Інституційні підходи до дослідження національної економіки

ЕКОНОМІКИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ

ЧИННИКИ РОЗВИТКУ

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ

Тести для самоперевірки знань

1. Який з названих потенціалів національної економіки впливає
на зростання обсягів виробництва і оптимізацію структури націо­
нального продукту?

а) виробничий, трудовий;

б) споживчий, рекреаційний;

в) інвестиційний, зовнішньоекономічний;

г) експортний, імпортний.

2. Які з названих чинників праці впливають на зростання вироб­
ничого потенціалу:

а) зростання кількості зайнятих;

б) зростання кваліфікації зайнятих;

в) зростання національного патріотизму;

г) усі перелічені чинники.

. 3. Який з названих варіантів найбільш правильно описує пробле­ми наукового потенціалу в Україні?

а) недостатнє фінансування науки й інновацій;

б) переважає відірваність науки від проблем економіки;

в) практично відсутній механізм розроблення національних тех­
нологій від потреб національної економіки;

г) усі відповіді правильні.

4. Яку категорію населення виражають критерії трудового капіта­
лу, зайнятості, безробіття?

а) національну;

б) соціальну;

в) економічну;

г) усі відповіді правильні.

5. Який з наданих варіантів правильно описує реальний інвести­
ційний потенціал?

а) акції, облігації;

б) вклади (депозити);

в) права інтелектуальної власності;

г) статутний фонд, позики, нерухомість, золото

ГЛАВА 5

Пошук економістами нової економічної теорії, за допомогою якої можна пояснити й забезпечити досягнення безперервного й стабіль­ного економічного зростання, є характерним для сучасних економіч­них досліджень. У зв'язку з цим дедалі все більше вчені спрямовують увагу на теорії інституціонального напряму, при використанні яких разом з економічними методами дослідження застосовують істо­ричний, соціологічний, правовий, політологічний, біхевіористський інструментарій. Розширення об'єкта інституціонального аналізу й введення в нього навичок, норм, правил, форм організаційної пове­дінки та інститутів дозволяє теоретично пояснити поточні змінення у країнах з перехідною економікою, а також розробити й запропо­нувати комплекс заходів, спрямованих на прискорення завершення ринкових перетворень.

Наукові дослідження вітчизняних і зарубіжних учених свідчать про існування цілої низки нерозв'язаних концептуальних проблем щодо тлумачення поняття «інститут» і визначення одиниці аналізу при використанні різних інституціональних підходів, співвідношень між інститутом і різними наборами правил, взаємостосунків формаль­них і неформальних інститутів, а також при виробленні стратегічного напряму інституційного розвитку країн з перехідною економікою.

Дослідження інституційних процесів у перехідній економіці ґрун­тується на застосуванні як кількісного, так і якісного інструментарію. В рамках аналізу сутності й особливостей трансформації розглянемо основні інституціональні концепції.

Національна економіка

Т. Веблен, У. Мітчелл, В. Ніл, Д. Фостер дали найповніше визна­чення інститутів як правил, стандартів поведінки («рутини»), сте­реотипів мислення в суспільстві-різних соціальних груп. В інститу-ціональній теорії використання терміна «рутина» (гоиіїпе) стосовно організацій і фірм означає нормальні та передбачені зразки поведінки. Під терміном «хабітус» (ЬаЬіШз) розуміють сукупність форм, стерео­типів поведінки, закріплених у вигляді звичок, що зазнають змінень у процесі соціалізації.

Т. Веблен розглядав інститут, з одного боку, як «звичні способи реагування на стимули, створювані обставинами, що змінюються», а з іншого - «певні способи існування суспільства, які утворюють осо­бливу систему суспільних відносин». Т. Веблен вивчив взаємозв'язок інституту й соціальної структури. Відмінність інституціонального напряму від неокласичного полягає в різному оцінюванні чинника невизначеності. Зокрема, створення системи інститутів розглядаєть­ся як умова зниження рівня структурної невизначеності шляхом об­меженого набору альтернатив для економічних агентів. У сучасних умовах слід відзначити появу багатьох точок зору, які по-різному пояснюють суть, причини виникнення й наслідки функціонування інститутів у суспільстві. Потреба в поясненні відмінностей рівнів інституційного розвитку і виявленні закономірностей формування інститутів зумовлює необхідність застосування міждисциплінарно­го підходу, що ґрунтується на аналізі сутності інститутів, їхньої ево­люції та специфіки функціонування в різних економічних системах. Через відсутність єдиного підходу до класифікації інституціональ-них теорій зупинимося на найбільш відомих і значущих підходах (табл,5.1)[3].

