Сучасна українська 19 страница

Словотворчі та модальні частки

Інші частки мають деякі особливості правопису.

Разом пишуться у складі слів будь-якої частини мови словотворчі частки, які стали префіксами, суфіксами або постфіксами

аби-	абйщо, абихто, абияк, абйчийС-я, -є, -ї), абиколи, абикуди, абйякийХ-а, -е, -і) Сале аби тільки); якщо при відмінюванні займенників з'являється прийменник, то виникає словосполучення: аби до кого, аби з чим, аби на чому, аби на чиїм тощо
ані-	анітрохи, аніскільки, анікуди, аніяк, аніщо, анічогісінько
Де-	дещо, дехто, деякий (-а, -є, -і), деколи, дедалі, дещиця
ЧИ-, чим-	чимало, чималенький (-а,-е, -і), чимдалі, чимдуж, чимраз
що-	щомиті (з усіма часовими вимірами), щонеділі (із днями тижня), щовесни (з порами року), щосили, щодуху, щоправда, щоразу, щодо; щонайкраще, щонайближчий (на означення найвищого ступеня)
як-	якраз, якомога, якщо; якнайкраще, якнайбільше, якнайменший (-а, -е, -і) (на означення найвищого ступеня)
най-	найперший, найкраща, найближче, найдовше
-би, -б	якби, ніби, аби, мовби, немовби, щоб, начеб
-же, -ж	(у складі сполучників) авжеж, атож, також, отож, аякже, теж, адже, отже, таж, тож
-то	нібито, немовбито, тобто, тощо, начебто, цебто
ось-	осьде, але залежно від вимови: ось де
он-	онде і он де

Через дефіс пишуться частки, що входять до складу займенників і прислівників

будь- будь-хто, будь-що, будь-який (-а,-е,-і), будь-чий (-я, -є, -ї), будь-коли

-небудь котрий (-а, -е, -і)-небудь, чий (-я, -є, -ї)-небудь, хто-небудь, що-небудь, який (-а, -е, -і)-небудь, куди-небудь, де-небудь, коли-небудь, скільки-небудь

казна- казна-хто, казна-що, казна-куди, казна-де,

казна-який, казна-скільки хтозна- хтозна-який (-а,-е,-і), хтозна-чий (-я, -є, -ї),

хтозна-де, хтозна-навіщо, хтозна-коли

Увага! Якщо при відмінюванні між часткою і займен­ником з'являється прийменник, то всі слова пишуться окремо: будь із ким, хтозна в кого, казна на кому.

Частки от, то, таки, якщо вони стосуються лише цього сло­ва і стоять після нього, підсилюючи значення: як-от, так-бт, тому-то, якби-то, стільки-то, все-таки, треба-таки;

Але: скільки ж то (зроблено), як би то (сказати), усе ж та­ки (спізнився), пішов би таки (ліг).

Якщо частка таки стоїть у препозиції, то пишеться окремо: таки треба (відпочити), таки встиг (підвестися), таки моя (правда), але моя-таки (правда).

Окремо пишуться модальні частки же, ж, то, (о)це, та,

що мають значення підсилення, вказівності для всього речення: / сміються люди вже у вічі: треба ж так от збутися ума, щоб оце в двадцятому сторіччі та шукати те, чого нема! (Л.Костенко).

У таких словосполученнях

що дарма що, поки що, тільки що, хіба що, чи що, що не

день, що ж до, ледве що, що за, що то за то коли б то, що то, чи то, що то за, якби ж то ж але ж, то ж, або ж, адже ж, отже ж, якби ж то, все ж таки, еге ж

