Економічний потенціал національної економіки. - науково-технічну революцію;

Тема З

- науково-технічну революцію;

- науково-технічний прогрес;

- технічний і організаційний розвиток.

Науковий потенціал, як визначальна складова науково-тех­нічного потенціалу, характеризується як сукупність ресурсів і можливостей сфери науки будь-якої системи (колективу, галузі, міста тощо), що дає змогу при наявних формах організації й управління ефективно вирішувати завдання господарства. Скла­довими наукового потенціалу є кадри, фінанси, матеріально-технічна база, інформаційне забезпечення. Поняття «науковий потенціал» можна поширити на будь-яку сукупність наукових організацій, у тому числі й на об'єднання в галузях господарства, в міністерствах, відомствах, а також на сукупність галузевих наукових організацій, розташованих на відповідній території. Отже, можна говорити про науковий потенціал держави, що об'єднує наукові організації різного підпорядкування.

Необхідно констатувати, що на сьогодні Україна має до­сить великий науковий потенціал. На її території працює 1378 науково-дослідних, проектно-конструкторських і проектно-наукових установ, з них 660 самостійних науково-дослідних ін­ститутів, 300 конструкторських і 57 проектних та проектно-наукових організацій. Крім того, значну науково-і дослідну роботу виконують вищі навчальні заклади, яких в Україні на­лічується 150. Експериментальна перевірка нових зразків тех­ніки і технології здійснюється на 16 заводах, які не випускають продукції на сторону. Динаміку наукових кадрів та організацій відображає табл. 3.8.

Наукові установи України здатні розв'язувати найскладніші науково-технічні проблеми. Багато напрацювань і розробок, особливо в галузі фундаментальної науки, матеріалознавства, літакобудування, кораблебудування, середнього і точного ма­шинобудування, приладобудування та інших, уже в недалеко­му майбутньому можуть вивести цілий ряд галузей економіки України на рівень світових досягнень науково-технічного про­гресу. Отже, першочергове інвестування наукових досліджень, розробки прогресивних технологій і нових зразків техніки, роз­витку інформаційних систем і комп'ютеризації виробництва в найближчій перспективі зможуть забезпечити значне зрос-

тання виробництва, суттєве підвищення якості продукції та її конкурентоздатності на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Таблиця 3.8 Наукові кадри та кількість організацій у 2000-2008 рр.

	Кількість організації, які викону­ють наукові дослідження й розробки	Кількість науковців, осіб	Кількість докторів наук в економіці України, осіб	Кількість кандидатів наук в економіці України, осіб

Дані Держкомстату України

Науковий потенціал, безперечно, впливає на розміщення на­самперед наукомістких галузей господарства і невиробничої сфери. Наукові заклади широко досліджують продуктивні сили в усіх регіонах країни. Водночас характер розвитку продуктив­них сил впливає на спеціалізацію наукових підрозділів, що дає змогу розв'язувати економічні й соціальні проблеми. Інакше кажучи, науковий потенціал слід розглядати як важливу пере­думову розміщення нових і реконструкції діючих підприємств, а також вищих навчальних закладів.

На сучасному етапі в Україні є об'єктивні умови для прове­дення в життя активної державної науково-технічної політики:

Тема З

функціонує по т^л^-іий потенціал академічної, вузівської і галузе­вої науки, технічний і вирооничий потенціал багатьох передових підприємств, зокрема наукомістких виробництв у промисловому комплексі, який дозволяє внаслідок конверсії виробляти і ви­пускати конкурентоспроможну продукцію.

Однак нинішній господарський механізм не забезпечує необ­хідної сприйнятливості підприємств щодо науково-технічних досягнень, особливо стосовно створення і великого поширення принципово нової техніки, технології і матеріалів, конкуренто­спроможних на світовому ринку. Наслідками негативних тен­денцій у сфері розвитку науки і техніки є також стагнація та навіть зниження віддачі нагромадженого науково-технічного потенціалу, інноваційний застій. Відсутні чітка стратегія управ­ління розвитку науки і техніки, чіткий механізм її реалізації. На даному перехідному етапі найважливішим завданням є зна­ходження оптимального співвідношення між централізацією та децентралізацією в управлінні НТП, міждержавним регулюван­ням і самоорганізацією ринкової системи.

