ЕкОНОМІЧппп ..„------------------------------------ г__

Тема З

Тема З

Тема З

Тема З

Світове національне багатство

розвитку економічної системи. Таким чином, найбільш повно провести аналіз структури економічного потенціалу дозволяє аналіз з позиції елементів економічної системи, які, у свою чергу, виступають внутрішніми елементами економічного по­тенціалу, а саме: природо-ресурсний потенціал, трудовий по­тенціал, демографічний потенціал, виробничий потенціал, науково-технологічний потенціал та інші, що буде розглянуто у наступному параграфі.

3.2. Склад і оцінка природно-ресурсного потенціалу

Природно-ресурсний потенціал - це сукупність наявних і тих, що можуть бути мобілізовані, природних умов і ресурсів, які впливають на економічну діяльність та використовуються чи можуть бути використані у процесі виробництва економіч­них благ. У політекономічному аспекті природо-ресурсний по­тенціал можна визначити як відносини економічної власності між людьми з приводу видобування і привласнення природних ресурсів та їх використання в поєднанні з природними умовами в усіх сферах суспільного відтворення. Він забезпечується гео­графічним розміщенням, кліматом, природними ресурсами та екологічною ситуацією.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Ви­діляють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні, космічні ресурси.

За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко нази­вають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи:

- невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія
води, вітру тощо;

- вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси,
лікувальні грязі, рослинне паливо тощо;

- вичерпні невідновлювані, мінеральна сировина, природні
будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси: виробничого й невиробничого, галузевого

Економічний^^

й міжгалузевого, промислового й сільськогосподарського, одно-цільового та багатоцільового призначення.

Використання в економічній системі природних ресурсів ви­магає їх адекватної оцінки. Існує два основні види оцінки: тех­нологічна (виробнича) та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології 'їх використання. Нерідко технологічна оцінка вира­жається в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило,

перед економічною.

Економічна оцінка природних ресурсів ~ необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначають дві

групи економічних оцінок:

- перша - характеризує економічні результати використан­
ня природних ресурсів;

- друга - економічні наслідки дії на навколишнє природне
середовище (переважно це економічні втрати від забруд­
нення чи порушення природного середовища).

Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують передусім методичні підходи, засновані на категоріях ренти та

ефективності.

Для розміщення галузей національної економіки велике зна­чення мають кількісні параметри певного виду ресурсу. За на­родногосподарським значенням запаси корисних копалин поді­ляють на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якіс­тю сировини і гірничотехнічними умовами експлуатації; поза­балансові, які при наявному рівні технології експлуатувати еко­номічно не вигідно. До промислових запасів належать вивчені й розвідані запаси, експлуатація яких за даних умов забезпечує. достатню рентабельність виробництва.

Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних ви­дів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На 'їх базі розвиваються такі важливі галузі про­мислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, елек­троенергетика, машинобудування, хімічна промисловість та ін. Потенціал мінерально-сировинних ресурсів формують промис-

лові запаси паливно-енергетичних ресурсів, металічних, неруд­ної сировини для чорної металургії, гірничо-хімічної сировини, будівельних матеріалів.

У структурі паливних ресурсів України домінує кам'яне і буре вугілля, запаси якого за категоріями станом на 2008 р. станов­лять 34,2 млрд т і є цілком достатніми для забезпечення власних потреб. Основні запаси кам'яного вугілля зосереджені в Доне­цькому і Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля -пере­важно в Дніпровському басейні. У порівнянні з іншими країна­ми світу наша держава у 2008 році зайняла 8 місце за запасом кам'яного і бурого вугілля (табл. 3.2).

Таблиця 3.2 Запаси кам'яного і бурого вугілля в країнах світу (2008 р.)