^сучасних умовах, коли підвищується роль інститутів в еконо­мічній системі, можна охарактеризувати національну економіку як інституціональну. Виникнення інституціональної економіки було обумовлено пошуком альтернативних шляхів розвитку ринкової еко­номіки.

Ефективно функціонуючому ринку має відповідати комплекс інститутів (установ), прав, норм, традицій і правил поведінки в сус­пільстві. Предметом дослідження інституціональної економіки є ін­ститут, що розглядається як спеціальний вид соціальних структур з потенційними зміненнями цілей і переваг агентів.

Інстіпуціональні чинники розвитку національної економіки

Таблиця 5.1 Класифікація інституціональних підходів

№ п/п	Назва	Предмет дослі­дження	Характерні ознаки	Застосовані методи
			Взаємозв'язок інсти-
			туту І соціальної
	Інституці-	Звички, традиції, звичаї, норми й	структури, еконо­мічних відносин і	Дисциплінар­ний підхід,
	ональнии напрям	стереотипи пове­дінки, інститути	системи; причинна обумовленість, вико-	еволюційний метод
			ристання механізмів
			селекції, адаптації
		Інституційна		Еволюційно-соціологічні
	Нова інсти-туціональна економіка	структура держа­ви, реальні інсти­тути (установи), господарські системи	Відокремлення фор­мальних і нефор­мальних правил	методи, інте­грований підхід до аналізу господарських систем
			Методологічний	Мікроеконо-
	Неоінсти-туціональна економіка	Право власності, організації, по­літичні режими	індивідуалізм, раціо­нальна поведінка економічно відособ­леного суб'єкта; ана-	мічний аналіз, контрактний підхід, аналіз трансакційних
			ліз майнових прав	витрат
	Еволюційна економіка	«Рутина», інфор­мація, питання щодо функціону­вання фірми, технологічний	Оптимальна страте­гія поведінки фірми, взаємозв'язок техно­логічних і соціаль-	Природничо-наукові методи, синергетичний підхід
		процес	них процесів
	Технологіч-	Технологічні й	Взаємозв'язок техно-	Еволюційний
	на парадиг-	еволюційні змі-	логічних та інститу-	метод, функціо-
	ма	нення	ціональних процесів	нальний метод

Інституціональна економіка вивчає механізм індивідуального ви­бору економічних агентів, методи, за допомогою яких у ньому могли б бути використані різні набори інституційних обмежувачів. Норми й традиції в суспільстві не лише є обмежувачами поведінки індивідів, а й використовуються як інструменти, що спонукають економічних суб'єктів діяти відповідно до визначених у суспільстві правил, норм поведінки й наданих прав. Розвиток інститутів пройшов тривалий

Національна економіка

процес, який містив створення, відбір і формування їхньої оптималь­ної системи.

Найважливішою складовою інституціональної теорії є інститу-ційне змінення, що виявляється в існуючому довготривалому щодо становлення зміненні. Останнє виявляється у стійкому й оборотному за. швидкістю здійснення перетворенні та різноякісному за ефектом дії впливі на інституційні суб'єкти, політичні організації й формальні інститути. Інституційний процес характеризують еволюційне, куму­лятивне і адаптивне змінення. Під першим розуміють змінення пе­риферійних правил та їх поступове перетворення на правила вищого порядку. Кумулятивне змінення визначається ступенем розвитку ін­ститутів і виявляється в загальних зміненнях функціонуючих норм, правил та інститутів. Адаптивне змінення характеризує використан­ня і адаптацію норм і правил поведінки економічних суб'єктів в існу­ючих умовах. У процесі інституційного змінення, що супроводжуєть­ся створенням інститутів, виробленням і використанням нових норм, правил у суспільстві, відбувається перехід трансформованої системи до нового стану рівноваги.

