Соціальна політика держави як основа підвищення добробуту громадян

У Конституції України зазначено, що національна економіка роз­вивається на основі соціально-орієнтованої моделі. Це означає, що го­ловним завданням на шляху соціально-економічного прогресу в держа­ві має стати забезпечення передумов реалізації прав і свобод громадян, утвердження середнього класу й подолання бідності населення.

Національна економіка

Сьогодні в національній економіці є такі критерії соціальних га­рантій: мінімальний розмір заробітної плати, мінімальний розмір пенсій за віком, індексація доходів населення. Для забезпечення цих гарантій держава має сприяти розвитку соціальної сфери й проводи­ти виважену соціальну політику.

Соціальна сфера є підсистемою національної економічної систе­ми, яка охоплює явища, процеси, види діяльності й об'єкти, що сто-• суються забезпечення життєдіяльності суспільства, людини, задово­лення ЇЇ ПОТреб. ІНТереСІВ:

Соціальна політика - це діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства, усу­нення негативних наслідків функціонування ринку, забезпечення соціальної справедливості й соціально-політичної стабільності у країні. Соціальна політика є системою правових, організаційних, регуляторно-контрольних дій держави з метою узгодження соціаль­них цілей з цілями економічного розвитку.

Соціальна політика є елементом життєздатності, стабілізації, роз­витку та консолідації суспільства.

Соціальна політика держави втілюється у суспільних програмах і соціальній практиці та охоплює: регулювання соціальних відносин у суспільстві, забезпечення ефективної зайнятості, розподіл і пере­розподіл доходів, формування стимулів до високоефективної праці; забезпечення розвитку соціальної інфраструктури, захист навколиш­нього середовища.

В основі соціальної політики мають лежати принципи:

- раціональності (досягнення оптимального співвідношення
мети соціальної політики й засобів її реалізації);

- соціальної справедливості (створення однакових можливостей
для всіх членів суспільства);

- соціальної безпеки (передбачення певних життєвих ризиків).

Об'єктами соціальної політики є; ринок праці та зайнятості, сис­тема соціального забезпечення й захисту населення; елементи соці­альної інфраструктури, громадяни як споживачі. Суб'єктами соці­альної політики є: держава, яка відповідає за створення й здійснення цієї політики, органи законодавчої та виконавчої влади.

Для оцінювання соціальної політики використовують ряд показ­ників:

Теорія суспільного добробуту й соціально-ринкова економіка

- соціально-демографічні (кількість населення, його склад за ві­
ком, статтю, соціальним станом, особливості відтворення й мі­
грації населення);

- узагальнені показники добробуту населення (валовий націо­
нальний продукт на душу населення, обсяг фондів невиробни­
чого призначення, сукупні ресурси для споживання);

- показники, що характеризують умови і оплату праці (темпи
скорочення ручної праці, підвищення кваліфікації робітників,
оплата праці);

- показники розвитку сфери послуг;

- показники зростання доходів і споживання населення (динамі­
ка й структура реальних доходів населення, обсяг продажу то­
варів на душу населення; споживання продуктів харчування й
непродовольчих товарів);

- показники, які оцінюють результативність соціальної політики
(рівень та якість життя населення).

Рівень та якість життя є інтегрованими показниками соціально-економічного розвитку країни.

Рівень життя населення відображає міру задоволення матеріаль­них, соціальних і духовних потреб людей, що забезпечується сукуп­ність матеріальних і соціальних умов життя. До основних елементів, що визначають рівень життя, належать: рівень і структура спожи­вання матеріальних благ; рівень споживання послуг, рівні охорони здоров'я, освіти, культури, соціального забезпечення, фізкультури, а також рівень забезпечення житлом.

Для визначення і оцінювання рівня життя у країнах ООН за­пропонувала у 1990 році застосовувати поняття «індекс розвитку людського потенціалу» або «індекс людського розвитку (ІЛР)». ІЛР формують такі складові: тривалість життя населення; рівень освіти, обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення. При цьому для кожної компоненти задано граничні (мінімальні й максимальні) значення, за якими оцінюється рівень життя населення в тій або іншій країні, тобто рівень цивілізованості країни. Так, гра­ничні значення тривалості життя становлять від 25 до 85 років; рівня освіти - від 0 до 100% (стосовно кількості років, що провів у режимі навчання «середній громадянин» після 15 років); ВВП на душу на­селення - 200...4000 доларів США. Отже, рівень життя населення за

Національна економіка

показником ІЛР вважається низьким, коли ІЛР є меншим за 0,5, і від­носно високим, якщо ІЛР становить 0,9 - 1 [7].

