосфоліпідів. В даний час, крім кардіоліпіну, ідентифіковані й інші антигенні специфічності фосфоліпідів — фосфатіділсерин і фосфатіділінозитол, до яких виявлені відповідні аутоантитіла. При вивченні патології вагітності, обумовленої вищевказаним конфліктом, ця група антигенів умовно позначається як "фосфоліпідний комплекс".

В основі антифосфоліпідного синдрому лежить розвиток аутоімунної реакції до фосфоліпідних детермінант, наявних на мембранах тромбоцитів, клітин ендотелію судин і нервової тканини. Вперше цей синдром був описаний у хворих системним червонимї вівчаком і був названий "антікардіоліпіновий синдром". Пізніше було показано, що різні ознаки синдрому на тлі гіперпродукції антитіл до фосфоліпідів можуть розвиватися не тільки при системному червоному вівчаку, але і при відсутності достовірних клінічних і лабораторних ознак цього захворювання. У випадку системного червоного вівчака наявність синдрому робить важчим перебіг хвороби.

В акушерській патології розвиток антифосфоліпідного синдрому зв'язують із тромбозом судин плаценти (іноді патологічний процес обмежується тільки запальною реакцією в плаценті). Механізм тромбозу можна представити наступним способом:

— антифосфоліпідний конфлікт виникає внаслідок того, що під впливом якогось ініціюючого фактору (можливо, вірусу) змінюються детермінанти фосфоліпідів на тромбоцитах, ендотелії судин та т.і.;

— ініціюється гуморальна імунна відповідь: продукуються антифосфоліпідні антитіла, що зв'язуються з антигенними детермінантами фосфоліпідів. Формуються імунні комплекси. Поверхнева структура тромбоцитів або клітин судинного ендотелію змінюється, образно говорячи, стає "шорсткуватою";

— "шорсткість" є необхідною умовою для руйнування інгібітору фактора XII (Хагемана), що постійно присутні у плазмі. Цей інгібітор руйнується тільки при контакті з ушкодженою стінкою судини або зміненої клітини.

— у міру того, як інгібітор руйнується, фактор Хагемана активується, і, разом із факторами VIII, IX, Х та XI, а також із 3-му фактором тромбоцитів, у присутності іонів кальцію утворить кров'яний конвертин. Починається процес згортання — утворення тромбу.

Для вагітних жінок з антифосфоліпідними антитілами характерні звичні спонтанні аборти, причому ризик загибелі плоду значно підвищується зі збільшенням числа вагітностей. У зв'язку з цим важливе значення має сімейний анамнез і особливості кожної попередньої вагітності.

Паралельно при звичному невиношуванні, обумовленому антифосфоліпідними антитілами, можуть виявлятися антиядерні аутоантитіла, а також т.зв. "вівчаковий антиоагулянт", що включає аутоантитіла до протромбіну, фактору Х згортаючої системи крові, a₂-глікопротеїну І.

Відзначено, що в жінок із наявністю антиядерних антитіл звичний аборт відбувається в першому або другому триместрі, а в жінок з антифосфоліпідними антитілами в другому і третьому триместрі; при одночасній наявності антиядерних антитіл і антитіл до кардіоліпінів спонтанні аборти частіше спостерігаються в першому триместрі.

Що стосується лікування таких хворих, то незначні успіхи спостерігали при лікуванні жінок з антифосфоліпідними антитілами преднізолоном і аспірином у невисоких дозах. Останнім часом пропонується лікування даного синдрому внутрішньовенним введенням нормального імуноглобуліну (наприклад, сандоглобулін фірми "Сандоз") із розрахунку 400 мг/кг маси тіла в добу.

Дата добавления: 2014-12-17