Розрахунок націнки на основі повних витрат

Розрахунок націнки на основі загальних змінних витрат

Розрахунок націнки на основі повної виробничої собівартості продукції

1.Відсоток націнки до повної виробничої собівартості:

(Бюджетний прибуток + Операційні витрати) (Обсяг виробництва х Повна виробнича собівартість одиниці продукції)

(1 200 000 + 1 440 000): (5 000 • 1248) = 2 640 000: 6 240 000 = 42,3% 2. Сума націнки до повної виробничої собівартості продукції: (1 248- 42,3): 100 = 528 грн.

1. Відсоток націнки до загальних змінних витрат.

(Бюджетний прибуток + Загальні постійні витрати) (Обсяг виробництва х Загальні змінні витрати на одиницю) (5.10)

(1 200 000 + 2 400 000 + 960 000): (5 000 • (768 + 96)) = = (4 560 000: 4 320 000) • 100 = 105,56%.

2. Сума націнки до загальних змінних витрат:

(864-105,56): 100 = 912 грн.

1. Відсоток націнки до повних витрат:

(Бюджетний прибуток): (Річний обсяг х Повні витрати на одиницю) (5.11)

(120 000: (5 000 • 1 536)) • 100 = (1 200 000: 7 680 000) • 100 = 15,62%

2. Сума націнки до повних витрат:

(1 536-15,62): 100 = 240 грн. Дані про суму націнки дають змогу розрахувати ціну одиниці продукції (табл. 5.33).

Отже, використовуючи різні бази для розрахунку націнки, ми отримали од­наковий результат при визначенні ціни одиниці продукції. За наявних умов ціна одиниці продукції, що забезпечує відшкодування всіх витрат і отримання бажа­ного прибутку, становить 1 776 грн.

Ціноутворення на основі вартості часу та матеріалів

Ціноутворення на основі вартості часу та матеріалів є різновидом ціноутворення за принципом "витрати плюс".

Цей метод широко застосовують у ремонтних це­хах, друкарнях та фірмах, що надають професійні по­слуги (аудиторські, юридичні тощо).

При цьому методі ціна послуги (замовлення) складається з двох елементів:

Ціна = Вартість часу + Матеріальні витрати (5.12)

Своєю чергою, вартість часу складається з трьох частин:

При визначенні вартості часу пряма зарплата за годину (включно з додатко­вими виплатами) в одних організаціях (наприклад, ремонтних виробництвах) од­накова для всіх категорій працівників, а в інших (наприклад, в аудиторських фірмах) встановлюється з урахуванням кваліфікації виконавців.

Накладні витрати на годину визначають суму витрат на збут, управління та інших загальновиробничих витрат, що припадають на годину праці працівни­ків. Відповідно, вартість години для забезпечення бажаного прибутку визнача­ють як відношення суми запланованого прибутку до загальної кількості годин робочого часу.

Матеріальні витрати складаються з двох частин:

Отже, матеріальні витрати визначають шляхом додавання до ціни придбання прямих матеріалів частки (відсотка) витрат, пов'язаних з транспортуванням та зберіганням їх.

Слід зазначити, що накладні витрати підприємства, пов'язані з транспорту­ванням і зберіганням матеріалів, не слід відносити до складу накладних витрат, що використовуються у формулі розрахунку вартості часу.

Застосування описаного методу ціноутворення розглянемо на прикладі.

ПРИКЛАД 5.17

Компанія "Фенікс " здійснює ремонт автомобілів і має такі бюджетні показ­ники на наступний рік (табл. 5.34).

Наведені бюджетні дані вможливлюють обчислення вартості години ремонт­них робіт та відсотка витрат на транспортування і зберігання матеріалів.

Таблиця 5.34. Витяг з бюджету компанії "Фенікс" Тарифна ставка за годину, грн
Річна кількість годин праці	10 000
Річні накладні витрати, грн
— транспортування та зберігання матеріалів	200 000
— інші накладні витрати	500 000
Загальні прямі матеріальні витрати, грн	1 000 000
Бюджетний прибуток, грн	140 000

Розрахунок вартості години ремонтних робіт:

36 + (500 000: 10 000) + (140 000: 10 000) = 100 грн. Розрахунок відсотка витрат на транспортування та зберігання матеріалів:

200 000: 1 000 000- 100 = 20%.

Припустімо, що компанія отримала замовлення на ремонт автомобіля, на який потрібно 40 годин праці та прямих матеріальних витрат на 8 000 грн.

Виходячи з вартості часу та матеріалів, калькуляція ціни замовлення матиме такий вигляд (табл. 5.35).

Встановлення ціни за принципом "витрати плюс" має певні обмеження, оскільки ігнорується попит, існують проблеми розподілу загальних витрат, витрати розглядають як підлогу ціноутворення.

Ігнорування попиту може призвести до прийняття помилкового рішення.

Наприклад, ціна виробу, встановлена на основі витрат, дорівнює 400 грн за одиницю при попиті 10 000 одиниць.

А тепер припустімо, що існує альтернативна можливість реалізувати 8 000 одиниць за ціною 450 грн.

Якщо змінні витрати на одиницю дорівнюють, припустімо, 300 грн, тоді за­гальний маржинальний дохід буде 1 000 000 грн при ціні 400 грн за одиницю і 1 200 000 грн при ціні 450 грн.

Однак різні методи розподілу постійних виробничих витрат дають різні результа­ти, тож ціна виробів значною мірою залежить від того, який метод було застосовано.

Нарешті, твердження, що витрати є підлогою для ціноутворення, не є пра­вильним, оскільки підприємство може зазнати збитків навіть у разі, якщо ціна вища за собівартість.

Таке може статися, коли попит на продукцію впав нижче за рівень діяльності, покладений в основу визначення суми постійних витрат на одиницю продукції.

Розглянуті обмеження традиційних методів ціноутворення змушують компа­нії шукати нові підходи, одним з яких є цільове калькулювання.

Цей метод розглянуто у розділі 9.

С.Голов. Управлінський облік

5.6. МОДЕЛЬ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ ЗА УМОВ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

Однією з головних проблем прийняття управлінських рішень є неможливість передбачити всі релевантні майбутні події, які не залежать від менеджера. Тому передбачення майбутніх витрат або доходів ускладнюється внаслідок невизначе­ності явищ (попит, погодні умови, політична нестабільність тощо), які вплива­ють на діяльність підприємства.

Брак достатньої інформації щодо можливих подій означає невизначеність. Невизначеність, своєю чергою, зумовлює ризик (risk), тобто можливість відхи­лення фактичних результатів діяльності від очікуваних. Чим більшою є невизна­ченість, тим більший ризик при прийнятті рішення.

Для зниження міри ризику доцільно зважати на ймовірність тих чи інших явищ.

Ймовірність (Probability) — число, що характеризує міру можливого настання події. Відповідно, подія (event) — це явище, можливість виникнення якого вивча­ється. За теорією ймовірності, всі події, що спостерігаються, можна поділити на три групи: достовірні, неможливі та випадкові (табл. 5.36).

Невизначеність пов'язана з наявністю можливих випадкових подій. Тому на­самперед слід встановити ці можливі випадкові події і визначити ймовірність їх.

Ймовірність випадкової події А — це відношення числа сприятливих наслідків випробування (т) до загального числа всіх можливих наслідків (я).

Р (А) = т: п (5.15)

Перелік усіх можливих результатів події та ймовірності кожного з них нази­вають розподілом ймовірності (Probability Distribution).

Дата добавления: 2014-11-29