Для формування заходів та оцінювання результативності соці­альної політики у світовій практиці використовують також показник індексу вартості життя, який являє собою індекс роздрібних цін спе­ціального набору товарів і послуг, що входять у бюджет середнього споживача («споживчий кошик») і становлять прожитковий міні­мум.

Поняття якості життя конкретизує категорію «рівень життя». В ООН, наприклад для оцінювання якості життя запропоновано ін­декс якості життя, який характеризує: рівні освіти й медичного об­слуговування, тривалість життя, ступінь зайнятості населення; його платоспроможність, доступ до політичного життя та ін. Конкретними показниками якості життя є кількість автомобілів, телевізорів, ква­дратних метрів житла, лікарняних ліжок на одну людину (на одну ти­сячу населення), якість медичного обслуговування тощо.

Одним з найважливіших показників рівня життя населення, його добробуту є реальні доходи населення, на основі яких прогнозуються загальний обсяг, структура й динаміка споживання населенням мате­ріальних благ і послуг, склад і джерела доходів населення, розміри й рівні диференціації доходів окремих соціальних груп.

З метою забезпечення відповідного життєвого рівня держава підтримує ті верстви населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, тобто соціальне захищати населення. Со­ціальний захист охоплює заходи щодо надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам (найбільш незаможнім верствам населення), а також створення соціальних гарантій для еко­номічно активного населення. Практично соціальний захист населен­ня є комплексом законодавче закріплених гарантій, які протидіють дестабілізуючим життєвим факторам: інфляції, економічному спаду, безробіттю. Отже, соціальний захист - це система законодавчих, еко­номічних, соціальних і соціально-психологічних гарантій.

Метою державної політики є забезпечення істотного підвищення рівня життя громадян нашої країни. Його показники слід орієнтувати на рівень добробуту населення, досягнутий у розвинутих країнах. Ви­конання такого завдання передбачає прийняття відповідних програм на довгострокову перспективу, конкретизованих на кожний визначе-

Теорія суспільного добробуту й соціально-ринкова економіка

ний період. При цьому слід усвідомлювати: таких результатів можна досягти лише за умов, що Україна за рівнем економічного розвитку досягне потенціалу розвинутих держав.

Прийняття виваженої програми, спрямованої на досягнення зна­чного підвищення добробуту українських громадян, слід віднести до важливих чинників розвитку нашої країни, її виконання має забезпе­чити консолідацію суспільства, інтеграцію інтересів громадян і влад­них структур, зміцнення їхньої співпраці, активізацію розвитку твор­чої активності населення. Важливо й те, що виконання перелічених завдань сприятиме підвищенню відповідальності уряду. Необхідно активізувати діяльність не тільки з розроблення, а й із забезпечення фінансування та виконання прийнятих програм.

Засобом досягнення поставлених цілей є передусім забезпечення поступального розвитку економіки. Гострі соціальні проблеми, що спостерігаються в нашій країні, мають розв'язуватися шляхом при­скорення структурної перебудови економіки, нарощування виробни­чого потенціалу, оновлення технічної бази господарського комплексу, підвищення конкурентоспроможності й ефективності національного бізнесу, активізації участі громадян у виробничих процесах та ін.

Державна фінансова політика спрямовується на виконання ціло­го комплексу завдань. У першу чергу, це забезпечення економічного зростання, що відображається в динаміці показників приросту ВВП. Втім досягнення високих темпів приросту ВВП уряд не розглядає як кінцеву мету. Не менш важливим є раціональне використання досяг­нутих результатів. Збільшення доходів як наслідок забезпечення ви­сокого приросту ВВП має спрямовуватись на зміцнення фінансового потенціалу вітчизняного бізнесу, підвищення його конкурентоспро­можності й ефективності, забезпечення зростання оплати праці зайня­тих. Причому такі результати мають сприяти збільшенню доходів дер­жавного й місцевих бюджетів, що дасть змогу забезпечити соціальні виплати з боку органів державного управління в розширених обсягах.

Стратегічною метою бюджетної політики в Україні згідно з про­гнозом показників зведеного бюджету України за основними видами доходів, видатків і фінансування на 2008 — 2010 роки, схваленим По­становою № 1359 Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2006 р., є побудова конкурентоспроможної, соціальне орієнтованої ринкової економіки та інтеграція її в європейське співтовариство. До осно-

Національна економіка

вних цілей державної бюджетної політики віднесено досягнення ви­сокого рівня життя громадян, підвищення конкурентоспроможності економіки, забезпечення ефективної та справедливої влади, пере­творення України на інтегровану у глобальні процеси та шановану у світі державу.

Для досягнення перелічених цілей необхідно передусім забез­печити високі темпи зростання реального ВВП шляхом зниження індексу споживчих цін, значного збільшення фонду оплати праці, за­безпечення прискореного зростання експорту й стабілізації імпорт­них операцій.

