Оцінка земельних ресурсів у складі природно-ресурсного потенціалу України

Такті

Ншре-і

Мш аанавл

Інсл та

ОСєггн

домен*» дриии

футщдонагьм («на»

■ діляюич кзд:

■ ввд«о<Гєі

Рис. 7.2. Поняття про типізацію земельних ресурсів

Типізацію проводять, використовуючи такі чотири правила розподілу обсягу понять.

1. В одній і тій самій класифікації необхідно застосовувати ту саму підставу.

2. Двомірність розподілу - сума членів (видів, різновидів, груп) класифікації
повинна дорівнювати обсягу досліджуваного класу.

3. Члени класифікації повинні взаємно виключати один одного, тобто не пе­
ретинатися.

4. Безперервність і послідовність поділу на види, підвиди і т. д.

Для класифікації застосовують різні методи.

Ієрархічний метод класифікації - послідовний (за ступенями) поділ без­лічі земельних об'єктів на супідрядні групи. На кожному ступені класифікації утворюються різнорідні групи предметів. При цьому глибина класифікації (кількість ступенів) може бути різною і включати кілька ступенів.

Фасетний метод класифікації, що припускає рівнобіжний поділ безлічі земельних об'єктів на незалежні групи (види, підвиди), має такі особливості (рис. 7.3, 7.4):

- наявність тільки одного ступеня класифікації;

- поділ безлічі об'єктів може здійснюватися за різними ознаками;

- висока інформаційна насиченість.

При загальній класифікації земельних ресурсів ступінь дроблення може обмежуватися, виходячи з принципу розумної доцільності, достатнього для заглибленого аналізу стану об'єктів і їхньої ринкової оцінки.

Земельні ділянки як товар - це об'єкт угод (купівлі-продажу, дарування, застави та ін.), що задовольняє різні реальні чи потенційні потреби й має ви­значені якісні і кількісні характеристики (рис. 7.5). Кожна категорія земель має свої споживчі властивості, відповідно, і потенційні потреби.

Земельні ділянки містять у собі одночасно і благо, необхідне споживачам, і витрати чи інвестиції, без яких володіння і користування ними практично неможливо. Ці якості проявляються у вигляді їхньої корисності, рідкісності, обмеженості і капіталоємності. Якби земля, вода й надра не були б обмеже­ними й вичерпними, вони були б безкоштовними, як повітря. Загальну спо­живчу цінність землі складає її корисність, тобто можливість використання для здійснення визначеної економічної функції (вирощування врожаю, випус­ку промислових товарів, відпочинку чи особистого споживання).

Корисність - це здатність земельної власності задовольняти потреби власника саме у вираженому і протягом відповідного періоду часу.

Земля має особливі споживчі властивості (табл. 7.1, рис. 7.6).

Земельні ділянки

Ознаки

Види нерухомості одного ступення

Функціональне призначення

Виробничі - прямо чи

побічно беруть участь у

створенні товару

Невиробничі - не беруть

участі у створенні товару,

забезпечують умови

для обслуговування і

проживання населення

Походження (відтворюваність у натуральній формі)

Невідтворювані: земельні

ділянки (забудовані,

незабудовані), природні

комплекси

Відтворювані (штучні): багаторічні насадження, ліси

Форма власності

Приватні

Державні

Спільні

Спільно-пайові Комунальні

Галузева належність

Промислові,

сільськогосподарські,

громадської і житлової

забудови, природно-заповідні

Можливість приватизації

Заборонені Які вільно приватизуються

Рис. 7.3. Загальна класифікація земельних ресурсів фасетним методом за різними ознаками

.