Під інституційним порядком розуміють поведінку економічного агента, інституту (установи) згідно із стандартним зразком, форми й способи їхньої економічної координації. Ефективний економічний порядок означає збіг індивідуальних і суспільних результатів еко­номічної діяльності. Спадкоємність шляху історичного розвитку й використання різноманітних координаційних форм визначають ком­бінацію форм раціональної поведінки економічних агентів з неперед-бачуваною поведінкою, їх взаємозв'язок, а також відносність і пере­хідний характер інституційних станів.

Уявляється, що як критерій поділу на внутрішні й зовнішні інсти­тути слід розглядати форми діяльності людей. Внутрішні інститути визначають сукупність правил і механізмів, які координують форми поведінки людей у суспільстві. До них належать економічна й полі­тична культури, цінності, відносини в суспільстві, традиції. Зовнішні інститути характеризують норми, правила взаємодії людини й зо­внішнього середовища, визначають форми взаємовідносин держав.

Залежно від суб'єктної ознаки інститути поділяють на інститути держави, фірм (підприємств), різних форм підприємницької діяль­ності, банків, бірж, інвестиційних компаній, консалтингових компа-

Інсгитуціональні чинники розвитку національної економіки

ній, інвестиційних фондів, страхових компаній і пенсійних фондів. Аналіз інститутів проводять залежно від мікро- або макрорівнів до­слідження. Як критерій розмежування інститутів слід розглядати економічних суб'єктів. На мікрорівні підприємці, виробники й фі­нансові посередники організовують роботу фірм, виконують функції щодо створення і обслуговування ринкової інфраструктури. На ма-крорівні держава, домогосподарства, а також міжнародні інституцій­ні організації є основними суб'єктами, що виконують функції коор­динації системи. Ефективне функціонування інститутів на мікро- й макрорівнях досягається за допомогою узгодження цілей діяльності інституційних суб'єктів різних рівнів на основі обміну інформацією, оптимізації її обсягу й спрямованості сигналів. У разі незбалансова-ності інформаційних векторів відбувається порушення в роботі інсти­тутів. Цей процес супроводжується деформаціями у функціонуючій економічній системі. Під інформаційним вектором розуміють певної довжини й спрямованості відрізок (потік) інформації. Залежно від збігу спрямованості векторів потік інформації, що передається, збіль­шуватиметься або зменшуватиметься.

Нова інституціональна економіка вивчає різні структури управ­ління державою, елементами яких є контрактна система, організації (інститути), інституційна структура суспільства, господарські систе­ми. Цей напрям ґрунтується на еволюційно-соціологічному методі. Використання інтегрованого підходу у вивченні господарських сис­тем дозволяє розширити межі економічного аналізу за рахунок уве­дення в об'єкт дослідження теорій загального порядку, політичного порядку, інтеграції з теорією інституційного повороту. Тлумачення поняття «інститут» було розширено представниками цього напряму через відокремлення в ньому формальних і неформальних правил, що визначають спосіб взаємовідносин економічних агентів, а також організацій. На відміну від традиційного підходу в новій інституці-ональній економіці поведінку економічних суб'єктів розглядають як обмежено раціональну в умовах асиметричності інформації. Така по­ведінка призводить до нераціонального використання економічних цінностей і нерідко характеризується як опортуністична.

У більшості випадків інститути є внутрішніми обмежувачами еко­номічної поведінки агентів і ніби вбудованими у функціонуючу еко­номічну систему. Залежно від характеру визначення інституційних

Національна економіка

правил можуть відбуватися різноякісні змінення в системі. Д. Норт визначає інститут як сукупність створених людиною обмежень, які структурують політичну, економічну й соціальну взаємодію. Інсти­тути розглядають двояко: з одного боку, як умову раціональної по­ведінки економічного агента, з іншого - як засіб, за допомогою яко­го з'являється можливість економити на раціональності. Існування меж раціональної поведінки економічних суб'єктів впливає на процес управління. Вибір структури управління залежить від селекції і отри­мання знань. Відмітною рисою нової інституціональної економіки є визнання існування трансакційних витрат.