Таким чином, забезпечення істотного підвищення добробуту гро­мадян України є можливим лише при збільшенні темпів економіч­ного зростання. Досягнення стабільного приросту реального ВВП у 6,5...7 % на рік дасть змогу розв'язати складні соціальні проблеми, які нагромадилися за останні роки в нашій країні, а також створити спри­ятливе макроекономічне середовище для розвитку вітчизняного біз­несу й підвищення його конкурентоспроможності. На особливу увагу заслуговують питання посилення соціальної спрямованості розвитку економіки, реальний її приріст слід орієнтувати на розв'язання соці­альних проблем за рахунок підвищення інвестиційної активності та конкурентоспроможності вітчизняних підприємств.

Закладання передумов стабільного динамічного соціально-економічного зростання потребує зосередження уваги на комплексі пріоритетних завдань економічної й соціальної стратегії:

1. Розвиток національного конкурентного середовища й внут­
рішнього ринку.. Політика розвитку національного конкурентного
середовища й внутрішнього ринку має відігравати провідну роль у
зміцненні функцій конкуренції як головного чинника підвищення
ефективності економіки й стимулу економічного розвитку та соці­
альної відповідальності бізнесу. Держава має створювати й гаранту­
вати правила гри на національному ринку, підтримувати збалансова­
ність відносин між суб'єктами господарювання, рівність їхніх прав та
економічних свобод.

2. Інвестиційно-інноваційний розвиток національної економіки.
Формування інвестиційно-інноваційної моделі розвитку національ­
ної економіки — безальтернативний шлях до скорочення значного
відставання рівня життя населення України від життєвого рівня

Теорія суспільного добробуту й соціально-ринкова економіка

населення розвинених кра'їн світу, радикального піддищення про­дуктивності використання національного ресурсного потенціалу. Зниження енергетичної залежності, подолання суперечностей між завданнями економічного та соціального розвитку.

3. Підтримка експортної діяльності й поліпшення структури екс­
порту з України. З метою принаймні часткового розв'язання про­
блеми негативного сальдо зовнішньої торгівлі має бути розроблено
комплекс інструментів для підтримання розвитку експорту орієн­
тованих виробництв і вдосконалено структуру товарного експорту
щодо збільшення в ньомучастки товарів з високим рівнем додаткової

вартості.

4. Посилення захисту внутрішнього ринку. Врегулювання ве­
личини зовнішньоторговельного сальдо й забезпечення адекватної
реакції національної економіки на підвищення внутрішнього спо­
живчого й інвестиційного попиту потребуватимуть проведення ви­
важеної політики імпортозаміщення й захисту внутрішнього ринку,
зокрема шляхом застосування засобів нетарифного регулювання та
вдосконалення методів митного контролю.

5. Модернізація орієнтирів соціальної політики. Вихід з небез­
печної ситуації протиставлення завдань соціального і економічного
розвитку потребуватиме відповідної модернізації орієнтирів і пріо­
ритетів соціальної політики держави у сферах реформування полі­
тики щодо заробітної плати, реформування ринку праці, поліпшення
якості послуг соціальної сфери її підвищення ефективності їхнього
надання, запобігання подальшій соціальній поляризації.

6. Реформування економічних відносин у агропромисловому
комплексі. Підготовка сільгосппідприємств та індивідуальних госпо­
дарств до діяльності в умовах повноцінного функціонування ринку
землі й запобігання можливим негативним тенденціям, пов'язаним з
відставанням аграрного сектору в ринковому реформуванні, потребує
здійснення комплексних ринкових перетворень у агропромисловому
секторі країни, зокрема створення дієвих економічних механізмів
стимулювання й підтримання розвитку аграрного виробництва, впро­
вадження ринкових механізмів регулювання цін на аграрних ринках,
заохочення розвитку інфраструктурних елементів аграрного ринку.

7. Реформування житлово-комунального сектора та сфери при­
родних монополій. Досвід останніх років показав необхідність пере-

Національна економіка

Теорія суспільного добробуту й соціально-риикова економіка

будови житлово-комунального господарства в напрямі радикального поліпшення якості послуг, ефективного використання державних капіталовкладень у цей сектор і диверсифікованості джерел інвести­цій, упровадження сучасних ефективних інструментів регулювання діяльності природних монополій.

8. Розвиток партнерських відносин між владою та бізнесом. Сформувати суспільний консенсус і впровадити дієздатну політику соціально-економічних реформ не можна без створення механізмів реального партнерства між державою й структурами бізнесу у сферах формування державної економічної й соціальної політики, соціаль­ної відповідальності бізнесу, реалізації соціальне значущих інвести­ційних проектів.

Дата добавления: 2014-11-29