Розділ V Графіка

Написання великої літери

З великої літери пишуться

прізвища	Петренко, Кривоніс, Балабуха
імена	Олена, Ганна, Геннадій, Петро
імена по батькові	Євгенівна, Ілліч, Анатолійович
прізвиська	Бондарівна, Зубйха, Куций
псевдоніми	Марко Вовчок, Микола Хвильовий, Астрая, Мадонна
власні імена, ужиті у формі множини, якщо вони мають позитивну конотацію	Потрібні нам і Гоголі, і Щедріни (П. Сліпчук).
індивідуальні назви міфологічних істот	Юпітер, Артеміда, Перун, Леда, Молох, Геракл, Велес, Прометей
теоніми — назви (прямі й переносні) божеств	Аллах, Бог, Господь, Уседержйтель (Творець, Спасйтель, Месія, Він, Його -у значенні Бог А Святий Дух, Христбс, Син Божий, Мати Божа, Бог Син, благодать Божа, Цариця Небесна, Слово Боже
назви історичних подій, епох, дат, свят, вищих релігійних діячів, понять, книг	Руїна, Хмельниччина, День злуки, епоха Відродження, Семирічна війна, Кривава неділя, Лютнева революція 9 Травня, Новий рік, День незалежності, Вітчизняна війна, Великий піст, Різдво, Зелені свята, Великдень, Жовтневий переворот, Масниця, Євангеліє, Папа Римський, Страшний суд, Пісня Пісень
назви документів із міжгалузевої та зовніш­ньоекономічної діяльності й назви сторін, які фігурують у них	Автор, Вкладник, Замовник, Наймодавець, Підприємство, Покупець, Продавець, Протокол, Статут, Сторони, Угода
назви організацій місцевого, державного та міжнародного рівня, міністерств, установ, партій, спілок, громадських об'єднань, товариств	Харківський національний університет ім. В. Каразіна, Збройні сили України, Національний банк України, Народний рух України, Конституційний Суд України, Українська республіканська партія, Гельсінська спілка, Державна дума, Міністерство освіти і науки України, Центральна рада, Конгрес української інтелігенції, Республіканська партія США, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України, Федерація незалежних профспілок України, Товариство об'єднаних українських канадців
назви держав та автономних одиниць	Угорська Республіка, Держава Бахрейн, Республіка Болгарія, Князівство Монако, Королівство Бельгія, Соціалістична Республіка В'єтнам, Корейська Народно-Демократична Республіка, Китайська Народна Республіка, Карельська Автономна Республіка, Ненецький автономний округ
назви сторін світу, якщо під ними розуміються країни чи народи	країни Сходу, курорти Півдня, народи Півночі, Західна Україна, Вест-Індія, Північна Буковина, Західна Європа, Далекий Схід, Південне Полісся
топоніми (географічні власні назви)	Африка, Азовське море, Чернігів, Дніпро, Лиса гора, Причорномор'я, острів Ньюфаундленд, Біловезька Пуща, Голосіївський ліс, Карпати, Волйно-Подільська височини, озеро Свйтязь, Зелений мис, Москва-ріка, Панамський перешийок, Північний полюс, протока Па-де-Кале, Суецький канал, Східнокитайське море, село Маламівка, Кримський півострів, пік Шевченка, Кавказький хребет, Ясна Поляна, Жовті Води, Булбнський ліс, затока Святого Лаврентія, Кандалакська губа
назви деяких спортивних заходів	Олімпійда 2000, ігри на Кубок світу з футболу
астрономічні назви: сузір'я, планети, їхні супутники та ш.	Малий Пес, Велика Мателланова Хмара, Козоріг, Великий Віз, Чумацький Шлях, Квочка, Волосожар, комета Ґаллея, Тунгуський метеорит, Сатурн, Сонце, Земля, Місяць
