Економічний потенціал національної економіки. Хаком, і з тих пір Індекс використовується з 1993 року ООН у щорічному звіті з розвитку людського потенціалу

Тема З

Тема З

Хаком, і з тих пір Індекс використовується з 1993 року ООН у щорічному звіті з розвитку людського потенціалу. Методика розрахунку індексу використовує середнє арифметичне таких трьох показників соціальної політики країни:

1) очікувана тривалість життя при народженні;

2) писемність дорослого населення та валове охоплення всіма
видами навчання;

3) величина ВВП на душу населення за паритетом купівель­
ної спроможності.

Ці компоненти за спеціальною формулою зводяться в один загальний індекс. Теоретично він може мати максимальне зна­чення - 1,000, а мінімальне - 0,000.

Теоретично індекс призначений стати показником того, як країни використовують свої матеріальні блага на користь на­селення, тобто на соціальний розвиток країни. За словами Мах-буба ельХака, «основна мета розвитку- це розширення виборів, які можуть робити люди, а також створення середовища, в якому люди могли б жити здоровим та творчим життям»¹⁸.

У 2009 році було видано новий звіт ООН «Про розвиток люд­ського потенціалу» за 2009 р. За період з 2001 року позиція України в індексі країн повільно підвищувалася (з 80 у 2001 та 78 у 2003 до 77 та 76 у 2005-2006 рр. відповідно).

Показники Індексу розвитку людського потенціалу базуються на інформації 2007 року, тому не відображають наслідків гло­бальної економічної кризи. В іншому разі позиції України могли бути ще гіршими, адже наша країна, як відомо, належить до тих, що найбільше постраждали у результаті останніх світових еко­номічних і фінансових катаклізмів.

Відповідно до звіту, найвищий Індекс розвитку людського потенціалу в Норвегії, за нею йдуть Австралія та Ісландія. Із найближчих сусідів України, наприклад, Білорусь посіла 68-ме місце, Росія - 71-ше, 84-те місце у Вірменії, а 86-те посів Азер­байджан.

Отже, негативний розвиток демографічних процесів та пер­спектива втрати трудових ресурсів становлять загрозу націо-

'⁸ Мельник О. О. Індекс розвитку людського потенціалу як індикатор ефектив­ності соціальної політики країни ЬІІр://тлдутесопГсопіасі.сот/2009 ір/теІпіІЮО. Ьіт

нальній безпеці держави і вимагають здійснення невідкладних системних дій та вжиття упереджувальних заходів у сфері со­ціальної політики щодо подолання демографічної кризи та роз­витку трудоресурсного потенціалу.

Соціальна політика- це діяльність держави та суспільних інститутів з вироблення і досягнення комплексу цілей із соціаль­ного розвитку, трансформації соціальної структури і соціальних відносин у суспільстві: росту доходів і споживання населення, підвищення якості різних сторін життєдіяльності, соціального захисту громадян країни.

Соціальна політика держави будується на дотриманні таких основних принципів, як: соціальна справедливість, індивіду­альна і соціальна відповідальність, соціальні солідарність та партнерство, рівність можливостей кожного в отриманні необ­хідних йому соціальних благ і послуг, соціальні гарантії. Щодо основних цілей соціальної політики, то вони полягають у забез­печенні стійкого зростання благополуччя громадян, скорочення бідності, гарантій на медичну допомогу, повноцінного харчуван­ня, освіту, соціального захисту та ін. Такі цілі реалізуються, як правило, через здійснення стратегічних і тактичних програм та прогнозів соціально-економічного розвитку країни, які містять соціальні блоки, заходи і механізми їх досягнення та шляхом розробки та виконання цільових соціальних програм.

Соціальні параліетри - це індикатори та показники, які характеризують рівень економічного розвитку країни в соціаль­ному плані. Вони відображають досягнення і сигналізують про загрози соціальної безпеки. В якості міжнародного узагальню­ючого соціального індикатора, який характеризує досягнутий рівень розвитку людського потенціалу, виступає агрегований індекс розвитку людського потенціалу як середньоарифметичне суми трьох індексів тривалості життя, досягнутого рівня освіти і скоригованого реального ВВП на душу населення в доларах США з паритету купівельної спроможності.

