Стимулювання раціонального використання та охорони земель

Закріплені у Земельному кодексі України норми визначають регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі виконання комплексу економіч­них заходів з метою забезпечення збереження та відтворення земельних ресур­сів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель. Застосування економічних важелів впливу на поведінку юридичних та фізичних осіб, як суб'єктів земельних правовідносин, спрямоване, насамперед, на позитивне ви­конання ними обов'язків власників землі й землекористувачів щодо підвищен­ня родючості ґрунтів та збереження корисних властивостей землі. Водночас органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані створювати такі економіко-правові умови, які б спонукали власників землі і землекористу­вачів добровільно, без будь-яких засобів примусового впливу на їх діяльність, брати безпосередню участь у виконанні заходів, пов'язаних з раціональним використанням та охороною земель за ринкових умов.

Земельний кодекс України закріплює систему економічних стимулів, зас­тосування яких має підвищити зацікавленість власників землі й землекорис­тувачів в оптимальному використанні своїх земель, у запобіганні негативному впливу господарської діяльності на кількісний та якісний стан сільськогоспо­дарських, лісогосподарських та інших угідь, у поліпшенні екологічного ста­ну земельних ділянок. Серед таких стимулів законодавець визначає надання податкових і кредитних пільг, звільнення від плати за земельні ділянки, до­тації і компенсації громадянам та юридичним особам, які виконують заходи, пов'язані з раціональним використанням та охороною земель. Зазначені види економічного стимулювання можуть бути застосовані лише на підставах і в порядку, передбачених цією статтею ЗК та чинним законодавством України. Зокрема, юридичні особи та громадяни можуть мати податкові й кредитні пільги, якщо за власні кошти здійснюють заходи, передбачені загальнодер­жавними та регіональними програмами використання і охорони земель. Так, Законом України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 - 2015 роки» від 21 вересня 2000 р. визна­чається, що основними завданнями Програми у сфері охорони та відтворення земельних ресурсів є: оптимізація площ сільськогосподарських угідь та змен­шення ступеня їх розораності; удосконалення структури земель сільськогос­подарського призначення та їх збагачення природними компонентами; впро­вадження ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території; обмеження руйнівного інтенсивного використання екологічно уразливих земель; здійснення консервації сільськогосподарських угідь з дуже змитими та дуже дефльованими ґрунтами на схилах крутизною понад 5-7 градусів. При цьому основними джерелами фінансового забезпе­чення цих заходів є кошти державного і місцевих бюджетів, фондів охорони навколишнього природного середовища у складі бюджетів усіх рівнів, гранти міжнародних екологічних організацій тощо. Водночас Програма може здій­снюватися підприємствами всіх форм власності.

Підстави і порядок економічного стимулювання суб'єктів землеволо­діння і землекористування до здійснення заходів щодо розвитку і підтримки екологічної мережі мають бути визначені у спеціальному законі, необхідність розробки якого назріла. У разі виконання такими підприємствами визначе­них у Програмі заходів, їм можуть надаватися податкові пільги в порядку, передбаченому законами України про оподаткування підприємств, Законом України «Про плату за землю» та іншими законодавчими актами. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 р. Верховна Рада АР Крим, обласні, міські, селищні та сільські ради можуть встановлю­вати пільги щодо плати за землю: часткове звільнення на певний строк, змен-

шення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюджетів. Зазначені органи дер­жавної влади та місцевого самоврядування можуть також приймати рішення щодо звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сіль­ськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану згідно з державними та регіональними програмами.

Одним із видів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель є виділення коштів державного або місцевого бюджету гро­мадянам та юридичним особам для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їх вини. Правове регулювання фінансово-земельних відносин, що виникатимуть у такому випадку, здійснюється на основі норм Бюджетного кодексу України та законів України про Державний бюджет на поточний рік. Так, відповідно до ст. 91 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних транс­фертів, належать видатки на програми природоохоронних заходів місцевого значення, регулювання земельних відносин. Згідно зі ст. 32 Закону України «Про Державний бюджет України на 2002 рік» кошти, які надходитимуть до спеціального фонду Державного бюджету в рахунок відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, спрямовуються на освоєння нових земель, підвищення родючості ґрунтів і продуктивності зе­мель лісового фонду, поліпшення угідь та охорони земель.

Ст. 205 ЗК України містить норму, відповідно до якої передбачається здій­снення компенсації з бюджетних коштів зниження доходу власників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової консервації деградованих та малопро­дуктивних земель, що стали такими не з їх вини (щодо суті консервації земель); однак джерела, підстави і порядок проведення такої компенсації у чинному за­конодавстві України поки що не врегульовані. Тому застосувати цю норму щодо здійснення такої компенсації з бюджетних коштів практично неможливо.

Економічне стимулювання раціонального використання та охорони зе­мель передбачене в Земельному кодексі (ст. 205), спрямоване воно на підви­щення зацікавленості власників землі і землекористувачів, у тому числі орен­дарів, у збереженні та відтворенні родючості ґрунтів, на захист земель від не­гативних наслідків виробничої діяльності і включає такі методи:

- надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам,
які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загальнодержавними
та регіональними програмами використання і охорони земель;

- виділення коштів державного або місцевого бюджету громадянам та юри­
дичним особам для відновлення попереднього стану земель, порушених не
з їх вини;

- звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сіль­
ськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану згідно з державни­
ми та регіональними програмами;

- компенсацію з бюджетних коштів зниження доходу власників землі та зем­
лекористувачів внаслідок тимчасової консервації деградованих та мало­
продуктивних земель, що стали такими не з їх вини.