клички свійських тварин	Сірко, Пірат (собака), Мурка (кішка), Гнідко, Стріла (кінь), Рекордистка, Зірка (корова), Барон, Чорний (козел)
назви персонажів байок, казок	Лускунчик, Ворон, Щука, Осел, Дід Мороз, Мавка, Той, що греблі рве, Будяк, Троянда, Джміль, Вуж
назви вищих державних посад, звань, як сучасних, так і колишніх	Президент України, Генеральний прокурор України, Генеральний секретар ООН, Прем'єр-міністр України,
	Посол Республіки Франція (в Україні), Президент Академії наук України, Маршал Радянського Союзу, Голова Ради Міністрів СРСР, Герой Радянського Союзу, Герой Соціалістичної Праці
назви сортів рослин у спеціальній літературі	Антонівка, Білий налив, Сніговий кальвіль (яблуня), Лісова красуня, Українська глива (груша), Шпйнка рання (вишня), Угорка, Рекорд (слива)
назви підприємств, закладів, театрів, портів, шахт, стадіонів, з'їздів, округів, договорів, угод і т. ін.	Харківський тракторний завод, Донецька шахта «Вітка-Глибока», Третій міжнародний з'їзд україністів, Одеський військовий округ, стадіон «Металіст», Бібліотека ім. Івана Франка, Парк культури ім. Тараса Шевченка, Книжкова палата, Клуб письменників, Будинок учителя, Палац праці й т. ін., Версальський мир, Потсдамська угода, Програма Демократичної партії України
назви художніх та музичних творів, часописів тощо	поема «Сон», роман «Марія», кінофільм «Спрага», пісня «Цвіте терен», часописи «Час» і «Дзвін»
назви готелів, кав'ярень, кемпінгів, таборів відпочинку	«Артек», санаторій «Україна», кемпінг «Лісовий», кав'ярня «Мрія»
назви пам'яток архітектури, замків, храмів, фортець	Золоті ворота, Колізей, Хотинський замок, Києво-Печерська лавра, Андріївська церква, Стара фортеця
прикметники, які входять до складених особових назв людей як прізвиська	Карл Сміливий, Володимир Великий, Данило Галицький, Дюма Старший, Ярослйв Мудрий
назви відзнак, нагород (пишуться без лапок, якщо вживаються при родовому понятті в Р. відмінку)	орден Богдана Хмельницького, орден князя Ярослава Мудрого, орден За заслуги, орден Пошани, орден За мужність, орден «Мати-героїня», орден Незалежності
назви моделей механізмів, авто- й літакобудування, пароплавів, космольотів та виробів фірм	комбайн «Нива», трактор «Білорусь», автобус «Турист», мотоцикл «Ява», космічний човник «Шатл», літак «Мрія», цигарки «Гетьман», горілка «Княжий келих», печиво «Сиваське», цукерки «Ластівка», вино «Сонце в бокалі»
складноскорочені назви одиничних установ	Укрцукор, Укрінформ, Укрпроф-рада, Укоопспілка, Укрнафта
прикметники, утворені від власних назв (найменування окремих заходів, спеціальних приміщень)	Курбасівський театральний фестиваль, Сковородйнівські читання, Шевченківська кімната
абревіатури, утворені з почат­кових літер власних і загаль­них назв	АТС, ВНЗ, КНДР, ЛАЗ-105, МАГАТЕ, НАТО, НЛО, ООН, СНД, США, ТУ-154 і Ту-154, УТН, УАПЦ, ЧАЕС
назви вулиць, майданів, шляхів (їхні родові позначення пишуться із малої літери)	Житомирська автострада, Бурса­цький узвіз, майдан Незалеж­ності, Стрййський парк, вул. Миру, Красна площа, Байковий цвинтар (але: Сухий Яр, Ярославів Вал, Козиний Брід, Добрий Шлях, Кузнецький Міст)

