Кістки лицевого черепа

Верхня щелепа складається з тіла і чотирьох відростків: лобового, виличного, піднебінного, коміркового. Тіло містить верхньощелепну (гайморову) пазуху і має чотири поверхні: передню, очноямкову, підскроневу, носову. На передній поверхні розрізняють іклову ямку і підочноямковий отвір.

Вилична кістка має три поверхні (очноямкову, бічну та скроневу) і два відростки (лобовий і скроневий).

П іднебінна кістка складається з двох пластинок (перпендикулярної і горизонтальної).

Сльозова кістка – неправильної чотирикутної форми –мас сльозову борозну, задній сльозовий гребінь і сльозовий гачок.

Леміш – ромбоподібнна пластинка у формі лемеша плуга, бере участь в утворенні перегородки носа.

Нижня носова раковина звисає в порожнину носа з його бічної стінки.

Носова кістка – видовжена чотирикутна пластинка. Верхній край товстіший і вужчий нижнього, бічний край довший присереднього.

Нижня щелепа – єдина рухома кістка черепа, має тіло і дві гілки. На тілі розрізняють підборідний виступ, підборідні горбки, підборідні отвори, підборідну ость, щелепно–під язикову лінію, зубні комірки. На кожній гілці є кут нижньої щелепи, жувальна горбистість, отвір нижньої щелепи, вінцевий відросток, виростковий відросток, вирізка нижньої щелепи.

Під'язикова кістка має тіло і дві пари великих і малих рогів.

ЧЕРЕП У ЦІЛОМУ (Іл. 42–43)

У черепі виділяють мозковий та лицевий відділи, але з метою вивчення черепа в цілому його досліджують в різних позиціях. Для цього череп розташовують у так званій франкфуртській горизонтальній площині –підочноямковий край і зовнішній слуховий отвір –горизонтально на одному рівні, лобова кістка спереду, потилична позаду – і визначають позиції або норми черепа: вертикальна норма, основна норма, лицева норма, бічна норма, потилична норма.

Вертикальну норму називають склепінням черепа. Воно утворене лускою лобової кістки, тім'яними кістками, лусками скроневих кісток і верхньою частиною (по верхній карковій лінії) потиличної луски. Кістки склепіння з'єднуються між собою зубчастими швами, тільки тім'яно– скроневе сполучення є лускатим швом. Виділяють такі шви склепіння черепа: вінцевий (між лобовою та тім'яними кістками), стрілоподібний або сагітальний (між тім'яними кістками), ламбдоподібний (між потиличною лускою та тім'яними кістками), лускатий.

Зовнішня поверхня склепіння черепа гладенька і рівна. На внутрішній поверхні спостерігають пальцеві втиснення закруток великого мозку і численні судинні борозни. Вздовж серединної лінії від півнячого гребеня підіймається лобовий гребінь, який переходить у борозну верхньої стрілоподібної (сагітальної) пазухи.

Кістки склепіння черепа є плоскими покривними кістками, які складаються з двох тонких пластинок компактної кісткової речовини, між якими розташовується шар губчастої речовини, що називається диплое.

Губчаста речовина містить венозні стовбури, які сполучаються із зовнішнімичерепними венами та венозними пазухами твердої мозкової

Оболонки. Внутрішня пластинка кісток склепіння має назву скляної пластинки. При певної сили ударі по кістках склепіння, вона ламається частіше, ніж зовнішня, при цьому відламки травмують мозкову речовину, а розриви кровоносних судин викликають внутрішньочерепні кровотечі.

В основній нормі розрізняють зовнішню та внутрішню основи черепа.

Внутрішню основу черепа поділяють на передню, середню і задню ямки черепа.

Передня ямка черепа служить вмістилищем для лобових часток великих півкуль. Вона сполучається з порожниною носа через отвори решітчастої пластинки.

Середня ямка черепа розташована позаду передньої, межа між ними проходить по задньому краю малих крил клиноподібної кістки. Тут уміщуються скроневі частки великих півкуль, а у турецькому сідлі – гіпофіз. Середня ямка сполучається з очними ямками (орбітами) через зоровий канал і верхню очноямкову щілину, з підскроневою ямкою – через овальний та остистий отвори, з крило–піднебінною ямкою – через круглий отвір клиноподібної кістки. Між бічною поверхнею тіла клиноподібної кістки і верхівкою кам'янистої частини скроневої кістки з кожного боку знаходяться рвані отвори (Іл..54).

Задня ямка черепа відокремлена від середньої верхніми краями кам'янистих частин скроневих кісток та спинкою турецького сідла. В цій ямці розташовуються середній мозок, міст і мозочок. Вона сполучається з хребтовим каналом через великий потиличний отвір, внутрішнім вухом через внутрішній слуховий хід, з ділянкою шиї через яремний отвір та під'язиковий канал.

Зовнішня основа черепа поділяється на два відділи: передній та задній.

Передній відділ утворений деякими частинами кісток лиця і представлений альвеолярними відростками верхніх щелеп та кістковим піднебінням. Піднебіння формується за рахунок піднебінних відростків верхніх щелеп та горизонтальних пластинок піднебінних кісток.

Задній відділ зовнішньої основи черепа складають: тіло, бічні частини та луска потиличної кістки; нижня поверхня каменистої частини, барабанна частина і нижній відділ луски скроневих кісток; частина тіла та великих крил клиноподібної кістки. На передній межі заднього відділу знаходяться два великих овальних отвори – хоани, що ведуть у носову порожнину.

Досліджуючи задній відділ зовнішньої основи слід знайти такі утвори: глотковий горбок, потиличні виростки, шилоподібні відростки, яремні ямки, соскоподібні відростки, шилососкоподібні отвори, зовнішній отвір сонного каналу. Решта отворів заднього відділу зовнішньої основи є спільними як для зовнішньої, так і для внутрішньої основи черепа (Іл.53).

В бічній проекції черепа знаходяться три ямки: скроневу, підскроневу і крилопіднебінну (Іл. 43).

Анатомічними структурами лицевої норми є очні ямки – орбіти та носова порожнина (Іл. 42, 54, 55).

В сучасній краніології для класифікації черепів за формою введено поняття черепного індексу (ЧІ). Черепний індекс – це співвідношення найбільшого поперечного розміру (відстань між тім'яними горбами) до максимальної довжини (відстань від надперенісся до зовнішнього потиличного виступу) черепа, вираховане у відсотках. Розрізняють черепа довгі – доліхоцефали (ЧІ ≤ 75), середні – мезоцефали (ЧІ від 75 до 80) та круглі – брахіцефали (ЧІ 80). Тип черепа та форма головного мозку не визначають його структуру та функціонально–інтелектуальний рівень (Іл.58).

Дата добавления: 2014-11-29