КП

Рис. 7.4. Загальне поняття ознак земельної ділянки

	Землі житлової та громадської забудови	\				Сільськогосподарські: • рілля • сінокоси та пасовища • багаторічні
		\
	Землі транспорту тазв'зку				насадження • перелоги
			Землі промисловості,
	\	8 1 1			транспорту, зв'язку,
	Землі оздоровчого, рекреаційного й історико-культурного призначення		7 Призначення __ земель		інформатики, оборони й іншого призначення
205 =
6 | 5 4			Землі природоохоронного,
	/ \		природно-заповідного призначення
	Землі водного фонду,	/ \
	зайняті: • водоймами • льодовиками • болотами • гідротехнічними спорудами • смугами відведення	/		N	\	Землі лісового фонду: • вкриті лісами • виділені для лісового господарства і лісової промисловості

Рис. 7.5. Загальна класифікація земель за споживчими властивостями (призначенням)

Таблиця 7.1. Специфічні властивості земельної ділянки як товару

Властивості	Характеристика
Призначення	Багатофункціональне: екологічне, соціаль­не і економічне Засіб виробництва, предмет праці, просто­ровий базис будь-якого бізнесу
Форма функціонування у сфері підприємництва	Натурально-речова і вартісна
Походження	Невідтворна, природна частина природи, базовий ресурс усіх благ
Ступінь рухливості	Абсолютно нерухома, неможливо фізично перемістити в більш зручне місце. Велика залежність ціни від місця розташування
Тривалість господарського кругообігу	Нескінченне використання у цілому і частково
Стан споживчої форми в проце­сі використання	Зберігається натуральна форма протягом усьо­го періоду використання й невикористання
Знос у процесі використання	Не зношується, не руйнується, не втрачає своїх корисних властивостей, а покращу­ється при раціональному використанні
Зміна вартості в часі	Потенційно вартість не знижується, а під­вищується через зростаючий її дефіцит, інфляцію та інші фактори
Кількість	Постійна, не відновлюється в натурі
Якість	Визначається унікальним місцерозташува-нням і родючістю, які поновлюються при­родним шляхом, рельєфом і т. д.
Взаємозамінність	Не може бути замінена ніяким іншим ре­сурсом
Оборотоспроможність на ринку	Окремі види земель обмежені чи виключе­ні з господарського обороту
Можливість сервітуту	Право обмеженого користування чужою земельною ділянкою
Формування споживчої вартості	Здійснюється власними силами протягом тисячоліть, прикладанням праці і капіталу
Особливий спосіб розпоряд­ження землею	Землевпорядно-правові дії

Земельна ділянка, як товар

Рівні потреб людей

Характеристика, форма реалізації

Фізіологічні, базові

Місце і загальна умова життєдіяльності

людини

Найважливіший природний ресурс

Базис усіх екосистем і виробничих сил

Безпеки

Гарантія стабільності бізнесу, збереження і накопичення капіталу У природному стані забезпечує екологічну безпеку, біологічне очищення зовнішнього природного середовища бізнесу

Понижує ризик для життя і здоров'я людей

Соціальні

Володіння землею престижне, підвищує соціальний статус людини Формує почуття особистої гідності Основа гордості і слави

Психологічні

Задовольняє духовні потреби людей в повазі і визнанні

Забезпечує психологічне задоволення, оцінку особистості, потребу спілкуватися з природою

Інтелектуальні

Об'єкт пізнання, саморозвитку і самовираження в науці, техніці, сільському господарстві й інших сферах Предмет самореалізації творчого потенціалу людей

Рис. 7.6. Загальні потреби, що задовольняються землею як товаром

Як і будь-який товар, земельна ділянка має споживчу і ринкову вартість. Споживча вартість відображає вартість речей для конкретного користувача. Ринкова вартість - це найбільш ймовірна ціна продажу їх на відкритому і конкурентному ринку. Земля включається в економічний оборот як ресурс, що не має альтернатив взаємозаміни в багатьох сферах діяльності. На пропози­цію земельних ділянок як товару впливає чинність закону рідкісності й об­меженості: чим вища рідкісність товару - тим вища ціна. Немає навіть і двох однакових ділянок, у них завжди будуть розбіжності за місцем розташування, доступністю й іншими показниками.

Особливість землі як товару в тому, що кількість пропонованої на ринку землі обмежена самою природою.