Країна	Кам'яне вугілля, млн. т	Буре вугілля, млн. т	Всього, млн. т	У%від світових запасів	Забезпе­ченість запаса­ми, роки
1.США				25,4
2. Росія				15,9
3. Китай				11.6
4. Індія				8,6
5. Австра­лія				8,3
6. Німеч­чина				6,7
7. ПАР		-		5,0
8. Україна				3,5
9. Казах­стан				3.5
10. Польща				2,3

ДаніДержкомстату України

За запасами нафти та газу Україна посідає четверте міс­це в Європі після Норвегії, Великобританії і Нідерландів. На її території розташовані три нафтогазових регіони: Західний

Економічний^^

(Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська обл.), Східний (Полтавська, Сумська, Харківська та Чернігів­ська обл.) та Південний (Причорноморсько-кримський). Таким чином, промислові і прогнозовані запаси нафти в Україні заля­гають у Дніпровське-Донецькій нафтогазоносній області, Кар­патському та Причорноморському нафтогазоносних регіонах. На державному балансі налічується 289 родовищ вуглеводнів. Експлуатується понад 4300 нафтових та газових свердловин. Потреби України за рахунок власного видобутку забезпечуються нафтою на 10-12 %, а газом - на 20-22 %.

На території України розміщено понад 1,5 тис. родовищ тор­фу, що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Жито­мирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.

Україна має багаті поклади залізних і марганцевих руд (від­повідно 5 % і 20 % запасів світу), на основі яких розвивається її чорна металургія. Рудні концентрати також вивозять в інші країни. В Україні освоєно 35 родовищ залізних руд осадового і метаморфічного походження. Загальні запаси залізних руд ста­новлять 27 млрдт. Багаті залізні руди зосереджені в Криворізь­кому залізорудному басейні, Кременчуцькому і Білозерському залізорудних районах, дещо бідніші - у Керченському басейні. Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіро­воградській та Дніпропетровській областях; ртуті - у Донбасі і Закарпатті; титану - в Житомирській, Київській, Черкаській. Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовсько­го морів; бокситів -у Дніпропетровській області; алунітів -у За­карпатті; нефелінів - у Приазов'ї. Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Розробку золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.

Україна багата на металічні корисні копалини, серед яких: кухонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо. Великі запаси калійно-магнієвих солей (близько 2,7 млрд т) зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях.

Високою забезпеченістю паливно-енергетичними ресур­сами відзначаються Донецька, Луганська, Дніпропетровська

Ю475.9 17.4 62,3 43.9^8,4

та Львівська області. Значні поклади металічних корисних ко­палин розвідані у Дніпропетровській, Запорізькій, Полтавській областях, а також у Автономній Республіці Крим. Природно-хімічна сировина інтенсивно експлуатується господарським комплексом Львівської, Сумської, Івано-Франківської областей та Автономної Республіки Крим. Будівельна сировина розповсю­джена рівномірно по всій території країни, однак у структурі мі­неральних ресурсів найбільша її частка у Донецькій, Львівській, Луганській, Рівненській і Тернопільській областях та Автономній Республіці Крим.

Земельні ресурси виступають територіальною базою розмі­щення народногосподарських об'єктів, системи розселення на­селення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі України незалежно від їх цільового призначення, господарського використання і особливостей правового режиму належать до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.

Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний потенціал обумовлюють провідну роль земельного фонду як одного з важливих ресурсів держави, що виступає первинним фактором виробництва і своєрідним фундаментом економічного розвитку.

За цільовим призначенням земель та функціональним ви­користанням земельний фонд України охоплює: сільськогоспо­дарські угіддя (41,8 млн га, або 69,4 % земельного фонду); ліси та лісовкриті площі (10,5 млн га, або 17,2 %); забудовані землі під промисловими і транспортними об'єктами, житлом, вулицями тощо (2,3 млн га, або 3,8 %); землі, що покриті поверхневими во­дами, - (2,3 млн га, або 4 %); інші землі (3,4 млн га, або 5,6 %).

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів України є досить диференційованим у територіальному розрі­зі. Найвища залученість земель у господарський обіг склалася у Львівській, Донецькій, Тернопільській областях. В цілому зе­мельні ресурси України характеризуються досить високим біо-продуктивним потенціалом, а в його структурі висока питома вага ґрунтів чорноземного типу, що створює сприятливі умови для продуктивного землеробства. Найвищу сільськогосподар­ську освоєність території мають землі Запорізької (88,5 %), Ми-

Економічний^^

колаївської (86,9 %), Кіровоградської (85,5 %), Дніпропетровської (82,2 %), Одеської (83,2 %) та Херсонської (81,4 %) областей.