На відміну від концепції нової інституціональної економіки нео-інституціональна економіка грунтується на неокласичному підході й методах маржинального аналізу, теорії ігор. Неоінституціоналісти використовують принцип методологічного індивідуалізму при роз­гляді раціональності як змінної величини, причому аналізують ситу­ації, їх повторюваність, ураховують обсяг інформації при ухваленні індивідом рішення, а також ступінь мотивації працівника.

Сучасна інституціональна теорія ґрунтується на розв'язанні та­ких головних проблем: пояснення виникнення інститутів, вивчення їх функціонування в змінених умовах, з'ясування сутності інституцій-ного порядку і оцінювання ролі інституційних змінень. Застосування плюралістичного методу для аналізу різних напрямів інституціона­лізму сприяє поглибленому вивче.нню їхньої сутності, використанню міждисциплінарного підходу дослідження у виявленні закономірнос­тей формування інститутів.

Вивчення змісту перехідних процесів у межах описаних вище напрямів інституціональної економіки розширює рамки традицій­ного економічного аналізу. Дослідження різних інституціональних напрямів свідчать про доцільність використання комплексного під­ходу, який враховує загальні теоретичні основи розглянутих кон­цепцій при аналізі дослідження проблем формування інституційної системи перехідної економіки. Виявляється, що якзагальні теоретико-методологічні основи комплексного інституціонального підходу слід відокремлювати певні риси, характерні тільки для кожного, окремо розглянутого напряму. У традиційному інституціональному аналізі визначають поняття інституту як форми обмеження й надання прав економічним суб'єктам.

Інстптуціональні чинники розвитку національної економіки

Характерними рисами нової інституціональної економіки є аналіз контрактної системи, формальних і неформальних правил, досліджен­ня форм організації та інституційної структури. В неоінституціональ-ній економіці відокремлюють використання принципу методологіч­ного індивідуалізму, застосування методів маржинального аналізу, контрактного підходу, обгрунтування використання альтернативних інституційних форм інтернаціоналізації екстерналій, в еволюційній - введення в об'єкт інституціонального дослідження форм поведінки інституційних суб'єктів на організаційному рівні та його підрівнях. У технологічній парадигмі відокремлюють вивчення технологічних і еволюційних змінень. Застосування комплексного інституціонально­го підходу, в якому враховуються зазначені вище типові риси, харак­терні для кожного з напрямів, дозволить глибше досліджувати сучасні інституційні процеси у країнах перехідної економіки. Використання ж інструментарію інституціональної теорії сприятиме активізації ін­ституційних перетворень у перехідній економіці.

Сучасні представники інституціоналізму виділяють два основних методологічних уроки з поглибленого пізнання інституціональної теорії. По-перше, інституціональна онтологія є суб'єктивною. ЇЇ слід вивчати з позицій окремо взятої особи. Інституційні факти існують для переконань учасників, а не для забезпечення адекватного функці­онального або біхевіористського аналізу. Індивіду слід відчувати себе в інституційному середовищі для того, щоб його осягнути. По-друге, суспільство має логічну будову, і теорія пізнання вказаного феномена має містити логічний аналіз його структури.

Зупинимося детальніше на підході, запропонованому В. Скот том, згідно з яким інститути розглядаються як багатопланові структури тривалого використання, що містять інституційні елементи, соціаль­ну діяльність і матеріальні ресурси [3]. При цьому автор зосереджує увагу на аналізі суті трьох інституційних елементів: регулювальної системи, нормативної системи, культурно-пізнавальної системи. Він відокремлює такі інституціональні напрями: нова інституціональна економіка, економічна історія, традиційна інституціональна соціо­логія, неоінституціональна соціологія і еволюційна економіка. Не­зважаючи на неординарність запропонованого В. Скоттом підходу, здаються недостатньо обґрунтованими відокремлення різних рівнів дослідження інститутів.