Земля як товар включає в себе одночасно і благо, необхідне споживачам, і затрати (інвестиції), без яких володіння і користування земельною ділянкою практично неможливо. Ці якості землі проявляються у вигляді її корисності, рідкісності, обмеженості та капіталу. Якби земля не була обмеженою, вона була б безплатною як повітря. Загальні споживчі цінності землі складають її корисність. А це дає можливість використовувати земельну ділянку для здій­снення визначеної економічної функції (вирощування сільськогосподарських культур, виробництво промислових товарів, надання послуг тощо) або осо­бистого користування.

Земля включається в економічний обіг як ресурс, який не має альтерна­тиви взаємозаміни в багатьох сферах діяльності, її особливість як товару по­лягає ще й і в тому, що кількість запропонованих на ринку земельних ділянок обмежена самою природою. Зміна рівня і динаміки цін на землю не впливає на розмір пропозицій на земельні ділянки. Тому ціна землі визначається, в основному, попитом: якщо рівень попиту піднімається, то, відповідно, підви­щується ціна або рента.

Власність на землю разом із природними ресурсами (рослинністю, во­дою, надрами) і зведеними на ній будівлями є джерелом абсолютної та дифе­ренціальної ренти. Диференціальна рента з гірших ділянок дорівнює нулю. Збільшення попиту на продукти харчування підвищить земельну ренту до певного рівня, а тому зросте і ціна за земельну ділянку.

П'ять рівнів потреб, які задовольняються землею, у свідомості людей об'єднуються в певну ієрархію і підпорядковуються принципу відносного до­мінування. Усі вони, включаючи і вищі потреби у своїй основі, мають інстинк­тивну природу і визначально притаманні кожній вихованій особі.

Усе, що потрібно людині для виживання, вона одержує, з рештою, від землі-годувальниці. Адже земля одночасно і мати багатства. Володіння землею психо-

логічно привабливе для багатьох, бо земля відіграє вирішальну роль у формуван­ні та зміцненні середнього і елітного соціальних шарів українського суспільства.

Після задоволення потреб чотирьох рівнів земля стає основою самореаліза-ції, саморозвитку потенційних можливостей людей. І, коли вищі інтелектуальні потреби перетворюються в динаміку, власник землі вже не може жити без своєї доброї справи - не творити, не вирощувати урожай, не обробляти землю.

Розглядаючи ознаки земельної ділянки як об'єкта права власності грома­дян, спинимося докладніше на найважливіших з них.

Чинне земельне законодавство чітко визначає лише поняття цільового призначення категорії земель, а не конкретних земельних ділянок, сприймаю­чи їх як рівнозначні. Ціна на землю, як і будь-який товар, визначається попи­том (3) і пропозицією (П). У міру зниження ціни на ринку збільшується попит на земельні ділянки, а з ростом цін - знижується.

На відміну від інших товарів земельні ділянки, які приносять дохід, вима­гають професійного управління активами, починаючи з пошуку й оцінки аль­тернатив, вибору найкращого і найбільш ефективного варіанта використання і його практичної реалізації, аж до організації охорони.

Для ефективного управління землекористуванням уже на передінвести-ційній стадії потрібен цілий комплекс заходів:

• маркетингові дослідження;

• будівельна, екологічна, правова й економічна експертиза;

• обґрунтування прогнозованої ціни й експлуатаційних витрат;

• аналіз аналогів землекористування за принципом заміщення та ін.

Отже, специфіка землі як природного ресурсу і, як товару в ринковій еко­номіці має великий вплив на специфіку управління. Це необхідно враховувати при розробці системи управління земельними ресурсами.

7.2. Категорії земель як об'єкт державного управління

Висока природна продуктивність ґрунтового покриву визначає провідну роль земельного фонду як одного з найважливіших видів ресурсів економіч­ного розвитку та найціннішої частини національного багатства України.

У соціальній значимості землі як ресурсу природи багатоцільового вико­ристання найвагомішим є її функціонування як просторово-територіального базису розвитку продуктивних сил і розселення, як головного засобу вироб­ництва і предмета праці в сільському й лісовому господарствах та джерела продовольства. Разом з тим, земля з її ґрунтовим покривом - фізична основа і невід'ємна частина екосистем суші, необхідна і вирішальна умова існування

як біогеоценозів, так і географічних середовищ, що в сукупності утворюють «навколишнє природне середовище».

