Характеристика економічного потенціалу

Природно-ресурсний потенціал - це можливість країни викорис­товувати сукупні природні багатства у господарській діяльності.

За оцінками економістів, із загального обсягу природно-ресурсного потенціалу України 44,4% припадає на земельні ресурси, 28,3% - на мінеральні, 13,1% - водні, 9,5% - рекреаційні, 4,2% - лісо­ві, 0,5% - біологічні.

Україна не забезпечує себе повністю мінеральними ресурсами, проте має значний природно-ресурсний потенціал (5% природних ресурсів світу).

На території нашої країни розміщується понад 7 тис. розвіданих родовищ з 94 видів корисних копалин. Україна має значні запаси за­лізної й марганцевої руди, кухонної солі, кам'яного вугілля, бокситів, мідних руд, ртуті, цементної сировини.

Одним з найцінніших ресурсів в Україні є земля. За її забезпече­ністю в розрахунку на одного жителя Україна має один з найвищих показників (0,65 га), в той час як у Великобританії - 0,12 га, в Європі - 0,26 га, у світі - 0,29 га [8].

Виробничо-технологічний потенціал - це наявні й приховані мож­ливості підприємств щодо залучення та використання чинників ви­робництва для випуску максимально можливого обсягу продукції.

Україна є досить розвинутою індустріальною державою з потуж­ною промисловою базою, однак у галузевій структурі переважають виробництва з видобутку та первинної переробки сировини. Осно­вний капітал в Україні характеризується високим рівнем морального й фізичного зношування, що істотно обмежує нинішні можливості

Національна економіка

Характеристика економічного потенціалу

виходу країни на новий рівень економічного розвитку. Під час пере­ходу до ринкової економіки 1990 - 2000 рр. Україна щороку втрачала в середньому 18,5% вартості знов утвореного капіталу й лише з 2000 р. спостерігається часткове відновлення раніше втрачених позицій (се­редньорічний темп зростання становить 7,1%) [8].

Про неефективність виробничого потенціалу нашої країни свід­чить характеристика технологічної бази та її розвиток, для цього аналізуються шість технологічних укладів національної економіки. Найбільш передові технологічні уклади (п'ятий і шостий) у структу­рі національної економіки України становлять відповідно 5% і 1%.

Трудовий потенціал як інтегрована динамічна система, яка містить демографічну, економічну й соціальну підсистеми, об'єднані спіль­ністю трудової діяльності. В Україні економічно активне населення (віком від 15 до 70 років) за січень - вересень 2008 року становило 22605,1 тис. осіб, з них працездатного віку - 20819.5 тис. осіб. Зайня­те населення працездатного віку - 19465,9 тис. осіб, тобто рівень без­робіття - 6,5% [8].

З метою відображення зростаючого значення кваліфікованої праці й інтелектуальної діяльності у відтворенні суспільного життя остан­нім часом в економічній літературі активно використовується понят­тя «людський потенціал» як сукупність знань, здібностей і кваліфіка­ції, здатність кваліфікованої робочої сили створити прибуток, а також «інтелектуальний капітал» для характеристики інтелектуальної праці. Розвиток висококваліфікованої робочої сили є найефективнішим спо­собом досягнення економічного зростання, найважливішим ресурсом суспільства. Віддача від працівників, що займаються інтелектуальною працею, в декілька разів вище, ніж від основних робітників.

Науково-технічний потенціал національної економіки складаєть­ся історично, залежно від досягнутого рівня розвитку продуктивних сил. Ефективність сучасної економіки визначають уже не матеріальні товари, а інтелектуальні чинники - знання, інформація, високі тех­нології.

Складовими частинами науково-технічного потенціалу країни є:

1) матеріально-технічна база науки (наукові організації, науково-
дослідні лабораторії, експериментальні заводи та ін.);

2) наукові кадри - дослідники, конструктори, винахідники,
науково-технічний персонал;

3) фонд винаходів і відкриттів - банк наукових знань і відкриттів,
еталонів, наукової інформації та ін.;

4) організаційно-управлінська структура наукової сфери - сис­
тема управління, фінансування, планування науково-дослідних і
проектно-конструкторських робіт.

Науково-технічний рівень країни визначається також на основі інноваційного потенціалу всієї національної економіки. Інновацій­ний потенціал визначається здатністю фундаментальної науки забез­печити нововведеннями процес оновлення продукції.