Науково-технічний прогрес в Україні й технологічний розви­ток її господарства дедалі більше починає залежати від інтелек­туального і розумового потенціалу та розвитку науки і техніки в інших країнах світу. Але вони найменше зацікавлені у розвитку нашої економіки, оскільки хочуть мати великий ринок збуту для своїх товарів, а тому не дуже зацікавлені у передачі найновіших своїх технологій. І хоч наша держава дедалі більше закуповує у них обладнання, технології, матеріали і «ноу-хау», значна час­тина із них уже не відзначається новизною.

В Україні затрати на науку з кожним роком скорочуються і дуже далеко відстають від зарубіжних країн. Кошти, що виділя­ються з бюджету на освіту вдвічі, а на науку в чотири рази мен­ші, ніж задекларовані законодавством. У результаті зменшення фінансування за рахунок держбюджету і відсутності вільних коштів у самих наукових організацій і промислових підприємств стан матеріально-технічного та інформаційного забезпечення науки незадовільний. Як наслідок, загальний обсяг виконаних наукових і науково-технічних робіт скоротився з 1,38 % ВВП у 1996 році до 1,1 % ВВП у 2007 році. Зберігаються негатив­ні тенденції у фінансуванні освіти. За рахунок держбюджету останніми роками на освіту виділялося близько 5 % ВВП, тоді

Економічний потенціал наці;

як законодавством передбачено 10 % ВВП. У розвинених кра­їнах на освіту витрачається значно більше, ніж в Україні. На­приклад, у Данії, Норвегії і США витрати на освіту становлять 7,10%, 6,37% і 7,34% ВВП відповідно. В країнах, що недавно вступили в ЄС, витрати ще не такі значні, наприклад, у Чехії загальні витрати на освіту сягають лише 4,58 %, у Слозаччин¹ -4,1 % ВВП. Структура витрат на освіту в пере/тези;; кр^.ша?' в^;д рівняється значно більшою часткою приватних інвео: ицій. Так, у США і Японії вони становлять 2,26 % і 1,15% ВВП відповідно • мають більшу питому вагу у структурі загальних витрат, ніж в і н -ших країнах. Тоді як у тій самій Чехії витрати бізнесу на освг>%-сягають лише 0,38 % ВВП, а у Словаччині ~~ 0,12 % ВВП.

Оцінюючи перспективи реформування зознішньоекономічч,-; діяльності всіх секторів економіки України (державного, приват ного, змішаного), слід відзначити, Ідо це реформування в скс'^й основі повинно базуватись на. кількох незаперечних фактг/ По-перше, основою відносних переваг однієї сучасної пос'> інд\ стріальної економіки перед іншою є, передусім, наявніс Іь потуж­ного наукового потенціалу, що за своєю структурою відповіде структурі національних економічних пріоритетів. По-друге, паї' більш динамічно розвивається торгівля мі;:: виеоксро е-аннут;;. • країнами і, перш за все. наукомісткою продукцією. По-третє, все більша частка міжнародного поділу праці припадає не на між галузеві, а на внутрішньогалузеві зв'язки.

Наука включається у сферу зовнішньоекономічних зв'язків, міжнародного поділу праці за кількома ключовими напрямами, По-перше, через той ефект, що матеріалізується в товарах та послугах і створює відносні переваги окремим галузям та вироб­ництвам у конкурентній боротьбі. По-друге, через інтернаціона-лізацію системи підготовки та перепідготовки наукових кадрів. По-третє, через інтернаціональну систему інтелектуальної влас­ності, торгівлю нематеріальними результатами наукової праці. По-четверте, через іноземне фінансування ЩЩКР на території України та участь іноземних інвесторів у присвоєнні отриманих наукових результатів. По-п'яте, через систем}' кооперованих, спільних досліджень за участю вчених різних країн.

Особливо важливим на даний момент напрямом є заохочення іноземних інвестицій для фінансування наукових досліджень на території України. З одного боку, це реальна альтернатива

Дата добавления: 2014-11-29