В контексті реформування економічної системи України, земля як базис будь-якої кредитно-фінансової системи, була і залишається основним надійним ресурсом оздоровлення економічної ситуації, що склалася на сьогоднішній день у країні. Подолання економічної кризи через залучення в ефективний обіг зе­мельно-ресурсного потенціалу та удосконалення земельних відносин має роз­глядатись як пріоритетний напрям соціально-економічного розвитку України.

Земельний фонд України, тобто вся територія в межах її кордонів, станом на 01.01.2004 року (за даними Держкомзему України) становив 60 354,8 тис. га (табл. 7.2). Хоча окремі частини земельного фонду є об'єктами власності і вико­ристання різними суб'єктами, в цілому він є єдиним природним об'єктом, якому притаманні різноманітні природні якості та властивості, що становлять народно­господарський інтерес: родючість ґрунтів, лісовкритість, водовкритість, вміст ко­рисних копалин та ін., які у зв'язку з цим використовуються певним чином.

Таблиця 7.2.

Земельний фонд України станом на 01.01.2004 р.*

Види основних угідь, функціональне	Площа земель
використання	всього, тис. га	% до території
Сільськогосподарські угіддя	41 788,5	69,2
у тому числі:
ріллі	32 480,2	53,5
багаторічних насаджень	907,3	1,5
сіножатей і пасовищ	7 968,3	13,2
Ліси й інші лісовкриті площі з них:	10 457,5	17,3
укритих лісовою рослинністю	9 621,2	15,9
не вкритих лісовою рослинністю	188,5	0,3
Забудовані землі, з них під:	2 459,2	4,1
житловою забудовою	439,5	0,7
промисловими об'єктами	221,3	0,36
громадською забудовою	289,4	0,4

Продовження таблиці 7.2.

вулицями, площами, набережними об'єктами транспорту	490,4	0,8
Відкриті заболочені землі	953,5	1,6
Відкриті землі без рослинного покри­ву або з незначним рослинним покри­вом (піски, яри, землі, зайняті зсувами, щебенем, галькою, голими скелями)	1 055,2	1,7
Води (території, вкриті поверхневими водами)	2 420,5	4,0
Інші землі	1 220,4	2,0
Разом (територія)	60 354,8	100,0

* За даними Держкомзему України.

Відповідно до напрямів використання (за цільовим призначенням) всі землі України поділяються на 9 категорій (ст.19 Земельного кодексу України):

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі житлової та громадської забудови;

3) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

4) землі оздоровчого призначення;

5) землі рекреаційного призначення;

6) землі історико-культурного призначення;

7) землі лісового фонду;

8) землі водного фонду;

9) землі промисловості, транспорту, зв 'язку, енергетики, оборони та іншого
призначення.

Згідно з основним цільовим призначенням згаданих частин єдиного зе­мельного фонду земельним законодавством України встановлюється і право­вий режим їхнього використання в народному господарстві. Іншою кваліфі­каційною ознакою земельного фонду України є природно-історичний стан і господарське використання окремих його частин — земельних угідь, тобто ділянок землі (масивів), які систематично використовуються для певних гос­подарських цілей та мають якісні фунтові відмінності природно-генетичного характеру.

Усі земельні угіддя України діляться на дві умовні групи: 1) сільсько­господарські, які використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції (продуктивні землі); 2) несільськогосподарські. тобто землі, які не залучені в сільськогосподарський обіг. По сільськогосподарських належать: рілля, сінокоси, пасовища, багаторічні насадження. По несільськогосподар-ських відноситься решта земель (ділянки під лісом, болотом, будівлями, до­рогами, населеними пунктами, об'єктами промисловості, енергетики і т. п.).

Управління земельним фондом (земельними ресурсами) в Україні здій­снюється шляхом регулювання земельних відносин через нормативні акти, забезпечення додержання вимог земельного законодавства, систематичного контролю за використанням і охороною земель, застосування засобів впливу на порушників цього законодавства.