Вплив держави на розвиток соціальних відносин: забезпечен­ня соціальної справедливості, підтримка соціальне незахищених або слабо захищених верств населення, створення соціальних гарантів, підтримка рівня умов життя та праці, достойних люди­ни, становлять зміст державного соціального регулювання. Соціальне регулювання, в тому числі й державне соціальне стра-

Тема З

хування, передбачає заходи, які дають можливість пенсійного забезпечення, допомоги інвалідам, іншим групам населення, які потребують допомоги, страхування життя і здоров'я людей. Держава встановлює мінімальний рівень пенсій, допомоги, сти­пендій.

Соціальне регулювання - одна з найскладніших функцій регу­лювання економіки державою. Держава не має можливості та й не повинна створювати соціальне бажані умови життя для всіх людей. Вона здатна лише шляхом соціальної підтримки, системи трансфертів, обмеженого перерозподілу національного доходу намагатися не допустити гострої соціальної нерівності, поперед­жувати соціальні конфлікти, допомагати тим верствам населен­ня, які не мають можливості забезпечити себе самостійно.

Важливий перехід до цільової адресної допомоги (наприклад, яку Швеції або Німеччині) без збільшення кількості чиновників і зони їх довільних рішень. За оцінками Міжнародної організації праці, у постсоціалістичних країнах переважна частина соціаль­них трансфертів потрапляє до заможних і середньозабезпечених верств населення, тоді як сім'ї з доходами не вище прожиткового мінімуму одержують до 20 % (у розвинених країнах приблизно 50 %) загального обсягу соціальних трансфертів¹⁹.

На соціальне вирівнювання суспільства спрямована також державна політика регулювання ринку праці як система право­вих та організаційно-економічних заходів держави щодо ефек­тивності зайнятості, нормальних умов праці та раціонального використання робочої сили. Вирівнювання на ринку праці озна­чає вирівнювання попиту і пропозиції робочої сили на відпо­відному ринку. Йдеться про досягнення раціонального в даних соціально-економічних умовах рівня зайнятості, що охоплює регулювання заробітної плати, стимулювання створення но­вих робочих місць, надання допомоги безробітним в організації власної справи, створення мережі підприємств захищеної за­йнятості для інвалідів, організацію перепідготовки працівників, організацію суспільної праці, виплату допомоги по безробіттю тощо.

Державне регулювання зайнятості являє собою сукуп­ність методів та інструментів впливу держави на процеси фор-

¹⁹ Ггот Ріал іо МагЬ.е1/\УогИ Оетеїортепі Керогі. 1996. ОхГогсї. ТЬе \УогИ ВаІЛ. 1996.-Р. 86.

Єкономічний потенціал національної економіки

мування, розподілу і використання робочої сили, спрямованих на підвищення ефективності її функціонування і утриман­ня безробіття в межах соціальне допустимого рівня. Система управління зайнятістю населення включає дві складові. Пер­ша - передбачає цілеспрямовані заходи держави на зайнятість населення шляхом розвитку ефективної системи робочих місць і підвищення якості праці. Друга полягає в розробці комплексу заходів з мінімізації соціально-економічних втрат від дії ринко­вого механізму у сфері праці. Це підвищення конкурентоспро­можності безробітних громадян та 'їхній соціальний захист. Со­ціальна підтримка безробітних здійснюється шляхом виплати їм допомоги по безробіттю і матеріальної допомоги на період активного пошуку роботи.

Державні заходи, що впливають на величину і структуру по­питу на робочу силу - це створення нових робочих місць, у тому числі й за рахунок скорочення робочого дня на вже існуючих шляхом регулювання режиму роботи. В ряду спеціальних ад­міністративних заходів, що розповсюджуються на окремі гру­пи населення, особливо виділяється квотування робочих місць для інвалідів, хоча для запобігання негативного ставлення ро­ботодавців такі заходи повинні доповнюватися економічними стимулами щодо підприємців у формі різних податкових пільг та виплати державних субсидій. З метою захищеності молоді в деяких країнах (Швеція, Німеччина, Іспанія) в деяких випадках йдуть на скорочення віку виходу на пенсію.

Таким чином, основними напрямками вдосконалення дер­жавного регулювання зайнятості населення є:

- розвиток правової і економічної інфраструктури ринку
праці;

- збереження і стимулювання створення нових робочих
місць з урахуванням потреб структурної перебудови ви­
робництва;

- сприяння розвитку малого і середнього бізнесу, самозай-

нятості населення;

- створення розвиненої системи професійної освіти та пе­
репідготовки дорослого працездатного населення за про­
фесіями стабільного і перспективного попиту;

- впровадження нестандартних форм зайнятості та гнучких
режимів праці;

- вдосконалення мотивації праці і підвищення якості робо­
чого середовища;

- вдосконалення системи соціальної підтримки незайнятих
громадян на основі системи страхування від безробіття;

- заохочення територіальної мобільності робочої сили.

