Основні принципи і механізми управління забезпеченням економічної готовності до оборони

Під управлінням забезпечення економічної готовності держави до оборони розуміють специфічний вид діяльності, що задовольняє об’єктивні
потреби у визначенні мети функціонування і оптимального розвитку воєнної економіки, розробленні механізму їх досягнення, координації зусиль всіх суб’єктів, що беруть участь у виробництві, розподілі, обміні (обігу) і споживанні воєнної продукції, задоволенні воєнно-економічних потреб держави. Воно має велику проблемну сферу, в якій буде розглянуто лише зміст принципів і механізму управління.

Основними принципами управління забезпеченням економічної готовності держави до оборони є: системність; персональна відповідальність;
адаптивність; уніфікація дій; альтернативні стратегії; зовнішня відповідність; ймовірнісний підхід; доцільна стабільність; єдність, узгодженість і спадкоємність дій у мирний і воєнний час; ієрархічність і зворотний зв’язок в управлінні. Розглянемо деякі з них.

Принцип системності може бути розглянутий у декількох аспектах.

1. З погляду особливостей застосування КВП керовані об’єкти слід розглядати як систему, що включає весь комплекс засобів, що обумовлюють
вирішення поставлених завдань і, таким чином, характеризуються єдністю їх цільового призначення.

2. З погляду відповідності систем завдань збройних сил і систем озброєння і військової техніки вихідними даними для організації управління є концепція національної безпеки, воєнна доктрина і визначені виконавчими органами влади завдання збройних сил. Відповідно до вихідних даних визначаються стратегічна мета і завдання видів збройних сил, родів військ і страте-гічних угруповань. Для виконання цих завдань планується застосування різних видів, форм і способів воєнних дій. Структура органів управління забезпеченням економічної готовності будується відповідно до структури об’єкта управління і його завдань. Визначення кількості необхідних ресурсів і їх розподіл для виконання завдань збройних сил можуть здійснюватися з використанням “дерева мети”, що відображає структуру, зміст і засоби вирішення
завдань.

3. З погляду ефективності всі витрати на матеріальне забезпечення оборони обов’язково мають проходити експертну оцінку за критерієм “вартість-ефективність” з урахуванням багатоваріантності розвитку систем озброєння та обмеженості ресурсів, що виділяються на оборону.

4. З погляду системного об’єднання процесів забезпечення ЕГО на всіх стадіях життєвого циклу озброєння і військової техніки, починаючи від НДДКР і завершуючи утилізацією, під час розроблення програм щодо їх придбання необхідно наперед виробляти стратегію придбання, в якій визначити вирішувані завдання, необхідні ресурси, повноваження адміністративних осіб, масштаби конкуренції, можливі типи договорів, а також такі еле-менти структури програми, як фази розроблення, контрольні рубежі прий-няття рішень, етапи випробувань і оцінок, заплановані терміни стикування етапів робіт, терміни випуску готових виробів, забезпечення експлуатації, можливі варіанти модернізації і раціональні способи утилізації.

5. З погляду системного поєднання галузевого і територіального підходів до управління забезпеченням економічної готовності необхідно формування галузевих органів управління, створюваних відповідно до програм озброєнь і відповідної їм системи воєнних представників на підприємствах, а також побудова органів управління, призначених для вирішення воєнно-економічних завдань в рамках одного і того ж економіко-географічного, адміністративного або воєнно-територіального району і пов’язаних загальними інтересами за територіальною ознакою.

Принцип персональної відповідальності за кожен напрям діяльності по забезпеченню економічної готовності реалізується делегуванням повноважень по керівництву процесами матеріального забезпечення збройних сил нижчим інстанціям аж до тих рівнів адміністративного управління, на яких зберігається можливість всебічного оцінювання ходу виконання конкретних процесів матеріального забезпечення. Необхідно чітко визначити повноваження відповідальних осіб, надати їм певну свободу у використанні ресурсів і укладанні договорів. При цьому контроль має здійснюватися оцінюванням в єдиній мережі воєнно-економічної інформації.