Таким чином, функції державного регулювання земельних відносин і є функціями державного управління земельними ресурсами. За характером управління, обсягом його функцій, як це видно з даних про розподіл земель­ного фонду за категоріями, власниками землі і землекористувачами (табл. 7.3), в Україні склалося загальне і галузеве (міжгалузеве) державне управління зе­мельним фондом. Причому, загальне державне управління має територіаль­ний характер, тобто охоплює певні території в межах адміністративно-терито­ріальних утворень без винятків і перерв.

Таблиця 7.3.

Розподіл земельного фонду України за власниками землі та землекористувачами станом на 01.01.2004 р.*

Основні власники землі та землекористувачі	Кількість	Загальна пло­ща земель
тис. га	%
1. Недержавні с/г підприємства - всього, в т.ч.	19 004	21176,6	35,1
1.1. Колективні сільськогосподарські підприємства		350,7	0,6
1.2. Сільськогосподарські кооперативи	2 272	3056,0	5,1
1.3. Сільськогосподарські акціонерні товариства	9 072	12362,8	20,5
2. Державні сільськогосподарські підприємства	2 625	168,6	0,3
3. Громадяни, яким надано землі у власність і ко­ристування		16479,8	27,3
у тому числі: фермерські господарства		3211,3	5,3
селянські господарства	1640 364	6259,0	10,4

Продовження таблиці 7.3.

4. Заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізкультури і спорту, тор­гівлі, побуту, громадські організації та інші	156 710	764,1	1,3
5. Підприємства, організації, установи: промисловості	47 973	643,0	ІД
транспорту, зв'язку	10 600	665,8	1,1
оборони та іншого призначення	5 956	431,0	0,7
6. Організації, установи природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення	6 109	414,7	1,0
7. Лісогосподарські підприємства		8446,0	14,0
8. Водогосподарські підприємства		445,8	0,7
9. Підприємства, що повністю належать інозем­ним інвесторам		1,0	0,002
10. Спільні підприємства, міжнародні об'єднання і організації з участю українських та іноземних юридичних і фізичних осіб		56,4	0,09
11. Землі державної власності, які не надані у влас­ність або користування (запасу, загального користу­вання, резервного фонду населеного пункту)	-	9 132,7	15,1
12. Інші	-	1 529,3	2,5
Всього	-	60354,8	100,0

* За даними Держкомзему України.

Галузеве (міжгалузеве) управління розповсюджується на землі тільки окремих галузей або груп галузей народного господарства (землі сільськогос­подарського призначення, землі промисловості, транспорту, енергетики і т. п.). Загальне і галузеве (міжгалузеве) управління взаємно пов'язані як спільніс­тю завдань (забезпечення раціонального використання і охорони земель), змістом функцій управління (розпорядчі, контрольні, правоохоронні та ін.), так і методом регулювання земельних відносин (як правило, він має імпера­тивний владний характер). Водночас вони різні за обсягом правомочностей відповідних органів управління і їхньою супідрядністю та охопленню керо­ваних територій.

У забезпеченні раціонального використання і охорони земельних ресур­сів, крім державного управління, значну роль відіграє внутрішньогосподар­ське управління, що здійснюється конкретними суб'єктами права на землю -власниками земельних ділянок і землекористувачами, в обов'язки яких вхо­дить забезпечення в процесі господарської діяльності раціонального вико­ристання і охорони земель. У зв'язку з цим внутрішньогосподарське управлін­ня земельним фондом є невід'ємною ланкою загальної системи державного управління земельними ресурсами.

7.3. Залежність цінності та інвестиційної привабливості земельних ресурсів від природно-ресурсного потенціалу

Природно-ресурсний потенціал території характеризується сукупною продуктивністю її природних ресурсів як засобів виробництва і предметів споживання, що виражається в їхній суспільній споживній вартості. Слід розрізняти сучасну (фактично досягнуту) і потенційну продуктивність при­родних ресурсів, а отже, сучасний (досягнутий, реальний) і перспективний ПРП. Потенційна продуктивність природних ресурсів характеризує макси­мально можливу ефективність використання їх із точки зору народного гос­подарства в цілому, яка теоретично може бути досягнута вже на сучасному етапі розвитку продуктивних сил держави при забезпеченні оптимальної відповідності фактичної структури природокористування з історично сфор­мованою специфікою місцевих природно-економічних, соціальних та дея­ких інших умов.