Види основних земельних угідь та економічної діяльності

Таблиця 3.3

Забудовані землі	2458,3	4,1	2,1	3,1	-1,0
у тому числі: під житловою забудовою	441,2	0,7	9,7	7,9	1,8
землі промисловості	220,4	0,4	-16,3	-15,4	-0,9
землі під відкритими розроб­ками, кар'єрами, шахтами та відповідними спорудами	151,1	0,3	-2,1	1,3	-3,4
землі комерційного та іншого використання	40,6	0,1	5,9	3.0	2,9
землі громадського призна­чення	285,3	0,5	-6,7	-2,7	-4,0
землі змішаного використан­ня	26,5	0.0	3,4	2,6	0,8
землі, які використовуються для транспорту та зв'язку	489,6	0,8	-3,7	-3,0	-0,7
землі, які використовуються для технічної інфраструктури	65,5	0,1	3,7	4.5	-0,8
землі, які використовуються для відпочинку, та інші відкриті землі	738,1	1.2	8,2	4,9	3.3
Відкриті заболочені землі	957,1	1.6	9,9	6,3	3.6
Сухі відкриті землі з особли­вим рослинним покривом	17,6		0.1	0,2	-0,1
Відкриті землі без рослин­ного покриву або з незна­чним рослинним покривом (кам'янисті місця, піски, іниІО	1039,0	1,7	0,0	-1,5	1,5
Всього земель (суша)	57933,7	96,0	2.4	3,0	-0,6
Води (території, що покриті поверхневими водами)	2421,1	4.0	-2.4	-3,0	0,6
Разом (територія)	60354,8	100,0	0,0		0,0

Джерело: /Ійр:/ /иішш.туїапсі.огд.иа

Водні ресурси виступають джерелом промислового і побуто­вого водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у роз-

^

витку всього народного господарства та у життєдіяльності на­селення.

Водні ресурси України складаються з місцевого стоку, який формується у річковій мережі на її території, та транзитного, що надходить із сусідніх територій по Дніпру і його допливах, Сі-верському Донцю, Дунаю тощо. За межами України утворюється близько ЗО км³ стоку (загальний його обсяг становить 210 км³). Значні водні ресурси зосереджені в озерах України, які по­ширені по всій території. Об'єм води у прісних озерах досягає

понад 2, Зкм³.

Великі території України займають болота, заболочені і пере­зволожені землі, в яких зосереджено близько ЗО км³ води.

Україна має великі запаси підземних вод, які здебільшого вико­ристовуються для водопостачання і зрошення. Сумарна кількість підземних воду зоні активного водообміну становить 18,6 км³ на рік. У межах України підземні води зосереджені в окремих артезіанських басейнах, серед яких найбільші Дніпровсько-донецький, Волино-Подільській і Причорноморський.

Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженні навко­лишнього середовища та господарській діяльності людей, слу­гують важливим сировинним фактором для розвитку галузей

народного господарства.

Україна належить до країн з невисоким рівнем забезпеченос­ті лісом. Площа її лісового фонду становить 10,5 млн га, в тому числі вкрита лісом - 9,6 млн га. Лісистість території становить всього 16 %, причому її рівень територіальне досить диференці­йований: від 43,2 % в Івано-Франківській до 1,8 %в Запорізькій. Наближеним до оптимального вважається показник на рівні 21-22 %, який дає змогу досягти збалансованості між лісосиро­винними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними

вимогами.

Лісистість у різних частинах і регіонах держави нерівномірна.

Вона значно вища на заході і півночі країни, особливо в Кар­патах, а також у Кримських горах. Із просуванням на південь і південний схід Лісистість поступово зменшується. У західній та північній частинах покрита лісом площа становить 20-40 %, У Карпатах-понад 40 %, на Поліссі-25,7 %. На півдні лісові пло­щі невеликі (у Криму Лісистість становить 10 %, у степу - 4 %).

-К.:

Дата добавления: 2014-11-29