Із малої літери пишуться

назви титулів, посад і звань	міністр освіти і науки Украї­ни, маршал авіації, президент АН України, народний артист України
назви титулів і посад у зарубіжних країнах та міжнародних організаціях	імператор, король, президент, рейхсканцлер, князь, барон, принц, інцЬанта, шах, цар
слова, утворені від власних особових імен, прізвищ чи інших назв; загальні назви станів, якостей, предметів, механізмів, явищ, течій, захоплень, досліджень,, хімічних елементів тощо	донжуан, меценат, ментор, робінзбн, шовініст, донкіхот, облдмов, ґаліфе, макінтош, френч, голгофа, парнас, мак­сим, бравнінґ, ом, ампер, ват, рентген, бостон, свалява, маде­ра, болонья, джерсі, мартен, кардан, токай; байронізм, пуш-кініст, шевченкіана, мічурі­нець, шекспірознавство, маоїст, європій
власні імена у формі множини, якщо їх конотація негативна	герострати, гітлери, наполео­ни, юди (зрадники), маґадани, сибіри, соловкй (концтабори)
назви персонажів казок, які не виступають дійовими особами	баба-яга, водяник, дід-мороз, домовик, іван-покиван, русалка
назви порід тварин, комах, сортів рослин у загальному вжитку	бульдбґ, мастіно-неаполітано, пінчер, сенбернар, спанієль, фокстер'єр; Йоркшир, леґбрн; аполлон; антонівка, глива, угорка, шпанка
назви сторін світу (основні й проміжні)	північ, схід, південний захід, норд-ост
історичні події, назви яких стали загальними	античний світ, громадянська війна, палеоліт, радянська вла­да, середньовіччя, трипільська культура, хрестові походи
частки у прізвищах, іменах, географічних назвах	Шарль де Ґблль, Ульріх фон Ґуттен, Нур де Дік, Па-де-Кале, Фон-дю-Лйк, Сен-е-Уаз, Франкфурт-на-Майні
присвійні прикметники на -ський, утворені від власних назв, якщо вони не позначають виділених заходів, спеціальних приміщень тощо	езопівська мова, київські вули­ці, опішнянська кераміка, пет-риківський розпис, пушкінські рукописи, франківські сонети, шевченківські традиції, шекс-пірівський стиль
присвійні прикметники у фразеологізмах та наукових термінах	аріаднина нитка, авгієві стай­ні, базедова хвороба, гайморова порожнина, дамбклів меч, прокрустове ложе, юдині сріб­ники
абревіатури, які стали відмінюваними іменниками, та утворені від них слова; вирази на означення божби та назви церковних відправ, дійств, предметів	виш (-у), у дзот (-і), загс (-ом), неп (-у), непманський; їй-ббгу, вечірня, хресний хід, вівтар, образ (ікона), хрест та под.

Примітки: і. Розрізняють написання — «Швидка допомога* (медичний заклад) і «швидка допомога* (ма­шина), Харківський тракторний завод (бфіційна склад­на назва) і кременчуцький м'ясокомбінат (профіль підприємства та його місцерозташування).

2. Географічне визначення для підприємств, назви яких беруться в лапки, зазвичай пишуться з малої літери, оскільки вказують на місцерозташування підприємства і не входять до складу власного імені: московський за­вод «Компресор*.

3. Слова святий, апостол, преподобний, мученик пе­ред власними іменами пишуться з малої літери — свя­та Варвара, апостол Павло, преподобний Сергій Радо-незький (але Пресвята Богородиця).

Правила переносу

Правила	Приклади
Дозволяється
1. Частини слова з рядка в рядок переносити складами, якщо у складі більше ніж одна літера. 2. Використовувати обидва варіанти у словах, коли подвоєння є наслідком подовження приголосних, а не збігу їх на межі кореня і суфікса, префікса і кореня. 3. Якщо в основі слова поряд два чи більше приголосних, то вони можуть розриватися.	над-зви-чай-ний, роз-по-ря-ди-ти-ся, про-ле-ті-ти жит-тя, жи-ття, знан-ня, зна-ння, бут-тя, бу-ття Дні-про і Дніп-ро, суспіль-ство, суспілгл-тво, суспільст-во
Не дозволяється
1. Розривати буквосполучення -дж-, -дз-, коли вони позначають один звук. 2. Відривати у складному слові від другої частини одну літеру, якщо вона не становить складу. 3. Відривати літеру й від попереднього складу. 4. Відокремлювати апостроф чи м'який знак від попередньої літери та пере- носити на інший рядок. 5. Розривати односкладові префікси. 6. Відривати першу літеру від кореня. 7. Розривати абревіатури та відокрем- лювати від них цифри.	си-джу, а не сид-жу, ґу-дзик, а не ґуд-зик, але від-жив, а не ві-джив, під-звіт, а не пі-дзвіт і не підз-віт дво-значний, а не двоз­начний, но-во-вве-де-ний, пів-аркуша, а не піва­ркуша, трьох-сот, а не трьо-хсот бій-ці, стій-кий, а не бі­йці, сті-йкий галиць-кий, розім'-яти, віль-ний, об'-єкт, а не віл-ьний об-'єкт від-летіти, а не ві­длетіти пере-стилати, а не перес-тилати ОЮН, ео\\м, ЛАЗ\\і25, Дем\\ПУ, НА\\ТО