Принцип уніфікації дій припускає узгодженість мети забезпечення економічної готовності до оборони з метою інших сфер життєдіяльності держави, наприклад, поєднання заходів щодо захисту населення, забезпеченню стійкого функціонування економіки в умовах стихійних лих, аварій і катастроф з проведенням конверсії військового виробництва. Це досягається складанням єдиних уніфікованих програм. Так, в умовах конверсії військового виробництва необхідно добиватися: збалансованого співвідношення різних видів і типів основного озброєння; оптимального співвідношення основного і допоміжного озброєння, а також озброєння і засобів забезпечення; збереження кооперації в галузях виробництва; узгодження планів конверсії і рекон-версії.

Принцип зовнішньої відповідності припускає, що дії по забезпеченню економічної готовності мають відповідати умовам зовнішнього середовища, а саме: рівню розвитку продуктивних сил, загальному стану економіки держави, внутрішнім соціальним умовам, міжнародному становищу тощо. Першочерговим при цьому є раціональне поєднання заходів щодо забезпечення економічної готовності до оборони та економічної безпеки держави. Не можна перевищувати рівень мілітаризації економіки, оскільки це призведе до підриву суспільного виробництва, зниження економічної безпеки і готовності до оборони.

Принцип досягнення доцільної стабільності процесів економічного
забезпечення оборони реалізується на основі чітко розроблених процедур
довгострокового програмування розвитку збройних сил, планування НДДКР і розвитку технологій, виділення необхідної кількості бюджетних коштів.
Реалізація цього принципу на практиці означає, що під час планування закупівель озброєння слід враховувати потреби в забезпеченні мінімально необхідних обсягів виробництва і збереженні можливостей його зростання, коригування планів і програм готовності.

Принцип ієрархічності виражається в тому, що управління первинними елементами в багатоступінчастій системі здійснюють органи найнижчого (першого) рівня, контрольованого органами наступного рівня. Діяльність органів другого рівня, у свою чергу, контролюють органи третього рівня і так далі. Під час організації взаємодії державних органів вищий з них дає нижчому певну директивну установку, регламентуючи при цьому визначені шляхи і засоби досягнення мети. Взаємодія державних органів управління з суб’єктами інших форм власності ґрунтується на договірних відносинах. Визначені шляхи і засоби досягнення мети виконавець вибирає самостійно або вони спеціально передбачаються в договорах. При цьому особливої уваги в договорах надають питанням мобілізаційної готовності.

Принцип зворотного зв’язку припускає отримання інформації про керовані підсистеми, чим забезпечується безперервність перевірки реакції підсистем на керуючі дії для коригування переданих установок.

В діяльності по управлінню економічною готовністю до оборони можна виділити три основних елементи: визначення мети, розроблення механізму реалізації мети і координація зусиль суб’єктів, що беруть участь у виробництві, розподілі, обміні (обігу) і споживанні оборонної продукції.

Мету визначають, виходячи з об’єктивних потреб оборони, економічних можливостей їх задоволення відповідно до воєнної доктрини і воєнно-економічної політики держави. При цьому оцінюють воєнну небезпеку і
воєнні загрози, рівень розвитку виробництва воєнної продукції як у своїй країні, так і за кордоном, на основі цього визначають загальні потреби
суспільства по його озброєному захисту, реальність досягнення мети за наявних ресурсів, а також оцінюють різні варіанти використання ресурсів для
вирішення завдань оборони, виробляють конкретні державні рішення.

Механізм реалізації мети є сукупністю економічних відносин, що охоплюють систему планування, відповідну організаційну структуру управління, економічний механізм, інформаційну, нормативно-правову базу і систему підготовки кадрів.

Планування включає формування системи воєнно-економічних програм і планів по розробленню і виробництву озброєння і військової техніки, створенню воєнно-економічної інфраструктури, мобілізаційній підготовці економіки тощо. Програми і плани можуть розрізнятися за термінами виконання (поточні, середньострокові, довгострокові) і суб’єктами економічних відносин (державні, відомчі, галузеві, регіональні, програми і плани підприємств і організацій).

Організаційна структура забезпечення економічної готовності є системою воєнно-економічних суб’єктів. Її характеризують організаційні відносини усередині суб’єктів і між ними, розподіл функцій, методи і процедури
виконання.

Можливе використання різних видів організаційних структур: лінійної, лінійно-функціональної, лінійно-штабної, програмно-цільової і представ-ницької (комбінаторної), яка об’єднує елементи та ознаки всіх названих
структур. Вид структури визначається метою і функціями діяльності.

Якщо управління здійснюється в структурах збройних сил (бюджетні ремонтні підприємства, бази зберігання тощо), то, як правило, використовують лінійну або лінійно-штабну організаційну структуру, основану на адміністративних методах управління.