Національна економіка

При переході до ринкової економіки країни стикаються з необ­хідністю проведення економічних перетворень у традиційних сферах діяльності, подолання викривлень, що залишилися від колишнього режиму, ухвалення нових загальновизнаних норм і процедур, ство­рення нових інститутів. Ефективному функціонуванню інститутів у країнах з перехідною економікою перешкоджає відхід частини еконо­мічних суб'єктів у тіньовий бізнес, «спливання мозгів» в індустріаль­не розвинені країни, переважання короткострокових інвестицій над довгостроковими, перевага зберігання капіталу в зарубіжній валюті, відплив капіталу за кордон, приплив іноземного капіталу в невелико­му обсязі.

Організація й розвиток системи нових інститутів спрямовані на зменшення чинника невизначеності, досягнення компромісу щодо;>! ин>, І'тсргпр. \сї\ ₍-уп'(ктів суспільства. Водночас не всі індивіди беруть активну участь у розробленні та створенні інститутів, дотри­муються правил поведінки, визначених законодавче. Слід зазначити, що не завжди інституційні змінення приводять до формування ефек­тивних інститутів. Зокрема, нерідко у процесі виникнення інститутів спостерігалася протилежна тенденція, пов'язана із зростанням рівня трансакційних витрат і перетворенням інститутів із зростаючою гра­ничною віддачею на менш ефективні інститути із спадною граничною віддачею. Відтворення неефективних інститутів може бути подолано у процесі еволюції суспільства і у процесі навчання акторів, які є пред­ставниками того населення, для блага якого задумані всі реформи.

Інститу цінне закріплення функціональних зв'язків між економіч­ними суб'єктами визначає межі доступу до певного масиву ресурсів у суспільстві. Успішність трансформаційного процесу залежить від того, які зв'язки переважатимуть і значення яких знижуватиметься й нівелюватиметься.

Відзначаючи, що демократизація не є єдиною умовою успішної побудови демократії, М. Кастаньєра пише: «Розв'язання цієї задачі потребує додержання законності, створення реальних прав власнос­ті, забезпечення виконання контрактів та ін. Навпаки, швидка демо­кратизація і проведення реформ за відсутності «влади закону» веде дп ітістптуишного колапсу, що посилює інституційний спаді пере­шкоджає, господарському пожвавленню». Функціонування системи інститутів пов'язано зі створенням мережі конкурентоспроможних

Інституціональні чинники розвитку національної економіки

інститутів. Завдяки становленню інститутів ринкової економіки гра­ничні та середні політичні витрати скорочуватимуться. Інституцій-на система, що створюється, прагнутиме досягнення рівноваги між граничними соціальними вигодами й граничними соціальними ви­тратами. Формування інститутів безпосередньо пов'язано з додатко­вими витратами на проведення інституційних реформ. У разі неефек­тивного функціонування системи інститутів і виникнення дефіциту держава буде змушена субсидувати витрати за рахунок додаткового фінансування.

Постійне виникнення й розв'язання суперечностей є основою для переходу системи від одного рівня розвитку до іншого, якісно нового. Головними елементами суперечностей є: принципова невизначеність вибору між альтернативними напрямами подальшого розвитку, збе­реження позаекономічних (владних) методів управління, високий рі­вень соціально-економічних витрат ринкової трансформації, велика питома вага у ВВП результатів діяльності кримінального тіньового сектора, відсутність державної політики, що визначає пріоритети ін-ституційного оформлення відносин між економічними суб'єктами. Інституційні процеси є суперечливими й несистемними. Економіка, що трансформується, характеризується неоднорідністю, має ознаки, властиві перехідній системі.

Інститути соціального партнерства, організації, що координують і регулюють різноспрямовані інтереси соціальних груп у суспільстві, опосередковують відносини розподілу в рамках відтворювального циклу, не є розвинутими у країнах з перехідною економікою.

Використання комплексного інституціонального підходу, який би враховував характерні риси кожного з розглянутих інституціо-нальних напрямів, буде спрямовано на прискорення здійснення ін­ституційних реформ у країнах з перехідною економікою. Розподіл інститутів на зовнішні й внутрішні розширює рамки дослідження і пізнання перехідних процесів. Ясність, стабільність правил у суспіль­стві, забезпечення їх гнучкості та змінення в разі інновацій сприяти­ме отриманню максимальної вигоди від наявності інститутів.