Правила	Приклади
8. Відривати скорочення від слів, яких вони стосуються. 9. Переносити закінчення, з'єднані з цифрами через дефіс. 10. Розривати числівники у цифровому написанні. 11. Розривати графічні скорочення. 12. Розділяти сполучення йо, ьо.	М. С.^Грушевський, ім. \\С. Петлюри, 25\\км,200 II куб.\\ см, проф.\\Огієнко, 1998 II р. 2-го, а не 2-ІІго, 10-му, а не 10\\-му 1\\5, 423\\00, ХІУІ т-\во, р-||к, вид-\\во, і т.\\д., і ти.Цгм., і т.\п. роздзьо-баний, а не роздзь-обаний, п 'ятимільйо-нний, п'ятиміль-йон-ний, а не я 'ятимільй-онний
13. Переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті-лапки.

Примітка. Неправильний перенос у таблиці по­значено двома прямими рисками - ||.

Розділ VI Усне ділове мовлення

Основи культури мовлення

Основою будь-якої мови є живе розмовне мовлення. Мовлення — процес добору і використання засобів мови для спілкування з інши­ми членами певного мовного колективу. Мовлення є цХфмою існу­вання живої мови, у мовленні мова функціонує, перебуває в постій­ному розвитку. Мова і мовлення нерозривно між собою пов'язані. Мовлення існує на основі певної мови, а мова виявляє себе в мовлен­ні її носіїв. Мова щодо мовлення — явище загальне; вона належить усім, хто нею користується. Мовлення ж щодо мови — часткове, окреме, індивідуальне. Та без повсякденного вжитку на всіх вікових і соціальних рівнях, невпинного розвою форм і засобів спілкування навіть найрозвиненіша мова приречена на асиміляцію і зникнення.

Добираючи ті чи інші мовні засоби, слід дотримуватися за­гальних етичних вимог та орієнтуватися також і на позамовні чинники, розглядаючи їх як єдине ціле. Серед цих чинників найважливішими є суспільна сфера й мета спілкування в конк­ретних обставинах.

Оскільки мова є найуніверсальнішим засобом спілкування, нако­пичення й передачі ішрормації, навчання, виховання та (рормування духовного світу вона немислима без належної культури мовлення.

Культура мовлення — збереження мовних норм вимови, на­голошування, слововживання й побудови висловлювань; нор­мативність, літературність усної й писемної мови, що виявляєть­ся у грамотності, точності, ясності, чистоті, логічній стрункості.

«Культура мови починається із самоусвідомлення мовної осо­бистості. Вона зароджується й розвивається там, де носіям на­ціональної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пи­шуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середови­щах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови без­посередньо пов'язана із соціологією і психологією не тільки в плані вироблення моделей зразків мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості» [25, с. 9].

А ось як подає визначення поняття «культура мови» словник лінгвістичних термінів: культура мови — це ступінь відповідності нормам вимови (орфоепії), слововживання та ін. установленим для даної мови; здатність наслідувати кращі зразки у своєму індивіду­альному мовленні. Отже, досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини й визначає її культуру мовлення. Мовлення вбирає в себе конкретне говоріння, що триває в часі й виявляється у звуковій (включно із внутрішнім проговорю­ванням) або письмовій формі. Але засвоїти літературні норми ви­мови й дотримувати їх набагато складніше й важче, ніж навчитися правильно писати. Основними причинами низької культури усної мови є значний вплив суржику та недостатнє знання норм літера­турної вимови. Вислів древніх «Заговори, щоб я тебе побачив», — красномовно свідчить про те, яке місце мовленню надавали елліни.

Культура усного ділового мовлення

Офіційно-діловий стиль (ОДС), окрім писемної форми, реа­лізується також і в усній (ділові наради, публічні виступи, теле­фонне спілкування та ін.). Усне ділове спілкування передбачає всілякі способи взаємодії між співрозмовниками за допомогою вербальних (словесних) і невербальних (поза, жести, міміка, одяг, знаки, символи) засобів.