При взаємодії з економічно самостійними структурами залежно від
форми власності об’єктів управління перевагу надають лінійно-функціо-нальній і представницькій організаційним структурам, що ґрунтуються на економічних методах управління.

В умовах розвитку ринкових відносин у сфері воєнної економіки все
частіше застосовуються взаємостосунки координації діяльності суб’єктів. Взаємостосунки координації припускають рівні права партнерів і вирішення всіх питань шляхом взаємного узгодження інтересів. Таке узгодження відбувається в процесі укладання договорів на поставку оборонної продукції державі, організацію і проведення мобілізаційної підготовки недержавних підприємств і установ тощо.

Економічний механізм управління економічною готовністю держави до оборони включає воєнно-економічні відносини, форми, методи і засоби, що забезпечують узгодження інтересів взаємодіючих суб’єктів і дають змогу
задовольняти воєнно-економічні потреби економічними методами.

З його допомогою реалізуються воєнно-економічні відносини між державними замовниками і підприємствами (постачальниками продукції,
послуг), між державними суб’єктами воєнно-економічних відносин від самих найвищих органів державної влади до -ніх споживачів воєнної продукції (військових частин, підприємств, установ), між державними суб’єктами воєнно-економічних відносин і конкретними виконавцями заходів.

Форми, методи і засоби регулювання воєнно-економічних відносин
можна об’єднати в такі групи.

1. Загальні норми і правила, що визначають економічний статус замовників і постачальників воєнної продукції, підприємств, військових частин і конкретних осіб, що беруть участь у заходах із забезпечення економічної
готовності.

2. Фінансова система, відповідно до якої визначають умови фінансування заходів, порядок і нормативи розподілу доходів від воєнно-економічної діяльності, сплати податків, утворення і використання амортизаційних фондів, умови і норми фінансування соціально-побутової сфери.

3. Система ціноутворення на продукцію і послуги, за допомогою якої розподіляються повноваження, визначаються порядок встановлення цін,
методи їх обґрунтування, форми і періодичність контролю, види санкцій за порушення в цій сфері.

4. Система оплати праці та економічного стимулювання, яка визначає
взаємостосунки суб’єктів діяльності за допомогою умов і норм створення і розподілу фондів оплати праці на підприємствах, форм оплати і системи стимулювання праці. Спеціально виділяються і законодавчо встановлюються державні заходи економічного стимулювання праці у сфері військового
виробництва.

5. Кредитна система, призначена для створення економічних умов для прискорення обороту ресурсів, які споживаються у воєнній економіці, оновлення засобів виробництва й упровадження нових технологій. Вона припускає пільгове кредитування заходів із забезпечення економічної готовності до оборони.

Економічна готовність держави до оборони багато в чому залежить від наявності нормативно-правової бази: законів, підзаконних актів та інших
нормативних документів, які регламентують взаємостосунки між суб’єктами, що беруть участь у воєнно-економічній діяльності. Головну роль при цьому
мають документи, що визначають діяльність ОПК.

Перед ЗС України постає питання: які їх воєнно-економічні потреби та потенційні можливості?

Необхідно вирішити багато завдань щодо реформування ЗС України, створення сучасних систем зброї, розвитку інновацій на всіх рівнях та
напрямах, розробляти та використовувати новітні технології, навіть такі, які з певним рівнем ризику можуть надати якісної переваги для ЗС України у майбутньому.

Проте ресурси для реалізації найперспективніших проектів завжди
обмежені – і це головне, тому виникає проблема формування та реалізації
ВЕП України.

Досвід провідних країн дає підстави вважати, що основою механізму управління економічною готовністю держави до оборони є стратегічне,
у тому числі оборонне планування у МО України та ЗС України за схемою: планування, програмування, фінансування та виконання заходів, які спрямовані на досягнення необхідної здатності військ (сил) у межах існуючих
ресурсних обмежень.

Оновлений алгоритм стратегічного, в тому числі оборонного, планування передбачає перехід до гнучкішого та ефективнішого оборонного планування, орієнтованого на досягнення військами (силами) здатностей, необхідних для виконання існуючих та нових місій і завдань у контексті політики національної безпеки України.

5.2. ЕКОНОМІЧНА МОБІЛІЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ

Дата добавления: 2014-11-29