Існування, соціальне благополуччя і здоров'я народу України нерозрив­но пов'язані із землею. Земельні ресурси, на використанні яких формується близько 95 % обсягу продовольчого фонду та 2/3 фонду товарів споживання по праву вважаються первинним фактором виробництва, фундаментом еконо­міки України. Частка земельних ресурсів у складі продуктивних сил держави становить понад 40 %.

У ресурсній забезпеченості соціально-економічного розвитку України земля становить 40-44 %, виробничі фонди та оборотні засоби - 20-21 %, трудові ресурси - 38-39 %. Земельний фонд складається із земель, що ма­ють різноманітне функціональне використання, якісний стан та правовий статус. Власне земельна площа (суша) України станом на 01.01.1998 р. ста­новила 57 939,8 тис. га; її сільськогосподарська освоєність - 72,2 %, розора-ність - 57,1 %; частка ріллі у загальній площі сільськогосподарських угідь

сягала 79,0 %. Середньозважена землезабезпеченість основних галузей на­родногосподарського комплексу достатня для їхнього нормального розви­тку і функціонування.

Земельний фонд України характеризується наявністю високого біопро-дуктивного потенціалу, в його структурі переважають землі з родючими ґрун­тами, основна база землеробства країни розміщується на ґрунтах чорноземно­го типу. За експертними оцінками, при раціональній структурі землекористу­вання і відповідному науковому та ресурсному забезпеченні, держава здатна виробляти продуктів харчування на 140-145 млн чоловік.

Україна ще в кінці 80-х та на початку 90-х років посідала чільне місце серед країн світу за обсягами виробництва сільськогосподарської продукції (в 1990 р. частка України в обсягах виробництва зерна становила майже 20 %), в т. ч. у вирощуванні пшениці - сьоме місце - 19 млн т (після Китаю - 101, США - 67, Індії - 55, Росії - 46, Франції - 33 і Канади - 30 млн т); п'яте місце у вирощуванні жита та ячменю; шосте - вівса; четверте - картоплі та друге - у виробництві цукрових буряків (після Франції).

Становлення і розвиток ринкових засад господарювання, впровадження еле­ментів еколого-економічного регулювання та стимулювання використання приро­до- і землекористування, переносять акцент на розв'язання регіональних проблем використання, охорони та відтворення природно-ресурсного потенціалу України, дослідження його територіальної диференціації, зумовлюють необхідність залу­чення до широкого обігу в науковій, господарській та пізнавальній діяльності де­талізованих ресурсо-оцінних матеріалів у розрізі адміністративних одиниць.

Природно-ресурсний потенціал території характеризується сукупною продуктивністю її природних ресурсів як засобів виробництва і предметів споживання, що виражається в їхній суспільній споживчій вартості. Слід роз­різняти сучасну (фактично досягнуту) і потенційну продуктивність природ­них ресурсів, а отже, сучасний (досягнутий, реальний) і перспективний ПРП. Потенційна продуктивність, природних ресурсів характеризує максимально можливу ефективність використання їх з погляду народного господарства в цілому, яка теоретично може бути досягнута вже на сучасному етапі розви­тку продуктивних сил держави при забезпеченні оптимальної відповідності фактичної структури природокористування історично сформованій специфіці місцевих природно-економічних, соціальних та деяких інших умов.

Основою такої економічної оцінки ПРП є величина середньорічного ефекту від його використання. Існує два протилежних підходи до економіч­ної оцінки природних ресурсів за:

1) понесеними суспільними витратами на їхнє освоєння (відтворення);

2) ефективністю господарського використання.

З усіх показників (диференціальна рента, диференціальний дохід, про­дуктивність витрат, валова продукція, чистий дохід) специфіці і завданням абсолютної економічної оцінки ПРП найбільше відповідає валова продукція, виражена в порівняльних цінах.