Кількісну характеристику інноваційного потенціалу р можна ви­разити за допомогою відношення

де V - кількість освоєних зразків нової продукції;

N - кількість створених зразків нової продукції.

Показник - характеризує стан (рівень) інноваційних процесів та інноваційної діяльності в країні. Інноваційні процеси обумовлюють створення й впровадження нових технологій, техніки і розроблення нових матеріалів, розвиток нових галузей і виробництв. Метою інно­ваційної діяльності є впровадження інновацій у виробництво. У кра­їнах з розвинутою ринковою економікою інноваційною діяльністю займаються 70 - 80% підприємств. В Україні цей показник в останні роки становить 15 - 20%.

Можливість реалізації науково-технічного й інноваційного по­тенціалу країни залежить від ефективності науково-технічної й інно­ваційної політики держави. Науково-технічна політика - це політика держави щодо формування й створення умов, сприятливих для ефек­тивного науково-технічного розвитку країни..

Умовами ефективного науково-технічного розвитку вважають:

- раціональну мотивацію використання результатів НТП у ви­
робництві;

- соціальну ефективність впровадження результатів НТП (со­
ціалізація економіки, поліпшення умов праці, охорона навко­
лишнього середовища та ін.);

- конкуренцію в науково-дослідній сфері й захист авторських
прав;

Національна економіка

Характеристика економічного потенціалу

- інтеграцію науково-дослідних, виробничих і фінансових
структур;

- державну підтримку розвитку НТП й інноваційних процесів.

За кількістю науковців (1774 особи) у розрахунку на мільйон жи­телів Україназначно відстає від Росії (3319 осіб), Фінляндії (7992 осо­би), Швеції (5416 осіб), середнього показника Європейського Союзу (2607 осіб). Проте найважливішим показником є рівень фінансування науки, за яким Україна з показником 1,16% ВВП значно відстає від середньосвітового показника (2,36%), Швеції (3,98%), США (2,67%). Це призводить до того, що в Україні виробляється лише 6,5% конку­рентоспроможної продукції, тоді як в Японії - 67%, США - 78% [12].

Рівень розвитку й динамізм інноваційної сфери - науки, но­вих технологій, наукоємних галузей і компаній - створює основу для стійкого економічного зростання. Однак позитивні зрушення в зростанні ВВП в Україні, починаючи з 2000 року, не забезпечили науково-технічного прогресу, що спричинено недоліками в системі державного й корпоративного управління, нерозв'язаністю проблем структурної перебудови, прибуткового ведення господарства. Еконо­мічні та фінансові дисбаланси, невідповідність функціонування еко­номіки завданням технологічного розвитку не дозволяють мобілізу­вати науково-технологічний потенціал.

Наша країна відстає не тільки за показниками формування науково-технологічного потенціалу, а й за параметрами його резуль­тативності. Сьогодні на Україну припадає лише 0,004% від загально­світової кількості щорічних патентних заявок, 0,04% від загально­світових доходів від продажу ліцензій і 0,05% від загальносвітової вартості високотехнологічного експорту [12]. За цими показниками відставання від країн технологічних лідерів на одного працівника сфери НДДКР досягає двох-трьох порядків. По суті, це вже не про­сто відставання, а системний розрив.

Для економічного зростання країни на практиці слід використо­вувати різні стратегії, а саме:

- стратегію переслідування (копіювання), що полягає в освоєнні
випуску конкурентоспроможної продукції, яку вже виробля­
ють у розвинутих країнах; ця стратегія має застосовуватися
для виробництва побутової техніки, у двигуно- і автомобілебу­
дуванні, хімічній промисловості;

• стратегію лідируючих технологій, що передбачає використання
власних науково-технічних досягнень на основі нагромаджен­
ня основного капіталу для створення нових видів продукції й
технологій, формування попиту на них і виходу на нові рин­
ки; застосування цієї стратегії є доцільним в оборонній, аеро­
космічній, суднобудівній промисловості, хімічному, важкому
і енергетичному машинобудуванні, індустрії інформаційних
технологій, інших наукоємних виробництвах;

• проривну.стратегію, яка полягає у створенні принципово но­
вих видів продукції, що випереджають сучасні зразки на одне-
два покоління; ця стратегія базується на концепції «обганяти
не доганяючи», має селективний характер і застосовується в
науково-технічних установах і на інноваційних підприємствах
на основі підвищення частини інноваційного нагромадження.

Спільним для перелічених стратегій є досягнення нового техно­логічного рівня.

Дата добавления: 2014-11-29