Держава, проводячи певну політику в сфері оплати праці ад­міністративними та економічними методами, може впливати на величину і структуру попиту на робочу силу. У більшості роз­винених країн держава регламентує максимальну тривалість робочого тижня та мінімальну заробітну плату. Ці норми станов­лять орієнтир при укладенні трудової угоди між підприємцями та робітниками.

Вплив на соціальні процеси суттєво залежить від форм та відносин власності, тому важливим напрямом повинна стати со­ціальна спрямованість процесів трансформації власності, узго­дження цих процесів із соціальними результатами їх реалізації. До числа очевидних ризиків у сфері управління власністю нале­жить надзвичайно глибока диференціація населення за рівнем доходів та майнового стану. Наприклад, у 1998 р. 92 % населення нашої країни присвоювали лише 41% сукупного доходу, тоді як 5 % населення - близько 48 % доходів. За даними Державного комітету статистики, понад половину населення мали грошовий дохід, нижчий від межі малозабезпеченості (тоді 73,3 грн. на мі­сяць). Ця ситуація свідчить про необхідність здійснення серйоз­ної соціальної політики, що використовує для впливу на зміну рівня нерівності в розподілі доходів такі інструменти, як дифе­ренційоване оподаткування доходів, обов'язкове страхування від безробіття та втрати працездатності, індексування доходів в умовах інфляції, надання допомоги малозабезпеченим і т. ін.

Державна політика перерозподілу доходів впливає не тіль­ки на доходи фізичних осіб, але й на доходи підприємств. Зобов'язуючи останніх здійснювати оплату чергових відпус­ток, обкладаючи високим податком фонд заробітної плати, зобов'язуючи робити внески до пенсійного фонду, до фонду стра­хування від безробіття, держава здійснює вплив як прямих, так і непрямих затрат на оплату праці.

Однак, не можна не зважати, що надмірне втручання в проце­си перерозподілу доходів може спотворити структуру економіки, обмежити конкуренцію, тому завдати суттєвих збитків еконо-

мічній системі. Соціальна політика держави має, з одного боку, сприяти пом'якшенню соціальної напруженості й забезпеченню соціальної стабільності, а з іншого - не підривати стимулів під­приємця до інвестування, а найманого працівника - до висо­коефективної праці.

В цілому серед основних тенденцій формування доходів на­селення, що склалися на даному етапі реформування економі­ки України, виділяють такі: розширення структури дохідних складових; різке зниження загального рівня доходів населення; посилення суттєвої диференціації за рівнем доходів; збільшення частки доходів від реалізації продукції особистого підсобного господарства; постійна конвертація частини доходів населення в стабільну валюту з метою її збереження від інфляції і викорис­тання як особистого джерела соціального захисту; збільшення частки тіньових доходів.

Важливим елементом державного регулювання соціальних процесів є соціальний захист населення - державна під­тримка тих верств населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, з метою забезпечення відповідного життєвого рівня. Серед основних елементів системи соціального захисту виділяються такі, як установлення допустимих параме­трів життя (прожитковий мінімум, мінімальна пенсія, соціальна допомога), захист від зростання цін та товарного дефіциту, ви­рішення проблем безробіття, пенсійне забезпечення, соціальні трансферти тощо. В ряду таких елементів розглядається й со­ціальне страхування - система фінансового відшкодування (часткового або повного) фізичним особам певних життєвих ри­зиків. Його основні форми - це пенсійне забезпечення, медичне -на випадок захворювання, втрати непрацездатності в резуль­таті нещасного випадку на виробництві, а також страхування на випадок безробіття (від незалежних від працівника причин). Основними принципами соціального страхування є безпосе­редня фінансова участь у страхуванні всіх застрахованих осіб, обов'язковість страхування всіх працюючих та державні гарантії виплат із соціального страхування.

Таким чином, у відповідності до проголошених цілей забез­печення стабільного росту рівня і якості життя населення та створення умов для розвитку людського потенціалу основними напрямами соціальної політики повинні стати:

Дата добавления: 2014-11-29