За словами О. Л. Яременко, можна визначити чотири основних етапи інституціональної трансформації фундаментального типу [16].

Перший етап - це етап безструктурної діяльності, який харак­теризується тим, що соціальна маса в момент катастрофи даремно

Національна економіка

витрачає енергетичний запас в мітинговій стихії, в зруйнуванні всьо­го, що вважається нежиттєздатним.

Другий етап - виникнення нових видів діяльності, яких потребує ринкова економіка. Для цього етапу є характерним стан «негативної свободи» для всіх бажаючих отримувати доходи новими способами. Тут мало обмежень, заборон, але мало й реального професіоналізму.

Третій етап можна назвати етапом формалізації й бюрократизації. Повна свобода замінюється жорсткою регламентацією чиновництва.

Четвертий етап - це етап створення зрілих інституційних форм, що зможуть обмежити бюрократичне втручання в свою діяльність за­вдяки високому професіоналізму та власним традиціям, правилам й обмеженням як формальним, так і неформальним, що не підпадають під прямий бюрократичний контроль. Цей етап є найдовшим і най­важчим.

Україна зараз знаходиться на третьому етапі. Реформування еко­номіки передбачає:

- перебудову органів державного управління економікою;

- змінення в структурі економіки;

- роздержавлення економіки;

- формування нової інституціональної системи.

Основні напрями проведення інституційної реформи передбача­ють зміцнення законності, надання й забезпечення гарантій реальних прав власності, дотримання й виконання контрактів, норм і правил у суспільстві, розвиток неформальних правил, якісне вдосконалення функціонуючих інститутів, створення інститутів соціального парт­нерства, організацій, що координують і регулюють інтереси соціаль­них груп суспільства.

Слід зазначити стратегічні напрями інституціонального розвитку в Україні:

- випереджальний розвиток загальних інститутів ринку і право­
вої держави;

- підвищення загального рівня транспарентності механізмів гос­
подарювання, привласнення та реалізація власності й влади,
створення інституційних умов для залучення населення в про­
цес інвестування шляхом більш широкого доступу до участі в
акціонерних товариствах та інших корпоративних структурах
через фінансові ринки;

Інституціональш чинники розвитку національної економіки

- професіоналізація ринкової, соціальної й державної діяльності,
стимулювання розвитку недержавних інститутів;

- розвиток цілісного інфраструктурного комплексу, інституцій-
ний аналіз і проектування створення системи соціологічного
вивчення уявлень різних верств населення про основні прави­
ла, норми й цінності, що є найбільш глибокими інституційни-
ми основами поведінки людей; врахування цієї інформації в ін-
ституційному будівництві, складовою частиною якої має стати
підсистема аналізу й прогнозування інституційних механізмів і
наслідків будь-яких істотних змінень в історії. Взаємодія інсти­
тутів ринкової економіки і соціального економічного розвитку
відбувається завдяки приватній власності, конкуренції, вільно­
му ціноутворенню.

У XX ст. складались інститути соціального захисту населення, їх метою було зниження впливу наслідків безробіття й зменшення зли­денності, забезпечення населення доступною медичною допомогою, освітою. Це сприяло консолідації суспільства, зниженню внутрішніх протиріч і конфліктів, що перешкоджали соціальному і економічно­му розвитку. В цей час зростала роль держави, її бюджету, державних

інститутів.

Слід зазначити, що позитивні функції інститутів у багатьох роз­винутих країнах не забезпечили ефективної діяльності таких інсти­тутів у країнах-імпортерах, навпаки, зросли інституціональні витра­ти й практично не збільшилась ефективність економіки. Важливим чинником стали управлінські, політичні й інші рішення, що зробило їх об'єктом купівлі-продажу, а це є економічною і інституціональною основою корупції. Оскільки наявні інститути не відповідають рівню економічного й соціального розвитку підприємництва, розвивається тіньова економіка.

Дата добавления: 2014-11-29