Залежно від способу сприймання інформації, кількості учас­ників, форми спілкування можна поділити на такі види:

— контактне (безпосереднє);

— дистанційне (телефонне, селекторне);

— діалогічне (з одним співрозмовником);

— монологічне (доповідь, промова);

— полі логічне (диспут);

— усне (розмова, бесіда);

— письмове (листи, телеграми, електронні засоби);

— міжперсональне (нарада, колоквіум);

— масове(збори, мітинг);

— офіційне, функціональне (пов'язане зі службовою діяль­ністю);

— приватне, інтимно-сімейне (у невимушеній, неформальній обстановці);

— анонімне (між незнайомими — вулиця, транспорт). Кінцевий позитивний результат спілкування залежить не

стільки від мотивів, якими керується людина, скільки від умін­ня їх сформулювати й викласти.

Кожний із наведених вище видів передбачає дотримання відповідних етичних норм і правил спілкування. Людина може по-різному ставитися до свого співрозмовника, але етикет у по­єднанні з почуттям власної гідності та самоповаги не дозволяє їй відкрито висловлювати негативні оцінки чи іншим чином виявляти негативне ставлення.

Різні прояви мовленнєвого етикету супроводжують більшість ситуацій міжперсонального, як і будь-якого іншого спілкування. Незалежно від змісту розмови мовці послуговуються вислов­люваннями, що включають певні етикетні знаки. Вони й склада­ють тематичні об'єднання різних за структурою мовних одиниць (слів, словосполучень, речень) на ознаку привітання, подяки, ви­бачення, побажання, прощання тощо. Кожне тематичне об'єднан­ня є частиною доволі розгалуженої системи засобів вираження мовного етикету.

Вибір тієї чи іншої одиниці цюрмул увічливості залежить від:

— ситуації;

— професії;

— соціального статусу;

— статі;

— освіти;

— віку.

За умов умілого володіння та врахування цих складових мовець має більше можливостей досягти поставленої мети. Важко не погодитися із соціолого-психологами, які запевняють, що успіх бізнесу на 85% залежить від уміння спілкуватися.

Науковцями розроблені основні постулати безконфліктно­го спілкування:

— постулат семантичного зв'язку (наявність загальної теми);

— новизна інформації у викладі точок зору;

— уникання зайвої деталізації;

— постулат детермінізму (знання причинно-наслідкових відношень, явищ, подій);

— постулат тотожності (наявність спільної вихідної точки зору для обох співрозмовників);

— обізнаність із минулим;

— прогнозування майбутнього;

— істинність у словах і діях, словах і реаліях [42, с. 232 — 254]. Дотримуючись цих постулатів ділового спілкування та норм

літературної мови, співрозмовники завжди дійдуть згоди й по­розуміються.

Види усного спілкування

Ділова нарада

Цей традиційний метод управління може бути високоефек­тивним лише за умов інтенсивного, активного обміну думками підготовлених учасників. Тоді це буде дійсно зібрання, де ра­дять — нарада, а не формальне засідання, де сидять і перелива­ють з пустого в порожнє, колективно марнуючи час.

Перевагою наради у порівнянні з іншими формами управ­ління є те, що за мінімум часу невелика кількість працівників у результаті оперативного й аргументованого обміну думками може розв'язати складні питання та прийняти узгоджене най-оптимальніше рішення. Спільна думка іноді важить набагато більше, ніж сума окремих думок членів даного колективу.

Ділова нарада — це робота колективного розуму, спрямованого вмілим керівником у потрібне русло на плідний кінцевий результат.

Проблема, яка виноситься для обговорення на нараду, може мати будь-який характер: організаційний, виробничий, дисци­плінарний, інформаційний тощо.

Оптимальна кількість учасників наради — 10—12 осіб. Більша кількість учасників просто не зможе взяти активної участі в обговоренні, а менша не дасть змоги виявити різні по­гляди на проблему. Ефективність наради певною мірою зале­жить від рівня підготовки як самої наради, так і окремого її учас­ника й, безумовно, керівника.

Види нарад

Інформаційна (директивна або інструктивна) нарада скли­кається для ознайомлення учасників із новими даними, факта­ми, постановами тощо та наступного їх обговорення. Доцільно ознайомити учасників із новою інформацією завчасно (у пи­семній формі), а час наради використати для обговорення та прийняття конкретних рішень.