Перерахований з метою міждержавних порівнянь річний ПРП України у поточному доларовому еквіваленті становить 92,6 млрд дол. США, з них 42,7 млрд дол. США становлять земельні ресурси (табл. 7.4).

Таблиця 7.4.

Природні ресурси	Оцінка
млрд дол. США	%
Земельні (сільськогосподарські) Мінеральні Водні Лісові Природно-рекреаційні Інші Сумарно	42,7 27,2 12,6 4,0 9,3 0,5 92,6	44,4 28,3 ізд 4,2 9,5 0,5 100,0

Маючи укрупнені вартісні показники національного багатства чи націо­нального доходу, матеріальних ресурсів України, можна на наступний період часу розрахувати абсолютну величину ПРП того чи іншого району країни в умовах нинішньої цінової нестабільності, що дає змогу використовувати оцін­ку природно-ресурсного потенціалу території для аналізу процесів ринкового землекористування.

Серед важливих напрямів раціоналізації землекористування є плануван­ня соціально-економічного розвитку регіонів відповідно до рівня розвитку їхнього ПРП.

Компонентна структура ПРП відображає внутрішньовидові і міжвидові співвідношення (пропорції) природних ресурсів, що склалися в регіоні як ре­зультат розвитку природного процесу і впливу соціально-економічних факторів.

Серцевину природно-ресурсного комплексу країни становить потенціал земельних ресурсів (сільськогосподарських угідь) - 44,4 %. У його внутріш-

ньовидовій структурі виділяються орні землі - 91,7 %, за ними йдуть землі під багаторічними насадженнями - 6,3, пасовища - 1,4 і сіножаті - 0,6 %. У потенціалі земельних ресурсів зосереджується 54,7 % інтегрального природ­но-ресурсного потенціалу.

Подальша інтенсифікація всіх ланок землекористування - це магістраль­ний напрям його ефективного розвитку. Вона буде досягатися за рахунок упровадження науково обґрунтованих систем ведення господарства, дбай­ливого використання кожного гектара сільськогосподарських земель і підви­щення їхньої родючості, активного проведення меліорації і хімізації земле­робства, раціональної територіальної організації агропромислового комплек­су в умовах докорінної перебудови системи господарювання, впровадження ринкових механізмів.

Україна має великі можливості в організації активної рекреаційної ді­яльності в європейському масштабі. Тільки два найбільш перспективні в цьому відношенні регіони країни: Азовське і Чорноморське узбережжя та Карпатський дають можливість забезпечити в рік природними, в тому числі лікувальними, ресурсами рекреантів, кількість яких перевищує сучасну кіль­кість населення України. Як свідчать отримані результати оцінки, головна роль у потенціалі природних ресурсів належить відпочинку і туризму (9,5 %). Основними завданнями в рекреаційному природокористуванні є його приско­рене освоєння, упорядкування рекреаційних навантажень на ландшафти.

В інтегральному природно-ресурсному потенціалі України достатньо чіт­ко простежується загальна закономірність - зростання його величини у напря­мі з півночі та північного заходу до півдня та південного сходу, що пов'язано, насамперед, з підвищенням продуктивності в напрямі земельних, мінераль­них, лісових, природних рекреаційних ресурсів (табл. 7.5).

Маючи величини оцінки земельних та інших природних ресурсів у роз­різі регіонів можна визначити інвестиційну привабливість типів землекорис­тування, які доцільно розвивати.

Таблиця 7.5. Оцінка продуктивності (ефективності) природно-ресурсного потенціалу України

(розрахунок виконаний за даними В. П. Руденка)

Області та АР Крим	Потенціал ресурсів, дол. США/га
Мінеральних	водних	Земельних	лісових	Фауні­стичних	природноре-креаційних	сумарний
Дніпропетровська
Донецька
Запорізька
Кіровоградська
Луганська
Полтавська
Сумська
Харківська
Вінницька
Волинська
Житомирська
Закарпатська
Івано-Франківська
Київська
Львівська
Рівненська

Продовження таблиці 7.5.

Дата добавления: 2014-11-29