Ці методи хоч і визначені законодавчо, але порядок їх застосування поки що не встановлено, тому на практиці механізм економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель не задіяно. Вважати цей пере­лік вичерпним не слід, оскільки його потрібно конкретизувати та доповнити новими методами.

Суб'єкти аграрного природокористування повинні економічно стимулю­ватись за конкретні, зрозумілі їм і суспільству заходи, що проводяться за їх кошти й піддаються простому визначенню та прямо або опосередковано бу­дуть забезпечувати стійкість агроландшафтів і суміжно розташованих водних об'єктів. До таких заходів (показників) належать:

- здійснення консервації орних земель та інших видів сільськогосподарських
угідь;

- будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд;

- створення полезахисних лісосмуг, лісових насаджень у водоохоронних зо­
нах річок та навколо водойм, у ярах та балках;

- засипка та виположування ярів;

- терасування крутих схилів;

- окультурення природних кормових угідь;

- проведення хімічної та гідротехнічної меліорації ґрунтів;

- протиерозійний обробіток ґрунту.

Всі вони увійшли до переліку видів діяльності, що належать до приро­доохоронних заходів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1996 р. До зазначеного переліку показників ще потрібно додати під­вищення родючості земель і виробництво сільськогосподарської продукції без застосування мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин.

Механізм економічного стимулювання землекористувачів за підвищен­ня родючості ґрунту на їх земельних ділянках може стати важливим еле­ментом системи державного управління аграрним землекористуванням. Так, А. М. Третяк і 3. С. Хапіцька до основних показників економічного стиму­лювання землевласників та землекористувачів, які займаються сільськогос­подарським виробництвом, віднесли зниження втрат родючого шару ґрунту, підвищення вмісту гумусу, родючості ґрунту та інших корисних властивостей землі. Але, перш ніж розпочати практичне застосування механізму економіч-

ного стимулювання, потрібно на теоретичному рівні вирішити два принципо­вих моменти: хто має платити за приріст родючості землі? коли такі платежі повинні здійснюватись?

Користування землею може бути постійним або тимчасовим на правах оренди. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установлено­го строку. Тимчасове користування на умовах оренди, коли земельні ділянки надаються на визначений строк. Це означає, що компенсація тимчасовому зем­лекористувачу за підвищення родючості землі має відбуватися після закінчення терміну користування нею, незалежно від того чи буде поновлене йому право на користування цією земельною ділянкою на майбутній період, чи воно перейде до іншої особи. Для постійного землекористувача повинен визначатися період, за який здійснюється йому компенсація за набуту родючість. Оскільки в постій­не користування можуть надаватися лише землі державної форми власності, то цю періодизацію мають встановлювати органи державного управління.

Такий період може включати різний проміжок часу, але його не варто ви­значати меншим ніж 5 років. Пояснюється це двома обставинами: по-перше, природну родючість землі за рік - два не підвищити, для цього потрібен більш тривалий час; по-друге, Указом Президента України "Про суцільну агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення" передбачено про­ведення обов'язкової суцільної агрохімічної паспортизації усіх видів сільсько­господарських угідь через кожні 5 років (на осушуваних та зрошуваних землях кожні 3 роки). Агрохімічне дослідження ґрунтів є основою для проведення їх бонітування та вираження родючості ґрунту і єдиним показником кількості ба­лів. Тому його дані також можуть бути використані й для цілей економічного стимулювання землекористувачів за підвищення родючості земель.

Відшкодовувати землекористувачу витрати на підвищення родючості ґрунту повинен власник землі. Держава, як власник, компенсує свої витра­ти на виплату компенсації за приріст родючості за рахунок того, що новий землекористувач (чи той самий) буде сплачувати більшу суму земельного по­датку, оскільки бонітет землі та її вартість (грошова оцінка) будуть вищими. Приватний власник, завдяки зростанню вартості землі, одержує можливість більш вигідно продати її або ж збільшити вартість оренди при здачі земельної ділянки в тимчасове користування на новий строк і також зможе повернути понесені ним витрати на компенсацію землекористувачу за набуту родючість ґрунту. Отже, у будь-якому випадку власник землі повинен купувати набутий приріст родючості, який є власністю землекористувача, як наслідок вкладен­ня грошей та праці в поліпшення якості землі. Якщо ж за час користування земельною ділянкою землекористувач погіршив її родючість, - він повинен сплатити власнику компенсацію за вчинену шкоду.

Механізм фінансово-економічного заохочення землекористувачів до здій­снення землеохоронних заходів грунтується на системі методів прямого та по­бічного стимулювання. Система прямого економічного стимулювання пови­нна базуватися на безпосередньому субсидуванні та охоплювати такі основні методи (табл. 6.1).

Таблиця 6.1.

Дата добавления: 2014-11-29