Оперативна або диспетчерська (селекторна, телефонна, комп'ютерна) нарада передбачає охоплювати такі етапи управління: збір інформації, її опрацювання та прийняття рішен­ня без скликання всіх учасників у певному місці. Для цього використовують як традиційні засоби зв'язку (телефон, селек­тор, радіо), так і новітні (комп'ютерну мережу). Час інформації з місць, послідовність викладу та його тематика повинні бути чітко регламентовані.

Дискусійна (полемічна) нарада передбачає вільний виклад варіантів думок, гіпотез, версій, припущень тощо. Цей найдемо-кратичніший вид нарад продукує найбільш ефективні та конст­руктивні рішення важливих проблем.

Якщо графік та умови проведення планових нарад відомий учасникам заздалегідь, то позапланові, термінові наради обо­в'язково вимагають завчасного попередження про місце, темати­ку, дату, час початку й закінчення та склад учасників.

Виробничі (службові) наради доцільніше планувати на другу половину дня — на кінець робочого дня або відразу після обідньої перерви. Засідання й наради громадських об'єднань, комісій та ін., як і будь-яка громадська робота, проводяться лише в позаробочий час.

Мети наради буде досягнуто за'умов сумлінної підготовки до неї всіх учасників та правильно організованого ходу засідання.

Успішне проведення наради передбачає наявність головуючого, який надає слово, слідкує за регламентом і порядком, за послідовні­стю виступаючих та дотриманням програми наради й теми питан­ня, що обговорюється. Головуючий, не беручи участі в обговоренні, обов'язково повинен підводити підсумок із кожного пункту про­грами і, насамкінець наради, узагальнити зроблені висновки. Кому­нікабельний, толерантний, увічливий, із почуттям гумору головую­чий — це гарант того, що на нараді відбудеться шіідна дискусія, а не безконтрольна, стихійна й нудна балаканина із загальних питань.

На головуючого покладено обов'язок слідкувати за тим, щоб усі завдання, поставлені на нараді, були:

— чітко сформульовані;

— розподілені за конкретними виконавцями;

— визначені щодо терміну виконання.

Хід наради протоколюється секретарем, а виконання при­йнятих постанов контролюється призначеними відповідальними.

Усне публічне мовлення '

Переконливе, пристрасне слово — дійовий засіб організації стосунків між людьми в діловій сфері, могутній чинник вихован­ня. Живе слово, особистий приклад — величезна сила. Поведінка оратора, його мова, жести, вигляд — усе це взірець для слухачів. Справжній промовець — неповторна індивідуальність. Проте ця особливість обдаровання не завжди дається людині від народ­ження, а частіше виробляється впродовж усього життя і є резуль­татом тривалої та наполегливої роботи над удосконаленням сво­го мовлення. Кожний промовець, який багато виступає, має свій індивідуальний стиль. Це поняття складне й багатогранне. Насам­перед на стиль людини значний відбиток накладає її світогляд: він визначає і підхід до тлумачення фактів, і вибір слова, й об­разні засоби. Тут виявляється й характер людини.

Публічне мовлення становить собою один із жанрових різно­видів мовленнєвої діяльності, досить своєрідною за своєю приро­дою, місцем серед інших видів мовлення, а також за своїми які­сними характеристиками.

Серед них — писемно-усна форма публічного мовлення, на етапі існування якої мовець повинен викласти свої думки пись­мово. Це необхідно для збереження думки, побудови логічно сформульованих понять, безперечної впевненості у власних су­дженнях та подальшого точного, ясного й стислого викладу їх перед аудиторією. Це підтверджує й вислів Д. Карнегі: «Постій­но занотовуйте всі роздуми, які спадають вам на думку, і весь час ретельно обдумуйте їх... Записуючи, я відшліфовую як саму думку, так і її словесну форму... значно легше аналізувати фак­ти після їхнього попереднього запису: добре сформульована проблема — наполовну розв'язана проблема» [20, с. 17].

Книжно-розмовна форма публічного мовлення характери­зується впливом на мисленнєво-мовленнєву діяльність слухача з метою переконання й спонукання його до відповіді чи дії.

Розмовний аспект публічного мовлення виявляється в таких її якостях, як:

— безпосередність (спілкування віч-на-віч, у процесі якого здійснюється оперативна реакція мовця на стимули слу­хача);

Дата добавления: 2014-11-29